Акціонерна власність в сучасних умовах

     Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення  господарських об'єднань (участі в  існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

     Законодавством  передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

     Види  акціонерних товариств. За способом функціонування акцій закон розрізняє  відкриті та закриті акціонерні товариства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (статті 6-8 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 30 Закону України "Про господарські товариства"). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі.

     Засновники  закритих акціонерних товариств  до дня скликання установчих зборів повинні внести не менш як 50 відсотків  номінальної вартості акцій[12, c. 167-168].

     3.2. Позитивні та негативні риси акціонерних товариств

     Акціонерні  товариства набули значної популярності завдяки своїм позитивним рисам. Однак цим товариствам притаманно чимало негативних рис, що зумовлює необхідність державного регулювання з метою зменшення небезпечних для суспільства проявів таких рис.

     До  позитивних рис АТ належать:

• легкість створення значного за розмірами капіталу;

• обмеженість ризику акціонера розміром сплачених  за акції коштів, що сприяє залученню  значної кількості учасників (акціонерів) та концентрації великих капіталів;
• стабільність майнової бази AT, оскільки на неї, як правило, не впливає вихід акціонера з AT (це відбувається шляхом відчуження акцій іншим особам, що не веде до зменшення майнової бази товариства);
• необов’язковість персональної участі акціонерів у діяльності AT, що полегшує участь у ньому і відповідно – залучає нових акціонерів і їх кошти;
• можливість залучення до участі у відкритих AT широких верств населення і відповідно – розподілу прибутку AT між ними;
• можливість застосування в різних сферах народного господарства (банківська, страхова, інвестиційна діяльність, промисловість, сільське господарство, транспорт тощо) та в усіх секторах економіки – державному, комунальному, приватному, а також створення змішаних AT;
• використання форми AT у процесі роздержавлення і приватизації;
• можливість здійснення контролю над AT завдяки володінню контрольним пакетом акцій (для стратегічного інвестора), не витрачаючи кошти на придбання всіх акцій товариства.

     Негативні риси AT:

• складність і тривалість (особливо для відкритих акціонерних товариств) створення;
• значні вимоги до мінімального розміру статутного фонду та складність зміни цього фонду;
• ігнорування інтересів меншості;
• можливість формування виконавчого органу з найманих працівників і необов’язковість персональної участі в них акціонерів зумовлює відчуження останніх від управління AT;
• складність управління AT і контролю за його виконавчим органом з боку акціонерів, що викликано наявністю системи органів: загальних зборів акціонерів, правління, спостережної ради, ревізійної комісії;
• можливість зловживань з боку засновників у зв’язку з легкістю акумулювання коштів;
• тяжіння до монополізму;
• можливість здійснення контролю над AT завдяки володінню контрольним пакетом акцій, якщо такий контроль здійснюється на шкоду AT та його акціонерам;
• значний ступінь державного регулювання діяльності товариства[3, c. 11-14].

     3.3. Управління акціонерним товариством

     Акціонерному  товариству притаманний корпоративний  характер управління, тому воно є підприємством з найбільш складною управлінською структурою, ланками якої є:

     вищий орган – загальні збори акціонерів,

     виконавчий  орган – правління,

     контрольні  органи – спостережна рада (контроль за діяльністю правління і захист інтересів акціонерів у перерві між загальними зборами акціонерів) і ревізійна комісія (контроль за фінансово-господарською діяльністю правління).

     Залежно від змісту функції загальних  зборів можна поділити на організаційні  та фінансово-господарські. Організаційні  функції — це:

     засновницькі (визначення організаційної структури  товариства; створення, реорганізація  та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв; припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної  комісії, затвердження ліквідаційного балансу);

     нормотворчі (внесення змін до статуту товариства; затвердження статутів та положень дочірніх підприємств, філій, представництв, правил процедури та інших внутрішніх документів товариства);

     "посадові" (обрання та відкликання членів  органів управління товариства; визначення умов оплати праці посадових осіб товариства; винесення рішень про їх притягнення до матеріальної відповідальності).

     До  фінансово-господарських функцій  належать визначення найважливіших  господарських питань (основних напрямів діяльності товариства і порядку покриття його збитків) і затвердження таких господарсько-правових актів, як плани та звіти про їх виконання; звіти правління про річні результати діяльності товариства; звіти і висновки ревізійної комісії; порядок розподілу прибутку; договори (угоди), укладені на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства[1, c. 6-8].

     Правління здійснює оперативне управління діяльністю АТ. Це орган, підзвітний загальним  зборам, яки визначають персональний склад правління, стратегію його діяльності.

     Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту товариства. Голова правління акціонерного товариства має право без довіреності  здійснювати дії від імені  товариства. Статутом може бути надано право представництва без довіреності і членам правління. Голова правління організує ведення протоколів засідання правління. Книга протоколів має бути у будь-який час надана акціонерам.

     Спостережна рада акціонерного товариства є органом, який представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління. В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення спостережної ради є обов’язковим.

     До  складу спостережної ради можуть входити представники засновника, акціонерів (крім членів правління), уповноважені представники обслуговуючих банківських установ, Антимонопольного комітету, а також представники трудових колективів, органів приватизації, якщо товариство створюється в процесі корпоратизації чи приватизації.

     Спостережна рада затверджує голову правління, за його поданням — членів правління; розглядає й аналізує звіти правління  і ревізійної комісії; аналізує дії  правління щодо реалізації інвестиційної, технологічної та цінової політики і т. ін. Рада не має права втручатися в оперативні дії товариства.

     Ревізійна комісія обирається з числа акціонерів, які не є посадовими особами товариства. Порядок діяльності ревізійної комісії  та її кількісний склад затверджують загальні збори акціонерів згідно зі статутом товариства.

     Перевірки фінансово-господарської діяльності правління ревізійна комісія  проводить за дорученням загальних  зборів, спостережної ради, з її власної  ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства мають бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи та особисті пояснення службових осіб на її вимогу. Про результати проведених нею перевірок ревізійна комісія доповідає загальним зборам акціонерного товариства або спостережній раді[16, c. 23-24].

      Висновки

     Отже, можна підсумувати, що провідною формою власності є акціонерна – одна з найдемократичніших. Виникнення її пов’язане з прискоренням процесів концентрації і централізації виробництва та капіталу, спричинених стрімким розвитком продуктивних сил у другій половині ХІХ ст. велике машинне виробництво зажадало значних капіталів, котрі можливо було мобілізувати на основі акумуляції вільних коштів усього населення. Будучи добровільною формою, акціонерна власність володіє значною стимулюючою силою, пов’язуючи учасника асоціації з конкретними результатами її діяльності. Вона знімає покриви анонімності у використанні капіталу, робить їх прозорими для акціонера. При всіх перевагах акціонерної власності, вона не ідеальна, особливо, коли стосується механізму управління, впливу на діяльність товариства рядових акціонерів. Найчастіше управління здійснюється відповідно до принципу: одна акція – один голос, при якому дрібні власники акцій не можуть помітно впливати на діяльність компанії. Йдеться про відкриті акціонерні товариства з великою кількістю акціонерів і акцій.

     Проте більшість акціонерних компаній у світі – товариства закритого  типу. Тут акціонерами є і працівниками підприємств. Акції поширюється за рішенням засновників, як правило, у формі закритої передплати. Найчастіше це прості, тобто акції, котрі голосують, які, крім дивіденду, дають її власнику право голосу при прийнятті принципових рішень, що визначають діяльність компанії.

     Дослідження акціонерної власності у перехідній економіці ускладнене неусталеністю  понятійно-категоріального апарату, і передовсім самої категорії "власність", як однієї із фундаментальних категорій  економічної науки. За останні десятиліття у вітчизняній економічній науці з'явились нові тлумачення категорії власності. Проте, на думку дисертанта, усе ще недостатньо у них враховано доволі продуктивні підходи, запропоновані представниками неоінституціоналізму. Власність можна визначити як сукупність прав і відносин, з яких виникають право власності і майновий статус; вона виступає у різних формах, бо на неї впливає складний комплекс взаємопов'язаних чинників - суб'єкти права власності, об'єкти права власності та права власності.

     Сучасний  етап ринкової трансформації економіки України характеризується важким фінансовим становищем значної частини акціонерних товариств. Тому потреба подальшого дослідження особливостей функціонування корпоративного сектору в Україні нині є нагальною, і передовсім у напрямі розробки пропозицій щодо активізації процесу залучення додаткових фінансових ресурсів.

     У вітчизняній науці проблеми економічної  реалізації акціонерної власності  досліджена, на наш погляд, ще недостатньо. Насамперед відсутній мікро- та макроекономічний аналіз акціонерного товариства як складової корпоративного сектора, глибокого вивчення потребують помилки, допущені при створенні вітчизняних акціонерних формувань. Відчувається нестача узагальнення досвіду реалізації акціонерної власності в зарубіжних країнах, що розпочали економічні перетворення дещо швидше. Водночас, залишаються недостатньо вивченими окремі теоретичні аспекти цієї проблеми.

     Основною  причиною утворення акціонерних  товариств є досягнення синергетичного ефекту, суть якого полягає у тому, що поєднання активів значної кількості осіб забезпечує сукупний результат, який істотно перевищує суму результатів окремих дій цих осіб. На мою думку, суть акціонерної форми власності можна розкрити через права володіння, користування і розпорядження певною часткою статутного капіталу співвласниками акціонерного товариства, усередині якого існує їх обмежена відповідальність, а їхні права власності підтверджують цінні папери - акції.

     Розвиток  акціонерних товариств на основі приватного капіталу є, на наш погляд, одним із реальних напрямів  виходу вітчизняної економіки  на шлях сталого розвитку.  Подальше утвердження і активізація діяльності корпоративного сектору в Україні вимагає виваженої державної політики у цій галузі та запровадження прогресивної системи корпоративного управління, яка враховує досвід розвинутих країн. Проте копіювання принципів різних моделей корпоративного управління в економіці України вважаємо за недоцільне і практично нездійсненне.

     Позитивні наслідки реформування власності демонструють практично всі економіки перехідного типу, однак, країни, які швидко зуміли запровадити ринкові інститути досягли вищих темпів економічного зростання (країни Прибалтики, Центральної Європи). В Україні здебільшого все ще панують не ринкові інститути, а неформальні норми і правила, тому не слід очікувати швидких позитивних результатів від процесу приватизації. Для прискорення одержання віддачі від приватизації треба активно формувати стійкі ринкові інституції. У недержавному корпоративному секторі підприємства краще пристосовуються до макроекономічного середовища та демонструють позитивні впливи ринкових стимулів на їхню діяльність (тісніший зв'язок продуктивності праці та її оплати, вищий рівень грошових надходжень за реалізовану продукцію, ощадливіший підхід до формування витрат та ін.). Це дає підстави для висновку, що акціонерна власність є не лише однією з прогресивних форм власності, а й найповніше може себе реалізувати у недержавному секторі.