Економічні вчення Стародавньої Греції

Економічні вчення Стародавньої Греції

 Розглянуті нами пам´ятки культури людства — дійсна енциклопедія життя і світогляду людей, які близько трьох тисяч  років тому заселяли береги Єгипетського та Іонічного морів, територію Стародавнього  Китаю та Індії. Але насамперед ми розглядаємо ці твори як джерела відомостей про господарський побут стародавніх народів. Лише в другу чергу можна говорити про них як про пам´ятки економічної думки, яка ґрунтується на певних узагальненнях практики, висновків абстракції. Саме в них була зроблена перша в історії економічної думки спроба усвідомити економічний устрій грецького суспільства. Думки, висновки старогрецьких мислителів стали вихідними пунктами теорії сучасної науки. 

Вагомий внесок у розвиток і нагромадження  відомостей про виробничу діяльність зробили мислителі античного (класичного) рабства. Найвідомішими представниками цього періоду є грецькі філософи Ксенофонт, Платон і Арістотель. Саме завдяки їм почали вживати термін "економіка" (або "ойкономія"), що у буквальному перекладі означає "наука про ведення домашнього господарства". Згадані мислителі орієнтувалися у своїх поглядах на "переваги" натурального господарства і "природний" характер рабовласницького улаштування держави  

Ксенофонт про поділ праці, вартість і гроші 

Ксенофонт (430 – 354 до н.е.) – автор  трактату «Домострой» - один із найвідоміших в історії економічної думки  звернувся до всебічного вивчення проблем  поділу праці в суспільстві. Не заперечуючи "старе" положення про поділ  праці на розумову і фізичну (залежно від "природного" поділу людей на вільних і рабів) і про "велику значущість" для соціально-економічного розвитку суспільства землеробства (за своєю значущістю його ставили на один щабель з військовим ремеслом), порівняно з ремісництвом, торгівлею, він глибоко аргументував досить нову для того часу тезу про те, що "найбільш проста робота" може виконуватися більш продуктивно, що ступінь поділу праці зумовлений, як правило, розмірами ринку. Тобто Ксенофонт першим указав на взаємозв´язок між поділом праці і ринком.  

Одним із перших був Ксенофонт і  в осмисленні двох сторін будь-якого  товару, виражених в його корисних якостях (споживна вартість) і здатності  до обміну (мінова вартість). Будучи, безперечно, прихильником натурально - господарської  концепції (засуджуючи обіг грошей як торговельного і лихварського капіталу), він все-таки визнавав необхідність існування и і корисність грошей, вказуючи на притаманні їм функції обігу і засобу нагромадження. Він пропонував нагромаджувати гроші як скарб, страховий фонд на випадок війни, для розширення натурального господарства.  

Проекти суспільного устрою Платона 

Багато у чому схожі з думками  Ксенофонта думки іншого античного  мислителя – Платона (справжнє ім´я Арістокл, 428 — 347 pp. до н.е.), у всякому  випадку, на перший погляд. Родом він із Афін. Сім´я була небагатою, хоч і родовитою. Одержав звичайну для афінян його знатності освіту. В 407 р. до н.е. познайомився з Сократом і до смерті останнього був у числі його найближчих учнів. У Сицилії, яку він відвідав у 387 р. до н.е., сталася колізія між ним і Діоном — родичем сіракузького тирана Діонісія, яка скінчилась рабством для Платона. Піфагорієць Архіт викупив його. Коли друзі Платона, зібравши гроші, вирішили віддати йому борг, той підмовився. Тоді Платон купив на ці гроші садок, що носив ім´я афінського героя Академа, і відкрив там свою філософську школу. Саме тут були висловлені ним думки щодо економічного розвитку суспільства, які втілилися у двох його проектах державної будови ідеального типу. Вони були спрямовані на зміцнення основ натурально-господарської політики.  

Зміст одного з таких проектів виклав Платон у своїй відомій праці "Держава". В ній високо оцінена  роль аристократії у забезпеченні суспільних інтересів, оскільки саме цей стан включає  у себе філософів і становить разом з воїнами (армією) апарат управління державою. Автор підкреслює, що так і має бути "поки державна сила і філософія не зіллються в одне..., до тих пір ні для держави, ні, навіть, думаю, для людського роду немає кінця зла". В його проекті "ідеальної держави" ні філософи, ні (армія, які становили найвищу частину суспільства, навіть думати не могли про заняття, пов´язані з фізичною працею. Вони також мали бути не обтяженими ніякою власністю, оскільки саме вона, на думку Платона, є джерелом протиріч і розбіжностей у державі — їх матеріальне забезпечення за принципом "кожному порівну" має взяти на себе держава. Всі господарські турботи, у тому числі й ті, що пов´язані з володінням і розпорядженням особистою власністю, за умовами проекту, мали покладатися на так звану чернь — третій стан суспільства (ремісники, землероби, дрібні торговці, вільні). Раби ж — власність вільних громадян або живе знаряддя праці, а тому не віднесені автором "Держави" до жодного стану суспільства. 

Другий проект, запропонований Платоном у глибокій старості, праця "Закони". На відміну від попереднього твору, тут Платон протиставляє ідеальному типу "негативний" тип суспільного устрою. Головним двигуні їм поведінки людей в ньому виступають матеріальні турботи і стимули. Афінський мислитель неначе розвиває попередні "параметри" матеріальної забезпеченості громадян вищих станів, тобто тих, хто повинен знаходитись на державному утриманні. Фактично характеризуються окремі елементи соціально-економічного устрою суспільства на комуністичних засадах. Так, наприклад, за Платоном, усі громадяни зможуть в ідеальній державі одержувати (за жеребком) дім і земельний наділ. Причому останній мав наділятись з наданням права володіння і користування (тобто з неповним правом власності), хоч і з можливістю передачі у спадок одному з дітей на тих самих умовах. Цінність загального майна громадян не повинна різнитися більш ніж у чотири рази. Обидва проекти Платона, як бачимо, збігаються в тому, що апарат управління державою (в першому) і громадяни (в другому) не повинні мати золота і срібла, а також не займатись лихварством.  

Як і Ксенофонт, який відмічав, що "землеробство — мати і годувальниця усіх мистецтв", найголовнішою галуззю  економіки Платон вважав землеробство, відносячи ремісництво і торгівлю до менш престижних занять у суспільстві.  

Економічні концепції Аристотеля.  

Арістотель (з84 – 322 рр. до н.е.) – найбільш велична фігура серед представників  економічної думки античного  світу. Батьківщина його — грецьке  місто-поліс Стагіра у Фракії. Будучи сином лейб-медика македонського царя Аміни II, Арістотель в дитинстві грався з Філіппом, майбутнім царем Македонії. Навчався в Академії філософа Платона. Епікур вважав Арістотеля "мотором, який пропив батьківське добро і пішов найматись і морочити людей". З 343 р. до н. є. Арістотель був наставником Олександра Македонського, за що останній, ставши царем, поставив своєму учителю і наставнику пам´ятник з написом: "Олександр поставив цей пам´ятник сину Нікомаха, мудрому і божественному Арістотелю". В 336 р. до н. є. Арістотель заснував в Афінах свою власну школу. Ним написано 28 книг загальним обсягом 445270 рядків. Життя його закінчилося трагічно. Вимушений рятуватись від вироку антимакедонської партії — "смерть Арістотелю за образу богів", — він утік з Афін, поселився на острові Евбеї, де скоро помер. Арістотель був сином свого часу. Вважаючи рабство природним явищем, яке має становити основу виробництва, і будучи твердо переконаним ідеологом натурально-господарських відносин, Арістотель зміг значно глибше від своїх сучасників проникнути в конкретні економічні проблеми. Ним вперше піддано аналізу основні економічні явища і закономірності тодішнього суспільства. Тому його по праву можна вважати першим економістом суспільства.  

У своїх творах, особливо у "Нікомаховій  етиці"(названій так потемками  по імені сина філософа), "Політиці" (трактаті про устрій держави) та інших  йому вдалося розробити найоригінальніший на той час проект ідеальної держави. При порівнянні його з проектами попередників — Ксенофонта, Платона можна побачити багато схожого. По-перше, Арістотель підтримує ідею щодо необхідності поділу суспільства на вільних і рабів, а відповідно до цього, працю — на розумову і фізичну, виходячи із "закону природи". По-друге, поділяє погляди щодо негативного ставлення до ремесла і його малої значущості для суспільства. За Арістотелем, ремісник, що займається дрібним промислом, знаходиться у стані невизначеного обмеженого рабства. Оригінальність побудови проекту Арістотеля в тому, що всі види господарської діяльності людей, — чи то вільні громадяни, що виконують керувально-контролюючі функції, чи землероби, ремісники, торговці,— розглядаються ним з точки зору експлуатації нижнього стану і належать або до природної сфери — економіки, або до неприродної — хрематистики. Він перший в історії економічної думки намагається проникнути у сутність економічних явищ.  

Протиставлення Арістотелем економіки  і хрематистики було однією з перших спроб аналізу капіталу в історії науки. Термін "хрематистика" не утвердився в нових мовах, на відміну від терміна "економіка". Арістотель виводить його від слова "хрема" — майно, володіння. Для Арістотеля економіка — це природна господарська діяльність землеробів, ремісників і дрібних торговців, пов´язана з виробництвом життєво необхідних продуктів, що мають споживну вартість. Вона включається в обмін, але тільки в межах, необхідних для задоволення власних потреб, і границі цієї діяльності теж природні — це розумне особисте споживання людиною. Саме тому ця діяльність має бути об´єктом турботи держави.  

Хрематистику мислитель порівнює з "мистецтвом наживати багатство" за допомогою великих торговельних угод для перепродажу і лихварських  угод. її мета безмежна, бо головне в цій сфері — "володіння грішми". В мистецтві наживати становище,— відмічає Арістотель,— оскільки воно випиляється в торговельній діяльності, ніколи не буває границь у досягненні мсти, тому що нею є досягнення необмеженого багатства і володіння грішми.... Всі, хто причетний до грошового обігу, намагається збільшити свої капітали до безмежності". Іншими словами, хрематистика — це "мистецтво" вкладання і нагромадження капіталу. 

Ідеалом господарювання для Арістотеля було невеличке землеробське господарство (в якому, зрозуміло, працюють раби). Це господарство повинно забезпечувати себе майже всім необхідним, а те нечисленне, чого не вистачає, можна одержати шляхом "справедливого обміну" з сусідом. Ідеалізуючи в рамках цієї концепції модель рабовласницької державної структури, Арістотель мистецьки спрощує найважливіші елементи господарського життя. Наприклад, за Арістотелем, "в дійсності речі такі pi ні і, що не можуть стати спільномірними". А звідси висновок: "5 лат =1 дому", тому що їх спільномірність досягається нібито лише завдяки грошам. Самі ж гроші як найбільш "зручний в ужитку" товар виникли, на думку філософа, не стихійно, а як результат погодження між людьми, і є в нашій владі", щоб гроші стали "неспоживчими". "Отже, потрібно, щоб все вимірювалось чимось одним...,— зазначає Арістотель. — Цим одним і є потреба, яка є звязуючою ланкою для всього. А як заміна потреби за згодою людей виникла монета…»  

Обґрунтовуючи загальну основу зрівнювання  в обміні товарів, Арістотель висловлює тезу, що нагадує примітивний варіант "трудової теорії вартості". "Дійсно,— пише він,— не із двох лікарів створюється суспільство, але із лікаря і землероба, і взагалі з людей неоднакових і не рівних. Але таких-то людей і потрібно прирівняти. Тому все, що піддається обміну, повинно порівнюватись з чимось одним. Отже, розрахунок матиме місце тоді, коли буде знайдено порівняння; яким чином продукція, вироблена чоботарем, належить до продукції, виробленої землеробом". Про "незавершеність" арістотелевої концепції про економіку і хрематистику свідчить також двояка характеристика обміну. Мова йде про те, що в одному випадку обмін розцінюється ним як акт задоволення потреб і дозволяє трактувати споживну вартість товару як категорію сфери економіки, а в іншому випадку — навпаки: обмін символізує акт наживи, дає підставу вважати мінову вартість категорією сфери хрематистики.  

І, нарешті, з позиції цієї ж концепції, Арістотель демонструє своє неприйняття  великої торгівлі і позикових  операцій, тенденційно аналізуючи етапи еволюції форм торгівлі і грошового обігу. Зокрема, такі ранні форми торгівлі, як прямий товарообмін і товарообмін через гроші, він відносить до сфери економіки, а рух торговельного капіталу, тобто, коли товарообмін здійснюється з прирощуванням первинного авансування на ці цілі грошей,— до сфери хрематистики. Аналогічно трактує Арістотель форми грошового обігу, відносячи функції грошей щодо відображення міри вартості і засобу обігу до сфери економіки, а їх застосування як засобу нагромадження, як лихварського капіталу — до сфери хрематистики. За словами Арістотеля, "лихварство викликає цілковиту ненависть", тому що "воно робить самі грошові знаки предметами власності, які таким чином втрачають своє призначення, для чого вони були створені, адже вони виникли заради мінової торгівлі, стягнення ж процентів веде саме до зростання грошей". Таким чином, загальною рисою економічної думки Стародавнього Світу є намагання зберегти пріоритети натурального господарства, засудити з позиції звичаїв, моралі і етики крупні торговельно-лихварські операції, що порушують еквівалентність і пропорційний характер обміну товарів за їх вартістю і не відповідають відкритому розумом "природному порядку", який охороняється громадськими законами. Виразниками подібного світогляду були, як правило, і великі мислителі (філософи), і окремі правителі рабовласницьких держав.