Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

«Фактори і резерви підвищення

  продуктивності праці» 

Виконала:

студентка

групи

ЕПБ-32

Іващенко

  Юлія

Олександрівна

Фактори зміни певного показника - це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника.

 

Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. 
 

  Оскільки зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

За  рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи 

ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності

(управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо) 

ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, тощо)

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи: 

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили; 

2)матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва; 

3)організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

За  сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на: 

1)внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації; 

2)галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки; 

3)регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони); 

4) загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, тощо).

Резерви зростання продуктивності праці -це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані.  

Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу.  

Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу.  

Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці -це процес перетворення можливого у дійсне.

Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи: 

1)соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили; 

2)матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва; 

3)організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, у яких зазначаються

  види резервів,

конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації,

плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження,

призначаються відповідальні виконавці.

Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.

 Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи: 

1)вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема; 

2)пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки; 

3)розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців; 

4)розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності; 

5)контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання; 

6)вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Напрями роботи з підвищення продуктивності праці на державному рівні: 

забезпечення соціально-економічної орієнтації матеріально-технічної політики створення нових видів виробів, технологій і засобів виробництва шляхом розробки і суворого дотримування правил ефективної праці, привабливої для людини за змістом і умовами, що повинно знайти відображення в інвестиційній політиці та у стимулюванні праці дослідників і розробників;

посилення ролі організаційних факторів у підвищенні ефективності праці на підставі розробки нормативних актів, матеріалів і рекомендацій з комплексного вирішення питань організації і технології трудової діяльності у сфері досліджень і розробок, у виробництві та управлінні;

створення економічних і соціальних умов: для забезпечення дієвості систем підвищення кваліфікації всіх категорій робітників; для посилення мотивів і стимулів високопродуктивної праці; для покращання соціальних умов праці і відповідно підвищення ефективності праці.

визначення соціально-економічних пріоритетів при розробці стратегічної політики і розміщенні виробничих сил у взаємозв'язку з політикою зайнятості у цілях підвищення ефективності праці та господарської діяльності підприємств в результаті зміни їх спеціалізації з урахуванням наявних трудових ресурсів, підтримки підприємництва, розвитку кооперативних господарських зв'язків між галузями і регіонами, а також зовнішніх економічних зв'язків;

Напрями роботи на регіональному рівні: 

забезпечення гнучкої науково-технічної політики з урахуванням галузевих особливостей, виділення пріоритетних для економіки регіону напрямів розвитку технології і засобів виробництва; 

координація і підтримка роботи з покращання організації праці;

формування структурної політики, перетворення підприємств, сприяння встановленню і підтримці кооперативних господарських зв'язків між підприємствами; фінансова політика стимулювання ефективної діяльності підприємств;

посилення ролі соціальних факторів: підвищення кваліфікації працюючих, піднесення творчої активності працюючих з виявлення резервів; покращення соціальних умов праці і розвиток соціальної інфраструктури.

За  строками використання резерви поділяються на

поточні і перспективні. 

Поточні резерви планують використати протягом місяця, кварталу, року — залежно від реальних можливостей підприємства. 

Перспективні резерви є такими, для реалізації яких протягом року у підприємства немає достатніх ресурсів, а їх використання намічається через рік або в більш віддаленій перспективі.

Крім того, на підприємстві розробляються заходи щодо раціонального використання всіх видів ресурсів. Важливе значення має систематичне проведення оперативного аналізу, діагностики, виявлення і усунення вузьких місць і втрат у виробництві, а також розрахунок виробничих потужностей підприємств і підрозділів як основи планування і аналізу їх використання. При визначенні винагороди робітника за результатами діяльності підприємства враховується його внесок у підвищення продуктивності та ефективності праці.

Дякую за увагу

!!!!!!!!!!