Геоэкономические реалии и интеграционная стратегия Украины

 «Геоэкономические реалии и интеграционная стратегия Украины» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Введення

     Розвиток  сучасної світової економіки характеризується посиленням міжнародної конкуренції, удосконаленням продуктивних сил на основі науково-технічного прогресу, що зумовлює поглиблення процесів інтернаціоналізації, активізацію інтеграції національних економік у систему міжнародного поділу праці і формування регіональних інтеграційних об’єднань, націлених  на створення локальних середовищ, які сприяють підвищенню національної конкурентоспроможності й поліпшенню економічних і політичних позицій  окремих держав на світовій арені.

     На  сучасному етапі інтеграція України  до сучасного економічного простору є актуальною темою економічних  досліджень, тому що чітко виявляється  прогресивна динаміка розвитку світової економіки. Умовою успішного рішення  проблем внутрішнього розвитку економіки  України, необхідною складовою зовнішньої стратегії країни є питання про  участь в регіональних інтеграційних  процесах та об’єднаннях.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Глобалізаційні  явища почали зароджуватися у  другій половині ХХ століття і сьогодні набули небаченого розмаху та впливу на всі сфери життя людства, починаючи  від економіки і закінчуючи культурою. Сьогодні ми відчуваємо їх вплив не тільки на ситуацію в економіці кожної країни в цілому, але й на поведінку  господарюючих суб’єктів зокрема. Діяльність компаній, що раніше обмежувалася тільки тенденціями розвитку внутрішнього ринку, зараз у більшій мірі залежить від кон’юнктури міжнародних  ринків та діяльності міжнародних конкурентів.

     Окремі  національні господарства, які відносяться  до різних типів економічних систем, визначають матеріальну основу, речовий  зміст світового господарства і  одночасно характеризують його основні  соціально-економічні підсистеми. Основними критеріями визначення соціально-економічних підсистем є рівень розвитку продуктивних сил, специфіка багатоукладності економіки, особливості державного регулювання національного господарства. Основними типами соціально-економічних підсистем сучасного етапу розвитку світового господарства є розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються.

     Домінують у системі світового господарства розвинуті країни, на долю яких припадає 67,9% виробленого в світі ВВП, тоді як в цих країнах проживають тільки 14,9 % населення світу, питома вага у світовому експорті становить 56,6 %, а у світовому імпорті 60 %. Важливою ознакою економічного розвитку країн світу є рівень ВВП на душу населення, в розвинутих країнах він понад 37000 дол. США. Основна маса населення зосереджена в країнах, що розвиваються, проте ВВП на душу населення в цих країнах в 12 разів менше, ніж у розвинутих країнах. Окремі показники, що характеризують рівень розвитку соціально-економічних систем в світовому господарстві, наведені в табл. 1.У сучасному світі прямі іноземні інвестиції є важливим економічним ресурсом і інструментом. Вони мають потенціал створювати робочі місця, підвищувати продуктивність, здійснювати обмін досвідом і технологіями, збільшувати експорт і відігравати істотну роль у довгостроковому економічному розвитку країн, що розвиваються. Більше, ніж будь-коли, країни всіх рівнів розвитку прагнуть збільшити потоки прямих іноземних інвестицій для свого розвитку.

Таблиця 1

Показники соціально-економічного розвитку країн  світу у 2009 році

     Важливою  рисою сучасного світового господарства є зростання ролі регіональних торговельних угод. Їх поява та розвиток зумовлені економічними, політичними факторами, а також міркуваннями безпеки. Економічні причини участі країн у регіональних об’єднаннях пов’язані з намаганням долучитися до більших ринків, залучити додаткові іноземні інвестиції, поглибити структурні зрушення та прискорити економічне зростання. Усунення торговельних бар’єрів у рамках регіональних об’єднань за інших однакових умов веде до більш ефективного використання ресурсів.

Таблиця 2

Експорт товарів регіональними торговельними  угрупованнями у 2009 р.

     Політичні аспекти розвитку регіональних об’єднань  пов’язані з намаганням країн забезпечити регіональну безпеку, посилити роль регіону у міжнародних відносинах, сприяти розвитку певної соціально-економічної та політичної моделі на рівні окремих країн та регіону в цілому, сформувати нові геополітичні альянси, впливати на розвиток інших країн і регіонів, у тому числі регулюючи доступ до своїх внутрішніх ринків. З іншого боку, розвиток регіональних торговельних угод може спричинити внутрішню та зовнішню напругу, оскільки такі угоди приводять до перерозподілу торгівлі з третіми країнами, отже, до зменшення їх впливу. Останні 15 років стали періодом інтенсивного створення регіональних торговельних угод (табл. 2).

     В основному пріоритети інтеграційних  відносин України визначаються сусідніми  країнами, в першу чергу, Російською Федерацією, та країнами Західної Європи. Важливішим елементом зовнішньоекономічних зв’язків є торгові відносини, і в цьому аспекті значення відносин України з Росією дуже велике – Росія лідирує у торговому обігу України. Так, обсяг експорту товарів та послуг у 2009 році зменшився у порівнянні з 2008 роком на 37,4% та склав 49,3 млрд. дол. США. Обсяг імпорту товарів та послуг зменшився на 45% та склав 50,6 млрд. дол. США. Зовнішньоторговельний оборот у 2009 році склав 99,9 млрд. дол. США, що на 41,4% нижче ніж у 2008 році. Негативне сальдо ЗТО у 2009 році склало 1,3 млрд. дол. США (мал. 1). 

Мал. 1. Динаміка експорту та імпорту України за 2001-2009 рр., млрд. дол. США

     Коефіцієнт  покриття імпорту експортом у 2009 році склав 97,4 %, це свідчить, що валютна виручка за експорт не покриває валютні витрати на імпорт, а сальдо зовнішньої торгівлі – негативне. Найбільші обсяги експортних постачань здійснювались в Російську Федерацію – 17,2% від загального обсягу експорту, Німеччину – 2,5%, Італію – 2,4%, Китай – 2,9%, Туреччину – 4,3%. Домінування Росії у зовнішньоекономічних зв’язках України пояснюється, в першу чергу, географічною близькістю, тим, що країни СНД мають від СРСР ряд взаємозв’язків, які підштовхують їх до активного співробітництва. Це єдина інфраструктура, енергетична система,

система транспорту, зв’язку та телекомунікацій, едині нафто- та газопроводи 

     На  даний момент існує цілий ряд  політичних, економічних та соціальних факторів, які заважають подальшому зближенню країн СНД. До політичних факторів можна віднести націоналістичні амбіції, які не дозволяють створити сприятливі умови для економічних операторів. Одним з головних елементів інтеграційного процесу є співробітництво на макрорівні – між підприємствами різних країн. Але на території СНД цей фактор не домінує, тому що не були прийняті та реалізовані відповідні рішення політичного характеру. До економічних факторів належать наступні: відмінності у характері економічних реформ, різна швидкість просування до

ринку, різна ступінь забезпечення ресурсами. Негативно впливають на розвиток економічної інтеграції в рамках СНД фактори, як відсутність взаємної довіри, наявність тіньової економіки, розбіжності економічних інтересів. Також необхідно ураховувати, що у довгостроковій перспективі Росія та Україна реалізують західний європейський вектор інтеграції, і в цьому Росія не тільки має збіжні з Україною цілі, але й може перешкоджати Україні у досягненні власних.

     Формування  системи ОЧЕС має закономірності, які відрізняють її від інтеграційних процесів у Європейській спільноті. Система ОЧЕС не ставить за мету створення відповідних структур військового і політичного типу. Йдеться лише про сприятливий клімат підприємництва та формування системи вільної торгівлі в регіоні. Але і в такому вигляді ця організація сприяє розбудові системи європейської безпеки та створює неабиякі можливості для економічного розвитку в Чорноморському і Балканському регіонах. У результаті розвитку ОЧЕС можуть бути закладені підвалини трансрегіональної стабільності, яка охоплювала б не тільки Чорноморський регіон, але й інші регіони Європи, Середземномор’я, Азії. Україна виявляє зацікавленість у реалізації в рамках ОЧЕС проектів щодо модернізації нафтопереробних заводів, створення нових потужностей, зокрема терміналів на берегах Чорного моря для прийняття нафти і газу, здійснення наукових досліджень з іноземними фірмами щодо використання нетрадиційних джерел енергії, технічного переозброєння металургійних підприємств та багатосторонньої програми виробництва електронної техніки для різних галузей народного господарства.

     Поглибленню співробітництва країн ГУАМ повинні  сприяти наступні фактори: активізація торгово-економічних зв’язків на основі лібералізації торгівлі, узгодження концепцій структурного розвитку національних економік, активна зовнішня політика з метою залучення інвестицій, реалізація проектів у сфері енергетики та транспортної інфраструктури. Світова фінансова криза значно прискорила пошук нових шляхів розширення ЄС. Потрібно врахувати й геополітичний вимір його розширення, а також його динаміку в контексті глобальних трансформацій від однополярного до багатополярного світу. Події на близькому сході суттєво прискорили процес посилення геополітичної достатності Євросоюзу та перспективи становлення Європи визнаним лідером світового цивілізаційного процесу. Провідними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС дедалі частіше стають торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії. У двосторонніх відносинах Україна очікує від ЄС надання статусу держави з ринковою економікою в контексті антидемпінгового законодавства, а також впровадження преференцій у рамках Генеральної системи преференцій ЄС, що знизило б імпортні тарифи на українські товари та дозволило б вітчизняним підприємствам повною мірою скористатися перевагами, що надає вступ до ЄС держав Центрально-Східноєвропейського регіону. Економічна співпраця України з ЄС може привести до загострення конкуренції між українськими виробниками і підприємствами нових членів ЄС на єдиному ринку Євросоюзу. Це торкнеться переважно підприємств сектора чорної металургії. Однак цей вплив може бути обмеженим – у зв’язку з прийняттям новими членами ЄС європейських соціальних стандартів і норм захисту навколишнього середовища. Україна може навіть підсилити свої конкурентні переваги в секторах, особливо чутливих до конкуренції по цінових параметрах товарів, адже в нових країнах-членах Євросоюзу підвищиться вартість виробництва. Це створює стимули до перенесення окремих більш простих виробництв на територію України. Позиції українських виробників продукції з підвищеним рівнем доданої вартості в коротко- і середньостроковій перспективі істотно не зміняться – з огляду на незначні поточні обсяги подібного експорту в країни-кандидати. У довгостроковій перспективі вони будуть залежати від досягнення Україною європейських технічних стандартів і європейського рівня якості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки.

Однією  з визначальних проблем зовнішньоекономічної стратегії України є питання підвищення рівня ефективності економічних рішень державної влади у напрямку подолання неузгодженості, суперечливості та непослідовності дій владних структур, недержавних інституцій, громадських об’єднань та суб’єктів господарювання. Причинами неефективності економічної влади на сьогодні можна назвати: дефіцит вірогідної та повної інформації про стан суб’єктів господарювання, відсутність достатньої інформації щодо намірів органів державної влади, відсутність дійових механізмів контролю за виконанням рішень органів державної влади, недостатню кваліфікацію осіб, які здійснюють аналіз ситуації та готують прийняття політико-економічних рішень. Подолання цих недоліків є важливим та необхідним кроком на шляху до успішного розвитку інтеграційних процесів в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ДЖЕРЕЛ:

     1. Макогон Ю.В. Рецессия украинской экономики: внешнеэкономический аспект.

     2. Україна у світовому економічному просторі: шляхи подолання кризи (економіка, фінанси,право): збірник матеріалів IX Міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців, 2009 р.

     3. Власов В.І. Періодизація глобалізації у поглядах західних дослідників / В.І. Власов // Гілея: науковий вісник. – 2010.

     4. Балабанов К.В. Сучасна соціально-економічна структура світового господарства.

     5. Дергачов А. Тезисы о международном положений Украины //Политическая мысль. -2009.