Економічна теорія: предмет, метод, функції

Тема 1. Економічна теорія: предмет, метод, функції.

1. Предмет економічної теорії.

2. Методи економічної теорії.

3. Функції економічної теорії.

 

1.Предмет економічної  теорії.

Що вивчає економічна теорія? Найпростішою відповіддю на це запитання є така: економічна теорія вивчає економіку. Проте відразу постає нове запитання: а що таке економіка? Якщо виходити з буквального значення цього слова, то воно утворилося з двох грецьких слів: «ойкос» — дім, господарство та «номос» — закон, тобто економіка — це закони ведення домашнього господарства. Однак сучасне розуміння економіки значно ширше і багатше. Це передусім народне господарство країни, тобто всього суспільства. Інакше кажучи, економіка — це надзвичайно складне і багатопланове поняття.

Економічна  думка зародилася ще у стародавньому світі. Зокрема, перші спроби з'ясувати загальні принципи економічного розвитку зробили давньогрецькі мислителі Ксенофонт, Платон, Аристотель, а також філософи стародавнього Риму, Індії, Китаю, Єгипту.

Антуан Монкретьєн з’ясував, що економічна наука - це наука про закони розвитку суспільного господарства.

Оскільки капіталістичні відносини  почали складатися передусім в торгівлі, остільки перша школа буржуазної політекономії виходила з того, що джерелом багатства суспільства  є торгівля, головним чином зовнішня. Ця школа відома під назвою "меркантилізм" (від італійського слова "мерканте" - торговець, купець). Меркантилісти об'єктом дослідження обрали обіг.

Економіка – це особлива сфера життєдіяльності суспільства, яка охоплює виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг. Провідне місце посідає виробництво. Воно має дві сторони: технічну і суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, до складу яких входять засоби виробництва як сукупність засобів праці (машини, верстати, обладнання, приміщення, транспортні комунікації) та предметів праці (сировина, паливо, електроенергія) і люди, які приводять в дію ці засоби виробництва, коли створюють матеріальні та духовні блага. Продуктивні сили виражають відносини "людина - природа". Ці відносини вивчаються природничими і технічними науками.

Щоправда, серед  економістів немає єдиної точки  зору на предмет економічної теорії. Скажімо, А.Сміт і Д.Рікардо вважали, що економічна наука повинна вивчати виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, причому з точки зору не тільки майнових зв'язків, а й з точки зору суспільних відносин між людьми. На думку Джона Мілля, предметом економічної науки є з'ясування сутності багатства. К.Маркс вважав, що предметом економічної науки має бути спосіб виробництва і відповідні йому відносини виробництва та обміну. Сучасний американський економіст П. Самуельсон у підручнику "Економікс" пише, що економічна наука повинна досліджувати використання обмежених ресурсів для виробництва матеріальних благ та розподіл останніх між членами суспільства.

Матеріальні потреби  і економічні ресурси. Життя суспільства  потребує задоволення його матеріальних потреб, тобто товарів і послуг. Серед них виділяють предмети першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло) і предмети розкоші (дорогоцінні прикраси, власні засоби пересування). Закономірно, що з розвитком економіки те, що колись було предметом розкоші, стає необхідністю. Саме таку метаморфозу здійснили радіоприймачі, телевізори, відеомагнітофони, комп'ютери та багато інших товарів.

Економічні ресурси – це природні багатства, що є сировиною для виробництва товарів і послуг, та люди, які за допомогою різних засобів праці переробляють сировину, виготовляють продукцію. Економічні ресурси мають таку структуру. Передусім це матеріальні ресурси – земля або сировинні матеріали і капітал, тобто те, за допомогою чого переробляється сировина чи обробляється земля і виробляються товари. Це означає, що крім споживчих товарів існують інвестиційні, тобто такі, які зазезпечують розвиток виробництва (засоби виробництва). Окремою важливою частиною ресурсів є людські ресурси, тобто праця людей та їхні підприємницькі здібності.

Праця – це фізичні та розумові здібності людини, за допомогою яких вона приводить у дію засоби виробництва. Підприємницькі здібності займають особливе місце у понятті «людські ресурси». Адже саме підприємець поєднує матеріальні ресурси з працею людей, організує виробництво товарів і послуг. До того ж саме він приймає рішення щодо організації та вдосконалення виробництва, виявляє новаторство, впроваджуючи нові техніку і технологію, організацію виробництва. Приймаючи рішення, підприємець неминуче ризикує, прагнучи одержати більший прибуток.

Покликання економічної  науки полягає в тому, щоб забезпечити найкраще, найефективніше використання виробничих ресурсів з метою задоволення багатоманітних матеріальних потреб суспільства, що швидко зростають, усіх його індивідів та інституцій.

Саме тому предметом науки економікс  є ефективне застосування того, що має у своєму розпорядженні суспільство, найраціональніше використання ресурсів. «Економікс — пишуть автори відомого підручника, — це дослідження поведінки людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів... Економікс досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини». Економічна ефективність вимірюється співвідношенням використаних ресурсів та ефективним результатом, тобто співвідношенням «витрати — випуск». Чим більше одержано продукції на одиницю ресурсів, тим вища ефективність економіки. Проте ця залежність не така вже й проста. Обмеженість ресурсів неминуче зумовлює за інших однакових умов обмеженість випуску продукції. Однак людина, наприклад, може посіяти ті культури і там, де для них кращі умови, і домогтися набагато кращих результатів. Вона може застосувати більш ефективні сучасні технології, що також забезпечить зростання кінцевого результату, ефективності виробництва.

Усе це засвідчує, що економікс —  суспільна наука, наука про ефективність використання рідкісних та обмежених ресурсів в інтересах найповнішого, максимального задоволення безмежних потреб суспільства.

Продуктивні сили і виробничі відносини суспільства. Класична методологія виходить з того, що суспільство і його економіка мають складну структуру. Вона включає продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову. Ці елементи глибоко взаємозалежні та взаємодіють. Розкривши складові елементи суспільства та його економіки, можна визначити предмет економічної теорії.

Особисті та матеріально-речові чинники виробництва у своїй сукупності та взаємодії становлять продуктивні сили суспільства.

Соціально-економічні відносини  — це відносини між людьми з  приводу присвоєння ними засобів  і результатів виробництва, суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Ядром соціально-економічних відносин є відносини власності на засоби виробництва.

Отже, за класичним, у  тому числі марксистським підходом, предметом економічної теорії є  дослідження виробничих відносин у тісній взаємодії з продуктивними силами та надбудовою, передусім з економічною роллю держави.

 

2.Методи економічної теорії.

Досліджуючи господарські процеси, економічна теорія застосовує ряд методів пізнання:

• Спостереження та збір фактів.
• Експеримент.
• Моделювання.
• Метод наукових абстракцій.
• Аналіз і синтез.
• Системний підхід.
• Індукція і дедукція.
• Історичний та логічний.
• Графічний.

Економічні дослідження  мають емпіричний характер (від гр. empeiria – досвід), тобто спирається на практичний досвід. Це передбачає спостереження, тобто сприйняття економічних процесів в їх реальному вигляді, та збір фактів, що відбуваються в дійсності. Наприклад, завдяки спостереженню та збору фактичної інформації можна визначити, як змінились товарні ціни за той чи інший період.

Експеримент передбачає проведення штучного наукового досліду, коли об’єкт, що вивчається, ставиться в спеціально створені і контрольовані умови. Наприклад, для перевірки ефективності нової системи оплати праці проводять її експериментальні дослідження на окремому підприємстві.

Метод моделювання передбачає вивчення соціально-економічних явищ за їх теоретичним взірцем тобто моделлю (лат. modulus – взірець).

Математичне моделювання дозволяє, наприклад, розрахувати найбільш раціональний варіант поведінки підприємства.

Абстрагування передбачає відволікання від несуттєвих сторін, властивостей об’єкту, що  вивчається, з метою виявлення його суттєвих сторін та властивостей.

Метод аналізу  та синтезу передбачає вивчення соціально-економічних явищ як за частинами (аналіз), так і в цілому (синтез).

Завдяки поєднанню аналізу  та синтезу забезпечується системний, комплексний підхід до складних об’єктів дослідження, які складаються з багатьох елементів.

З методом аналізу  та синтезу пов’язаний поділ економічної  теорії на мікро- та макроекономіку (від  гр. mikros малий та makros – великий), що передбачає два різні рівні дослідження господарських систем.

Так, мікроекономіка має справу з окремими елементами (частинами) цих систем. Вона вивчає економіку окремих фірм, домогосподарств (сімей), галузей; виробництво або ціну окремого продукту тощо.

Макроекономіка досліджує господарські системи в цілому, або так звані агрегати ( лат. Aggregatus – приєднаний), які являють собою сукупності економічних одиниць. До таких агрегатів відноситься світова економіка, національне господарство.

Індукція (лат. Inductio –  наведення) та дедукція (лат. Deductio – виведення). Рух думки від окремих факторів до загального висновку це індукція, або узагальнення. А рух думки у зворотньому напрямку (від загального положення до окремих висновків) називають дедукцією.

Історичний  та логічний методи (або підходи) теж застосовуються в єдності. Вони передбачають детальне вивчення соціально – економічних процесів в їх історичній послідовності.

Графічний метод (від гр. Grapno – пишу, креслю). Він ґрунтується на використанні різних креслень та малюнків – схем, таблиць, графіків та т.д.

 

3.Функції економічної  теорії.

Економічна теорія одночасно  входить до двох систем наук, що має принципове значення для розуміння її ролі та функцій. Насамперед вона є невід'ємною складовою частиною вчення про про суспільство. Вчення економіку як основу суспільного розвитку становить головну складову суспільствознавства. Одночасно економічна теорія входить до системи економічних наук. Вона є фундаментальною наукою, теоретичною основою всіх економічних наук. Основні функції політичної економії. Такими функціями є теоретико-пізнавальна, практична, світоглядна (ідеологічна) та методологічна.

Теоретико-пізнавальна  функція полягає в тому, щоб  розкрити зміст економічних законів  та категорій, а отже — сутнісні, причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ і процесів, форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, розвиток яких забезпечує поступальний економічний прогрес суспільства, а також механізм дії законів. Теоретико-пізнавальна функція є методологічною основою.

Практична функція економічної теорії полягає в тому, щоб комплексно обґрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів та подолання тих форм суперечностей (конфліктних, антагоністичних), які гальмують розвиток народного господарства, а отже — сформувати наукову основу економічної політики держави. Конкретніше ця функція полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних типів і форм власності, що найбільше відповідають узгодженим інтересам людини, трудового колективу і суспільства.

Світоглядна функція покликана формувати новий тип політекономічного мислення, насамперед, у керівників різних ланок уряду. Щодо реалій України на початку XXI ст., такий тип милення передбачає глибоке усвідомлення і вміння втілити на практиці ідеї доцільності раціонального поєднання державних важелів регулювання економіки (в оптимальному співвідношенні економічних, правових та адміністративних) з ринковими важелями саморегулювання, різних типів (приватної, колективної та державної) і форм власності тощо.

Методологічна функція політичної економії полягає, по-перше, в тому, що вона служить основою використання загальнонаукових та філософських принципів, законів і категорій діалектики для більшості конкретних економічних дисциплін, а також для економічної теорії. По-друге, вона обґрунтовує базові економічні категорії для цих дисциплін із урахуванням вимог принципу історизму. По-третє, політична економія озброює знанням найважливіших шляхів засобів розвитку та вдосконалення економічної системи і внаслідок цього опосередковано впливає на пізнання напрямів та засобів розвитку окремих сфер і галузей економіки, а отже, на вдосконалення конкретних економічних дисциплін.