Римський клуб

Якщо шукати вихідні для ХХ ст. просторово-часові параметри, в яких спрацьовують світоглядні засади, які орієнтують на покращення екологічної ситуації, то це друга половина ХХ ст., Європейська неполітична організація - Римський клуб.

Римський клуб був заснований у 1968 р. і об"єднав близько ста відомих вчених з понад 30 країн світу.

Вперше членами Римського клубу була запропонована методологія оцінювання можливостей природи не взагалі, не просто з точки зору потреб розвитку суспільства, а з позиції врахування можливостей природи витримати антропогенний тиск, який в ХХ ст. страшенно зростає.

Члени Римського клубу наголосили на існуванні реальних екологічних меж в науково-технологчному розвитку людства. Вони дійшли висновку, що глобальність екологічних проблем потребує для їх розв"язання колективних зусиль людства, об"єднання держав і народів.

Втім, як вважали члени Римського лубу, безпосередньо людством ніхто не займається, бо домінують класові, національні, державні інтереси. Доля ж людства залишається без конкретного носія, ніхто не відповідає за стан справ в світі.

Тому, саме цю функцию - відповідати за стан справ в світі взяв на себе Римський клуб.

У відповідності з програмою діяльності було поставлено 2 цілі.

По-перше, сприяти швидшому і глибшому пізнанню труднощів розвитку людства.

По-друге, використати всі наявні знання для стимуляції формування нових відносин, політичних орієнтацій, що б сприяли покращенню ситуації.

Результати своїх досліджень і рекомендації щодо розумних і необхідних дій людства члени Римського клубу представляли у формі доповідей. Перша доповідь Римського клубу була підготовлена професорами з США Д.Медоузом і Дж.Форрестером у вигляді математичної моделі розвитку світової ситуації на засадах врахування таких взаємозалежних змін, як капіталовкладення, використання ресурсів, забруднення середовища, виробництво продуктів споживання. Доповідь і особливо її висновки викликали світову сенсацію.

Так, за оцінками групи Д.Форрестера, кам"яного вугілля мало вистачити на 110 років, хрому - на 96, нафти - на 36, природного газу - на 24. Подібних же висновків дійшли в 1976 р. експерти ЮНЕСКО. Саме з цього часу такі вичерпні копалини, як мідь, олово, срібло отримали позначку "стратегічні" і стали предметом особливої уваги розвинених країн в країнах "третього світу".

За висновком авторів доповіді, за умови збереження існуючих тенденцій науково-технічного прогресу, неконтрольованих демографічних процесів, забруднення середовища на людство в першій половині ХХ1 ст. чекає глобальна катастрофа. Висновок викликав шок і розгубленість у одних, недовіру - у інших.

Як шлях запобігання глобальній екологічній катастрофі Д.Медоуз і Дж.Форрестер запропонували ідеї, що стали основою концепції встановлення глобальної рівноваги між природою і людством. Такого стану можна досягнути і підтримати, якщо не нарощувати виробництво і звести приріст народонаселення до нуля. Ця концепція отримала назву концепції нульового приросту.

Отже, концептуальні засади уявлень Римського клубу орієнтують на певні соціоекономічні зміни в існуванні людства, що дозволило б зберігти природу такою, якою вона є.

Згодом члени Римського клубу представили грунтовні і яскраві доповіді, які підсумковували дослідження в галузі глобальних проблем людства і прпопонували шляхи виходу з кризового становища, в якому воно опинилося. Це доповідь М.Месаровича (США) та Е.Пестеля (Німеччина) "Людство на поворотному рубежі", Е.Ласло (США) "Цілі людства", Б.Гаврилишина (США) "Путівники в майбутнє: до більш ефективних суспільств" та ін.

Свого часу увагу вчених і громадськості всього світу привернула робота 1-го президента Римського клубу А.Печчеї "Людські якості"(1977). Вона носила програмний характер. А.Печчеї сформулювал видатні ідеї стосовно майбутнього існування людства, якщо спосіб його існування радикально зміниться.

Розглядаючи витоки і причини глобальних проблем, в тому числі і екологічної кризи, А.Печчеї вважав, що вони знаходяться не поза людиною, а саме всередені її. Проблеми виникають тому, що люди в процесі соціального розвитку не встигають адаптувати свою культуру до тих змін, які самі ж вносять в цей світ.

Отже, за висновками дослідника, розв"язання екологічних проблем потребує передусім змін самої людини, її власної сутності .

Міркуючи таким чином, А.Печчеї пропонує відповідний проект практичних дій, які націлені на подолання глобальних проблем. Він адресує його видатним вченим, політичним діячам, широкій громадськості. Головна думка дослідника полягає в тому, що для розв"язання глобальних проблем світове суспільство має згуртуватися. Потрібна інтеграція навіть попри відмінність класових, національних чи групових інтересів.

Програма А.Печчеї націлює людство на реалізацію 6-ти провідних цілей.

1 - перша ціль визначається дослідником як "зовнішні межі". Вона орієнтує на бережливе ставлення до природи, її ресурсів, життєвого потенціалу.

2 - друга ціль - "внутрішні межі". Вона звертає увагу на важливість врахування такого важливого фактору, як внутрішні можливості людини. Дійсно, як підкреслює А.Печчеї, неможна безкінечно експлуатувати її властивості до приросування. З цього випливає, що науково-технологічна діяльність і соціополітичні зміни мають відбуватися таким чином, щоб не піддавати людину новим напругам і стресам.

3- третя ціль в програмі А.Печчеї визначається як "культурна спадщина". Вона формує соціальну установку на перетворення загальнокультурних надбань в визначальний орієнтир прогресу і самовизначення людства. Культурна самовизначеність, на думку дослідника, є принипом нового світового економічного порядку, суттєвою орієнтацією стратегії розвитку людства.

Водночас, як наголошує А.Печчеї, треба рятувати цінності культури від руйнування. Це принципово важливо для можливості подальшого існування людства, оскільки саме культура є світом людської традиції. Зберігаючи культурну традицію, людство отримує шанс на майбутнє.

4 - четверта ціль - "світове співтовариство". Вона має спрацювати в об"єднання міжнародних зусиль для вирішення глобальних проблем сучасності. Для цього А.Печчеї пропонує створити центри, що скоординують прийняття розумних виважених рішень на всіх рівнях людської організації - від локального до глобального.

5 - п"ята ціль названа "людське житло". На думку дослідника, важливе значення для розв"язання глобальних проблем має оптимальне розселення людей на планеті. Для цього потрібно створити всезагальний план, який би передбачав заходи національного і регіонального масштабу.

6 - шоста ціль визначена як "виробнича система" і орієнтує на створення оптимальної, розумної, єдиної в масштабах цивілізації економічної і фінансової систем, єдиної системи ресурсозабезпечення і зберігання, територіального розміщення виробництва.

Визначивши ці 6 глобальних цілей людства А.Печчеї зауважує, що головним для їх здійснення і для процвітання людства в майбутньому є відродження людського духу. Без цього людство може прямувати лише до власного знищення.

Таким чином, проаналізувавши науково-аналітичну і суспільну діяльність Римсього клубу можна дійти висновку, що творчість членів клубу суттєвим чином вплинула на світову суспільну думку і оцінку "стану справ" в планетарному масштабі. Діяльність Римського клубу сформувала певну межу між попереднім (до ідей членів клубу) і подальшим (починаючи з доповідей Римського клубу) розумінням взаємин людини і природи. Стало очевидним, що настав такий момент в існуванні техногенної цивілізації, коли в прогнозах соціоекономічного і культурного розвитку людства треба виходити не з абстрактно безмежних можливостей людини, а зі стану природного середовища.

Саме завдяки творчості Римського клубу екологічні проблеми набули величезного міжнародного суспільного резонансу. Доповіді членів клубу заклали теоретичні і світоглядні основи формування екологічної свідомості як глобальної, як планетарного явища.

Дослідження груп Д.Медоуза і Дж.Форрестера, розробки математичних моделей динаміки глобального розвитку вплинули на розвиток подібних досліджень в інших регіонах світу. Так, в Радянському Союзі глибоке вичення глобальних проблем здійснювалось під керівництвом проф.Д.Гвішиані.

Проте методологічна програма "нульового росту" виявилась нездійсненою. Це пов"язано з певними важливими особливостями суспільного розввитку. Так, по-переше, очевидно, що розвиток людства пов"язаний з нарощуванням продуктивних сил і прирістом виробництва. По-друге, рівень розвитку країн світу є вкрай нерівномірним. А розв"язання екологічних проблем потребує досить високого технологічного рівня розвитку і вирішення хоча б елементарних проблем повсякденного життя людей. По-третє, щоб не впливати деструктивним чином на біосферу потрібно не те що не нарощувати виробництво, а взагалі його скорочувати, бо існуючий стан викликає досить серьйозне руйнування екосистем і загрожує існуванню біосфери. Втім, зрозуміло, що таке скорочення суттєво знизило б рівень добробуту людства.

Етапною з точки зору формування екологічно орієнтованої свідомості була відома конференція ООН з питан стану довкілля та подальшого розвитку людства, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і недарма була названа програмою на ХХ1 століття. В її матеріалах зафіксовані нові - антитехніциські світоглядні орієнтації розвитку цивілізації, що є засадами розробки стратегії і філософії виживання напротивагу прагматизму і споживацтву у ставленні до природи.

На конференції були присутні представники 179 держав. Було прийнято ряд принципових з точки зору екологічного майбутнього людства документів. Зокрема, Декларацію про довкілля й розвиток, 27 принципів якої окреслюють права та обов"язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей, Заяву про використання і захист лісів та прилеглих до них всіх форм життя, Конвенцію про стабілізацію концептрацій газів на рівнях, що не викликають дисбалансів у світовій кліматичній системі, Конвенцію про збереження біологічного розмаїття. І, нарешті, документ, що нараховує 700 сторінок - "Порядок денний на ХХ1 століття".

Прийнятий документ базувався на екологічних засадах як в теоретичному обгрунтуванні його основних положень, так і в запропонованих практичних мірах. Він підсумкував і узагальнив результати досліджень, проведених за ініціативою ООН після Стокгольмської конференції з людського довкілля (1972) і діяльності створеної ООН Всесвітньої комісії з довкілля і розвитку (1983). Вже в першому звіті цієї комісії, який було виразно названо "Наше загальне майбутнє"(1987) було сформульоване серьйозне застереження людству, яке має змінити свій спосіб життя і ставлення до природи, інакше на людство чекають досить важкі випробування внаслідок деградації і руйнації довкілля. Комісія під керівництвом Г.Брутланд, на відміну від авторів перших проектів Римського клубу, не наполягала на обмеженні людської активності в сфері природокористування, але однозначно висловилася за те, що зростання економіки, яке зумловлене потребами людей, має корегуватися екологічними засадами і утримуватися в межах екологічних можливостей планети.

Продувжуючи ці традиції, "Порядок денний на ХХ1 ст." констатує, що головними чинниками змін у довкіллі є населення, споживання та технології. В документі пропонуються програми і заходи, які можуть вивести людство на рубіж стійкої рівноваги між споживанням, населенням та спроможністю Землі підтримувати життя. Головна відповідальність за здійснення запропонованих програм "Порядком денним" покладена на національні уряди, які повинні активно співпрацювати з міжнародними організаціями.

Ри́мський клуб є міжнародною, неприбутковою, неурядовою організацією, що об'єднує науковців, економістів, бізнесменів, чільних службовців міжнародних організацій, колишніх голів держав та урядів з усіх п'яти континентів, які переймаються актуальними проблемами людства — політичними, економічними, соціальними, екологічними, технологічними і культурними, та їх аналізом і прогнозуванням в контексті «світової проблематики» («world problematique»).

Римський клуб був заснований в 1968 році за ініціативою видатного італійського економіста і підприємця доктора Ауреліо Печчеі. Римський клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки довгострокових наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, а також інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій і національних урядів. Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн.

Станом на середину 2007 року Римський клуб налічував 79 дійсних членів з 35 країн, а також 36 асоційованих членів (в тому числі один громадянин України — Віктор Вовк). Крім того, до складу Римського клубу входить Богдан Гаврилишин — український економіст з діаспори.

Римський клуб також має почесних членів, серед яких є чимало видатних державних, політичних і громадських діячів, бізнесменів і науковців. Зокрема, це король Іспанії Хуан Карлос І і королева Софія, королева Нідерландів Беатріче, колишні президенти: СРСР — Горбачов Михайло , Чехії — Вацлав Гавел, Німеччини — Вайцзекер Ріхард фон , Південної Африки — Клерк Фредерік де , Фінляндії — Мауно Койвісто; колишній голова Комісії Європейського Союзу Жак Делор і генеральний директор ЮНЕСКО Коіширо Мацуура, колишні прем'єр-міністри низки країн; представники бізнесових кіл та наукового співтовариства (в тому числі президент Національної академії наук України Патон Борис).

Крім того, Римський клуб має афілійовані до нього національні асоціації, що нині діють у 28 країнах світу з метою популяризації ідей клубу та їхньої адаптації й розвитку на національному рівні у відповідь на виклики доби глобалізації. Національні асоціації також покликані вносити свій внесок в глобальні дослідження Римського клубу. В Україні діє Українська асоціація Римського клубу ([1]).

Римський клуб в своїй діяльності дотримується трьох засадничих принципів:

        глобальний погляд на комплексні, масштабні світові проблеми, що відображає дедалі зростаючу взаємозалежність країн в рамках єдиної планетарної системи;

        міждисциплінарний («холістичний») підхід та розгляд сукупності актуальних проблем — політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних, культурних і соціо-психологічних — в їхній взаємодії як частин єдиного цілого;

        розгляд довгострокових наслідків нинішніх проблем, а також політичних рішень і практичних заходів, що знаходяться в арсеналі сучасної політики, — підхід, який не завжди можуть собі дозволити уряди, що зазвичай реагують переважно на поточні потреби слабо поінформованих виборців.

Публікація в 1972 році першої, найбільш знаменитої доповіді Римського клубу Limits to Growth ("Межі зростання") щодо довгострокових наслідків глобальної тенденції зростання населення планети, промислового і сільськогосподарського виробництва, споживання природних ресурсів й забруднення довкілля мала великий суспільно-політичний резонанс у світі й заклала основу сучасної концепції "сталого розвитку". Доповідь була перекладена більш ніж 30 мовами і видана загальним накладом понад 12 млн. примірників.

За майже 40 років своєї діяльності Римський клуб підготував 33 доповіді з широкого кола питань в контексті світової проблематики та майбутнього людства, більшість з яких отримала серйозний резонанс. Останньою, на сьогодні, доповіддю Римського клубу є видана у 2005 році книга Limits to Privatization ("Межі приватизації").

Українська асоціація Римського клубу — громадська організація, діяльність якої спрямована на:

        популяризацію в українському суспільстві ідей «Римського клубу» та їхній розвиток в умовах викликів, що постали перед Україною;

        формування сучасної стратегії розвитку України в контексті глобалізації та європейського цивілізаційного вибору;

        сприяння впровадженню в Україні принципів «сталого (збалансованого/гармонійного) розвитку» та «еко-соціальної ринкової економіки»;

        підтримку процесу постіндустріальної модернізації України.

Українська асоціація Римського клубу є офіційною національною асоціацією афілійованою до всесвітнього Римського клубу.

"Межі зростання" (Limits to Growth) – знаменита перша доповідь Римського клубу опублікована в 1972 році. Доповідь була перекладена більш ніж 30 мовами і видана загальним накладом понад 12 млн. примірників.

У 1970–71 рр. міжнародна група дослідників Масачусетського технологічного інститут (США) на чолі з молодим вченим Денісом Медоузом на замовлення Римського клубу здійснила дослідження довгострокових наслідків глобальної тенденції зростання населення, промислового і сільськогосподарського виробництва, споживання природних ресурсів та забруднення довкілля. З цією метою застосовувалося комп'ютерне моделювання процесу розвитку цивілізації за допомогою моделі World3, розробленої з використанням методології “системної динаміки” Джея Форестера.

Результати цього дослідження були оприлюднені у вигляді доповіді Римському клубу "Межі зростання". Вона мала величезний суспільно-політичний резонанс в усьому світі, зокрема широко обговорювалася як у науковому середовищі, так і в парламентах багатьох країн. Доповідь та спричинена нею дискусія відразу привернули до Римського клубу увагу світової громадськості – науковців, бізнесових кіл, політиків, державних та міжнародних високопосадовців.

Перша доповідь Римського клубу досягла своєї головної мети – стимулювала широке обговорення актуальної світової проблематики, передусім проблем економічного зростання в масштабах планети. Водночас, вона зазнала значної критики як за певні недоліки в методології, так і за начебто політичний захист ідеї "нульового економічного зростання", її апологетику. Подальша діяльність Римського клубу протягом майже 40 років та наступні понад 30 доповідей спростували це надумане звинувачення.

Доповідь "Межі зростання" фактично заклала основи сучасної концепції «сталого (екологічно і соціально збалансованого) розвитку». Вона висунула дві принципові тези:

1. Якщо існуючі світові тенденції зростання населення, обсягів виробництва, виснаження ресурсів та забруднення довкілля залишаться незмінними, то протягом наступних 100 років буде досягнута фізична межа зростання на цій планеті з подальшим різким та неконтрольованим зменшенням населення та економічним занепадом.

2. Існує можливість змінити ці тенденції фізичного зростання і перейти до стану економічної, соціальної та екологічної стабільності, що буде "стало розвиватися" й надалі в майбутньому.

Завдяки цьому та наступним дослідженням була проведена принципова різниця між поняттями зростання (growth) та розвиток (development). Так, під зростанням розуміють збільшення обсягів шляхом тієї чи іншої переробки сировини, тоді як розвиток означає передусім розширення та реалізацію потенційних можливостей. Якщо зростання передбачає збільшення за кількісними параметрами, то розвиток робить наголос на покращенні або зміні якості. Наша планета еволюціонує в часі без зростання. Тому людське суспільство, що є підсистемою обмеженої за фізичними параметрами Землі, повинне зрештою адаптуватися до схожої парадигми розвитку – "сталого розвитку".

Наприкінці 2004 року були опубліковані результати оновленого дослідження "Межі зростання – 30 років потому", що базуються на останніх даних про тенденції розвитку людської цивілізації на планеті, удосконаленій моделі й новітній методології системної динаміки. В жовтні 2005 року Деніс Медоуз презентував нову книгу на зборах Римського клубу в м. Норфолк (Вірджинія, США), де вона отримала схвалення.

Адаптація концепції сталого розвитку до потреб України може стати одним з вирішальних чинників, що впливатиме на конкурентоздатність країни в сучасну епоху. Враховуючи загальносвітову значимість цього дослідження і його суспільну важливість для визначення та реалізації перспективної стратегії розвитку України в ХХІ ст., Українська асоціація Римського клубу ([1]) здійснює роботу над українським виданням оновленої доповіді "Межі зростання – 30 років потому".

«Римський Клуб» — міжнародна громадська організація, яка об'єднує підприємців, політиків, експертів, вчених всього світу. Свою діяльність Клуб почав в 1968 році, засновником його був Ауреліо Печчеї. Вперше членами Римського клубу була запропонована методологія оцінювання можливостей природи не з точки зору потреб розвитку суспільства, а з позиції врахування можливостей природи витримати антропогенний тиск. Результати своїх досліджень і рекомендації щодо розумних і необхідних дій людства члени Римського клубу представляли у формі доповідей. У відповідності з програмою діяльності було поставлено дві цілі: сприяти швидшому і глибшому пізнанню труднощів розвитку людства, використати всі наявні знання для стимуляції формування нових відносин, політичних орієнтацій, які б сприяли покращенню ситуації. На початку 70-х років за пропозицією Клубу Дж. Форрестер (США) застосував розроблену ним методику моделювання «світової проблематики», яку опублікував у книзі «Світова динаміка» (1971). Її висновок: подальший розвиток людства призведе до екологічної катастрофи в 20-х роках XXI ст. За розрахунками, кам'яного вугілля мало вистачити на 110 років, нафти — на 36, природного газу — на 24. Далі «модель Форрестера» вдосконалено і «екологічну катастрофу» відстрочено на 40 років. Ця робота, виконана під керівництвом Д. Медоуза і знайшла відображення в книзі «Межі зростання» (1972). Найбільші наукові центри світу взяли участь у дослідженні і підготовці знаменитих доповідей Римському Клубу.

«Межі зростання» — це перша доповідь Клубу. Вчені розробляли глобальні моделі, які повинні були передбачити, що очікує людей при збереженні сучасних економічних і політичних шляхів розвитку. Результати моделювання показали, що промислове зростання, споживання ресурсів і енергії, зростання населення збільшуватимуться прискореними темпами, поки не буде досягнута межа, після якої відбудеться катастрофа.

Дж. Форрестер запропонував ідеї встановлення глобальної рівноваги між природою і людством. Такого стану можна досягнути, якщо не нарощувати виробництво і звести приріст народонаселення до нуля (концепція нульового росту).

В 1974 році було завершено роботу «Людство біля поворотного пункту» (М. Месаровіч (США) і Е. Пестель (Німеччина). Автори намагалися усунути недоліки «Меж зростання». Вони розділили Землю на десять регіонів, вважаючи, що вирішувати екологічні проблеми по регіонах більш ефективно.

«Перебудова світового порядку» — третя доповідь (Ян Тінберген, 1977), в якій особливу увагу приділено слаборозвиненим країнам, лідери яких в цілому відкидали ідею обмеження економічного зростання. Автори доповіді вважали, що всі країни повинні погоджувати локальну мету з глобальними.

«Мета глобального суспільства» — четверта доповідь (Е. Ласло, 1977), яка присвячувалась питанням: у чому мета людства і чи згодні люди віддати перевагу матеріальному зростанню над підвищенням якості навколишнього середовища. Необхідно стримувати деякі бажання заради умов існування майбутніх поколінь. «Людські якості» — ще одна доповідь (А. Печчеї, 1977), де сформульовано ідеї стосовно майбутнього існування людства, якщо спосіб існування радикально зміниться.

Подальші доповіді (1978-1980 рр.) були присвячені окремим проблемам: переробці відходів, використанню енергії, досягненню добробуту.

«Не існує меж навчанню» — одна з ключових доповідей, яка торкалася проблем освіти (Волап, 1980). Індивідуальне професійне навчання окремих людей, яке панує в світі, автори розуміють як мікронавчання, в той час як мало уваги приділяється колективному, або суспільному, навчанню населення — макронавчанню.

Глобальні моделі розвитку математично імітували фізичні та соціально-економічні системи світу і прогнозували майбутнє. Таким чином, міжнародна співпраця є об'єктивною необхідністю, а побудова стабільного гармонійного суспільства вимагає перебудови споживацького мислення, компетентного керівництва і широкої освіти людей.

Римський клуб створений у 1964 році. Це міжнародна неурядова організація, що поєднує політичних діячів, бізнесменів і вчених різних країн світу. У Римського клубу немає штату й формального бюджету. Його діяльність координується виконавчим комітетом, що складається з 12 чоловік. Відповідно до правил, дійсними членами Клубу можуть бути не більше 100 чоловік. Серед членів Клубу переважають діячі науки й політики з розвинених країн світу. Крім дійсних, є почесні й асоційовані члени. Основним "продуктом" діяльності Клубу є його доповіді, присвячені дослідженню глобальних проблем.
В 1970 році до роботи Римського клубу приєднався професор Массачусетського технологічного інституту Дж.Форрестер, який вперше в рамках дослідження глобальних тенденцій світового розвитку застосував комп'ютерне моделювання. Однак прорив у цій області був здійснений його учнями - Донеллою і Денисом Медоузом та їхніми співробітниками, яким на базі вдосконалених комп'ютерних моделей вдалося прорахувати ряд сценаріїв світового розвитку на період 1970-2100 р.

Вся сукупність факторів, що підтримують розвиток виробництва та ріст населення, була розбита ними на дві категорії - фізичну (харчування, сировина, ядерна паливо, здатність до поглинання промислових забруднень екосистемами) і соціальну (стабільність соціальних структур, освіта, рівень зайнятості і т.д.). При цьому виявилося, що навіть найбільш оптимістичні з розглянутих сценаріїв десь до середини XXІ століття незмінно приводять до екологічного колапсу на тлі прогресуючої деградації біосфери.


І хоча, як пізніше з'ясувалося, ці сценарії не були позбавлені прорахунків, перша доповідь Римському клубу ("Межі росту", 1972 р.) стала шоком для багатьох людей. Очевидна заслуга доповіді полягає в тому, що до людям буда донесена здавалось би очевидна істина – екстенсивний економічний ріст, в умовах якого людство живе протягом багатьох поколінь, має об'єктивно обумовлені межі. І межі ці пов'язані із тим, що швидкість відновлення природних ресурсів на декілька порядків відстає від темпів їхнього споживання.

Основний висновок з експертів Римського Клубу звучав так: "Темпи використання людством важливих ресурсів і темпи забруднення уже перевищують допустимі межі. Без істотного зменшення потоків матеріальних й енергетичних ресурсів у найближчі десятиліття відбудеться неконтрольоване скорочення наступних показників: виробництва продуктів харчування, споживання енергії й промислового виробництва".
Через два десятиліття Римський клуб знову звернувся до екологічної тематики і випустив доповідь, що отримала назву „За межами росту”. Автори доповіді приходять до думки, що незважаючи на вдосконалення технологій, незважаючи на поглиблення наукових знань і більше чітку природоохоронну політику, цивілізація, уже перевищила по багатьом позиціям рубежі своєї стійкості, як у ресурсній сфері, так й у плані забруднення навколишнього середовища. Таким чином, людство фактично вийшло за межі росту й у даний момент перебуває поза зоною стійкості. У роботі сформульований ряд, на перший погляд, простих, але вкрай важливих для усвідомлення світовою громадськістю питань: "Існування скількох людей може забезпечити наша планета? При якому рівні матеріального споживання? Як довго?" Наскільки напружена біосфера, "яка підтримує людство разом з його економікою, а також інші біологічні види?"

Від середини XX століття людство почало усвідомлювати катастрофічність подальшого розвитку сучасної цивілізації. Світ вступав у революційний період своєї історії, який був позначений критичними явищами та процесами, що поставили під питання виживання всього людства.

Людству необхідна була організація, яка б зайнялася дослідницькими роботами по проблемах, які назрівали в суспільстві. Такою організацією став Римський клуб. Саме про нього, в своїй роботі «Людські якості» [4], пише Ауреліо Печчеї - італійський вчений, підприємець, громадський діяч, засновник та президент Римського клубу. Якщо говорити про вітчизняних авторів, то необхідно згадати Т.В. Кремень, та її статтю «Історія створення, цілі та завдання Римського клубу» [2]. Для відповіді на поставлені клубом питання цілий ряд видатних вчених створили серію доповідей. Першою була робота відомого американського вченого Денніса Медоуза «Межі росту» [5]. Наш земляк та член Римського клубу Богдан Гаврилишин також зробив доповідь Римському клубу під назвою «Дороговкази в майбутнє»[1]. 28 років пройшло з того часу як згадана робота побачила світ, проте вона й досі залишається актуальною та цікавою як, власне, й решта доповідей, що були зроблені для клубу.

Довгий час екологічна ситуація на планеті не заважала поступальному розвитку суспільства і головним рушієм прогресу залишалися соціально-економічні фактори. Влада людини невпинно зростала, середовище її перебування вважалося вічним та незмінним, ресурси - невичерпними, тим більше що науково-технічний прогрес обіцяв можливості їх безкінечного відновлення чи принаймні безболісної заміни. Проблеми безпеки та виживання не пов'язувалися з екологією планети, а були спрямовані на організацію суспільного життя та політичну боротьбу. Тим часом природне середовище під впливом людської діяльності переживало суттєві зміни. Саме за таких обставин питання наукового обґрунтування взаємовідносин суспільства і природи та раціонального використання природних ресурсів набрали актуальності.

Проте наука притримувалась вузько профільного підходу до комплексу проблем та способів їх вирішення. Тільки наприкінці 60-х років група вчених, за ініціативою яких був створений Римський клуб, взялася до вирішення та обґрунтування важливих питань, що хвилювали людство на науковому рівні. Тому в даній роботі автор ставить собі за мету прослідкувати діяльність та еволюцію ідейно-теоретичного потенціалу вчених з різних куточків світу, що об'єдналися в громадській асоціації під назвою Римський клуб. Відповідно до поставленої мети виникають такі завдання:

- з'ясувати за яких обставин, коли і де саме було створено Римський клуб;

- поетапно прослідкувати діяльність асоціації на основі досліджень, які для неї проводились.

Потрібно визнати той факт, що хід історії не раз давав підстави замислитись над тим, а чи осмислює людство свої дії? Дійсно, ледве врятований від загибелі світ, що лежав у руїнах після Другої світової війни, одразу опинився у стані «холодної війни», яка затяглась на півстоліття. Саме в цей період всі сили держав були спрямовані на конфронтацію. На повну потужність було задіяно ідеологічні машини, а наука і техніка спрямовані на створення нових видів зброї. А тим часом населення землі стрімко зростало, і коли на перенаселений світ звалилася науково-технічна революція, яка кардинально змінила умови людського існування, збільшився розрив між розвинутими та відсталими країнами.

Політичні лідери, які весь час боролися за владу, не зуміли вчасно роздивитися приховані та явні загрози, що нависали над людством. За них це зробили інші. Одним із таких провидців був видатний італійський менеджер та суспільний діяч Ауреліо Печчеї. Він багато їздив по світу та власними очима мав змогу бачити реальну дійсність, що складалася в розвинутих та слаборозвинутих країнах, а також розрив, що постійно збільшувався між ними. Все побачене А. Печчеї зібрав разом та зробив наукові висновки. У своїй книзі «Людські якості» він зізнавався: «...побувавши та працюючи в багатьох країнах світу, я мав можливість переконатися в тому, як погано налагоджене управління людськими справами, - багато чого хотілося б організувати значно розумніше та ефективніше...Чим ясніше я уявляв небезпеку для людства, тим більше переконувався в необхідності здійснити якісь заходи, поки не стало надто пізно. Я один не міг зробити нічого...» [4].

На кінець 60-х років А. Печчеї почав виступати з лекціями, в яких говорив про проблеми, що його хвилювали, та які набирали всесвітнього розмаху. В 1967 р. він зустрівся з видатним вченим Олександром Кінгом, який був генеральним директором з питань науки в Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) в Парижі. У 1968 році А. Печчеї та О. Кінг зібрали в академії «Деі Лінчеі» (Рим) соціологів, економістів, фахівців у галузі планування. Вони ознайомили їх з підготовленими документами, але наштовхнулись на цілковите нерозуміння. Лише декілька людей змогли дійти спільного рішення. Саме вони стали членами новоствореного «Римського клубу» та сформували три основні ідеї, що і сьогодні визначають його діяльність:

- дати суспільству методику, за допомогою якої можна було б науково аналізувати проблеми людства, пов'язану з фізичною обмеженістю ресурсів Землі, бурхливим ростом виробництва і споживання;

- застерегти людство щодо критичної ситуації, яка склалася у світі;

- визначити для суспільства заходи доцільного управління, досягнення «глобальної рівноваги» [7].

Було вирішено, що членів у Клубі буде не більше ста і вони мають представляти «частину сучасного прогресивного людства» - вчених та мислителів, державних діячів (як правило не діючих політиків), представників сфери освіти та управління. Ці сто діячів, з усіма їхніми відмінностями у поглядах, були єдині в переконанні, що людське суспільство відчуває велику необхідність в оновленні.

Цікавим є той факт, що Римський клуб не є організацією і по своїй природі не може служити інтересам якоїсь окремої країни чи політичної партії, а також не ототожнює себе з якоюсь певною ідеологією. Його змішаний склад не дозволяє йому повністю погодитись з позицією певної сторони. Він існує на власний бюджет, щоб не залежати від джерел фінансування. Клуб зареєстрований в Женеві як безприбуткова громадська асоціація. Першим президентом Римського клубу був Ауреліо Печчеї [8].

Члени першого складу Римського клубу добре розуміли, що їх зусилля будуть марними, якщо з ними не погодяться ті, хто приймають рішення. Тому було поставлено завдання розпочати серію досліджень найближчих та віддалених наслідків великомасштабних науково-технічних, економічних та політичних рішень, які б стали доступними для широкого загалу та одночасно вагомим аргументом для політиків. Ними стали «Доповіді Римському клубу» -результати незалежних досліджень, що були рекомендовані для поширення та широкого обговорення.

Загалом протягом всієї діяльності Римського клубу в світ вийшло більше тридцяти доповідей, які стали поштовхом для виникнення нового напрямку в наукових дослідженнях, такого як глобальне моделювання. Цікавим є той факт, що найважливіше в доповідях Римському клубу - те, що вказуючи людству на небезпеку, автори переконували читача в наявності можливостей та способів уникнути її. Своїм завданням Римський клуб від самого початку своєї діяльності бачив мобілізацію «величезних незайманих ресурсів - юнацтва», які не лише складають більшість населення, але мають необхідну гнучкість, що відкриває їм шлях до оновлення. Була створена міжнародна організація «Форум Хуману», основною метою якої було визначено координацію зусиль молодих дослідників у різних країнах з питань майбутнього людства, усвідомлення глобальних проблем та глобальних тенденцій розвитку [11].

Необхідно зазначити, що цього року Римській клуб відзначить свою 40-у річницю діяльності. І якщо розглянути роботу асоціації протягом півстоліття, то її можна поділити на декілька етапів.

Кінець 60-х років: Римський клуб висунув програму вивчення глобальних проблем, які тісно стосуються основ людського існування: гонка озброєнь та загроза розв'язання ядерної війни, забруднення навколишнього середовища та Світового океану, зменшення природних ресурсів, ріст кількості населення, розвиток нерівності в розвитку окремих країн, регіонів, розширення зон бідності, злиденності.

Початок 70-х років: Римський клуб виступив з проголошенням катастрофи, що загрожує технічній цивілізації. Тобто цивілізації, яка базується на використанні машин та індустріальної технології.

Якщо розглядати в загальному, то в дослідницьких проектах Римського клубу 70-х років глобальна проблематика розглядалась переважно з точки зору виявлення кризових ситуацій, пов'язаних із стрімким розвитком промислового виробництва, збільшення населення на планеті, забрудненням оточуючого середовища, зменшення природних ресурсів та загостренням продуктових проблем («Межі росту», 1972 [3]; «Перегляд міжнародного порядку», 1975; «Енергія: зворотній рахунок», 1978).

Початок 80-х років: Римський клуб сконцентрував всю увагу на розроблення конкретних проблем майбутньої цивілізації «інформаційного суспільства».

З середини 80-х років Римський клуб переходить до висування різноманітних програм трансформації суспільних систем, вдосконалення політичних інститутів влади.

В цілому в дослідницьких проектах Римського клубу 80-х років важливу увагу приділялося соціальним, політичним, культурним аспектам світового розвитку. Римський клуб активно підключився до пошуку рішень проблем загальної системи безпеки та збереження миру на землі («Третій світ здатен себе прогодувати», 1984; «Революція босоногих», 1988).

Початок 90-х років: Римський клуб особливу увагу приділяється змінам «культурного етносу» та цінності життя в глобальному масштабі. Діяльність клубу ще тісніше стала пов'язуватися з роботою інших інститутів, котрі займаються глобалістикою.

Таким чином, в основі тематики доповідей Римському клубу, заснованого в 1968 році, лежить проблема економічного росту. Засновники Римського клубу, працюючи в різноманітних транснаціональних організаціях, зіткнулися на практиці із загальними труднощами в реалізації «вузьких та приватних проектів». На відміну від минулого дані труднощі стали усвідомлюватись як системні глобальні ефекти, і локальні зусилля, що прикладаються для їхньої ліквідації, оцінюються як безрезультатні. До переліку глобальних проблем було віднесено:

- безконтрольне розселення людей на планеті;

- нерівність та неоднорідність суспільства;

- соціальна несправедливість, голод, недоїдання;

- енергетична криза;

- вже існуюча чи потенційна нестача природних ресурсів;

- неграмотність та застаріла система освіти;

- деградація навколишнього середовища;

- і найголовніше: не усвідомлення людиною всіх цих труднощей та
взаємозв'язку між ними.

Сукупність усіх цих, здавалося б, часткових труднощей сьогодні набрали якісно нових обрисів. На відмінну від минулого, зараз ці труднощі почали генеруватися як системні та глобальні ефекти, і як результат: локальні зусилля, які спрямовані на їх ліквідації є безрезультатними. Таким чином, сьогодні труднощі людства слід кваліфікувати більш точніше, а саме як кризу системи світового співтовариства.

Усвідомлення системності глобальних проблем сприяло тому, що науковці багатьох країн почали розуміти важливість переходу від методів минулого, у вирішені різноманітних проблем, до систематизованого підходу. Перший

президент та ідеолог Римського клубу А. Печчеї стосовно цього говорив, що необхідність в системному підході диктується важким характером сучасного світу, де взаємні зв'язки та залежність між компонентами зазвичай важливіші, ніж самі компоненти.

Застосування системного підходу було здійснене на двох рівнях - на концептуальному та операційному. На концептуальному рівні були введені уявлення про природу як екосистему, про людську систему «Людина -Суспільство - Техніка», про тотальну глобальну систему «Природа - Людина -Суспільство - Техніка». Для вирішення завдання математичного моделювання економічної динаміки Дж. Форестер (член Римського клубу та автор роботи під назвою «Індустріальна динаміка») застосував вироблений ним метод системної динаміки, в якому розглядалось п'ять основних взаємопов'язаних змінних: населення, капіталовкладення, використання не відновлювальних природних ресурсів, забруднення оточуючого середовища та виробництво продукції.

Перевіряючи гіпотезу кризи глобальної системи автори Римського клубу зробили висновок, що при збереженні нинішніх тенденцій росту наступні покоління досягнуть меж демографічної та економічної експансії, що може привести систему до неконтрольованої кризи та краху.

В чому саме члени Римського клубу вбачають вирішення проблем, що виникли? «Людська революція» ось що може врятувати світ. Під цим поняттям учасники клубу розуміли становлення світового співтовариства, яке здатне до колективних зусиль, щодо планування загального майбутнього людства, в протилежному ж випадку альтернативою буде відсутність будь-якого майбутнього. Ще одним, дуже важливим моментом є спроба всього населення планети більш реалістичніше дивитися на свої проблеми та можливості.

1. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє / Пер. з англ. Л.Л. Лещенко. - К.: Основи, 1993. 2. Кремень Т.В. Історія створення, цілі та завдання Римського клубу // Практична філософія. - 2001. - №3(4). 3. Лейбин В.М. «Модели мира» и образ человека. Критический анализ
идей Римского клуба. - М, 1982. 4. Печчеи А. Человеческие качества. - М.: Прогресс, 1985. - 312 с. 5. Пределы роста - первый доклад римскому клубу // www.ihst.ru/~biosphere/Mag-2/gvishiani.htm. 6. Проблеми развития человечества в работах “Римского клуба” и их анализ // www.bestreferat.ru. 7. Римский клуб // Теория и практика управлення. - 2003. - №3. - С. 3. 8. Римский клуб // www.fsci.freenet.tj/pubs/publication3.html. 9. Римский клуб и его роль в иселедовании проблематики будущего // http:lib.socio.msu.ru. 10. Тинберген Я. Пересмотр международного порядка. - М, 1980. 11. Философияглобальних проблем // www.philsci.univ.kiev.ua

Четвер, 05 Червня 2008

Наприкінці травня відбулася подія, яка не потрапила на перші сторінки газет і повідомлень пресових агенцій, але яка може мати вплив на розвиток ситуації в майбутньому як в Європі, так і поза її межами. Мова йде про Європейську конференцію національних асоціацій Римського клубу (23-24 травня 2008 року, Бухарест), присвячену темі „Які сили рухають Європу?". Конференція передує урочистому зібранню Римського клубу та меморіальній конференції з нагоди 40-річчя його утворення, що мають відбутися 14-17 червня 2008 року в Римі.

В роботі конференції взяли участь представники національних асоціацій Римського клубу країн Європи, а також представники національних асоціацій Аргентини та США, дійсні члени Римського клубу, Голова Національного банку Румунії Мугур Ісареску, лауреат альтернативної Нобелівської премії Міхаель Суков (Німеччина), президент та засновниця Міжнародної організації «Біополітика» Агні Влавіанос-Арванітіс (Греція), віце-президент виконкому Римського клубу, член Європейського Парламенту Андерс Війкман.

На конференції „Які сили рухають Європу?" розглядалися наступні виклики та проблеми:

§       європейські екосистеми в глобальному контексті,

§       справедливість та якість життя,

§       фінансові системи,

§       демографічні зміни,

§       дефіцит енергії,

§       світові, європейські та національні стратегії сталого розвитку,

§       європейська ідентичність,

§       природні та агрокультурні екосистеми,

§       Європа, сусіди та глобальна ситуація,

§       наука, технологія та освіта.

Обговорення зазначених тем буде продовжено на щорічних зборах та конференції Римського клубу 14-17 червня 2008 року в Римі, де планується схвалення програми клубу „Новий шлях світового розвитку".

В роботі конференції в Бухаресті взяла участь делегація Української асоціації Римського клубу в складі трьох представників (Ярослав Мовчан, Тетяна Гардашук, Тетяна Недашковська), які зробили доповіді щодо проблем морського довкілля в Чорноморському басейні, еко-справедливості та європейських агрокультурних контраверсій.

Українські учасники також презентували діяльність національної асоціацій Римського клубу, внесли пропозиції щодо підсумкових документів форуму та концептуальних акцентів нової програми Римського клубу.

Детальна інформація про конференцію буде представлена в доповіді її учасників Українській асоціації Римського клубу.

Англомовна інформація про конференцію – на веб-сайті Європейського центра підтримки Римського клубу (м. Відень, Австрія) www.clubofrome.at

 
Довідково:

 

Римський клуб є міжнародною, неприбутковою, неурядовою організацією, що об'єднує науковців, економістів, бізнесменів, чільних службовців міжнародних організацій, колишніх голів держав та урядів з усіх п'яти континентів, які переймаються актуальними проблемами людства – політичними, економічними, соціальними, екологічними, технологічними і культурними, та їх аналізом і прогнозуванням в контексті "світової проблематики" ("world problematique").

Римський клуб був заснований 40 років тому, в 1968 році за ініціативою видатного італійського економіста і підприємця доктора Ауреліо Печчеі. Римський клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки довгострокових наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, а також інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій і національних урядів. Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн.

Станом на 2007 рік Римський клуб налічував 79 дійсних членів з 35 країн, а також 36 асоційованих членів, в тому числі один громадянин України – Віктор Вовк, який нині очолює Українську асоціацію Римського клубу. Членом Римського клубу є Богдан Гаврилишин – швейцарсько-канадійський економіст з української діаспори.

Римський клуб також має почесних членів, серед яких є чимало видатних державних, політичних і громадських діячів, науковців і бізнесменів. Зокрема, це король Іспанії Хуан Карлос І і королева Софія, королева Нідерландів - Беатріче, колишні президенти: СРСР – Михайло Горбачов, Чехії – Вацлав Гавел, Німеччини – Ріхард фон Вайцзекер, Південної Африки – Фредерік де Клерк, Фінляндії – Мауно Койвісто; колишній голова Комісії Європейського Союзу Жак Делор і генеральний директор ЮНЕСКО Коіширо Мацуура, колишні прем'єр-міністри низки країн; представники бізнесових кіл та наукового співтовариства (в тому числі президент Національної академії наук України Борис Патон).

Крім того, Римський клуб має в своєму складі національні асоціації, що нині діють у 28 країнах світу з метою популяризації в них ідей клубу, а також адаптації й розвитку цих ідей на національному рівні у відповідь на виклики доби глобалізації. Національні асоціації також покликані вносити свій внесок в глобальні дослідження Римського клубу. При клубі також функціонує молодіжне відділення, що має назву "TT30".

Римський клуб в своїй діяльності дотримується трьох базових принципів:

§     глобальний погляд на комплексні, масштабні світові проблеми, що відображає дедалі зростаючу взаємозалежність країн в рамках єдиної планетарної системи;

§  міждисциплінарний ("холістичний") підхід та розгляд сукупності актуальних проблем – політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних, культурних і соціо-психологічних – в їхній взаємодії як частин єдиного цілого;

§   розгляд довгострокових наслідків цих проблем, а також політичних рішень і практичних заходів, що знаходяться в арсеналі сучасної політики, – підхід, який не завжди можуть собі дозволити уряди, що зазвичай реагують переважно на поточні потреби слабо поінформованих виборців.

Публікація в 1972 році першої, найбільш знаменитої доповіді Римського клубу Limits to Growth ("Межі зростання") щодо довгострокових наслідків глобальної тенденції зростання населення планети, промислового і сільськогосподарського виробництва, споживання природних ресурсів й забруднення довкілля мала великий суспільно-політичний резонанс у світі й заклала основу сучасної концепції "сталого розвитку". Доповідь була перекладена більш ніж 30 мовами і видана загальним накладом понад 12 млн. примірників.

Наприкінці 2004 р. було опубліковане оновлене дослідження Limits to Growth: The 30 Year Update ("Межі зростання: 30 років потому"). В жовтні 2005 р. нова книга була презентована й отримала схваленння на зборах Римського клубу в м. Норфолк (Вірджинія, США). Нині це оновлене дослідження знову перекладається й видається багатьма мовами як і 30 років тому.

За 40 років своєї діяльності Римський клуб підготував 33 доповіді з широкого кола питань в контексті світової проблематики та майбутнього людства, більшість з яких отримала серйозний резонанс.

Римський клуб є міжнародною, неприбутковою, неурядовою організацією, що об'єднує науковців, економістів, бізнесменів, чільних службовців міжнародних організацій, колишніх голів держав та урядів з усіх п'яти континентів, які переймаються актуальними проблемами людства – політичними, економічними, соціальними, екологічними, технологічними і культурними, та їх аналізом і прогнозуванням в контексті "світової проблематики" ("world problematique").

Римський клуб був заснований понад 40 років тому, в 1968 році за ініціативою видатного італійського економіста і підприємця доктора Ауреліо Печчеі. Римський клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки довгострокових наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, а також інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій і національних урядів. Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн.

Станом на 2009 рік Римський клуб налічує 68 дійсних членів з понад 30 країн, а також 35 асоційованих членів, в тому числі двоє громадян України – Віктор Вовк і Марія Зубрицька. Членом Римського клубу є Богдан Гаврилишин – швейцарсько-канадійський економіст з української діаспори.

Римський клуб також має почесних членів, серед яких є чимало видатних державних, політичних і громадських діячів, науковців і бізнесменів. Зокрема, це король Іспанії Хуан Карлос І і королева Софія, королева Нідерландів - Беатріче, колишні президенти: СРСР – Михайло Горбачов, Чехії – Вацлав Гавел, Німеччини – Ріхард фон Вайцзекер, Південної Африки – Фредерік де Клерк, Фінляндії – Мауно Койвісто; колишній голова Комісії Європейського Союзу Жак Делор і генеральний директор ЮНЕСКО Коіширо Мацуура, колишні прем’єр-міністри низки країн; представники бізнесових кіл та наукового співтовариства (в тому числі президент Національної академії наук України Борис Патон).

Крім того, Римський клуб має в своєму складі національні асоціації, що нині діють у 30 країнах світу з метою популяризації в них ідей клубу, а також адаптації й розвитку цих ідей на національному рівні у відповідь на виклики доби глобалізації. Національні асоціації також покликані вносити свій внесок в глобальні дослідження Римського клубу.

Римський клуб в своїй діяльності дотримується трьох базових принципів:

       глобальний погляд на комплексні, масштабні світові проблеми, що відображає дедалі зростаючу взаємозалежність країн в рамках єдиної планетарної системи;

       міждисциплінарний (“холістичний”) підхід та розгляд сукупності актуальних проблем – політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних, культурних і соціо-психологічних – в їхній взаємодії як частин єдиного цілого;

       розгляд довгострокових наслідків цих проблем, а також політичних рішень і практичних заходів, що знаходяться в арсеналі сучасної політики, – підхід, який не завжди можуть собі дозволити уряди, що зазвичай реагують переважно на поточні потреби слабо поінформованих виборців.