Монополії і конкуренція

  Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу тому чи іншому товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

  Процес монополізації (насамперед у формі групових монополій) набув у розвинутих країнах світу значних розмірів. Так, на початку XX ст. у США майже половина всього виробництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 загальної кількості підприємств. У 1991 р. на 0,003 кількості підприємств припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше. Нині такі підприємства відносять переважно до категорії дрібних. Мінімальний розмір обігу по продажах промислових корпорацій, які в 1990 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд. дол. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у ряді галузей. Так, якщо у США на початку XX ст. налічувалося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х рр. їх стало 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску автомобілів.

  Крім перелічених типів і форм монополій, виділяють ще природну монополію, що є економічно доцільною. Вона утворюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту та ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава.

  Паралельно з концентрацією та централізацією промисловості і насамперед промислового капіталу аналогічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концентрації та централізації банківського капіталу лежать відповідні процеси, які здійснюються у межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласнюваного ними прибутку, а отже, й величина грошових капіталів, які у них вивільняються, а потім зосереджуються в банках. По-друге, у великих підприємств зростає потреба в більших масштабах банківських операцій щодо видачі позик.

  Процес монополізації капіталістичного виробництва супроводжується посиленою концентрацією та централізацією банківського капіталу, оскільки із зростанням масштабів промислових монополій і привласнюваної ними маси додаткової вартості у них вивільняється все більше грошових капіталів, які зосереджуються в крупних банках. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольняти потреби промислових монополій у кредитах. Отже, крупні банки є важливим фактором концентрації та централізації промислового капіталу.

  У сучасних умовах монополія в банківській сфері посилюється внаслідок проникнення НТР у цю сферу. Зокрема, впровадження дорогих ЕОМ, перехід до системи електронних рахунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощаджень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговельних монополій, у забезпеченні механізму державних позик і т.ін. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в 1994 р. налічувалося близько 20 млн. підприємств, то кількість банків становила лише близько 12 тис. В Україні у 1996 р. функціонували близько 215 банків. Банківські монополії - це об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки. Вони розвиваються у таких формах:

1. банківські картелі - угоди між крупними банками з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових процентних ставок тощо;
2. банківські синдикати, або консорціуми, -- угоди між декількома великими банками з метою спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;
3. банківські трести -- угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними;
4. банківські концерни -- угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольного пакета акцій.

  Їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеціально створене для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.

  Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації.

  В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпорацій з торговельними компаніями. У 80-ті рр така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

  Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевшими якісними товарами.

  Негативною рисою монополізації економіки є передусім практика встановлення монопольних цін. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовляють переважну масу продукції.

  Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий прогрес.

  У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.

  Монополії придушують конкуренцію -- важливу рушійну силу економічного прогресу. 

  Конкуренція та її форми. Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін "конкуренція" походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конкуренція -- це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

  Конкуренція -- об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.

  Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.

  На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI -- кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) привела до виникнення монополій.

  На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

  Методи конкурентної боротьби -- це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі "мирні" методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.

  Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають  пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

  У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва.

  В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.         Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується близько 700, а кількість випущених товарів сягає І млрд. найменувань. Внутрішньогалузева конкуренція -- це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації  виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва.