Економічні погляди Є.Слуцького

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

РЕФЕРАТ

З курсу історії економічних учень

на тему:

“Економічні погляли Євгена Слуцького”

Виконав :

Студент групи 101

Перевірив :

Юркіш В.В.

Львів 2008

Розвиток політичної економії в пореформений період відбувався в умовах, коли феодальна формація в Росії та Україні поступалася місцем капіталістичному ладу. Цим пояснюється антикріпосницька спрямованість економічної думки, що спиралася на деякі положення класичної школи, теорії К. Маркса та інших шкіл політекономії. Легальний марксизм виник як ідерлогія російської та української ліберальної буржуазії й був відображенням специфічного становища цього класу наприкінці XIX ст. У боротьбі з народниками він керувався положеннями історичного матеріалізму, передусім висновками про історичну прогресивність капіталістичного ладу, але не сприймав революційного змісту марксизму. Аргументація легальних марксистів Петра Струве (1870—1944), Михайла Туган-Барановського (1865— 1919), Сергія Булгакова (1871—1944), Євгена Слуцького (1880—1948) ґрунтувалася на вивченні сучасної економічної дійсності, реальних процесів капіталістичного розвитку.

Українська економічна думка кінця XIX - початку XX століть відзначалася великою різноманітністю напрямів, течій та ідей. У цей період свого розвитку вона набула нової якості та світового рівня, що пов'язано з маржиналістськими дослідженнями українських вчених. Плідні економічні ідеї та наукові здобутки українських маржиналістів здобули визнання у всьому світі. Водночас у радянській історико-економічній літературі їх творчість оцінювалася в основному однобоко і негативно, а період кінця XIX -початку XX століть розглядався як кризовий для усієї української економічної думки. Практично усі економісти, які не стояли на позиціях класичної економічної або марксистської політичної економії, огульно оголошувалися "поверховими" та "вульгарними" апологетами буржуазно-поміщицького ладу. Особливо "дісталося" українським маржиналістам.

Заради справедливості варто відзначити, що в українській економічній думці кінця XIX - початку XX століть дійсно спостерігалися кризові явища, які можна пояснити переосмисленням світового та вітчизняного досвіду розвитку економічної науки, яка в цілому рішуче поривала з марксизмом і переходила на неокласичні позиції. Дослідження творчої спадщини українських теоретиків того періоду дає право стверджувати, що напрями і течії політико-економічної науки в Україні у зазначений період загалом формувалися у руслі тих основних економічних шкіл, які склалися і розвивалися у західній економічній теорії у другій половині XIX століття.

Характеризуючи основні напрями розвитку економічної теорії кінця XIX століття, видатний український економіст світового значення Євген Слуцький (1880-1948) заснував нові напрямки маржинальної теорії.

Є. Слуцький народився в Росії, на Ярославщині, у сім'ї викладача учительської семінарії. 1886 року сім'я Слуцьких перебралася до українського Житомира, де Євген Євгенович у 1899 р. із золотою медаллю закінчив місцеву класичну гімназію. У 1901-1902 роках він навчався на математичному факультеті Київського університету, звідки його виключили за участь у студентських заворушеннях без права навчання у будь-яких вищих навчальних закладах Російської імперії, а потім - до 1905 року - у Мюнхені (Німеччина) на машинобудівному факультеті місцевого політехнічного університету. З 1905 по 1911 роки він знову студент Київського університету {на той час заборону на навчання було знято), цього разу юридичного факультету, де вивчав економіку, маючи плани застосовувати математичні методи в економічних дослідженнях. Протягом 1911-1926 років Євген Слуцький працював у Києві професором університету та Комерційного інституту (нині - Київський національний економічний університет), де читав курси теоретичної економії, математичної статистики, історії економічних і соціальних вчень. Його обрали дійсним членом Товариства економістів при Комерційному інституті, яке очолювали академіки Р. Орженцький і К. Воблий, а також дійсним членом математичного й соціологічного товариств. З 1926 року і до кінця життя Слуцький працював у Москві - у системі науково-дослідних інститутів Академії наук СРСР, зокрема директором Інституту статистики.]

Коло наукових інтересів Є. Слуцького було надзвичайно широким. Його він окреслив уже в своїй студентській дипломній роботі "Теорія граничної корисності" (1910), яку удостоїли університетською золотою медаллю. У своєму дослідженні молодий вчений розглянув різні концепції теоретиків "австрійської" школи граничної корисності (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бьом-Баверк), а також англійської "математичної" (В. Джевонс) та "лозанської" (Л. Вальрас, В. Парето) шкіл. Цих маржиналістів Слуцький назвав "класиками нових економічних ідей", відзначивши водночас недовершеність вчення про граничну корисність благ. Здійснивши системний аналіз маржинальних ідей і концепцій, він відтворив теорію граничної корисності в цілому, розглянув її психологічні засади, виявив елементи теорії поведінки економічних суб'єктів, розкрив зміст понять корисності та цінності. На основі застосування граничних величин та математичного апарату молодий вчений показав взаємодію теорій попиту і пропозиції з теорією витрат виробництва, вніс ясність у теорію цінності благ вищих порядків і благ комплементарних (доповнюючих одне одного).

В історію світової економічної думки Євген Слуцький увійшов передусім як автор невеликої за обсягом публікації :'До теорії збалансованого бюджету споживача" в італійському часописі "Giornalle degli economist revista di statistical" №1 за 1915 рік, в якій уперше в світовій літературі матем. обґрунтував принцип рівноваги попиту споживача, поєднавши граничні суб'єктивні оцінки вартості з коливанням цін і грошових доходів споживача (в 1930-их pp. ця стаття лягла в основу теорії попиту й споживання англ. школи матем. економістів). Ця невелика стаття започаткувала якісно новий етап розвитку теорії попиту, визначила принципово нові підходи до розв'язання проблеми зв'язку між ціною, попитом та функцією корисності у теорії споживацької поведінки.

Проте величезне наукове значення статті Є. Слуцького було виявлене тільки через 20 років, коли відомі теоретики Р. Аллен і Дж. Гікс випадково знайшли її у цьому італійському часописі. У 1936 році Р. Аллен опублікував статтю, повністю присвячену дослідженню Євгена Слуцького, у якій дав найвищу оцінку його теорії поведінки споживача. У 1939 році майбутній Нобелівський лауреат у сфері економіки Дж. Гікс випустив у світ монографію "Вартість і капітал", в основу якої лягли ідеї праці Слуцького, якого Дж. Гікс називав своїм учителем.

Що ж нового вніс український дослідник у розв'язання проблеми зв'язку між ціною, попитом і функцією корисності порівняно з "австрійською", неокласичною та "математичною" економічними школами?

Як послідовний прихильник маржиналізму, Євген Слуцький, розвиваючи неокласичний підхід до теорії попиту та цінності, започаткований А. Маршаллом на основі функціонального аналізу економічних явищ, намагався звільнити ці теорії від жорсткої прив'язки до категорії "суб'єктивна цінність", виключно психологічних факторів і філософських гіпотез. Визнаючи існування суб'єктивної корисності, він заперечив її зв'язок з теорією попиту і пропозиції, запропонувавши розглядати корисність як суто емпіричне поняття. Слуцький довів неспроможність уявлень так званих "кардиналістів" (В. Джевонса, К. Менгера, Е. Бьом-Баверка, а також А. Маршалла) про можливість абсолютного кількісного виміру функції корисності і встановлення конкретної величини граничної корисності економічних благ у суб'єктивно-психологічних одиницях. На неможливість виміру граничної корисності окремих благ через відсутність точної одиниці виміру вказували ще основоположники так званого "ординалістського" підходу до виміру корисності (Ф. Еджуорт, І. Фішер, Л. Вальрас, В. Парето, В. Войтинський), які пов'язували аналіз функції корисності з грошовими доходами та споживчим бюджетом, будуючи цю функцію з використанням так званих "кривих байдужості (індиферентності)" як певну систему надання переваг споживачем різним наборам (комбінаціям) благ. Однак повністю звільнити функцію корисності від суб'єктивного трактування і уявлень про можливість визначення ступеня корисності благ "ординалістам" не вдалося. Однак це вдалося зробити Є. Слуцькому.

Слуцький змістив акцент на порівняння відносних корисностей різних благ, дійшовши висновку, що корисності можуть порівнюватися лише відносно, через рух поверхні функції корисності і що тільки цей рух у певному напрямку дає змогу врахувати реальний економічний зміст цієї функції. Замість суб'єктивного трактування функції корисності він використав поняття "надання переваг споживачем" як однієї із детермінант сукупного попиту, у якій знаходить вираз корисність блага. Слуцький також запропонував визначати параметри функції корисності на основі характеристик функцій попиту і пропозиції - насамперед коефіцієнтів еластичності попиту за ціною і доходами, акцентувавши, таким чином, увагу на поведінці споживача та його реакції на зміни цін та доходів і звівши аналіз функції корисності до виявлення закономірностей її змін. Український дослідник утвердив в економічній теорії погляд, за яким величина корисностей сукупності (комбінацій) благ, що відповідають бюджету споживача, може набувати тим більшого значення, чим кращою виявиться дана комбінація благ для задоволення потреб цього споживача.

Саме Слуцький першим увів до аналізу поняття рівноважного стану бюджету споживача, а також його стійкості. Рівновага споживацького бюджету існує тоді, коли корисність благ, яка йому відповідає, має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Стан рівноваги бюджету є стійким, якщо будь-яке відхилення від нього зменшує корисність набору благ, і нестійким - коли ця корисність збільшується.

При аналізі стабільності споживацького бюджету Слуцький виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму. На основі цього він сформулював основне обмеження при визначенні максимуму даної функції - дохід споживача. Основне обмеження стабільності бюджету споживача Слуцький відобразив алгебраїчно:

р1х1+р2х2 + ... + рnхn =S,

де S  - дохід споживача, р  - ціна придбання благ певного набору,  х - кількість благ у даному наборі (комбінації).

Рівновага бюджету споживача буде за такого набору благ (х1,х2 ...хn), коли його корисність виявиться максимальною.

Застосовуючи математичний апарат, Є. Слуцький дослідив поведінку функцій корисності та попиту залежно від співвідношення цін і доходів, можливостей взаємозаміни (субституції) споживчих благ та їх взаємодоповнюваності (комплементності). Він запропонував математичне трактування субституції та комплементності благ. Поведінку функції корисності дослідник проаналізував за змін в індивідуальному попиті - як функцію доходу, коли виникає ефект доходу, і за змін попиту - як функцію ціни, коли виникають і ефект доходу і ефект заміщення. Слуцький сформулював найважливішу умову рівноваги споживача: рівність між граничною нормою заміщення одного блага (у) іншим (х) та співвідношенням цін (р ) цих благ:

Ідеї Євгена Слуцького заклали фундамент теорії поведінки споживача, яка нині стала важливим елементом теорії попиту. Український вчений не лише розвинув математичний напрям маржиналізму, але й здійснив певний вплив на еволюцію світової економічної думки. Зокрема, ідеї Є. Слуцького, з дещо модернізованим математичним апаратом та його теорія споживацької поведінки стала важливим відгалуженням економетрики, вона розвивалася і поглиблювалася у працях таких відомих економістів, як Нобелівські лауреати Дж. Пкс, К. Ерроу, Ж. Дебре, а також X. Гаутаккер, І. Фішер та інші. У 1950 p. Аллен в журналі «Економетрика» опублікував нову статтю, присвячену Слуцькому. Він писав, що праці Слуцького мали великий і сталий вплив на розвиток економетрики у двох важливих напрямах: теорії поведінки споживачів і аналізі часових рядів. Високо оцінюють економісти і внесок Слуцького в розробку основ праксеології. В «Етюді до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки», що його було опубліковано українською і німецькою мовами, Слуцький уперше в світовій літературі поставив питання про необхідність формування особливої науки — праксеології, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов.

Отже, підсумовуючи цей короткий огляд розвитку політичної економії в Україні, слід ще раз наголосити на його певних особливостях. Українські вчені не тільки запозичували економічні ідеї, теорії західних економістів і розвивали їх з урахуванням соціально-економічних особливостей розвитку України, а й створювали наукові теорії, які стали надбанням світової економічної думки.