Формування амортизаційної політики підприємства: теоретичні засади

Так, при податковому  обліку:

• амортизації підлягають витрати на придбання, виготовлення виробничих фондів, їхній капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення. Безкоштовно отримані фонди і невиробничі фонди не амортизуються;
• нарахування амортизації відбувається щоквартально;
• використовується єдиний для усіх груп метод нарахування амортизації з різними коефіцієнтами;
• база для нарахування амортизації – балансова (залишкова) вартість груп основних фондів на початок (перше число) звітного кварталу;
• амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 здійснюється до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
• амортизація основних фондів 2-4 груп здійснюється до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Балансова вартість основних засобів 1 групи зменшується  при виведенні об'єкта основних фондів з експлуатації будь якому разі.

Стосовно  бухгалтерського обліку варто зауважити, що:

• амортизуються будь які основні засоби, які перебувають на балансі підприємства, в тому числі виробничі, невиробничі, безкоштовно отримані;
• нарахування амортизації проводиться щомісяця за кожним об'єктом окремо;
• амортизується первинна вартість основних засобів з урахуванням поліпшень, які привели до зростання економічних вигід від використання об'єкта;
• використовується вибірково будь-який із 6 методів нарахування амортизації.

Як бачимо, бухгалтерський облік амортизації  основних засобів ліберальніший  порівняно з податковим обліком. Це дає змогу удосконалювати амортизаційну політику підприємства.

Характеристика амортизації

Протягом  тривалого функціонування в господарській  діяльності суб'єктів господарювання основні фонди зазнають фізичного  та економічного зносу, а також техніко-економічного старіння.

Фізичний  знос основних фондів виникає внаслідок  втрачання ними своїх первісних  техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового зменшення  їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонуванням основних фондів, а й їхньою бездіяльністю. На темпи і розміри фізичного спрацювання засобів праці впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження.

Під впливом  чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів  піддається корозії, втрачає свій первісний  стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходить з ладу. Вплив  експлуатаційного навантаження може проявлятися  у двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначають швидкість і розміри фізичного спрацювання основних засобів. Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики – знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Розрізняють фізичне часткове та фізичне повне  спрацювання основних фондів. Часткове спрацювання можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повного спрацювання не можна усунути, воно зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими. Між окремими видами спрацювання і старіння основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис. 1.).

<>

Рис. 1. Види фізичного  спрацювання і техніко-економічного старіння основних засобів та форми  їхнього усунення.

Процес відтворення  основних засобів має низку характерних  ознак, зокрема:

• основні засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
• у процесі відтворення основних засобів одночасно відбувається рух їхньої споживчої вартості;
• за допомогою амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних засобів на готову продукцію;
• основні засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу.

Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес їхнього знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення наявних та створення нових засобів виробництва, запровадження нової прогресивної технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. [17. ст. 123.]

Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема  знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних економічних збитків.

Техніко-економічне старіння буває двох видів: першого і другого виду. Перший проявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів не змінюється, а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.

Другий вид  характеризується скороченням тривалості їх дії, обумовленої не зниженням  їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.

Безперервний  процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування.

Амортизація – це процес поступового перенесення  вартості всіх видів засобів праці  на вартість продукції з метою  її повного відшкодування. Об'єктом амортизації є вартість основних фондів (крім землі).

Для відшкодування  вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні  відрахування, тобто встановлює певну  грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включаються до собівартості продукції, реалізуються під час продажу товарів, а потім накопичується у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Основні фонди – це сукупність засобів праці, які мають свою вартість і функціонують у процесі виробництва протягом тривалого періоду часу, зберігаючи при цьому натуральну речову форму і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами, в міру свого спрацювання.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і  розрахунків щорічних сумарних обсягів  амортизації згідно з Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" основні фонди підприємства за функціональним призначенням поділяють на такі групи:

• Перша група - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини.
• Друга група – автомобільний транспорт, вузли та запчастини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти.
• ІІІ. Третя група – будь-які інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп.
• Четверта група – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ним засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів. [11. ст. 95.]

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б (а) = Б (а-1) + П (а-1) - В (а-1) - А (а-1), де:

Б (а) - балансова  вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б (а-1) - балансова  вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П (а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших  поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В (а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував  розрахунковому;

А (а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної  групи основних фондів незалежно  від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.

Порядок бухгалтерського  обліку балансової вартості груп основних фондів установлюється Міністерством фінансів України.

Платники  податку всіх форм власності мають  право застосовувати щорічну  індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів  на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = [I (а-1) - 10]:100, де

І (а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого  провадиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Амортизація нараховується за всіма об'єктами, що перебувають в експлуатації станом на перше число даного місяця. За об'єктами основних фондів, що введені або вибули з експлуатації в середині даного місяця, нарахування амортизації починається або припиняється з першого числа наступного місяця. Наприклад, якщо об'єкт основних фондів введений в експлуатацію (або вибув) 20 січня поточного року, то нарахування амортизації починається або припиняється з 1 лютого поточного року.

Суми амортизаційних відрахувань за податковим методом  визначається за квартал за затвердженими  в законодавчому порядку нормами амортизації. Так, згідно з чинним податковим законодавством, норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок розрахункового кварталу в таких розмірах:

• Група 1 – 2%
• Група 2 – 10%
• Група 3 – 6%
• Група 4 – 15%

У 2004 році підприємства застосовують норму амортизації  залежно від часу здійснення витрат на придбання основних фондів. (таблиця 1.)

Таблиця 1. Норми  амортизації в 2004 році.

Придбані  до 01.01. 04р.		Придбані  після 01.01. 04 р.
Група основних фондів	Норма,%	Група основних фондів	Нові об'єкти	Ті, що були в експлуатації
			Норма,%
1	1,25	1	2	1,25
2	6,25	2	10	6,25
3	3,75	3	6	3,75
4	15	4	15	15

 

 

Амортизації підлягають витрати на:

• придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;
• самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
• проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;
• капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.