Економіка незалежної України: проблеми та шляхи переходу до ринкової системи господарства

Міністерство  освіти і науки  України

Тернопільський  національний економічний  університет 

Факультет економіки та управління 
 

кафедра економічної теорії 
 
 
 
 

«Економіка  незалежної України: проблеми та шляхи  переходу до ринкової системи господарства» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Тернопіль-2010

     ВСТУП

    З початку 90-х років XX століття в економіці  України стався перелом історичної ваги. Здобуття державної незалежності, зміна політичного устрою, демократизація суспільного життя відкрили простір  для формування загальновизнаних і поширених у світовій практиці ринкових відносин.  Актуальність теми:.  Економіка – це основа життя людини і суспільства, адже вона утримує усі інші галузі діяльності. Наука, культура, соціальна сфера, мораль, політика, ідеї – усе це людство може дозволити собі лише тому, що для цього є відповідні економічні умови. 
Складність сучасного стану розвитку національної економіки пов’язана з її ринковою трансформацією. Вона знаходить вияв у роздержавленні, приватизації, демонополізації господарства, пошуку інноваційних форм, шляхів зміцнення фінансової системи, поглибленням інтеграції у світове господарство. 
Інформаційний бюлетень “Актуальні проблеми економіки” відображає літературу з питань розвитку національної  економіки та її зв’язків зі світовими процесами. До нього включені монографії, навчальні видання, статті з наукових збірників і періодики. 
Бюлетень складається з трьох розділів: 
- Проблеми і перспективи економічного розвитку 
   - Фінанси, інвестиції, кредитні та банківські відносини 
 - Україна і світогосподарські зв’язки 
В межах розділів література розташована за алфавітом авторів та назв книг, статей і періодичних збірників. 
Інформаційний бюлетень розрахований на науковців, управлінців, підприємців, бібліотечних працівників, усіх, кого цікавлять проблеми  розвитку економіки України.         Мета: дослідити основні тенденції розвитку економіки України. Визначити основні проблеми та шляхи переходу до ринкової системи господарства.           Завдання: дати загальну характеристику економічного розвитку України в роки незалежності; проаналізувати початок переходу України до ринкової системи господарства; визначити проблеми та перспективи економіки України.                                                         Теоретичне значення:        Практичне значення:  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Загальна  характеристика економічного  розвитку України  в роки незалежності

    Кардинальні зміни, які відбулися в національній економіці за період незалежності і  поступового переходу до ринкової економіки, знайшли своє відображення в динаміці основного макроекономічного показника – ВВП. Динаміка ВВП початку 90-х років свідчить, що зміна політичного устрою в країні, перехід від принципів адміністрування в управлінні економікою до ринкових відносин, усунення тотального дефіциту товарів і послуг відбувалися одночасно із зменшенням економічного потенціалу країни у зв’язку з наростанням кризових явищ.         За 70 років більшовицького панування в Україні склалися державні форми господарювання і власності. Вони породжували хронічний товарний дефіцит, деформацію ринкових відносин, невисоку активність людей, пасивність до ефективної діяльності, розвитку підприємництва і цивілізованої конкуренції. 95 % підприємств України були підпорядковані Москві. Центр свідомо насаджував галузі групи А (добувну, обробну, воєнну промисловість, виробництво засобів виробництва). Лише 28 % становили галузі групи Б. Такою немічною, деформованою у господарському відношенні виявилася Україна в середині 1991 p., тобто в момент проголошення незалежності. 
Наша держава успадкувала від більшовицької імперії застарілий виробничий апарат. У 1966—1990 pp. тільки 25 % інвестицій направлялося на оновлення виробничих фондів. Інші кошти йшли на підтримку рівня наявного виробництва, тобто тільки на його капітальний ремонт. Необхідність відтворення основних фондів економіки задовольнялася лише на 50 %. На початку 90-х років термінової заміни промислового устаткування потребували 25 % обсягу основних фондів, у тому числі 40 % машин і устаткування. У багатьох галузях промисловості функціонує 65 % спрацьованих основних фондів. Таких жалюгідних показників не має жодна розвинена індустріальна країна.            Наприкінці жовтня 1991 p. Верховна Рада України розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі передбачалася структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському комплексі України, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося закупити нерентабельні підприємства, а машинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Передбачалося вперше в історії України здійснення урядом суверенної України контролю за формуванням економічної структури, прийняття рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.            У березні 1992 p. Верховна Рада України розглянула "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рубльового простору. Документи, прийняті Верховною Радою, постанови і рішення урядів не були результативними. Однак в деяких галузях легкої промисловості спостерігається спроба переорієнтації на ринкову економіку. Йдеться про харчову галузь, яка в Україні представлена 25 підгалузями. З них найголовніші — цукрова, м'ясна, молочна, маслосироробна, олійна, консервна, хлібопекарна, пивоварна, спиртова, виноробна, лікеро-горілчана.   Негативні тенденції української економіки в момент переходу до незалежності посилювалися вичерпаністю природних ресурсів, які тривалий час забезпечували потреби всього Радянського Союзу, практичною відсутністю власних запасів енергоносіїв (нафти та газу), що робить її економіку залежною від постачань цих важливих ресурсів. В умовах Радянського Союзу це відчувалося не дуже помітно, адже величезні ресурси Сибіру та інших регіонів СРСР були цілком доступними і для українських споживачів. Але в незалежній державі, коли за енергоносії почали розплачуватися за світовими цінами, цей фактор дуже болюче вдарив по її економіці.             До посилення кризових тенденцій призвело звуження ринків збуту продукції українських виробників через порушення господарських зв’язків з суб’єктами колишнього СРСР, надмірна лібералізація зв’язків (зовнішньоекономічних) без відповідної підготовки власного товаровиробника до дій в умовах ринку.          Через скорочення фінансових ресурсів підприємств, інфляцію та зниження платоспроможного попиту як суб’єктів господарювання, так і населення відбулося згасання інвестиційної активності.     Частка оплати праці у ВВП, яка у 1991р. становила 58,8%, зменшилась під впливом гіперінфляції 1993-1994рр. до 39,7%. Суттєвими чинниками цієї негативної тенденції стали також зниження продуктивності праці та стримування її зростання в умовах штучного збереження чисельності працюючих під час тривалого спаду виробництва.      На зменшення частки валового прибутку ВВП у першій половині 90-х років позначилось скорочення субсидування виробництва без суттєвого зниження податкового тиску.       

    Незважаючи на зусилля органів державної влади, в країні не було створено належних економічних умов для пожвавлення ділової активності. Протягом 1990-1994рр. економіка України зазнала найбільш відчутних втрат. Обсяг ВВП за цей період зменшився на 45,6%, промислового виробництва -  на 40,4%, сільського господарства – на 32,5%.      Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова системи. Особливо відчутними були наслідки рекордної за світовими стандартами гіперінфляції. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією Національного банку України. Тільки за 1994р. валютний курс українського карбованця у доларах США знизився у 8,3 рази.    Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки у мирний час. Потрібно було п’ять років напруженої роботи, щоб поступово, крок за кроком, вивести українську економіку з катастрофи, в якій вона опинилася.            На макроекономічну динаміку продовжували негативно впливати важкий фінансовий стан підприємств, недостатня ефективність приватизації та управління державним майном, зменшення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівартість і не конкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, адекватної економічним процесам перехідної економіки. Сукупний вплив цих чинників зумовив вразливість української економіки до потрясінь на зовнішніх фінансових ринках, у першу чергу Росії.           
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Шлях  до ринкової економіки — приватизація державних заводів і фабрик. В Україні прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким та іншими нормативними документами створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолпром'\ "Укрпродспілка" тощо. 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам. В Україні зареєстровано понад ЗО тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Дезорганізація керівництва харчової промисловості, некомпетентність управлінського апарату не сприяли підвищенню рівня життя населення. Навпаки, за даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на одну людину з кожним роком невпинно падає. 
 
Майже в усіх галузях важкої промисловості, особливо у вугільній, панує криза. 78 % шахт загазовані. У 38 % шахт видобуток кам'яного вугілля відбувається на глибині 1,3км при температурі 40—50 °С. До 2000 p. гірники працюватимуть уже на глибині 2000 м. Знижується видобуток не тільки вугілля, а й нафти і газу. Єдиний вихід із скрутного становища — перехід до ресурсно-економної технології. 
У 1992—1993 pp. тривав процес спрацювання основних фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи неможливе, а тим більше при нестримному зростанні цін на нові технології. Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств стають неплатоспроможними. Вони не мають фінансових можливостей приділити належну увагу технічному розвитку, введенню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки. До того ж більшість заводів і фабрик стали боржниками, їхні борги становлять 247 трлн крб. Держава неспроможна надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, адже 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачує Росії, іншим країнам за енергоносії. Така ситуація дуже небезпечна, адже 68 % загального обсягу товарного виробництва припадає саме на важку промисловість. 
Загальна тенденція спаду виробництва в усіх галузях промисловості зберігалася і в 1994 p. За 6 міс. у паливній галузі порівняно з 1993 p. він становив 36 %, в чорній металургії — 34,8, хімічній — 37,7, машинобудівній — 46,6, деревообробній — 42,3, будівельних матеріалів — 48,4, легкій — 50,7, харчовій — 4,8% . 
 
Криза охопила і сільське господарство України. У 1990 —1993 pp. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося стадо великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, зменшилася кількість птиці. Спад поголів'я не зупинився і в 1994 p. Це призвело до того, що в 1993 p. у колгоспах реалізація великої рогатої худоби на забій скоротилася проти 1990 p. на 43 %, свиней і птиці — на 57, овець і кіз — на 49 %. 
Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. Від цього насамперед страждає населення України. Загальний обсяг продукції сільського господарства і харчової промисловості характеризують такі дані: 
 
Дані таблиці ілюструють загальну кризу державного сектора сільського господарства України. Так, у 1990— 
1993 pp. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів відкинуто на 15—20 років назад. На 1 січня 
1994 p. поголів'я великої рогатої худоби у державних і колгоспних господарствах становило 17 717 тис. Порівняно з 1991 p. воно скоротилося на 3368,1 тис., або на 16 %. У 1991—1993 pp. загальна зібрана площа посівів сільськогосподарських культур становила 14 203,7 тис. га, що на 1282,2 тис. га (або,на 8,3 %) менше, ніж за останні п'ять років. Скоротилися на 7,6 % посіви цукрових буряків, 23 % льону, 4,7 % овочів, 33,3 % кукурудзи. 
У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів

лише  на закупівлю ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого — українські селяни не можуть продати тисячі голів  відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Все це відбувається в той час, як населення споживає харчових продуктів дедалі менше. Ряд економічних факторів може призвести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 p. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн га (51,8 %). Щороку з полів змивається водою, здувається вітром 600 млн т грунту, в тому числі 40 млн т гумусу: Занедбані в останні роки не лише свинарство, а й птахівництво, садівництво, виноградарство. 
Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі — це основні валютні надходження країни, лише за які можна придбати нафту, енергоносії. Вивезення продуктів харчування з України ілюструють такі дані: 

 
З кожним роком експорт українських  сільськогосподарських товарів  скорочується, а отже, зменшуються  валютні резерви державної скарбниці. 
Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід з складної ситуації, що настала в економічному секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією. 
Як альтернатива державному аграрному сектору в Україні в 1991—1993 pp. почали поступо створюватися фермерські господарства. Приватна власність на землю робить селянина повноправним господарем. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоч і повільно, але динаміка зростання їх очевидна, і на початку 1992 p. в Україні налічувалося 2098, на 1 жовтня 1993 p. — 26 048 ферм. Найбільше зареєстровано таких господарств в Миколаївській (3877), Одеській (3269), Херсонській (1817) областях. Вони отримали у своє користування 510 тис. га землі. 
У кожній області України ферми різні за розмірами: в Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Луганській і Запорізькій областях їхня площа становить в середньому ЗО га, в Київській, Полтавській, Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Сумській — 10—20 га, у Закарпатській — 5, Чернівецькій — 5, Івано-Франківській — 8, Львівській — 10 га. В середньому в Україні на одне господарство припадає 18—20 га. У перспективі за 3—5 років кількість їх може збільшитися до 40 тис. з площею 1 млн 800 тис. га, в тому числі 750 тис. га орних земель. За статистичними даними, ці господарства ще економічно слабкі. На початку 1993 p. в Україні на одну ферму припадало 2 голови великої рогатої худоби, 3 свині, 2 вівці або кози, 6 шт. птиці. Як на Заході, так і в Україні фермерам без державної допомоги не вижити. Такі форми співробітництва функціонують у ряді областей. Наприклад, на Херсонщині на 1 жовтня 1993 p. 1847 ферм, об'єднаних у сільськогосподарську асоціацію, обробляли 55 тис. га землі. Подібні об'єднання успішно працюють і в інших областяхУкраїни. 
Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право самостійно реалізувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермерам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати при цьому свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фермерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Наша промисловість повинна в цьому допомогти сільським трудівникам. Село чекає також всебічної підтримки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від працівників полів, а населення буде забезпечено продуктами харчування. 
Хоча законом передбачено створення ферм, однак впровадити його в життя дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. Коли справа доходить до виділення землі фермеру, то його частка становить 3—4 га. 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспного господарства. Звідси й обурення колгоспників, ворожість до фермерства. Вони просто борються за джерело своїх прибутків. 
Крім того, для створення 100-гектарної ферми потрібні десятки мільярдів карбованців. Таких коштів немає ні в держави, ні в господарів.