Контрольна робота з « Внутрішній економічний механізм підприємства »

3)підрозділи — центри реального прибутку. 
Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньогосподарського призначення, їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв’язки в межах технологічної послідовності 
обробки.

Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву  продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньогосподарського призначення, яку передають іншим  підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином  розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.

Економічний механізм може мати різні режими функціонування: від жорсткого адміністративно  управління з високою централізацією прийняття рішень до повного саморегулювання  в умовах вільного ринку. Між цими крайніми станами можливий ряд варіантів.

Вибір режиму функціонування внутрішнього економічного механізму  визначається кількома чинниками, а  саме: призначенням продукції, розмірами  підприємства та розмірами його підрозділів. 
На форму функціонування економічного механізму підприємства істотно впливає тип виробництва. Від нього залежить виробнича структура підприємства та його підрозділів, характер технологічних процесів та їх оснащеність, форми організації виробництва, праці та управління. У міру підвищення серійності виробництва розширюється застосування високопродуктивного спеціального обладнання, прогресивних технологічних процесів, зменшується необхідність жорсткого контролю за функціонуванням окремих підрозділів та централізації управління підприємством взагалі.

Сучасна виробнича система, на якій ґрунтується економічний  механізм, має бути:

• високоефективною — вирізнятися  високою продуктивністю при мінімальних  витратах виробництва;

• високоадаптивною, що передбачає високий рівень гнучкості техніки  і технології, який забезпечував би мінімум витрат трудових і матеріальних ресурсів при зміні (оновленні) об’єктів виробництва;

• стабільною — характеризуватися  постійним складом і структурою технічних засобів, технологічного процесу та організації виробництва  протягом певного періоду часу.

Не менш суттєву роль при  формуванні економічного механізму  відіграє розмір підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього  середовища) можуть застосовуватись  договірні форми регулювання  діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб’єктами ринку, взагалі мають широку свободу  поведінки.

За рахунок внутрішньої  спеціалізації та кооперування великі підприємства на відміну від малих  мають більші можливості підвищувати  загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажувати обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні  операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ресурсів у  великих корпораціях дає змогу  останнім.

Вибір тієї чи іншої форми  функціонування 
економічного механізму підприємства значною мірою залежить також і від того, яку ринкову політику проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти: чи визначити та захопити нову ринкову нішу, чи забезпечити стабільну діяльність, чи не звертати увагу на зміну ринкових умов функціонування.

На думку провідних фахівців, адаптація можлива при вирішенні трьох фундаментальних проблем, що безпосередньо впливають на форму економічного механізму підприємства.

Проблема підприємництва: уточнення або переорієнтація сфер діяльності підприємства.

Для новоствореного підприємства ця проблема полягає в конкретизації  попереднього, відносно невизначеного  напрямку і секторів ринку, що неминуче натикається на труднощі технічного й адміністративного характеру  при новій орієнтації давно існуючих підприємств. 
Технологічна проблема: створення технічної системи, яка забезпечила можливість реалізації попереднього рішення, а саме вибір технології, переформування інформаційної мережі та системи контролю. 
Адміністративна проблема: визначення структур і процедур які б забезпечували нормальне функціонування підприємства. 
Послідовне вирішення цих проблем формує цикл адаптації підприємства. Кожне підприємство визначає свою стратегію адаптації виходячи з власних особливостей.

3. Організаційно-правові  передумови функціонування внутрішнього  економічного механізму підприємства. Для забезпечення ефективної організації внутрішньогосподарських економічних відносин на підприємстві мають бути створені відповідні умови. До них належать: майнова відокремленість, відносна економічна самостійність, прогресивна нормативна база, система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції, раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності, економічна відповідальність за кінцеві результати праці.

Майнова відокремленість  виробничих підрозділів підприємства означає закріплення за ними частини виробничих фондів (переважно основних виробничих фондів), яка може бути надана підрозділу в оперативне управління. Така майнова самостійність забезпечує організаційну самостійність у сфері виробництва і стає передумовою надання підрозділам відносної економічної самостійності.

Відносна економічна самостійність  виробничих підрозділів може бути забезпечена  скороченням кількості планових показників і використанням у  виробничих підрозділах деяких елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм формування внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, роботи і послуги для здійснення взаєморозрахунків між підрозділами підприємства. Економічна самостійність покликана посилити на рівні підрозділів реалізацію таких принципів, як порівняння витрат з результатами діяльності, економічна заінтересованість та матеріальна відповідальність.

Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання  і контролю діяльності структурних  підрозділів, порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами, розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами та об’єктивної  оцінки і стимулювання діяльності персоналу.

Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дає  змогу одержувати інформацію про  стан і результати роботи підприємства і його підрозділів; відбиває надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів та дає можливість визначити  оптимальність їх використання.

Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності на внутрішньогосподарському рівні  ґрунтується на принципах повної або часткової самоокупності  і часткового самофінансування структурних  підрозділів підприємства та на економічній 
заінтересованості трудових колективів у максимальному підвищенні кінцевих результатів роботи як свого підрозділу, так і підприємства в цілому. Вона дає змогу ефективно використовувати трудовий потенціал підприємства та підвищувати його конкурентоспроможність на ринку. 
Економічна відповідальність за кінцеві результати праці зводиться до безумовного виконання планових завдань і договірних зобов’язань, що сприяє досягненню оптимального співвідношення між отриманими результатами і витраченими ресурсами. Дотримання принципу економічної відповідальності є запорукою економічної ефективності взаємодії підрозділів підприємства.