Загальні основи товарного виробництва

3.Товар і його властивості. Двоїстий характер праці,втіленої в товарі. 

       Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюва-тись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга. 
            Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття - потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди тощо - потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. 
            Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Якщо не брати до уваги ті конкретні економічні форми, в яких за певних умов виступають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається із споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість - це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців. 
Специфічно історичний характер споживної вартості проявляється не лише в тому, що вона є матеріальною основою обміну, а й у тому, що вона відбиває ступінь суспільного поділу праці, його історичну зрілість. 
Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди навчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові можливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вивчає лише роль споживної вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. 
            Сучасний світ споживних вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого споживання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, унікальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з другого - шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують виробництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютерного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо. 
            Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюється залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого товару, вони завжди мають щось загальне. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони - продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є варість як вкладена в товар праця - те спільне, що знаходить вира-ження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості - мають спільну міру. 
            Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються. 
            Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару. 
Розрізняють індивідуальну і суспільне необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. 
            Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю. 
            Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з інди-відуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина Її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільна необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільне нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільне нормальні умови виробництва - це типові, пануючі в конкретному суспільстві в певний час. 
Отже, величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці й вимірюється суспільне необхідним робочим часом. Величина останнього, як правило, збігається з індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які доставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду, і встановлюється стихійно в процесі конкурентної боротьби. Такі товаровиробники знаходяться в кращому становищі, ніж їх конкуренти, оскільки останні зазнають втрат на суму реалізованої продукції, помножену на різницю суспільної та індивідуальної вартості продукції. 
            Суспільне необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару зміню-ється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно про-дуктивній силі праці. 
            Під час інтенсивнішої праці одиниця часу виражає більшу масу праці. Це свідчить про те, що сам по собі робочий час не може дати повне уявлення про фактичні витрати праці. Тому при різній інтен-сивності праці він не може бути безумовним мірилом вартості. Суспільне необхідні витрати праці вимірюються робочим часом лише при її середній інтенсивності. 
Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кож-ному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця - кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини. 
            У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці, а також його корисністю. 
У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспіль-них умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид – це конкретна праця, другий - абстрактна праця. 
            Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і, нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, 
корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці (трудових зусиль хлібороба, шахтаря, металурга, будівельника, лікаря, вчителя та ін.). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника. 
            Другий бік праці - праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві. 
            На всіх історичних етапах суспільного розвитку праця виступає, з одного боку, як корисна, доцільна, а з другого - як витрата фізичних і розумових сил, як "праця взагалі". Однак лише за умов товарного виробництва ця подвійність набуває особливих історичних форм як праця конкретна і абстрактна. Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартості. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специ-фічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників. 
            Процеси конкретної праці - це сукупність економічних явищ, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням конкретної праці; процеси абстрактної праці - це всі безпосередньо пов'язані з нею явища. До перших належать: процес створення споживної вартості товару, в якому вирішальну роль відіграє корисна форма праці; споживної вартості товару як результат функціонування конкретної праці; перенесення старої вартості з засобів виробництва, здійснюване конкретною працею, на заново створюваний товар. До других - створення вартості товару як результат функціонування абстрактної праці; додаткового продукту незалежно від його конкретних форм" В усіх цих випадках йдеться лише про нерозривно пов'язані між собою сторони економічних явищ товарного вироб-ництва, оскільки процеси конкретної праці не існують окремо від відповідних процесів абстрактної праці, а останні перебувають в органічному зв'язку з першими. Крім того, конкретна праця, ство-рюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впли-ває й на споживну вартість товару. 
            Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни як у конкретній, так і в абстрактній праці. В зв'язку з розвитком нових видів виробництва і технологій, використанням у них немеханічних форм руху матерії (наприклад, лазерної тощо) з'являється багато нових професій (видів конкретної праці), чимало старих - відмирає. Разом з тим суттєво підвищується рівень кваліфікації робочої сили. Стосовно абстрактної праці найважливіші змі-ни полягають у значному збільшенні інтенсивності витрат, насам-перед розумових, психічних, нервових сил трудівників, а також у зростанні складності виконуваної ними праці. 
            Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару- споживна вартість і вартість - тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого - індиві-дуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також, споживної вартості. 
Виготовлення тих чи інших товарів - особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників - власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

       Економіка Україна - 39-а економіка світу за розміром ВВП за ПКС (2009). ВВП на душу населення  6400 доларів США (2009) . Зростання ВВП в 2010 році оцінювався в 4,3%. Борг Україні в березні 2010 року    досяг  93,5% від ВВП,зростання ВВП на 1 липня 2010 року склав  3,7%,  (сукупний борг держави та бізнесу).

       Найбільш розвинені в економічному відношенні регіони - Донбас (Донецька область і Луганська область), Придніпров'я (Дніпропетровська область і Запорізька область), а також міста Київ, Харків, Одеса і Львів. У 2006 році найбільший внесок у реальний ВВП Україна внесла столиця - 17,5% (або 35 210 грн. В розрахунку на одну особу), потім переважно промислові регіони - Донецька (13,3%, 15 725 грн. / людини), Дніпропетровська (9,6%, 15 239 грн.), Харківська (5,9%, 11 353 грн.), Запорізька (4,6%, 13 369 грн.), Одеська        (4,6%, 10 379 грн.) , Луганська (4,4%, 10085грн.) області .  
Західна Україна традиційно більш аграрний регіон. 
 
 
 
 
 
 
 

Рік	До  попереднього року	До  1990 року
1991	91,3	91,3
1992	90,1	82,3
1993	85,8	70,6
1994	77,1	54,4
1995	87,8	47,8
1996	87,8	43,0
1997	97,0	41,7
1998	98,1	40,9
1999	99,8	40,8
2000	105,9	43,2
2001	109,2	47,2
2002	105,2	49,7
2003	109,6	54,4
2004	112,1	61,0
2005	102,7	62,7
2006	107,3	67,3
2007	107,3	72,2
2008	102,1	74,1
2009	85,2	63,1
2010	104,2	65,8

Динаміка ВВП  у відсотках  в 1990-2010р.р.  
 

       Державна служба статистики підвищила  рівень номінального ВВП Україна за 2010 р. до 1 трлн 95 млрд грн. Реальний ВВП України за 2010 р . в порівнянні з 2009 р. виріс на 4,2%. Нагадаємо, раніше повідомлялося, що номінальний ВВП Україна за 2010 р. складав 1 трлн 86 млрд  грн. Згідно з попередньою  оцінкою,  обсяг номінального ВВП у фактичних цінах збільшився на 18,9%, без урахування інфляційного чинника реальна економіка виросла на 4,2%. 
Як повідомлялося,  за результатами року негативні показники  продемонстрували будівництво  (4%), сільське господарство (-0,9%),  оплата послуг фінансових посередників (-10%) і обсяг субсидій (-24,8%).  На оцінці ВВП також позначилося уповільнення зростання інших показників,  як-то експорт, попит домогосподарств,освіта, охорона здоров'я, а також фінансова діяльність. Відзначимо,  19 січня ц.р.  Президент України Віктор Янукович заявив,  що за підсумками 2010 р . зростання  ВВП України склав близько 5%.  Президент такожзазначив, що в наступному році, за деякими прогнозами, Україна буде мати одні зкращих показників зростання ВВП на континенті. 

            У процесі  праці  товаровиробником  створюється  споживча  вартість  і вартість. Ця обставина породжується  тим  фактом,  що  праця   товаровиробника носить двоїстий  характер.

З одного боку, він є корисною працею,  що  створює речі, що задовольняють ті або інші потреби людей. Визначена корисна праця  є вічна природна необхідність існування людей незалежно від  суспільних  умов. З  іншого  боку,  праця  кожного  товаровиробника  являється  часткою  всієї суспільної праці, затратою людської  робочої  сили  взагалі,  незалежно  від його конкретних  форм. 

       Перший  вид  праці  називається  конкретною  працею, другий - абстрактною працею.

Конкретна праця  -  праця,  що  затрачається  у визначеній корисній формі, - створює визначену споживчу  вартість  (вугілля, метал, хліб тощо). Відмінність споживчих  вартостей  обумовлюється  тим,  що вони виступають як продукти  різноманітних  видів  конкретної  праці  (праця шахтаря, доменника,  пекаря  тощо). 

       Саме  специфічний  характер  конкретної праці кожного товаровиробника  і породжує його відмінності від  праці  іншого товаровиробника. 

Ця  відмінність  неминуче  визивається   розбіжностями   в предметах  праці,  знаряддях  праці,  характері   виробничих   операцій,   у кінцевому результаті праці. Варто мати  на  увазі,  що  конкретна  праця  не єдине джерело вироблених споживчих вартостей, речовинного багатства.  Людина лише переробляє той матеріальний субстрат, що вже існує в природі.  Споживчу вартість є результатом поєднання суті природи і праці.      

Але який би вид конкретної праці ми не взяли, він являє собою також  і  витрату людської енергії (мускулів, мозку,  нервів  тощо),  частку  сукупних витрат загальнолюдської суспільної праці. Той  факт,  що  товар володіє не лише споживчою вартістю, але і вартістю,  виражає дещо  загальне  в праці різних людей в умовах  товарного виробництва:  суспільна праця взагалі, незалежно від її конкретної форми - абстрактна праця.      

       Абстрактна праця - характерна риса товарного виробництва. Вона виражає відношення товаровиробників і тому є історичною категорією. Зрозуміло,  і в умовах натурального господарства в праці людей було щось загальне. Проте ця загальна   сторона   праці   в    натуральному    господарстві    виявлялася безпосередньо, а не шляхом прирівнювання речей у процесі обміну.       Коли приватна власність призвела до відособлення виробників, кожний із них став займатися визначеним видом праці як своєю приватною справою. 

       Праця перестала бути безпосередньо-суспільним, його  суспільна  природа  виявилася схованою. Тепер тільки обмін товарів дозволяв встановити,  що  праця  даного виробника потрібна суспільству і є  часткою  суспільної  праці.  Прирівнюючи один до іншого різноманітні продукти своєї праці, люди в процесі обміну  тим самим  прирівнюють  витрачену  на   їхнє   виробництво   працю.   Урахування суспільних  витрат  праці  товаровиробників  в  умовах  приватної  власності здійснюється через обмін, стихійно.      

       Категорія  абстрактної  праці  виражає  реальний  об'єктивний   процес прирівнювання за допомогою обміну різноманітних  видів  праці,  відволікання від їхніх конкретних форм; вона  виражає  те  загальне,  що  властиво  праці товаровиробників  в  об'єктивній  дійсності.  Чим  різноманітніше  конкретні форми праці, тим у більшій мірі  виявляється  спільність  найрізноманітніших видів праці, тим більше значення  набуває  процес  їхнього  прирівнювання  і більш розвитою являється категорія абстрактної праці.      

Таким чином,  абстрактна  праця  являє  собою  загальнолюдську  працю, суспільний характер якого виявляється  в  процесі  товарного  обміну.  Отже, вартість - це абстрактна праця, кристалізована у  товарі.  Абстрактна  праця виражає визначені виробничі відношення  -  відношення  товаровиробників.  Це означає,  що  і  вартість  являється  не  властивістю  речі,  а   вираженням виробничих відношень товаровиробників.      

       Двоїстий  характер праці, що робить товари, був  відкритий  К.  Марксом. Це відкриття  мало для  наукової  розробки  політичної  економії  капіталізму  винятково  важливе  значення,  оскільки  воно  дозволило  створити   справді наукову   теорію   трудової   вартості,   розкрити   протиріччя    товарного господарства,   а   потім   і   протиріччя   капіталістичного   виробництва, закономірності його розвитку і неминучість загибелі.

       Отже, корисна праця, з одного боку, як затрати робочої сили в конкретній формі являє собою конкретну працю, що створює споживну вартість, а з іншого - як витрати робочої сили взагалі безвідносно до її конкретної форми прирівняна суспільна праця є абстрактною, що створює вартість товару. Конкретна й абстрактна праця - це дві сторони однієї і тієї ж праці в товарному виробництві. Вони невіддільні одна від одної ні в часі, ні в просторі.

       За  умов приватної власності на засоби виробництва товаровиробники роз'єднані - виробництво кожного з них  ведеться відокремлено і зовні незалежно  від інших. Тому виготовлені ними товари виступають як результат приватного виробництва, а конкретна праця - як безпосередньо приватна. Водночас суспільний поділ праці, спеціалізація на виготовленні одного якого-небудь товару ставить виробників у такі економічні умови, коли вони працюють один для одного, утворюючи таким чином суспільне виробництво. У цьому значенні праця кожного з них функціонує як частка сукупної праці суспільства, що надає їхній праці суспільного характеру.

       Проте через відокремленість товаровиробників суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прихованою. Вона виявляється лише на ринку, коли товари обмінюються, тобто коли відбувається зведення конкретних видів праці до абстрактної. Таким чином, праця відокремлених товаровиробників безпосередньо виступає як приватна, водночас вона має суспільний характер. У цій протилежності сторін праці міститься основна суперечність товарного виробництва. Вона є джерелом усіх інших суперечностей, веде до диференціації товаровиробників.

       Справді, кожний товаровиробник виробляє товари, виходячи із своїх інтересів і на невідомий ринок, потреби якого постійно змінюються. За таких умов деяка частина продукції не буде реалізованою на ринку. А це означає, що приватна праця, втілена в реалізованій продукції, не знайшла суспільного визнання, тобто затрачена даремно. Оскільки таке становище повторюється, не всі товаровиробники зможуть продовжити своє виробництво, бо одні з них розоряться, інші - збагатяться.