Форми міжнародної економічної інтеграції

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему: «Форми міжнародної економічної інтеграції» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Форми міжнародної  економічної інтеграції

   Міжнародна  економічна інтеграція найбільшого  розвитку досягла в другій половині XX століття. Незважаючи на помітну строкатість  в розвитку інтеграційних об'єднань, можна виокремити деякі їх спільні  риси й закономірності, які найбільш концентровано проявилися в конкретних формах інтеграції. Причому форми  міжнародної економічної інтеграції залежать від того, на якому рівні  здійснюються інтеграційні процеси: на мікрорівні чи макрорівні.

   На  мікрорівні економічна інтеграція здійснюється через взаємодію капіталу окремих  господарюючих суб'єктів (підприємств, фірм) сусідніх країн шляхом формування системи економічних угод між  ними, створення філіалів за кордоном і т. ін. На макрорівні економічна інтеграція здійснюється на основі формування економічних  об'єднань держав і узгодження національних політик.

   На  мікрорівні міжнародна економічна інтеграція виступає у формі спільного здійснення геологорозвідувальних та пошукових  робіт, спільного будівництва господарських  об'єктів, спільного виконання проектно-конструкторських робіт, створення спільних підприємств, спеціалізації та кооперації виробництва, прямих зв'язків тощо. Ці форми не завжди існують в "чистому" вигляді. На практиці найбільш часто фірми  створюють спільні виробництва, де тісно поєднуються наукова, виробнича  і торгово-збутова діяльність.

   Основою таких виробництв є спільні підприємства, тобто підприємства, в яких має  місце об'єднання матеріальних, науково-технічних, трудових та фінансових ресурсів партнерів  з метою досягнення максимального  прибутку. Спільні підприємства можуть створюватися кількома шляхами: 1) шляхом заключення угоди про заснування спільного підприємства; 2) шляхом спільного будівництва нового підприємства з визначенням частки участі в ньому кожного партнера; 3) шляхом купівлі зарубіжним партнером акцій національного підприємства.

   В економічній літературі розрізняють  екстернальну та інтернальну інтеграцію. Екстернальна інтеграція являє собою розширення міжнародної діяльності фірми за рахунок використання конкурентних переваг своїх партнерів на зарубіжних ринках. Інтернальна інтеграція являє собою організацію фірмою власних закордонних філіалів або дочірніх компаній і набуття нею контролю над вже діючими зарубіжними фірмами. Екстерналізація та інтерналізація як шляхи інтеграції на мікрорівні найбільш активно застосовуються транснаціональними корпораціями (ТНК). Такі корпорації здійснюють як горизонтальну, так і вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція являє собою злиття фірм, які виробляють подібні або однорідні товари, з метою реалізації своїх товарів через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку. Така інтеграція посилюється через організацію виробництва за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування фірми-засновниці.

   Вертикальна інтеграція являє собою об'єднання  фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три  форми вертикальної інтеграції:

1. інтеграція, яка передбачає приєднання підприємства-виробника сировини чи напівфабрикатів до фірми, яка веде головне виробництво. Таку інтеграцію називають інтеграцією "вниз";
2. інтеграція, яка передбачає приєднання підприємства-виробника готової продукції до фірми, яка виробляє для нього сировину, матеріали, напівфабрикати тощо. Таку інтеграцію прийнято називати інтеграцією "вгору";
3. невиробнича інтеграція "вгору", яка являє собою приєднання до фірми сфер розподілу.

   Характерними  ознаками виробничого співробітництва  є:

• довготривалість, стабільність і регулярність економічних зв'язків між партнерами;
• суб'єктами виробничої кооперації виступають промислові підприємства різних країн;
• закріплення за партнерами виробництва певних видів готової продукції, компонентів, вузлів, деталей і відповідної технології;
• взаємні або односторонні поставки між партнерами являють собою результат реалізації виробничих програм в рамках міжнародного співробітництва, а не результат реалізації звичайного договору про купівлю-продаж.

   Близькими до спільних підприємств є установи й організації з міжнародного науково-технічного співробітництва. Воно здійснюється у вигляді спільних програм науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт шляхом об'єднання наукових, фінансових і матеріальних ресурсів, створення спільних науково-дослідних  груп спеціалістів або організацій. Найбільш поширеними формами такого співробітництва є:

• створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для реалізації нових науково-технічних ідей;
• здійснення спільних експериментів в галузі вдосконалення діючої техніки і технології з метою поліпшення техніко-економічних показників діяльності фірми;
• виконання спільних пошукових робіт в галузі організації виробництва і праці;
• організація підготовки кваліфікованих наукових кадрів.

   Розвиток  міжфірмових зв'язків породжує необхідність міждержавного, а в окремих випадках і наддержавного, регулювання руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами даного регіону, узгодження і здійснення єдиної економічної, науково-технічної, і фінансово-валютної, соціальної, зовнішньої та оборонної політики. І ця необхідність реалізується шляхом створення цілісних регіональних комплексів з єдиною валютою, інфраструктурою, спільними економічними пропорціями, фінансовими фондами, наднаціональними або міждержавними органами управління. Іншими словами, під впливом розвитку й ускладнення інтеграційних процесів на мікрорівні відбуваються кількісні і якісні зміни в інтеграції на макрорівні. Про основні напрями її еволюції можна судити по тих формах, в яких вона виступала на певному етапі свого розвитку. Основними формами міжнародної економічної інтеграції на макрорівні є преференційні торгові угоди, зони вільної торгівлі, митні союзи, спільні ринки, економічні союзи, політичні союзи.

   Преференційна торгова угода являє собою  найпростішу форму інтеграції двох або більше країн, яка передбачає заключення угоди про взаємне надання пільг в галузі оподаткування, митного регулювання і кредитування. Преференційні угоди, на думку багатьох вчених, становлять собою своєрідний підготовчий етап інтеграції, який покликаний забезпечити перехід до більш зрілої її форми. Преференційна торгова угода не вимагає створення будь-яких міжнародних органів для управління інтеграційним процесом.

   Зона  вільної торгівлі являє собою  інтеграційне об'єднання, яке передбачає вже не зменшення митних тарифів, як це має місце в умовах дії  преференційної угоди, а повну відміну  їх у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В більшості  випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися або невеликим міждержавним секретаріатом, який розташовується в одній із країн-членів, або періодичними нарадами керівників відповідних відомств.

   Митний  союз являє собою інтеграційне об'єднання, в якому відмінені митні тарифи для країн-учасниць і запроваджено спільний митний тариф і єдину  систему нетарифного регулювання  торгівлі стосовно третіх країн. Митний союз вимагає більш розвинутої системи  міждержавних органів, які б здійснювали узгодження зовнішньоторгової політики. Такими органами виступають періодичні наради міністрів відповідних галузей та постійно діючий міждержавний секретаріат.

   Спільний  ринок являє собою інтеграційне об'єднання, в якому забезпечується вільне переміщення не лише товарів  і послуг, а й капіталу і робочої  сили. В умовах спільного ринку  органами координування виступають постійно діючий міждержавний секретаріат  і періодичні наради глав держав і  урядів країн-учасниць, а також наради керівників міністерств фінансів, центральних  банків та інших відомств. Скажімо, в ЄС діє Європейська Рада глав держав і урядів, Рада міністрів  ЄС і Секретаріат ЄС.

   Економічний союз являє собою інтеграційне об'єднання, в якому поряд зі спільним митним тарифом та вільним переміщенням товарів і факторів виробництва  здійснюється координування макроекономічної політики й уніфікація законодавства  щодо валютної, бюджетної та грошової сфери. На цьому етапі розвитку інтеграції виникає потреба в органах, які  б не тільки координували діяльність країн-учасниць, а й приймали оперативні рішення від імені відповідної  спільноти. Тому в умовах економічного союзу національні уряди добровільно  відмовляються від частини своїх  функцій і цим самим передають  частину свого державного суверенітету на користь наддержавних органів. Такі органи наділені правом приймати рішення  з питань, що стосуються даного об'єднання, без узгодження з урядами країн-учасниць, В рамках ЄС таким наддержавним органом  є Комісія ЄС.

   Політичний  союз - це таке інтеграційне об'єднання, в якому переважна частина  функцій національного уряду  в галузі внутрішньої та зовнішньої політики передається наддержавним органам. Така інтеграція означала б  створення міжнародної конфедерації і втрату суверенності окремими державами. В сучасних умовах такі інтеграційні об'єднання відсутні. Більше того, сьогодні інтеграційна група не тільки не досягла  відповідного рівня розвитку, при  якому можлива реалізація політичного  союзу, а й навіть не ставить перед  собою подібну ціль. Проте відкидати  можливість політичного союзу в  майбутньому не варто.

   Наведені  нами форми міжнародних інтеграційних  об'єднань свідчать про те, що в сучасних умовах учасники інтеграційного процесу  ставлять перед собою різні цілі. Реалізуючи їх, інтеграційні угруповання, як цього вимагає Світова організація  торгівлі (СОТ), не повинні погіршувати  умови торгівлі з третіми країнами. Щоб визначити, наскільки створення  того чи іншого інтеграційного об'єднання  відповідає інтересам міжнародної  економіки в цілому, спеціалісти  Світового банку сформулювали такі критерії:

• регіональні торгові угоди повинні охоплювати всі галузі економіки без винятку;
• період становлення узгодженого інтеграційного об'єднання не повинен перевищувати 10 років і включати чіткий графік лібералізації торгівлі в кожній галузі;
• лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння повинна передувати або супроводити утворення будь-якої нової інтеграційної групи, особливо якщо до цього тарифи є високими;
• спільний митний тариф, що вводиться в рамках митного союзу, не повинен перевищувати найнижчий тариф, що існував в країні з найнижчим тарифом у відповідній галузі, або навіть найнижчий тариф в рамках режиму найбільшого сприяння;
• правила прийому нових членів в інтеграційне об'єднання повинні бути достатньо ліберальні і не перешкоджати його розширенню;
• правила визначення країни походження товару повинні бути прозорими і не виступати знаряддям протекціонізму всередині інтеграційного угруповання; необхідний швидкий перехід від менш розвинутих до більш розвинутих форм інтеграції, які забезпечують більш раціональний розподіл і використання факторів виробництва; після створення інтеграційного об'єднання антидемпінгові правила не повинні більше застосовуватися у відносинах між його членами, а у відносинах з третіми країнами повинні бути встановлені ясні правила їх застосування. На думку багатьох вчених, не завжди можна відразу оцінити, наскільки створення того чи іншого інтеграційного об'єднання відповідає інтересам міжнародної економіки в цілому і країн-учасниць.

   Інколи  наслідки проявляються на більш пізніх етапах функціонування об'єднання.