Грошово-кредитна система в економіці України

3

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ…………………………………………….5

1.1.           Сутність грошово-кредитної системи та визначення

цілей її функціонування………………………………………………………5

1.2.           Інструменти реалізації грошово-кредитної політики……………………11

1.3.           Механізм впливу грошово-кредитної системи на

макроекономічні показники………………………………………………17

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ

СИСТЕМИ УКРАЇНИ……………………………………………………………22

2.1. Еволюція (або становлення) грошово-кредитних відносин

       в Україні………………………………………………………………………22

2.2. Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної

       системи України………………………………………………………………29

2.3. Аналіз ліквідності банківської системи України……………………………34

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ

ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ

СИСТЕМИ В УКРАЇНІ…………………………………………………………….43

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...51

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..56

ВСТУП

Грошово-кредитна система є важливою складовою економіки кожної країни. Через неї шляхом проведення грошово-кредитної політики головною фінансово-кредитною установою країни (в Україні Національним банком) держава прагне досягти багатьох цілей, які спрямовані на підвищення добробуту населення. До них можна віднести: стале економічне зростання, високий  рівень зайнятості, стабільний рівень цін, стабільність на фінансових ринках, стабільність процентних ставок, стабільний курс національної валюти.

В сучасних умовах роль і значення грошових і фінансово-кредитних важелів різко зростають. Грошово-кредитна система - одна з тих секторів економіки, де найбільше ефективно працюють ринкові механізми. Організація грошово-кредитного обслуговування підприємств, організацій і населення, функціонування кредитної системи грають винятково важливу роль у розвитку господарських структур. Від ефективності й безперебійності функціонування кредитно-фінансового механізму залежать не тільки своєчасне одержання засобів окремими господарськими одиницями, але й темпи економічного розвитку країни в цілому. Разом з тим, еволюція кредитної системи й кредитної справи повною мірою визначається економічною ситуацією в країні. Кожному етапу історико-економічного розвитку народного господарства відповідають свій тип організації кредитної справи, своя структура кредитної системи, що відповідають відповідним потребам у кредитно-фінансовому обслуговуванні окремих ланок економіки.

Механізм функціонування кредитної системи постійно змінюється під впливом змін її оргструктури, організаційно-правових форм здійснення кредитних операцій, форм і методів кредитування й кредитно-розрахункових

відносин.

Невідкладні заходи з прискорення реформ в Україні й виведення України із кризисного стану - основні питання подальшого розвитку й удосконалення грошово-кредитной системи країни. Враховуючи величезну роль, яку відіграють банки в економіці країни та проведення грошово-кредитної політики державою, можна визначити, що обрана тема дослідження є надзвичайно актуальною.

Об’єктом дослідження є грошово-кредитна система.

Предметом дослідження є механізм функціонування грошово-кредитної системи в Україні.

                 Метою дослідження є вивчити теоретичні основи функціонування грошово-кредитної системи та провести аналітичну оцінку грошово-кредитної системи України.

                 Відповідно до поставленої мети основними завданнями роботи є:

1) вивчити сутність грошово-кредитної системи та визначити цілі її функціонування;

2) розглянути інструменти реалізації грошово-кредитної політики;

3) з’ясувати механізм впливу грошово-кредитної системи на макроекономічні показники;

4) розглянути еволюцію грошово-кредитних відносин в Україні;

5)проаналізувати антиінфляційну спрямованість грошово-кредитної        системи України;

6) провести аналіз ліквідності банківської системи України;

7) обґрунтувати основні напрями підвищення ефективності функціонування грошово-кредитної системи в Україні на сучасному етапі.

                 При підготовці роботи будуть використані статистичні дані, чинна нормативна база, праці та рекомендації таких провідних вчених як Панчишин С., Манків Г., Буян І.,  Ковальчук В. Савлук М., Мороз А., Пуховкіна М., Міщенко В., Сомик А., Гришко Є., Чухно А., Лютий І., Литвицький В. та інших.

В ході дослідження нами будуть використані наступні методи: аналітичний, графічний, порівняльний.

Проблема дослідження має не лише теоретичний, пізнавальний, але і практичний характер. Потребує вивчення і узагальнення.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

1.1. Сутність грошово-кредитної системи та визначення цілей її функціонування

Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система формується історично, є елементом господарського механізму і регулюється законодавчими актами держави.

До основних елементів грошової системи належать: грошова одиниця, державні грошові знаки, масштаб цін, валютний курс, організація емісії та обігу грошових знаків, організація міжнародних розрахунків, суб'єкт грошово-кредитного і валютного регулювання (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Елементи грошової системи [9, c. 256]

Організація емісії та обігу грошових знаків включає визначення сфер готівкових і безготівкових розрахунків, режим використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо. Порядок емісії та обігу грошових знаків встановлюється державою і регулюється законодавством країни.

Організація міжнародних розрахунків — система регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, що виникають між державами, підприємствами, організаціями та фізичними особами, які перебувають на території різних країн.

Суб'єкт грошово-кредитного і валютного регулювання — в ролі такого органу в більшості країн виступає центральний емісійний банк.

Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують пі відносини.

У структурі кредитної системи вирізняють банківську систему та небанківські кредитно-фінансові установи. В загальному вигляді структура кредитної системи подана на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Елементи кредитної системи [9, c. 259]

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банківська система, яка здійснює основну масу кредитних і фінансових операцій і є організаційною сукупністю різних видів банків у їх взаємозв'язку.

Банк — це установа, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності, терміновості та забезпеченості. Основне завдання банку — здійснювати посередництво в розміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Залежно від підпорядкованості банків, відповідно до чинного банківського законодавства, розрізняють два основних типи побудови банківської системи: однорівнева та дворівнева.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених держав, а також для країн із тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для держав із ринковою економікою, передбачає відносини підпорядкування між центральним і комерційними банками.

На першому рівні банківської системи знаходиться центральний (емісійний) банк, який є емісійним центром держави і відповідає за сталість грошової та банківської систем. Центральні (емісійні) банки всіх країн світу виконують такі функції: розробка та реалізація грошово-кредитної політики; емісія грошей і контроль за грошовим обігом у країні; кредитно-розрахункове обслуговування держави; кредитно-розрахункове обслуговування банківських інститутів. Крім перелічених функцій центральний банк може зберігати централізовані золоті та валютні запаси, здійснювати регулювання і нагляд за діяльністю кредитних організацій.

На другому рівні банківської системи знаходяться комерційні банки, які обслуговують економічних суб'єктів, здійснюючи мобілізацію коштів, та надають кредитно-розрахункове обслуговування.

Комерційні банки. Головною їх функцією є створення за рахунок кредиту додаткових платіжних засобів через збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Розрізняють універсальні та спеціалізовані комерційні банки.

Крім банків, до кредитної системи входять небанківські фінансово-кредитні інститути.

Небанківські кредитно-фінансові інститути функціонують у порівняно вузьких сферах ринку позичкового капіталу і мають досить специфічну клієнтуру. Такі фінансово-кредитні інститути не мають статусу банку, і їхня діяльність не змінює маси грошей у обігу.

Інвестиційні компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який акумулює грошові кошти інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів і вкладає їх у цінні папери інших підприємств та нерухомість.

Пенсійні фонди — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що створюється приватними та/або державними установами, підприємствами для виплати пенсій особам, які вносять пенсійні внески. Вільні кошти пенсійних фондів можуть бути інвестовані у фінансові активи, які приносять прибуток.

Ощадні установи — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на залученні грошових коштів фізичних осіб і без участі кредитної системи не може розглядатися та функціонувати як інвестиційний капітал.

Страхові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, для якого характерна особлива форма залучення коштів — продаж страхових полісів. Надходження від страхових премій та активних операцій перевищує суму страхових виплат, що дає змогу страховим компаніям здійснювати інвестиції. Порядок інвестицій страхових компаній встановлюється національним страховим законодавством.

Страхові компанії поділяються на компанії, що здійснюють страхування населення, та компанії, що здійснюють страхування майна.

Фінансові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що надає позики споживачам шляхом купівлі у торговельній фірм боргових зобов'язань покупців, а також здійснює кредитування торговельних фірм під заставу боргових зобов'язань покупців. Джерелом їхніх позичкових ресурсів є кредити комерційних банків та капітали, які мобілізуються через випуск та розповсюдження власних цінних паперів.

Лізингові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на купівлі основних засобів виробництва і наданні їх у тимчасове користування орендарю, котрий поступово - сплачує, лізинговій компанії вартість узятого в оренду майна.

Факторингові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що спеціалізується на купівлі дебіторської заборгованості клієнтів. пов'язаної з постачанням товарів або наданням послуг.

Кредитна система - (у широкому сенсі) сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькому сенсі) сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів і надання їх у позику [9, c. 259-261].

Сучасна кредитна система характеризується двома основними поняттями:

1) як сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуються на визначених формах і видах кредитування;

2) як сполучення різних кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній, кредитних союзів та ін.), що діють на кредитному ринку і здійснюють акумуляції і мобілізацію грошових ресурсів.

Перше поняття пов'язане із рухом позичкового капіталу у вартісній і товарній формах у виді банківського, комерційного, державного та іншого різновидів кредиту. Друге - означає, що кредитна система, використовуючи свої кредитні інститути, накопичує вільні кошти і направляє їх як позичковий капітал підприємствам, уряду та іншим позичальникам [19, c. 245].

Кредитна система функціонує за допомогою кредитного ринку. Він представляє собою: по-перше, систему зв'язків по акумуляції коштів і мобілізації позичкового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом позичкового капіталу між кредитними інститутами в рамках діючих фінансових ринків; по-третє, взаємини між національними кредитними інститутами і міжнародними валютно-кредитними організаціями.

Кредитний ринок включає також всі аспекти позикової, інвестиційної, акумуляційної, засновницької, посередницької, перерозподільної діяльності кредитних інститутів. За допомогою кредитного ринку реалізується сутність і функції позичкового капіталу, що надається у позику на умовах зворотності за визначений відсоток. Позичковий капітал покликаний здійснювати: 1)акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу; 2) перерозподіл грошового капіталу; 3) прискорення концентрації і централізації капіталу; 4) регулювання економіки; 5) економію витрат повернення та ін. [16, c. 209-249].

1.2.           Інструменти реалізації грошово-кредитної політики

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

              Сутність грошово-кредитної політики. У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому - не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу - грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні.

Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать:обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

визначення норм обов’язкових резервів;

процентну політику;

рефінансування комерційних банків;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

підтримання курсу національної валюти;

регулювання імпорту та експорту капіталу [21, c. 152].

Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються. Для різних видів залучення коштів можуть установлюватися різні норми обов’язкового резервування. Вимоги обов’язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації) знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожному комерційному банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу. Визначення норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.

Часті зміни норм обов’язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків. Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже і загальну суму грошей в обігу НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки. Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики. Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.

              До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

реструктування імпорту та експорту капіталу;

установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Отже, грошово-кредитне регулювання економіки - це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави [21, c. 153-159].

1.3.           Механізм впливу грошово-кредитної системи на макроекономічні показники

Загальновідомо, що основні інструменти державного макроекономічного регулювання економіки знаходяться у сфері монетарної політики, яку розробляє і реалізовує відповідно до чинного законодавства Національний банк України. Нині, у зв’язку із об’єктивною необхідністю переходу грошово-кредитної політики до більш ефективного та апробованого світовою практикою режиму, що базується на ціновій стабільності, одним із важливих завдань є розроблення вітчизняної моделі трансмісійного механізму. Ця модель має   описати та визначити математичними методами причинно-наслідкові залежності макроекономічних показників розвитку економіки від результатів застосування інструментів монетарного регулювання. Як інструмент кількісного аналізу, вона  має адекватно відобразити зв’язки між грошово-кредитною політикою Національного банку України і реальним сектором економіки та слугувати надійним підґрунтям для прийняття управлінських рішень з метою досягнення поставлених цілей.

Досягненню цього завдання мають передувати глибокі теоретичні, методичні та практичні дослідження, спрямовані на чітке розуміння сутності монетарного трансмісійного процесу та механізму дії трансмісійних каналів, теоретичне обґрунтування та емпіричне підтвердження існування в Україні тих чи інших каналів монетарного трансмісійного механізму, визначення їх особливостей, узагальнення зарубіжної практики та визначення перспектив впровадження кращого зарубіжного досвіду щодо удосконалення інструментів грошово-кредитної політики та підвищення ефективності трансмісійного механізму.

Механізм, через який монетарна політика впливає на реальний сектор економіки, був об’єктом вивчення багатьох дослідників і наукових шкіл. Механізм монетарної трансмісії був і є предметом обговорення в економічній науці, передусім між представниками монетаристської та кейнсіанської шкіл. Не вдаючись у деталі наукових позицій цих шкіл, зазначимо, що найбільш принциповою є розбіжність поглядів щодо впливу пропозиції грошей на формування сукупного попиту, отже, – і економічний розвиток.

Монетаристи визнають пропозицію грошей єдиним чинником впливу на сукупний попит, а всі інші (немонетарні) чинники – похідними від пропозиції грошей, обмежуючи їх вплив на сукупний попит сферою впливу зміни пропозиції грошей. Кейнсіанці розглядають пропозицію грошей як один із багатьох чинників, що впливають на сукупний попит (фіскально-бюджетні чинники, зміна вартості цінних паперів і майна, очікування суб’єктів економіки та ін.).

Вперше поняття "трансмісійний механізм" згадується в кейнсіанському аналізі. Трансмісійним механізмом Кейнс назвав систему змінних, через яку пропозиція грошей впливає на економічну активність.

Сучасне трактування економічної сутності механізму трансмісії суттєво різниться від класичного кейнсіанського визначення. За найбільш поширеним визначенням монетарну трансмісію розуміють як процес послідовної передачі імпульсів монетарної політики центрального банку на макроекономічні змінні. Із позиції структурної побудови монетарний передавальний механізм є сукупністю каналів, тобто ланцюгів макроекономічних змінних, за якими передається вплив змін у грошово-кредитній політиці. Цю своєрідну ланцюгову реакцію трансмісійного процессу розглядають як етапну передачу монетарних імпульсів. Утім у дослідників монетарної трансмісії не сформувалось єдиної думки стосовно її етапів і механізму дії. Зокрема, Т. Унковська виділяє п’ять етапів процесу монетарної трансмісії

Механізм грошової трансмісії може бути схематично представлений як:

1) зміна грошової пропозиції; ⇓ 2) вплив на фінансовий сектор (процентні ставки, курс, ціни фінансових активів, премія за ризик ); ⇓ 3) вплив на реальний сектор (інвестиції, споживання, чистий експорт); ⇓ 4) зміна випуску продукції.

              Рис. 1.3. Механізм грошової трансмісії [14, c. 37]

              На сьогодні в економічній літературі не має єдиного підходу до кількості та класифікації каналів впливу монетарної політики на реальний сектор економіки. Кожний ЦБ розробляє свої власні специфічні канали, враховуючи особливості економіки.

Можна виділити кілька каналів, через які зміни грошово-кредитної політики впливають на макроекономічні показники.

Процентний канал. Полягає в тому, що скорочення процентної ставки центральним банком призводить до зниження витрат запозичення і, як наслідок, до зростання інвестицій і споживання. Іноді канал процентної ставки розбивається на два канали: заміщення і доходів та потоку готівкових надходжень. В першому - підвищення ставки знижує стимули економічних агентів витрачати свої ресурси в поточний період. Видатки переносять у часі на інший період. В другому - підвищення ставки перерозподіляє доходи від позичальників, наприклад держави до зберігачів, наприклад пенсійні фонди. Це збільшує купівельну спроможність у других, і зменшує у позичальників. У зв'язку з тим, що зберігачі менше схильні до витрачання заощаджень ніж позичальники, сукупні витрати скорочуються.

Канал добробуту. Вперше описаний Ф. Модільяні і А. Ендо. У зв'язку з тим, що процентні ставки здійснюють вплив на цінність довгострокових фінансових активів (акції, облігації, нерухомість), її зростання призводить до зниження добробуту і падіння споживання.

Канал, пов'язаний з валютним курсом, відображає вплив грошово-кредитної політики на сукупний попит і пропозицію через зміну курсу валюти.

Дія кредитного каналу має місце, коли банки реагують на заходи монетарної політики в першу чергу зміною не процентних ставок, а обсягів кредитування. Функціонування даного каналу передбачає, що зменшення ЦБ обсягу резервів, які знаходяться у розпорядженні комерційних банків, змушує їх скоротити пропозицію кредитів. Фірмам і домогосподарствам, які в значній мірі залежать від банківського кредитування і не мають їм альтернативи, залишається лише скоротити свої видатки. У такій ситуації частина банків зможе знайти альтернативні джерела коштів, наприклад, випустити облігації.

Монетаристський канал, який був запропонований А. Мелтцером в 1995 р. В цьому підході процентна ставка не відіграє головної ролі, грошово-кредитний імпульс змін передається через грошову базу.

Перелічені канали трансмісії входять в моделі центральних банків європейських країн. Канал валютного курсу та заміщення присутні у всіх моделях. В моделях ЦБ Ірландії і Європейського центрального банку короткострокові процентні ставки впливають на поточне споживання. Такий же ефект описується в моделях ЦБ Греції та Португалії. В Італії, Австрії, Фінляндії споживчі видатки залежать від банківських процентних ставок. Канал доходу та потоку готівкових надходжень не входить в моделі центральних банків Греції та Ірландії, у зв'язку з тим, що фінансові портфелі домогосподарств і фірм не відіграють важливої ролі в економіці. В моделі Національного банку Бельгії цей канал враховує ефект перерозподілу фінансового портфеля домогосподарств і фірм.

Канал добробуту є найбільш дискусійним. Він не входить у моделі Німеччини, Греції, Іспанії, Франції, Португалії. В тих моделях, де він присутній причиною зміни добробуту вважається коливання цін на фінансові активи.

В німецьку модель входить монетаристський канал, який передає імпульси змін через процентну ставку, яка в свою чергу впливає на інфляцію через відхилення поточних цін від рівноважного рівня. Цей канал також присутній в моделі Європейського ЦБ.

У структурі вітчизняного трансмісійного механізму  монетарної політики є чотири канали впливу на макроекономічні показники: процентний, кредитний, валютного курсу, та очікувань економічних суб'єктів. За результатами досліджень Р. Лисенка та інших основним каналом механізму монетарної трансмісії є канал валютного курсу, а процентний канал не відіграє значної ролі, оскільки вплив облікової ставки НБУ є незначним, що свідчить про недостатню дієвість процентної політики в регулювання грошово-кредитного ринку, а відповідно обмежені можливості  впливу центрального банку на сукупний попит та інфляцію. Стосовно дії кредитного каналу механізму виявлено прямий зв'язок між зростанням грошової бази, обсягами залучених депозитів і наданих кредитів .

Основною  метою  грошово-кредитної системи є досягнення загального рівня  виробництва,  що  характеризується  повною зайнятістю  і  відсутністю  інфляції.  Кредитно-грошова  політика полягає в зміні пропозиції грошей з  метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Отже, грошово-кредитне  регулювання  має  антиінфляційне спрямування і є виразом монетарної політики.

Посилення контролю держави над грошовою і кредитною системами визначається тим,  що  їй  належить  центральний  банк країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регулювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість використання кредитно-грошової системи для впливу на банківські операції як підприємців, так і всього населення.

Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту. Перше забезпечується так званими операціями на відкритому  ринку  і резервною нормою покриття комерційних банків, друге – обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень  банківського проценту регулюється грошова маса.

У структурі вітчизняного трансмісійного механізму  монетарної політики є чотири канали впливу на макроекономічні показники: процентний, кредитний, валютного курсу, та очікувань економічних суб'єктів. [20]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ

СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1. Еволюція (або становлення) грошово-кредитних відносин в Україні

У процесі формування сучасної грошово-кредитної системи України різні науковці виділяють різні основні етапи її становлення та розвитку залежно від деталізації процесів та тенденцій. На нашу думку, доцільно виділити такі 7 етапів.

Перший етап 1991-1992 p.p. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Створення нової кредитної системи в Україні розпочалося у 1991 р. з прийняттям ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. Цим законом було закладено основу класичної дворівневої банківської системи, яка включає верхній та нижній рівні. Актуальності набула ідея „фінансового супермаркету”, значне поширення отримали послуги на ринку позикових капіталів, електронні послуги, почалося зростання, злиття і поглинання банків. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто, частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки "Промінвестбанк”, "Агропромбанк", "Укрсоцбанк" приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

Другий етап 1992-1993 р.р.— виникнення банків "нової хвилі". На цьому етапі, з різних бюджетних , і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як "Аваль", "Інко" (отримує самостійність від Москви), "Відродження", "Трансбанк" та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше, зменшення частки "міністерського" капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних "кишенькових" банків. Протягом року їх було зареєстровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992 - 1994 p.p., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.

Третій етап 1994 - 1996 p.p. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки -"Інко", "Відродження", "Економбанк", "Лісбанк"; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників. Для цього періоду характерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Четвертий етап 1996-2000 рр. стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ [8, c. 132-138].

П’ятий етап 2000-2001 p.p. прийняття нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Головна стратегічна мета комерційних банків у цей період проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічних та технічних перетворень для забезпечення умов розвитку Банку як стабільного фінансового інституту, здатного зайняти лідируючі позиції на ринку фінансових послуг.

Шостий етап 2001-2008 рр. характеризувався покращенням економічної

ситуації в країні, зростанням довіри до банків.

Сьомий етап 2008-2010 рр. розпочався під впливом світової фінансової кризи, яка вразила і українські банки та похитнула довіру до них у суспільства, набуту у попередні роки (особливо починаючи з 2001 р.) [20].

У сучасних умовах саме таргетування інфляції (ТІ) для України є найефективнішим режимом монетарної політики, оскільки:

● на відміну від монетарного таргетування, ТІ не потребує чіткого та стабільного зв'язку між грошами та інфляцією;

● на відміну від прив'язки обмінного курсу, ТІ потребує від центрального банку зосередитися на досягненні внутрішньої стабільності економіки та відведенні небезпек, які їй загрожують;

● однією з ключових переваг ТІ є його прозорість і можливість легкого розуміння громадськістю головної мети монетарної політики. ТІ поєднує два аспекти, які є дуже важливими для здійснення успішної монетарної політики:

● ТІ стимулює позитивні зміни у здійсненні монетарної політики, які охоплюють зростання незалежності центральних банків, підвищення підзвітності та прогнозованості, розбудову системи аналізу і прогнозування для підтримки процесу прийняття рішень;

● надання надійного середньотермінового якоря для інфляційних очікувань і водночас достатня гнучкість політики для відповіді на короткотермінові шоки без ризику втрати довіри для монетарного режиму.

У НБУ вже розроблено систему економічного аналізу та прогнозування для підтримки переходу від режиму прив'язки обмінного курсу до ТІ. Завдання підтримки сталого довготермінового економічного зростання для НБУ полягає у створенні та підтримці стабільного макроекономічного середовища, що асоціюється із ціновою стабільністю. Для досягнення стабільного зростання цінова стабільність є ключовою умовою внаслідок економічних і соціальних втрат від інфляції.

У країнах з ТІ макроекономічна ситуація характеризується нижчою та стабільнішою інфляцією, стабільним економічним зростанням і нижчою вразливістю до зовнішніх шоків. НБУ має зосередитися за допомогою ТІ не на стимулюванні поточного зростання, а на створенні макроекономічних засад для підвищення темпів зростання у довготерміновому періоді . У більшості випадків у розвинутих країнах, які використовують ТІ, відхилення від таргету становлять менше 1 %. У країнах з перехідною економікою у 41 % випадків відхилення від таргету становлять ±1 %, а у 36 % випадків – понад 2 %. Найкращі ж результати демонструють США і Чилі. У країнах, де частіше надається громадськості інформація щодо макроекономічної політики, таргети досягаються рідше, тому надто висока відкритість також не бажана.

У країнах, які запровадили ТІ, зменшили рівень інфляції та інфляційні сподівання.  Загалом, держави з ТІ є відкритими малими економіками, і є дуже чуттєвими до світових економічних зрушень. Країни, які не використовують ТІ, є здебільшого великими закритими економіками .

Головними ж передумовами запровадження ТІ є: інституційна (низький державний борг, незалежний центральний банк), фінансова (банківська), економічна (рівень доларизації), технічна (система передбачень) системи.

Сучасний стан світової економіки визначається наслідками економічної кризи. У період фінансової кризи істотно постраждала світова торгівля. Скоротився обсяг експорту та імпорту. Україна через швидко зростаючий зовнішній борг стала залежною від доступності зовнішніх джерел кредитування. Через глобальні дисбаланси знижується інвестиційна активність, скорочуються обсяги торгівлі.

Детально варіанти глобального економічного устрою розглянуто у звіті Світового економічного форуму "Майбутнє світової фінансової системи. Короткостроковий прогноз і довгострокові сценарії", документі МВФ "Звіт про глобальну фінансову стабільність. Управління майбутніми фінансовими викликами" та звіті МВФ "Перспективи світового економічного розвитку. Підтримка відновлення". Враховуючи зміни у світовій економіці, розрізняють чотири сценарії розвитку світової економіки: "фінансовий регіоналізм", "відновлений західноцентризм", "фрагментований протекціонізм", "перебалансований мультилатералізм". Варто коротко розглянути їхній вплив на економіку України.

Суть першого сценарію – "фінансового регіоналізму" передбачає, що світова економіка складається з трьох блоків на чолі зі США, ЄС і Китаєм, які здійснюють торгівлю і фінансову політику. За розвитку такого сценарію Україна втрачає важелі впливу на міжнародну фінансову систему, істотно обмежуються можливості розвитку конкурентоспроможних виробництв, зокрема через низький зовнішній попит.

Другий сценарій – "відновлений західноцентризм" передбачає, що країни з розвиненою економікою запроваджують корпоративну реструктуризацію, відновлюють продуктивність і стимулюють міжнародну торгівлю. Розвиток такого сценарію негативно вплине на Україну, оскільки зацікавленість інвесторів зміниться у бік нових, східних ринкових економік.

Якщо діяти буде третій сценарій – "фрагментований протекціонізм", то у світі будуть панувати розмежованість, суворий контроль, а між країнами виникатимуть конфлікти, велику загрозу стабільності становитимуть внутрішні заворушення та природні катастрофи. Третій сценарій є найневигіднішим для України, оскільки Україна як відносно відкрита економіка, втратить значні можливості для розвитку експортно-орієнтованих виробництв, а через невигідні умови фінансування зросте зовнішня заборгованість.

За четвертого сценарію – "перебалансованого мультилатералізму" буде запроваджено ефективне управління ризиками до 2020 р. з метою забезпечення зростання; задля досягнення спільних цілей буде налагоджено міжнародну співпрацю; світова економіка зростатиме в середньому на 3,6 %; стабільно зростатимуть ринкові економіки. У разі розвитку таких подій Україна може виграти завдяки розширенню світового попиту, ефективнішому функціонуванню ринків капіталу та потенційній можливості брати участь у формуванні глобальних стратегій розвитку.

Загалом для розвинених країн очікується повільне економічне зростання після 2010 р., яке буде супроводжуватися зростанням безробіття. У 2010 р. МВФ прогнозує незначне (понад 20 %) зростання цін на нафту і помірне (близько 2 %) підвищення вартості сировинних ресурсів (крім енергетичних). Для України прогнози МВФ означають, що попит на українську продукцію буде обмеженим, а зростання цін на ресурси стане чинником відновлення високої інфляції.

Світова криза засвідчила високий рівень залежності економіки України від зовнішньоекономічної кон'юнктури. Одним із завдань монетарної і валютної політики НБУ є адаптація до несприятливих зовнішніх умов. У період

кризи центральні банки країн вживають заходів щодо відновлення ліквідності банків через збільшення грошової маси. Але такі дії в Україні можуть призвести до знецінення гривні і зростання інфляції .

Експерти прогнозують відновлення зростання ВВП у 2010 р. Це, насамперед, стосується відновлення експортного потенціалу, завдяки стимулюванню фіскальної та монетарної політики і відновлення позитивної динаміки на ринку робочої сили. Через значний ВВП-розрив інфляційний тиск передбачається низьким. Також передбачається посилення національних валют та зростання ПІІ . Отже, насамперед, необхідно сприяти ухваленню закону "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", що допомогло б утвердити статус національної валюти як єдиного засобу розрахунку на території України та удосконаленню механізму регулювання потоків капіталу. Також необхідно удосконалити підходи до регулювання фінансових інвестицій нерезидентів в Україну. Необхідною умовою переходу до режиму ТІ є інституційне закріплення обов'язкової тісної співпраці між Урядом та НБУ з питань досягнення цінової стабільності. Адже інфляція формується під впливом попиту і пропозиції. НБУ переважно впливає на інфляцію попиту, а підвищення цін в Україні переважно відбувається за рахунок чинників пропозиції. саме тому перед урядом стоять такі завдання:

● пом'якшити шоки шляхом проведення відповідної торговельної, бюджетної та структурної політики;

● підвищити якість фіскальної політики, та узгоджувати її з монетарною для досягнення низькоінфляційного середовища;

● підвищити ефективність управління адміністративно регульованими цінами та узгоджувати цю політику з інфляційними цілями. [20]

2.2. Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної системи України

В Україні інфляційні процеси спостерігаються від початку її становлення на шлях незалежності. Відомо, що в певні моменти вона була руйнівною, а в інших ситуаціях помірною. Важливим є дослідження інфляції в період кризи.

Основним показником інфляції в країні коефіцієнт інфляції, або індекс споживчих цін, який характеризує загальну зміну цін на товари і послуги у поточному періоді у порівнянні з минулим.

Проаналізуємо рівень інфляції в Україні в період з 2007 року по жовтень 2010 року (табл. 2.1) [28].

                                                                                                                  Таблиця 2.1

Індекси споживчих цін на товари та послуги у період з 2007 року по квітень 2011 року, %

(до відповідного періоду попереднього року)

З табл. 2.1 видно, що у 2007 році   інфляційні коливання не були значними, ситуація дещо погіршилась наприкінці 2008 року, що було пов’язано із початком кризових процесів в світових економіках і в економіці України зокрема.  За даними Держкомстату річний показник інфляції у 2007 році становив 16,6 %, а у 2008, попри прогнози уряду, році він зріс на 5,7% і становив 22,3%. Та уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, а індекс споживчих цін дорівнював 112,3%, зменшившись на 10% у порівнянні з попереднім показником. У 2010 році рівень інфляції становив 109,1%, це на 3,2% менше ніж у попередньому році.  За попередніми прогнозами НБУ рівень інфляції у 2011 році рівень інфляції в Україні може сягнути 15%. Про реалістичність прогнозу інфляції на 2011 рік свідчать насамперед дані за січень поточного року, коли було отримано показник, найнижчий за 2008–2010 роки – 1% (в попередні роки цей показник коливався від 2,9% до 1,8%). Слід зазначити, що у січні 2011 року рівень інфляції був сформований переважно за рахунок подорожчання продуктів харчування на 1,3%, що з урахуванням їх суттєвої питомої ваги у загальній структурі споживання (50,2%) за розрахунками Мінекономіки мало найбільший вплив (70%) на формування споживчої інфляції. Така динаміка обумовлена, перш за все, сезонними факторами (подорожчання фруктів на 2,9%, овочів – на 6,6%), а також реакцією ринку на підвищення вартості сільгосппродукції на світовому ринку (зерно, цукор). В монетарному огляді НБУ неодноразово йшлося про те, що врегулювання інфляції монетарними методами неможливе, а головною причиною інфляції є невідповідність між темпами зростання зарплати і продуктивністю праці. Зрозуміло, що необґрунтоване збільшення заробітної плати веде до загального збільшення грошової маси в країні. В цьому випадку виникає монетарне правило інфляції – «надто велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів».

Окрім цього, на зростання інфляції вплинула дисконтна політика НБУ. Як відомо, у 2007 році  було знижено ставку рефінансування з 8,5% до 8,0%. Це дозволило комерційним банкам збільшити обсяги надання кредитів юридичним і фізичним особам. Таким чином, комерційні банки додатково емітували готівкові кошти в обіг.

Вищеназвані фактори вплинули на ріст грошової маси в країні, так у 2008 році вона зросла на 199,5 млрд. грн. і становила 515,7 млрд. грн. (табл. 2.2) [28].

                                                                                                                  Таблиця 2.2

Динаміка облікової ставки НБУ та грошової маси у 2007-2010 роках

Проаналізувавши дані табл. 2.2, можна зробити висновок, що найбільш відчутною криза була наприкінці 2008 року, про це свідчить економічно необґрунтований ріст грошової маси та радикальні дії уряду, спрямовані на подолання зростання інфляції в країні.

В цей час, банки, особливо гостро відчули економічну кризу, оскільки кількість безнадійних кредитів невпинно росла. Отож, банки воліють перекласти проблеми неповернутих кредитів на плечі колекторських компаній, яких в Україні близько 100. У жодному із законів України їхня діяльність не регламентована. Але і прямо не заборонена. Відтак колекторські компанії знаходять лазівки, через які і пропонують свої послуги банкам, адже отримують вони за це 50 і більше відсотків від суми повернутих боргів.

Колекторські фірми – це фірми, основна діяльність яких полягає  у збиранні боргів, на основі доручення банку. В Україні такі фірми діють недавно, а щодо легальності їх діяльності точаться гострі дискусії. Багато аналітиків вважають, що такі фірми є нелегальними, оскільки банки звертаючись до таких фірм порушують банківську таємницю. Також методи збирання боргів є досить суперечливими.

Впродовж 2009-2010 років ситуація налагоджується. І як повідомляє НБУ, економічні показники покращуються, а індекс споживчих цін щомісячно зменшується. Це і послужило зменшенню у 2010 році облікової ставки до 7,75%.

Разом з цим зріс і рівень довіри населення до банків. За  даними НБУ, починаючи з квітня 2009 року, спостерігався щомісячний приріст депозитів населення (окрім незначного зниження у вересні), проте така динаміка не змогла компенсувати падіння депозитів населення в першому кварталі й річні темпи їх приросту залишилися негативними.

Аналізуючи грошову масу, в Україні можна побачити, що швидкість даного показника може змінюватись як в межах року, так і щомісячно. Тож  у антиінфляційній політиці така особливість повинна бути врахованою.

Вивчаючи  причини сучасних інфляційних процесів багато вчених зазначають, що домінуючою є інфляція витрат, яка характерна не тільки для української економіки, а й для світових економік. Тому, на нашу думку, перш за все необхідно вжити заходів боротьби з інфляцією витрат. Варто відзначити, що дана інфляція розпочалась через зростання цін на імпортні товари, зокрема на енергоресурси та сировину. З цією метою, уряду слід проводити більш м’яку зовнішню політику, оскільки створення різного роду економічних та митних союзів значно спростить процедуру ввезення іноземних товарів на Україну, а отже і знизиться ціна на дані товари.

З огляду на те, що в період 2007-2008 років банківська система характеризувалась певною нестабільністю, рівень довіри населення до банків  зменшився. А інфляційні очікування  значно вплинули та високий ріст курсу іноземних валют. Внаслідок невизначеності економічних суб’єктів комерційні банки зазнали значних втрат. Але уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, повідомляє НБУ, і у квітні 2009 року вперше з початку року спостерігався чистий приплив грошових коштів.  Однак цих припливів грошових коштів не вистачає, і восени банки знову відчули погіршення становища, оскільки зменшення кредитного портфеля зменшило їх реальні доходи [20].

В результаті проведеного дослідження виявлено, що для української економіки характерне значне коливання економічного стану в цілому і рівня інфляції зокрема. В період світової економічної кризи це було найбільш відчутно, оскільки економічна ситуація то стабілізовувалась, то йшла на спад. В даний момент відчувається стабілізація економіки, оскільки індекс споживчих цін зменшується. Про що свідчить  зменшення НБУ рівня облікової ставки.

Отже, інфляція є складним і багатофакторним явищем, тому для ефективного державного регулювання інфляційного необхідно знати причини, що лежать в її основі. З цією метою, виявлено, що на зростання інфляції в Україні вплинули необґрунтований ріст зарплат, зростання грошової маси в країні та інфляційні очікування населення.

2.3. Аналіз ліквідності банківської системи України

              Глобальна економічна криза досить суттєво вплинула на стан банківської системи України та національні фінансові ринки. Кризові явища, які розпочались у другій половині 2008 року, призвели до відчутного падіння індексів фондового ринку, неочікуваного обвалу курсу гривні, відтоку банківських депозитів, що, безумовно, призвело до проблем комерційних банків, пов’язаних із забезпеченням їх ліквідності. На практиці виникла двозначна суперечлива ситуація, коли банки, відчуваючи потребу в грошах, намагаються залучити їх усіма можливими методами і в той же час не мають ефективних можливостей їх розміщення задля забезпечення своєї ліквідності та

фінансової стійкості у майбутньому.

Нам відомо, що механізм забезпечення ліквідності комерційних банків з

боку НБУ передбачає дотримання встановлених вимог до ліквідності, зокрема норматив миттєвої ліквідності (Н4), норматив поточної ліквідності (Н5), норматив короткострокової ліквідності (Н6) [11, c. 56].

Виконання даних нормативів покликане забезпечити достатню ліквідність комерційних банків, а дослідження динаміки цих нормативів у часі

дозволяє оцінити тенденції змін стану банківської ліквідності, що, у свою чергу, є необхідною передумовою формування заходів щодо управління ліквідністю. Відповідно, ліквідність банку повинна не лише забезпечувати його

здатність у повному обсязі і своєчасно виконувати власні грошові зобов’язання, але й має бути ефективним інструментом системи фінансового планування, адже як недостатня, так і надлишкова ліквідність провокує негативні впливи на банківські ресурси і знижує ефективність їх використання. Зрозуміло, що низький рівень ліквідності будь-якого банку відчутно обмежує його платоспроможність, спричиняє втрату довіри клієнтів та, відповідно, ускладнює можливості по залученню депозитних ресурсів і доступ до зовнішніх джерел фінансування, які необхідні для підтримки ліквідності. Наслідком цього можуть стати дефіцит фінансових ресурсів, зниження рівня прибутковості банку тощо.

Проблеми з недостатньою ліквідністю також можуть перерости у кризу

ліквідності і навіть банкрутство та припинення діяльності банківської установи. Враховуючи тісні взаємозв’язки між комерційними банками, логічним є й те, що криза ліквідності одного банку може поширитися на інші, створюючи загрозу дестабілізації усієї банківської системи. Надлишкова ж ліквідність є результатом неефективного банківського менеджменту і свідчить про неспроможність ефективно розпоряджатися вільними ресурсами. Така ліквідність спричиняє зниження рентабельності банківської діяльності та може призводити до збитковості банку.

Зокрема, в умовах надлишкової ліквідності позиція центрального банку

стає слабкою, оскільки він, як монопольний постачальник ліквідності, через відсутність попиту на неї не може визначити умови на грошово-кредитному ринку та, відповідно, забезпечити адекватну реакцію останнього на зміни у монетарній політиці. Крім того, надлишкова ліквідність банківської системи створює інфляційне зависання в економіці країни.

У січні-вересні 2009 році ситуація на міжбанківському кредитному ринку була неоднорідною, що насамперед було викликано значним коливанням ліквідності банківської системи. Зважаючи на те, що динаміка коштів на коррахунках банків упродовж 9 місяців 2009 року була досить мінливою,               Національний банк України активно проводив операції з підтримки ліквідності банків за допомогою різних інструментів рефінансування.

У 2009 році спрямованість операцій Національного банку України з регулювання ліквідності банків визначалася насамперед на основі динаміки ліквідності банківської системи. Зокрема, на початку року спостерігався профіцит ліквідності, зумовлений значними видатками бюджетних коштів у грудні 2008 року. За таких умов Національний банк України переважно здійснював операції з мобілізації коштів банків та активніше підтримував ліквідність банків через операції рефінансування. Разом з тим було пом’якшено умови доступів банків до механізму підтримки ліквідності.

Проте якщо не зважати на такі, здавалося б, позитивні моменти нагромадження грошової маси у банківській системі держави, а розглянути стан ліквідності комерційних банків 2009 – початку 2010 року, то вийде досить суперечлива в умовах кризових фінансових явищ картина. Так, відповідно до офіційних даних НБУ, показник миттєвої ліквідності загалом по банківській системі становить 63,15 % (при нормативному значенні Н4 – 20 %), поточної ліквідності – 75,53 % (за нормативом Н5 – 40 %), короткострокової ліквідності – 99,99 % (за нормативом Н6 – 60 %) (рис. 2.1 – 2.2) [28].

              Рис. 2.1. Динаміка миттєвої ліквідності українських банків, 2007-2010 рр.

Рис. 2.2.Динаміка поточної ліквідності українських банків, 2007-2010 рр.

Як бачимо, показники ліквідності перевищують норму майже вдвічі. Це

підтверджується й дослідженням тенденцій розвитку національної банківської системи аналітиками Foyil Securities, котрі стверджують, що “банки будуть вкрай обережні у здійсненні міжбанківського і комерційного кредитування, намагаючись зберегти ліквідність у період світової кризи”.

У цілому виконання банками нормативів ліквідності характеризується певною динамікою. Як бачимо, фактичні показники ліквідності значно перевищують їх нормативне значення. Це свідчить про надмірне перевищення

наявних у розпорядженні банків короткострокових ліквідних активів над їх зобов’язаннями з відповідними термінами виконання.

Рис. 3. Динаміка короткострокової ліквідності українських банків, 2007-2010 рр.

По суті, виникає ситуація, коли, підвищуючи свою ліквідність, комерційні банки залучають на свої рахунки значні обсяги грошових коштів, але цим самим зменшують свій прибуток, що в кінцевому результаті може призвести до неплатоспроможності банківської установи попри її здатність виконати поточні зобов’язання. Як зазначає В. Кочетков, це призводить до створення так званої фінансової піраміди, яка є ліквідною, але неплатоспроможною. При цьому якщо припиняється надходження грошових коштів, то з часом подібна структура стає і неліквідною. Варто зауважити, що шляхи та методи подібного “збереження ліквідності” є вкрай шкідливими для національної економіки і, як це не дивно, для самих банків. Адже в основному підвищення ліквідності, котре спостерігається у даний час, досягається значним нагромадженням вільних коштів на банківських рахунках, інвестиціями їх у валютні цінності або високоліквідні цінні папери.

Підвищуючи таким чином свою ліквідність, банки тим самим вилучають

гроші з економічної системи і створюють на ринку дефіцит кредитних ресурсів. Як наслідок, їхні ж клієнти лишаються зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності, потрапляють у скрутне фінансове становище, мають проблеми зі сплатою раніше узятих кредитів і, зрештою, наближаються до межі банкрутства. З одного боку, значна акумуляція комерційними банками валюти дійсно підвищує їх стабільність, проте з іншого – сприяє невиправданому ажіотажу та паніці на валютному ринку, що призводить до суттєвого знецінення національної грошової одиниці і чергових проблем з виконанням зобов’язань позичальниками, котрі залучали позички саме у валюті.

Ще одним негативним моментом надлишкової ліквідності є те, що банки, акумулюючи гроші на своїх рахунках, просто перестають на них заробляти. А пов’язане з дефіцитом позичкового капіталу зростання кредитних відсоткових ставок ще більш поглиблює кризу, відлякуючи потенційних позичальників і створюючи додаткові перепони для ефективного використання банківських ресурсів [20].

Отже, в останні роки найменший рівень вільної ліквідності спостерігався за станом на 1 листопада 2008 року: вільні резерви перевищили рівень обов’язкових резервних вимог лише на 17.1 % порівняно з 87.4 % на 1.10.2008 року, зменшившись при цьому на 9.1 млрд. грн.. Така ситуація свідчить про зміну в Україні структурної позиції профіциту ліквідності банківської системи її структурним дефіцитом унаслідок світової фінансової кризи, яка загострила негаразди, що накопичилися у вітчизняній банківській системі.  Про рівень ліквідності банківської системи свідчить і такий показник, як відношення вільної ліквідності до грошової бази. В Україні  протягом 2007 року значення цього показника коливалося в межах 9,0 – 13,3 %.

У 2008 році ситуація з ліквідністю банківської системи в Україні суттєво погіршилась: зазначений показник знизився з 7,1 % на початок року до 3,3 % на початок червня. Із червня вільна ліквідність банків має тенденцію до зростання і на початок жовтня 2008 року становила 6,6 %. У цілому зміни у вільній ліквідності банків відбуваються під впливом сумарних змін автономних чинників ліквідності, змін в обсягах обов’язкових резервних вимог, а також в обсягах монетарних операцій центрального банку, проведених з метою регулювання грошово-кредитного ринку. Чинники пропозиції ліквідності поділяються на автономні та неавтономні. Перші відображені в таких основних статтях балансу центрального банку: чисті іноземні активи, чисті зобов’язання уряду, готівка в обігу, інші чисті статті, які в сукупності формують автономну позицію ліквідності на ринку.

Нині Національний банк України реалізує свою грошово-кредитну політику у валютному режимі прив’язки гривні до долара США. В умовах відкритості вітчизняної економіки та значного припливу іноземного капіталу це зумовлювало необхідність проведення центральним банком валютних інтервенцій з купівлі долара США, що позначилося на зростанні ліквідності банківської системи.

В Україні поступовий перехід до гнучкого курсоутворення було прискорено через зростання напруження на фінансовому ринку, яке виявилось у збільшенні попиту на іноземну валюту, що створювало значний девальваційний тиск на курс гривні.   Зростання гнучкості курсу гривні до долара США для суб’єктів економіки є сигналом про відмову Національного банку від політики прийняття валютного ризику на себе для підтримання курсової стабільності.

В аспекті впливу на ліквідність банківської системи України найпроблемнішим є чинник руху коштів на рахунку уряду (Єдиному казначейському рахунку) в Національному банку України. В Україні проблема впливу на ліквідність банківської системи Єдиного казначейського рахунку уряду полягає у непередбачуваності й важкопрогнозованості руху коштів за ним.

Отже, у роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено якісно нову грошово-кредитну систему:

створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці гривні;

створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

введено у дію банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності з друкування банкнот та карбування монет;

реформовано та введено нові стандарти бухгалтерського обліку та звітності у банках;

напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

На сучасному етапі головною характеристикою розвитку української економіки став перехід від стрімкого економічного спаду, викликаного фінансово-економічною кризою, притаманного січню-грудню 2008 р., до стабілізації основних макроекономічних показників на певних низьких рівнях. Це дозволяє констатувати перехід економіки від фази економічної кризи до фази депресії. Затяжний характер економічної депресії формує додаткові ризики. Суперечності, які нагромаджуються у фіскальній, валютно-курсовій, банківській та інших сферах, можуть скласти підґрунтя „другої хвилі” кризи, яка ймовірна навіть на тлі загального поліпшення становища у світовій економіці. Відтак завдання якнайшвидшого подолання економічної депресії та забезпечення високих темпів висхідної економічної динаміки набуває першочергового значення.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

У 2010 році і у найближчий перспективі макроекономічні умови здійснення грошово-кредитної політики знаходяться під впливом загальносвітових тенденцій, пов’язаних із наслідками фінансової кризи 2008 – 2009 рр.

Головною метою грошово-кредитної політики цього періоду відповідно до Конституції України залишається забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення.                                                                                         Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» НБУ визначає та проводить грошово-кредитну політику в Україні.            

Національний банк у своїй діяльності вираховує сучасні світові тенденції в зміні методології і в реформуванні міжнародних стандартів банківського нагляду та фінансового регулювання. Стабілізація роботи банків дозволить їм підвищити кредитну підтримку процесів відновлення економічного зростання. Неочікувані короткострокові розриви в ліквідності, які можуть у цьому випадку виникати, покриватимуться за рахунок застосування механізмів рефінансування, регулярний доступ до яких забезпечуватиметься на прозорих та рівних для всіх банках умовах. Підтримуючи ліквідність банків на належному рівні, Національний банк водночас ретельно відстежує інфляційні ризики, здійснюючи за потреби мобілізаційні операції та регулює за потреби процес розширення грошової пропозиції через зміну вимог до формування банками обов’язкових резервів.      

Однак велику роль у реалізації грошово-кредитної політики відіграють грошові агрегати. Вони розкривають структуру грошової маси на основі принципу ліквідності, коли до першого агрегату належать готівка і чеки, яким властива найвища ліквідність, а до наступних – менш ліквідні платіжні і розрахункові засоби. Грошове агрегування дає змогу чітко визначити особливості грошової системи України, вказуючи на низький рівень монетизації економіки в Україні, високу питому вагу готівки, низький обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3. Ще однією особливістю є виділення такого грошового утворення, як грошова база та грошовий агрегат М0.

Таблиця 3.1

Обсяги грошової маси на кінець року, млрд. грн. [20]

Отже, однією з особливостей грошової системи нашої країни, згідно з даними, наведеними в табл. 3.1, є висока питома вага готівки і виокремлення такого структурного елементу грошової маси, як грошова база (агрегат М0). Беручи до уваги світовий досвід, слід зазначити, що, наприклад у США немає поняття «грошова база» та такого грошового агрегату, як М0. Грошове агрегування починається з агрегату М1, до якого входить готівка, поточні депозити, у тому числі чекові.

У країні, де готівкові гроші становлять половину загальної грошової маси, наявність грошової бази є необхідною і зручною формою регулювання обігу грошей та підтримання їх стабільності. Вона дає змогу швидко впливати на обсяги грошової маси, які протягом останніх років змінювались таким чином: на 01.01.2005 грошова база складала 53,76 млрд. грн., на 01.01. 2006 – 82,76, на 01.01.2007 – 97,2, на 01.01.2008 – 141, 9 та станом на кінець квітня 2010 – 159,9 млрд. грн.                                                          

Аналізуючи ці дані, можна стверджувати, що найстрімкіше зростання грошової бази спостерігалась протягом 2010 року: темп приросту на 30.04.2010 порівняно з 01.01.2009 збільшився до 6,1% у річному обчисленні. Таким чином, грошова база в Україні має стійку тенденцію до збільшення. На сьогодні особливо важливими є умови кредитування, що має безпосереднє значення для розвитку підприємництва та здійснення розширеного відтворення. На жаль, у цьому випадку зниження відсоткових ставок, а значить, розширення можливостей одержання кредиту відбувається повільніше. Якщо 2000 р. відсоткова ставка за кредитами дорівнювала 37,3%, то до кінця квітня 2010р. вона знизилася у 2,7 раза. 

Не можна не порівняти відсотки за кредитами, які надають банки, та відсотки, які вони платять за депозитами. У 2000 р. перші перевищували другі вчетверо, у 2001-2002рр. – менш ніж утричі, у 2003р.- дещо більше ніж удвічі. Таке співвідношення ми спостерігаємо у 2006-2007 та 2008-2009 рр. Позитивним є той факт, що хоч повільно, але відбувається зменшення розриву між тим, що банки беруть за надання коштів, і тим, що дають за вкладені у банк кошти. Але все одно розрив надто великий. Таким чином, потрібно знижувати плату за кредит, щоб прискорити розвиток кредитних відносин [13, c. 12-15].            

Отже, з огляду на проведений аналіз можна зробити відповідні узагальнення:

1) незважаючи на те, що ситуація на грошовому ринку є досить передбачуваною, залишається велика кількість проблем, пов’язаних з реалізацією грошово-кредитної політики. Вони насамперед полягають у недостатньому розвитку ринку цінних паперів, структурі грошової маси в Україні та розвитку кредитних відносин.

2) недосконалість структур грошової маси в Україні особливо проявляється у формуванні, змісті й обсягах грошового агрегату М3.

У зв’язку з наведеними висновками, на наш погляд, доцільно:

по-перше, для розвитку такого інструменту грошово– кредитної політики, як операції на відкритому ринку здійснювати подальший розвиток фондового ринку, урізноманітнювати форми цінних паперів, перетворювати фондові біржі на активний механізм переливу капіталів. Зокрема, необхідно розвивати вексельний обіг та банківські операції з векселями;

по-друге, для підвищення рівня монетизації економіки вживати заходи щодо підтримки  економічного зростання, якими є розвиток національної економіки, зростання обсягів виробництва товарів та послуг. Також важливим є створення інвестиційних іпотечних банків, що пов’язує зростання грошей з інноваційними процесами, підтримує взаємозалежність між грошовою масою та економічною діяльністю.                                               

Для вирішення проблем грошово–кредитної політики в Україні необхідно здійснювати нарощування і раціональне використання позикового капіталу та структурні зрушення в економіці.

Затяжний характер економічної депресії формує додаткові ризики. Суперечності, що нагромаджуються у фіскальній, валютно-курсовій, банківській та інших сферах, можуть скласти підґрунтя „другої хвилі” кризи, яка ймовірна навіть на тлі загального поліпшення становища у світовій економіці. Серед ймовірних ризиків, які зростатимуть внаслідок затягування депресії, слід наголосити на наступних:

1. Погіршення якості кредитних портфелів комерційних банків через зростання простроченої заборгованості внаслідок падіння доходів населення і неможливості для підприємств реального сектору перекредитування, що було основним механізмом виплат за отриманими кредитами.

2. Загострення проблеми ліквідності комерційних банків, зважаючи на утрудненість доступу до зовнішнього фінансування та відсутність суттєвого припливу депозитів.

3. Посилення курсової нестабільності та відновлення девальвації гривні через відсутність відновлення зростання експорту та припливу прямих іноземних інвестицій. Значна девальвація може спонукати до різкого зростання експорту, проте водночас знижує стимули для проведення структурних реформ в умовах подорожчання імпортних інвестиційних товарів. Це блокує такий механізм виходу з депресії, як оновлення основного капіталу, та відновлює попередню експортоорієнтовану модель економічного зростання.

4. Перманентна потреба фінансування високого бюджетного дефіциту, що вестиме до ризиків зловживання емісійним фінансуванням бюджету, зростання державного боргу, посилення фіскальних вилучень з державного сектору, посилення фіскального тиску на економіку, зростання кредиторської заборгованості держави. Зберігатиметься перманентно високий ризик технічного дефолту України, що вестиме до погіршення суверенних та корпоративних кредитних рейтингів, звузить доступ вітчизняних компаній до кредитних боргових ресурсів, погіршить інвестиційний клімат в Україні.

5. Наростання обмеженості монетарної політики через необхідність емісійного та кредитного фінансування бюджетних видатків: за таких умов НБУ, розглядаючи монетизацію дефіциту як ключовий інфляційний ризик, здійснює синхронну антиінфляційну політику, зв’язуючи ліквідність та гальмуючи тим самим економічну активність, позбавлений дієвості у відновленні ліквідності та стимулюванні кредитної активності комерційних банків, врегулюванні становища проблемних банків. Це виключає НБУ з суб’єктів антидепресійної політики.

6. Хронічний дефіцит ресурсів для впровадження українськими виробниками сучасних інноваційних чинників конкурентоспроможності, які мали б протидіяти витісненню українських виробників із світових ринків в умовах зростання конкуренції у післякризовий період.

Виходячи з вищезазначеного, першочергові заходи антидепресійної політики держави мають базуватися на таких пріоритетах.

1. Послідовна стабілізація становища у банківській системі. На першому етапі пріоритетом має стати врегулювання ризиків, пов’язаних з наростанням неплатоспроможності боржників, а відтак – частки „поганих” кредитів. Мають бути передбачені також розробка прозорих механізмів рекапіталізації комерційних банків та активізації їхньої кредитної діяльності, насамперед – на ринку „довгих” грошей, розвиток механізмів грошово‑кредитного регулювання НБУ, які дозволятимуть дієвим чином впливати на структуру кредитного портфеля та ризики банків, забезпечення реального функціонування системи фінансових інститутів розвитку для реалізації масштабних інвестиційних та інфраструктурних проектів. Очікуваним результатом є відновлення довіри вкладників до банківської системи та розблокування банківського кредитування.

2. Формування засад координації діяльності НБУ та Міністерства фінансів України, що передбачає створення нормативно-правових механізмів включення НБУ в реалізацію стратегічних завдань антикризової політики. Забезпечення функціональної самостійності НБУ має бути досягнуте шляхом офіційного розширення його функцій, повноважень та сфер відповідальності. Очікуваний результат – усунення мотивації для тиску на НБУ з боку уряду, координоване поєднання фіскальних та монетарних ресурсів навколо завдань відновлення економічної динаміки при мінімізації макроекономічної нестабільності.

3. Забезпечення курсової стабільності, яка передбачатиме відсутність надмірних коливань реального ефективного обмінного курсу гривні шляхом активної курсової політики НБУ, запровадження тимчасових заходів щодо обмеження доступу до операцій на валютному ринку суб’єктів господарювання, які не здійснюють зовнішньоторговельних операцій, обов’язкового 100-відсоткового продажу валютної виручки експортерами, виведення „нееластичних” валютних операцій за межі міжбанківського валютного ринку та здійснення продажу валюти на зазначені цілі з резервів НБУ за офіційним курсом. Очікуваними результатами є відновлення довіри до національної грошової одиниці, зниження інфляційних очікувань, послаблення напруженості у сфері заборгованості за валютними кредитами.

Аналіз реалізації грошово-кредитної політики після проголошення незалежності України дає підстави зробити такі висновки:

        грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку економіки здійснювалась адекватно тим процесам, які відбувались у сфері макроекономіки, фіскальної і структурної реформ;

        в Україні застосовується різноплановий монетарний устрій, реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом;

        ефективність монетарної політики пов’язана з динамікою цін, обсягами виробництва, рівнем зайнятості, курсової стабільності;

        валютно-курсова політика НБУ як найефективніша складова монетарної політики сприяла активному насиченню економіки грошима й забезпечила підвищення рівня монетизації;

        ефективна монетарна політика дала змогу накопичити значні обсяги золотовалютних резервів, що стало суттєвим фактором забезпечення макроекономічної стабільності й дало змогу НБУ у кризові періоди долати ажіотажний попит на валютному ринку;

        монетарна політика сприяла забезпеченню стабільності національної валюти, що є надзвичайно важливим в умовах залежності економіки від зовнішньоекономічної кон’юнктури;

        реальним підґрунтям для економічного зростання та стабілізації на грошово-кредитному сегменті ринку є не грошово-кредитна політика, а створення конкурентоспроможної економіки та пошук суб’єктами господарювання власних ніш як основи для підвищення попиту економіки на гроші.

Зважаючи на багатофакторність явища ліквідності банківської системи, вдосконалення процесу управління нею в Україні має передбачати низку заходів, метою яких є:

        посилення координації грошово-кредитної та фіскальної політики, або підвищити прогнозованість руху коштів уряду на єдиному казначейському рахунку в НБУ;

        удосконалення механізму регулювання ліквідності банківської системи шляхом переходу від кількісного підходу до регулювання грошово-кредитного ринку до підходу, що ґрунтується на його регулюванні через відсоткової ставки;

        зростання ролі прогнозування в управлінні ліквідністю банківської системи.

Отже комплекс цих заходів дасть змогу зменшити коливання ліквідності банківської системи, знизити на цій основі волатильність короткострокових ставок на міжбанківському ринку та підвищити ефективність трансмісійного механізму грошово-кредитної політики у досягнення цінової стабільності в Україні.

ВИСНОВКИ

Отже, грошово-кредитна політика, що проводилась в перехідний період України, поступово переходила від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського поєднання. На першому етапі (1991-1994 pоки) у ній переважали недооцінка сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики, нестабільність державної влади тощо.

              На другому етапі (1994-2000 pоки), хоча і був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих якостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання, але результати першого періоду деякою мірою ще були відчутні.

              Протягом 2001-2005рр. ситуація в грошово-кредитній системі змінилася від позитивної до негативної. На початку цього періоду ще переважали стабільність цін, зростання ВВП та валової доданої вартості у провідних галузях, зменшилась облікова ставка з 27% до 12,5%, але разом із цим посилилась залежність економіки від зовнішніх факторів. У 2002 р. НБУ 4 рази зменшував облікову ставку. В 2003 р. НБУ ні разу не змінив облікову ставку , що свідчило про певну стабільність. Але в 2004 р. ця ситуація значно змінюється: підвищується облікова ставка, наслідком чого стає перехід від монетарної політики з кредитної експансії до стримувальної політики. З 1 січня до 12 липня 2005 р. було продано державних цінних паперів на суму 6875,8 млн. грн., яка перевищувала заплановану суму на рік, це призвело до зниження національного виробництва і до багатьох інших наслідків.

              Макроекономічні умови функціонування грошово-кредитного ринку на початку 2006 року характеризувалися поступовим поліпшенням тенденцій у порівнянні з минулорічним розвитком: зростає ВВП з 0.9% у січні до 2.4% за І-ІІ квартали; обсяги промисловості збільшилися на 0.2%, хоча на початку спостерігалася їх від’ємна динаміка; обсяги прямих іноземних інвестицій становили 427 млн. дол. США, що в 4.3 разу перевищує показник 2005 року Розвиток подій у грошово-кредитній сфері у ІІІ-ІV кварталах 2006 року характеризувався прискоренням економічного зростання, позитивною ціновою динамікою, зростанням інвестиційних вкладень та певним покращенням окремих характеристик зовнішньоекономічного сектору.

              На розвиток економіки та грошово-кредитної системи в 2007 році вплинули законодавчі зміни, спрямовані на посилення соціально-економічної політики, в результаті обсяг видатків для оплати соціальних та заробітних виплат впродовж року було збільшено на суму більше ніж 20 млрд. грн. порівняно з первісно запланованими обсягами.

              Грошово-кредитна політика у 2008 році здійснювалася за складних макроекономічних умов. Якщо в світовій економіці кризові явища первісно зародились у фінансовій сфері і лише потім знайшли відображення в діяльності реального сектору економіки, то в Україні ситуація розвивалася за протилежним сценарієм. Зволікання зі здійсненням необхідних структурних реформ в економіці, проведення впродовж останніх років економічної політики на засадах соціального популізму, нерозважлива бюджетна політика та прискорене зростання зовнішнього боргу зумовили накопичення макроекономічних ризиків до критичного рівня, які в умовах впливу світової фінансової кризи призвели до істотного погіршення динаміки економічного розвитку. Реалізація макроекономічних ризиків, у свою чергу, спричинила погіршення показників стану грошово-кредитного ринку.

              Економічна та фінансова криза значно вплинула на функціонування грошово-кредитного ринку у 2009 році. Велике боргове навантаження приватного сектору в умовах обмеження доступу до зовнішніх джерел запозичень створювало підґрунтя для девальваційного тиску на гривню навіть в умовах поступового покращення зовнішньої кон’юнктури для українських експортерів. Одночасно погіршення фінансового стану позичальників негативно вплинуло на фінансову стійкість банків. Це все і повільне здійснення економічних реформ і незбалансованість державних фінансів створили значні ризики для грошово-кредитного ринку. Позитивними підсумками цього року в монетарній сфері були стабілізація ситуації на валютному ринку, поступове відновлення довіри до банків з боку населення, зниження інфляційного тиску та формування на цій основі підґрунтя для подолання кризи і подальшого відновлення економіки. Також було суттєво знижено темпи інфляції, чому значною мірою сприяли стабілізація обмінного курсу гривні та використання інших монетарних механізмів та інструментів, а саме процентних важелів, і було забезпечено дотримання критеріїв ефективності програми “Стенд-бай”, що підтримується МВФ.

              Реалізація грошово-кредитної політки в І-ІІ кварталах 2010 року здійснювалася в умовах певного покращення макроекономічної ситуації, яке, утім, ще не набуло сталих ознак остаточного подолання кризи. У таких умовах НБУ відповідно до цілей та пріоритетів, визначених в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2010 рік, разом із виконанням своєї головної конституційної функції – забезпечення стабільності грошової одиниці – намагався сприяти якнайшвидшому виходу України з кризи, відновленню високих темпів економічного зростання та забезпеченню стійкості фінансової системи держави. Вжиті НБУ заходи дозволили стабілізувати ситуацію на валютному ринку та закріпити тенденцію до повернення коштів населення в банківську систему, що сприяло зниженню відсоткових ставок за кредитами та створенню умов для відновлення банками процесів кредитування реального сектору економіки.

Проаналізувавши формування та розвиток грошово-кредитної (монетаристської) політики, вплив держави на стан економіки України за роки незалежності, можна сказати, що в нашій країні відбувалися «злети» і «падіння» грошово-кредитної системи, що свідчить про неможливість повної стабільності грошово-кредитної системи.

              Для ефективного розвитку грошово-кредитної (монетаристської) політики потрібно:

• чітко встановити план дій щодо вирішення проблем грошово-кредитної політики з метою ліквідування наслідків нещодавньої економічної кризи;

• не «копіювати» грошово-кредитну політику інших країн, а використовуючи досягнення цих країн сформувати і розвивати свою монетаристську політику, яка б підходила менталітету українців, нашим традицій ведення підприємницької діяльності;

• повернути довіру фізичних та юридичних осіб до НБУ та комерційних банків України шляхом зменшення процентної ставки з метою надання банками кредитів й заохочування населення до створення нових підприємств, фірм, компаній, новітніх технологій тощо, до стимулювання та подальшого розвитку тих галузей промисловості, в яких Україна має хист, що призведе до руху та збільшення капіталу, які необхідні як грошово-кредитній системі, так і економіці України в цілому;

• частково реформувати грошово-кредитну політику з метою сприяння розвитку як малого бізнесу ( на сьогодні в Україні він займає досить важливе значення), так і великого бізнесу України;

• зменшити видатки на утримання державного апарату, але збільшити соціальні видатки, видатки на фінансування розвитку економіки, що в свою чергу позитивно вплине на розвиток грошово-кредитної системи України.

Враховуючи кризу 2008 р., важливо зосередитись на підтримці системних банків, які контролюють 60-70 % ринку банківських послуг, щоб не допустити кризи системного характеру не тільки у фінансах, але й в економіці в цілому. Тому нині краще утриматися від залучення депозитів і, провівши реструктуризацію банківської системи, а також, послабивши інфляцію, дати можливість якомога швидше почати відроджувати економіку, яка вже з 2010 р. виявилася здатною обслуговувати свої борги, і не позичати гроші у міжнародних фінансових установ.

Забезпечення ліквідності комерційних банків в умовах кризових явищ на фінансових ринках шляхом скорочення обсягу активних операцій хоча й дозволяє банківській системі підвищити свою надійність, проте є не вигідним для розвитку і підтримки стабільності національної економіки. Відповідно, виникає потреба обмеження надлишкової ліквідності банківських інститутів і підтримки її на природному рівні, відповідно до раніше встановлених вимог Національного банку України.

Оскільки регулювання даного питання перебуває, знову ж таки, в компетенції НБУ, то, на нашу думку, першочерговими кроками у даному напрямку повинні стати такі:

· обмежити нормативне збільшення розміру капіталу банків, оскільки це призводить до відволікання частини робочих коштів, що є неприйнятним в умовах кризи;

· збільшити можливості звернення банків за кредитами овернайту до НБУ порівняно з існуючими положеннями;

· тимчасово надати можливість пролонгації раніше отриманих банками кредитів рефінансування НБУ з метою забезпечення резервів фінансових ресурсів, які можна було б використовувати для проведення поточних активних операцій.

Разом з цим, на нашу думку, до обов’язкових нормативів варто було б

увести й кілька додаткових нормативів, котрі б регулювали діяльність банківських інститутів як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах. Безумовно, Національному Банку України необхідно врахувати уроки нинішньої фінансово-економічної кризи та сформувати більш чіткий інструментарій щодо дотримання ліквідності комерційними банками, зокрема в частині обмеження і недопущення надлишкової ліквідності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.        Алексєєв, А. Фінансова психотерапія. Для запобігання повномасштабній паніці вкладників НБУ зважився на екстрені непопулярні заходи [Текст] / А. Алексєєв //Дзеркало тижня. – 2008. – № 39(718).– 18-24 жовтня.

2.        Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка, навч. посібник. – 2002. – С.209-233.

3.        Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник. – 2005. – С.265-280.

4.        Бюлетень НБУ. – 2006. - № 12; 2007. - № 12; 2008. - № 5; 2009. - № 7; 2010. - № 4.

5.        Гальчинський А. Монетарна складова стратегії економічного розвитку // Економіка України. – 2002. - №7. – С.4-9.

6.        Голубцова О.А. Сучасний стан банківської системи України та напрямки її реформування у контексті інтеграції до Європейського Союзу // Актуальні проблеми економіки. - 2002. -№7. – С.14-20.

7.        Гроші та кредит: підручник [/ М.І.Савлук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкіна та інші]/ під ред. Савлука М.І. – К.: КНТЕУ, 2002. – 598с.

8.        Загорський В.С., Вовчак О.Д. Стратегія становлення банківської системи // Фінанси України. – 2001. - №10. – С.132-138.

9.        Івасів, Богдан Степанович. Гроші та кредит : Підручник / Івасів, Богдан Степанович ; Національний банк України. М-во освіти і науки України. Тернопільська академія народного господарства. - 2-е вид., змін. і допов. - Тернопіль : Карт-бланш, 2005. - 527 с.

10.   Кот Л.Л. Інституційне забезпечення розвитку кредитної системи України // Актуальні проблеми економіки. - 2002. -№10. – С.47-55.

11.   Кочетков, В. М. Ліквідність та платоспроможність комерційного банку в механізмі зміцнення його фінансової стійкості [Текст] // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2002. – Вип. 125. – 200 с. : іл., табл. – Бібліогр. у кінці доп. – ISBN 966-7392-31-7.

12.   Лагутін В. Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України. – 2009. - №7. –С.10-16.

13.   Левченко Н.В., Динаміка та аналіз тенденцій розміщення заощаджень населення через небанківські фінансово-кредитні інститути. Публікація//Вісник Чернігівського державного технологічного університету -  №39. - 2009 р.

14.   Лисенко Р., С. Ніколайчук, А. Сомик Монетарний трансмісійний механізм в Україні // Вісник НБУ,  2007. - №11.

15.   Ліквідність банківської системи України: Науково-аналітичні матеріали / В.І. Міщенко, А. В. Сомик та ін.. – Вип. 12. – К.: Національні банк України; Центр наукових досліджень, 2008. – 180 с.

16.   Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка: Навч. посібник. – 2004. – С.209-249.

17.   Міщенко, В. Ліквідність банківської системи: економічна суть, структура і методологічний підхід до аналізу [Текст] / В. Міщенко, А. Сомик // Вісник Національного банку України. – 2008. – № 11. – С. 6–9.

18.   Моисеев С. Р. Трансмиссионный механизм денежно-кредитной политики/ Финансы и кредит, 2002. - №18 // http://www.mirkin.ru/_docs/articles03-015.pdf.

19.   Мочерний С.В., Скотний В.Г. Основи економічної теорії: Підручник. – 2006. – С.245-255.

20.   Національний банк України: Монетарний огляд 2000-2010 роки [електронний ресурс] – http://nbuportal.bank.gov.ua

21.   Осипчук Д.Г. Грошово – кредитна політика//Наукові праці НДФІ. – 2008. - № 3. – с.152 – 159

22.   Основні засади грошово–кредитної політики на 2010 рік: схвалено рішенням Ради НБУ від 10.09.09р № 10 // Вісник НБУ. – 2009. - № 10.–с. 3-6

23.   Паламарчук В.О., Семененко Т.О. Кредитно-банківська діяльність в умовах перехідної економіки // Фінанси України. – 2001. - №6. –С.120-135.

24.   Полозенко Д, Раєвський К. Бюджетна і кредитна політика на сучасному етапі// Вісник НБУ. – 2009. - №10. – с.7-10

25.   Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999, № 679 – XIV зі змінами та доповненнями станом на 25.12.2008р. – www.rada.gov.ua.

26.   Семенова Ю.С. Механізм інфляції попиту в Україні // Банківська справа. – 2007. – №2. – С. 83-91.

27.   Скрипник А., Г. Варваренко Вплив валютно-курсової політики на інфляційні процеси в Україні  // Вісник НБУ. – 2007. - №1. – с.40-48.

28.   Національний Банк України [Електрон. ресурс].- Режим доступу: www.bank.gov.ua

29.   Державний Комітет Статистики [Електрон. ресурс].- Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua