Державне регулювання банківської системи України

Державне  регулювання банківської системи України

Банківська  система країни відіграє важливу  роль у цілісному економічному механізмі, особливо в ринкових умовах, і може істотно впливати на економічні процеси в суспільстві. Банки зберігають та розпоряджаються суспільним капіталом, є посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищуючи загальну ефективність виробництва. Тому саме в їхній надійності зацікавлені всі учасники: держава, підприємства, населення, самі банки.

Питання механізму та ефективності державного регуляторного впливу на розвиток банківської системи країни досить широко висвітлено у закордонній та українській економічній літературі. Зокрема, окремі питання теорії і практики функціонування банківської системи досліджували наступні закордонні вчені: Дж. Герлі, А. Грязнова, Е. Жуков, Дж. М. Кейнс, Е. Коен, В. Колесніков, Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов, Ф. Мишкін, А. Пігу, П. Роуз, Дж. Сінкі, М. Фрідмен, Е. Шоу, Й. Шумпетер. Вагомий внесок у дослідження механізму державного регулювання банківської країни зробили українські вчені-економісти: О. Василик, В. Вітлінський, А. Гальчинський, А. Даниленко, О. Дзюблюк, О. Заруба, Т. Ковальчук, Н. Костіна, І. Лютий, А. Мороз, П. Нікіфорова, А. Пересада, О. Пилипченко, М. Пуховкіна, М. Савлук, О. Шарова.

Успіх реформування економіки визначає ефективна  робота фінансово-кредитного комплексу, основою діяльності якого є банківська система. Банківська система – законодавчо  визначена, чітко структурована  сукупність фінансових посередників грошового  ринку, які займаються банківською  діяльністю. Її надійність і стабільність роботи є одним із найважливіших  чинників стійкості й ефективності національної економіки. Становлення банківської системи України, як і в інших країнах із перехідною економікою, відбувається в умовах відсутності повноцінних ринкових відносин.

Банківська  система України і, відповідно НБУ, створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської  системи. Правовою основою банківської  системи нашої держави став Закон  України "Про банки і банківську діяльність", ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 р. [1].

Для розвитку банківської системи в Україні  характерні дві протилежні тенденції – диверсифікація та об'єднання банків. Розвиток банківської сфери в такому напрямі дає змогу створювати конкурентоспроможну банківську систему, яка відповідає економічним завданням.

Табл. 1. Основні показники  діяльності банків України [1]

Аналіз динаміки розвитку банківської системи України (табл. 1) дає змогу зробити такі висновки:

● кількість  зареєстрованих банків протягом аналізованого  періоду залишається

стабільною;

● зменшується  кількість банків, які перебувають на стадії ліквідації (з 20-2006 р., до 13 – в 2009 р.);

● кількість  фактично функціональних банків в Україні протягом аналізованого періоду також має тенденцію до зростання;

● серед загальної  кількості банків, які функціонують в Україні значно зростає частка з іноземним капіталом (зростання протягом аналізованого періоду становить 23 %);

● істотно зростає  і частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків (приблизно в два рази).

Аналіз результатів  діяльності банків України та показників рентабельності (табл. 2) доводить таке:

● на фоні зростання  обсягів наданих банками кредитів (в 4,3 раза), зростає і частка проблемних кредитів (в 5,3 раза);

● протягом аналізованого  періоду знижується рівень рентабельності активів та рентабельність капіталу.

Табл. 2. Аналіз результатів  діяльності банків України

та  показників рентабельності

Аналіз діяльності банків свідчить про загострення їхніх фінансових

проблем, що зумовлені:

● посиленням кризи  в економіці і насамперед у  сфері виробництва;

● відсутністю  виробленої стратегії і тактики  роботи в ринкових умовах.

Найбільшою є  кількість банків саме в економічно розвинених регіонах (м. Київ, Київська, Дніпропетровська, Донецька, Харківська області) (рис.).

Рис. Кількість банків та філій банків за регіонами

Банк варто  розглядати як підприємство, але підприємство особливого виду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства [2, с. 57].

Державне  регулювання банківської системи  реалізується через вплив Національного банку України на банки. Цей вплив зумовлений ступенем розвитку банківської і кредитної систем та об'єктивною потребою для здійснення його цілей, визначених Законодавством. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи загалом та захист інтересів кредиторів і вкладників. Межі регулювання можливостей держави визначаються економічною ситуацією, що склалася у державі. За цих умов важливою характеристикою регулювання є динамічність.

Державне  регулювання охоплює такі функції: правову (створення правових рамок  функціонування банківських установ); організаційну (визначення правил, за якими здійснюється діяльність); захисну (запобігання ризикам у банківській діяльності); стабілізаційну (домінантна роль банків у сучасній економіці).

Одним з пріоритетних напрямів державного регулювання функціонування банків в Україні в умовах фінансової кризи, на нашу думку, повинно бути створення ефективної системи нагляду за банківською діяльністю, тобто здійснення нагляду за банківськими установами Національним банком України.

Банківський нагляд повинен сприяти формуванню ефективної, заснованої на конкурентних засадах  банківської системи, що відповідає суспільним потребам у фінансових послугах. При цьому послуги повинні  мати відповідну якість і надаватися за розумною ціною. Одночасно відзначається зв'язок (залежність) між рівнем захисту, що надається суспільству з боку наглядових органів, і ціною фінансових послуг. Чим нижча толерантність суспільства до ризиків у банківській і фінансовій системах, тим жорсткішим і затратним є нагляд, неминуче проявляючи водночас негативний вплив на можливості інновацій та ефективного розміщення ресурсів фінансовими інститутами. З іншого боку, мінімальні ризики банків – це не синонім максимальної ефективності банківської діяльності для економіки і суспільства. Ризики банків повинні бути розумними (виправданими).

Банківський нагляд – це лише один елемент великого комплексу заходів, потрібних для  підтримання стабільності у фінансовій сфері. Принципи виділяють п'ять значних компонентів цього комплексу заходів, охоплюючи:

• надійну і послідовну макроекономічну політику;
• розвинуту ринкову інфраструктуру;
• високий рівень ринкової дисципліни;
• наявність ефективних процедур для вирішення проблем у банках і механізми, що забезпечують відповідний рівень захисту системної стабільності.

Можна зробити висновок, що банківській  системі потрібна реструктуризація. Це і є один з основних шляхів оздоровлення банківської системи, зокрема формування її нової конфігурації із застосуванням заходів щодо санації, реорганізації та ліквідації банків.

Повнота дослідження формування державної політики регулювання банківської системи досягається шляхом обов'язкового сполучення трьох аспектів.

Першим з них є зміцнення ринкової дисципліни, з посиленням контролю за відображенням в обліку та звітності реального стану справ у банку.

Чинниками підвищення ефективності цієї роботи є законодавче надання Національному банку України права здійснювати переоцінку активів та зобов'язань банків, а також коригування величини капіталу банку.

Другим  аспектом є підвищення транспарентності банківської діяльності шляхом Розширення переліку показників та вимог щодо регулярності публікацій банками інформації про свій фінансовий стан, а також встановлення перепон для доступу на ринок банківських послуг економічно нестійких суб'єктів господарювання та осіб з сумнівною діловою репутацією.

Третім компонентом є підвищення рівня довіри господарських суб'єктів та окремих осіб до банківського сектора, партнерів з бізнесу і до національної економіки.

Основна спрямованість подальшого реформування банківської системи пов'язана з утвердженням дійсно функціонально розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає забезпечення Національним банком країни стабілізацію грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, з іншого.

З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів:

• істотно пришвидшити розроблення та прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність;
• здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного банку України;
• підтримувати принцип самостійності НБУ і його виключної підзвітності Верховній Раді;
• необхідно створити для суб'єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України.