Кредитоспроможність

    Анотація. Розкрито поняття кредитоспроможності позичальника. Висвітлено основні підходи до визначення кредитоспроможності. Розглянуто основні зарубіжні та вітчизняні методики аналізу кредитоспроможності підприємства – позичальника. Викладено авторське тлумачення  поняття «управління кредитоспроможністю». Вказано  на основні перспективи розвитку даної теми. 

    Ключові слова. Кредитоспроможність, позичальник, кредит, оцінка кредитоспроможності, управління кредитоспроможністю, фінансовий стан. 

    Постановка  завдання. З формуванням в Україні нових економічних відносин, з посиленням інтеграційних і глобалізаційних процесів, їх впливом на розвиток підприємництва принципово змінюється й діяльність банків, їхній підхід до проведення операцій і, насамперед, кредитних. Кредитування було і залишається однією з найризикованіших банківських операцій, тому вимагає застосування банками ефективних методик щодо оцінки кредитоспроможності позичальника. Визначення кредитоспроможності позичальника є важливим етапом у процесі здійснення кредитних операцій банком. В той же час на підприємстві важливим етапом для отримання кредиту є впровадження ефективної політики управління кредитоспроможністю. Тому необхідною умовою застосування банком ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямами вкладення коштів. Основним і найефективнішим методом такої мінімізації є якісна оцінка банком кредитоспроможності підприємства – позичальника. Відсутність системи управління кредитоспроможністю підприємства-позичальника є не лише негативним елементом у процесі кредитування, але в останній час набуває вагомої значущості у якісному вирішенні питання. Неповнота розробки даної теми робить її досить актуальною, адже процеси кредитування у наш час набувають великих масштабів.

    Аналіз  останніх досліджень і публікацій. У вітчизняній науковій літературі проблеми управління кредитоспроможністю суб’єктів господарювання в ринковій економіці не знайшли комплексного висвітлення. Тоді як окремим питанням кредитування підприємств, методології оцінки кредитоспроможності позичальника присвячена значна кількість праць. Багато уваги приділено кредитуванню в роботах зарубіжних вчених Е.Бредлі, Р. Клауса, В. Лексіса, Р. Синки, Пітера Роуза, К. Таккі, Б. Едварда. Більш повно ці питання висвітлені в працях російських дослідників – М.З. Бора, Є.Ф. Жукова, О.І. Лаврушина, В.І. Колесникова, М.Л. Колчана, Г.С. Панової, М.А. Песселя, В.М. Усоскіна, Є.А. Уткіна, В.А. Челнокова, В.Є. Черкасова, Є.Б. Ширінської.

    В наукових колах України окремі питання цієї проблеми знайшли своє висвітлення в роботах В.В. Вітлінського, А.М. Герасимовича, К.Д. Данильченка, О.В. Дзюблюка, О.А. Кириченка, А.А. Куштуєва, О.Д. Заруби, А.М. Мороза, І.М. Лазепка, М.І. Мируна, М.Д. Олексієнка, О.В. Пернарівського, Д.В. Полозенка, М.Ф. Пуховкіної, М.І. Савлука, В.А. Ющенка.

    Щодо проведених західними вченими досліджень проблем оцінки кредитоспроможності підприємств зазначимо, що вони відповідають реаліям розвинутого економічного середовища, яке включає застосування сучасних банківських технологій, міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, ефективний правовий захист учасників кредитних відносин. Проте проблема управління кредитоспроможністю так  і залишилася недослідженою.

    Метою даної роботи є розкриття поняття кредитоспроможність, розгляд методик оцінки якості потенційних позичальників, що використовуються комерційними банками в процесі кредитного аналізу, а також спробувати дати визначення поняття «управління кредитоспроможністю» та розглянути основні складові управління нею.

    Результати  дослідження та їх обговорення. Поняття кредитоспроможності з 20-х років до теперішнього часу було мало вживаним у нашій економічній літературі і фактично з'явилося знову в 1986 – 1990 роках. Це можна пояснити тим, що з 20-х років і практично до прийняття нового банківського законодавства кредитний механізм був зорієнтований на кредитомісткість, а не на кредитоспроможність. Здійснювався так званий диференційований режим кредитування, введений постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 21.08.1954 року, згідно з яким підприємство вважалось таким, що добре працює, якщо воно виконувало план з реалізації та прибутку, з асортименту та зберігало власні оборотні кошти. Якщо навіть підприємство мало прострочену заборгованість за раніше отримані позики банку, а виконувало плани за вищеназваними показниками, то при тимчасових фінансових ускладненнях воно одержувало кредит. Узагалі заборгованість з підприємств могла бути списана за рішенням радянських, державних або партійних органів [46, с. 394-405].

    З переходом до ринкових відносин однією з найважливіших проблем організації кредитування є оцінка комерційним банком фінансового стану підприємств, зокрема їх кредитоспроможності. Хоча до теперішнього часу в практиці як вітчизняних, так і зарубіжних, як теоретиків, так і практиків відсутнє детально опрацьоване однозначне визначення терміну «кредитоспроможність». Наведемо лише деякі з них:

1. кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями [10, с. 54-73];
2. кредитоспроможність – наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його [11];
3. кредитоспроможність – наявність у підприємств передумов для отримання кредиту [18, с. 328-346];
4. сукупність матеріальних і фінансових можливостей отримання кредиту і його гранична сума, яка визначається здатність позичальника повернути кредит у строк і в повному обсязі [13, с. 457].

    Проаналізувавши наявні публікації, ми виділили певну  сукупність факторів (як зовнішніх, так і внутрішніх), що впливають на кредитоспроможність позичальника.

    До  зовнішніх можна віднести:

1. швидкоплинне бізнес – середовище;
2. відсутність стабільного нормативного поля;
3. стан економічного розвитку країни;
4. рівень інфляції [15, с. 24-33].

    До  внутрішніх факторів належать:

1. репутація позичальника, яка відрізняється своєчасністю розрахунків по раніше отриманих кредитах, якістю наданих звітів, відповідальністю та компетенцією керівництва;
2. поточний фінансовий стан і спроможність виробляти конкурентоспроможну продукцію;
3. можливістю в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел;
4. дохідність підприємства, яка обумовлює його можливість сплачувати відсотки за кредит при здійсненні нормальної фінансової діяльності;
5. мета використання кредитних ресурсів;
6. сума кредиту, яка оцінюється виходячи з проведення позичальником заходів, спрямованих на визначення ліквідності балансу, співвідношення між власними й залученими коштами;
7. погашення кредиту, вивчення якого здійснюється шляхом аналізу повернення кредиту за рахунок реалізації матеріальних цінностей, надання гарантій, використання заставного права;
8. забезпеченість  кредиту  з  погляду  визначення  прав  кредитора  брати  в  заставу  під  видану  позичку  активи  підприємства,  включаючи  цінні  папери [17, с. 19-27].

    Ще  до теперішнього часу в практиці як вітчизняних, так і зарубіжних банків відсутні детально розроблені однозначні правила оцінки кредитоспроможності.

    Так, американські банки для оцінки кредитоспроможності  своїх клієнтів використовують, в основному, такі показники:

1. коефіцієнт ліквідності;
2. коефіцієнт покриття;
3. коефіцієнт залучень;
4. показники оборотності капіталу;
5. прибутковість основної діяльності [16, с. 394-405].

    Менеджери французьких банків віддають перевагу аналізові показників:

1. іммобілізації активів;
2. використання обігових коштів;
3. грошових потоків;
4. співвідношення результатів фінансової діяльності та складових капіталу і фінансових зобов'язань [8, с. 173-177].

    У Англії ключовим словом, в якому зосереджені вимоги при видачі позик позичальникам, є термін "PARTS", що включає:

1. purpose – призначення, мета;
2. amount – сума, розмір;
3. repayment – оплата, повернення боргу і відсотків;
4. term – термін;
5. security – забезпечення, застава [12, с. 46-49].

    Широке  практичне застосування при визначенні кредитоспроможності знайшли:

1. методика САRТ, яку відносять до так званих непараметричних моделей [1, с. 13-15];
2. метод «рекурсивної розбивки», запропонований М. Фрідменом, Е. І. Альтманом і Д. Као;
3. модель «нагляду за позиками» (Модель Чессіра);
4. «двоїстого аналізу» та «двоїста модель Альтмана», що побудовані на основі лінійних багатофакторних регресійних рівнянь, у яких як змінні обрано 
   показники, що відображають фінансовий стан підприємства, а 
   як функції – коефіцієнт, що служить орієнтиром для віднесення 
   підприємств до групи потенційних банкрутів чи підприємств, 
   які функціонують успішно.

    В українській практиці використовуються такі методики оцінки кредитоспроможності:

1. методику, що міститься в Положенні НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» [10, с. 54-73];
2. методика кількісної оцінки критеріїв кредитоспроможності [7, с. 11-15];
3. прогнозні методи оцінки кредитоспроможності (модель Альтмана та модель Спрінгейта) [9, с. 10-13];
4. метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів, які визначаються по балансових формах [6, с. 27-33].

    Крім  цього в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

1. на основі аналізу грошових потоків [4, с. 14-17];
2. на основі аналізу ділового ризику [5, с. 26-30].

    Оцінка  кредитоспроможності позичальників  на основі аналізу грошових потоків  передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта  за певний період, тобто зіставлення  припливу (прибуток, амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів.

    Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має  стійке перевищення припливу над  відпливом коштів [3, с. 5-14].

    Оцінка  кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики [14, с. 9-14].

    Проводячи аналіз інформаційної бази ми змогли відмітити, що поняттю «управління кредитоспроможність» не те, щоб приділялось мало уваги, але воно є взагалі недослідженим. Щоб заповнити дану прогалину, ми розглянули основні фактори та показники, що впливають на кредитоспроможність підприємства та пропонуємо наступне визначення поняття «управління кредитоспроможністю».

    Управління  кредитоспроможністю – сукупність методів та засобів, що створюють  наявність передумов для одержання  позик та регулюють діяльність підприємства з метою покращення показників платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, ліквідності, дебіторської та кредиторської заборгованості,  маневреності власних коштів, збільшення показників прибутковості та запобігання збитків від фінансово – господарської діяльності підприємства.

    Тобто, щоб досягти високого рівня управління кредитоспроможністю необхідно  проводити управління сукупністю наступних  показників: