Правове становище господарського підприємства та виробничого кооперативу

     Підприємство  самостійно встановлює форми, системи  і розміри оплати праці, а також  інші доходи працівників. Державні тарифні  ставки, посадові оклади можуть використовуватися підприємством як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних ними робіт.

     Підприємство  самостійно планує свою діяльність і  визначає перспективи свого розвитку, зважаючи на попит на вироблювану ним продукцію, роботи, послуги та необхідність забезпечення виробничого й соціального розвитку підприємства, підвищення доходів. Основою планів є договори, укладені зі споживачами (покупцями) продукції, робіт і послуг та постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

     Підприємство  має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла  в державне замовлення або державне завдання, на території України і  за її межами.

     Підприємство  самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України й інших держав. Йому надано також право проводити зовнішньоекономічну діяльність.

     Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських  і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Державні органи і службові особи можуть втручатися у діяльність підприємства тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством.

     Ліквідація  і реорганізація підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюються за рішенням власника чи органу, який уповноважений створювати такі підприємства. Можлива ліквідація його внаслідок банкрутства, при прийнятті рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання ним вимог законодавства тощо. Ліквідацією підприємства  займається ліквідаційна комісія, яку утворює власник або уповноважений ним орган, а у випадках банкрутства – суд або арбітражний суд. Орган, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості підприємства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим підтвердженням кожного з них про ліквідацію підприємства. Майно, що залишається після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

2. Правове становище виробничого кооперативу

     Одним з найпоширеніших видів підприємств колективної власності є виробничий кооператив.

     Виробничий  кооператив є одним з типів  кооперативів (іншими типами кооперативів є обслуговуючі та споживчі кооперативи). Його правове становище визначається положеннями Цивільного кодексу (§2 Глави 8 ЦК – статті 163–166), статті 94–110 ГК, а також Законом України від 10 липня 2003 р. «Про кооперацію».

     Згідно  з ч.1 ст.95 ГК виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

     Аналогічне визначення містить і ч.1 ст.163 ЦК

     До виробничих кооперативів належать усі види кооперативів незалежно від сфери діяльності, основна мета яких - отримання доходу (прибутку). У цих кооперативах об'єднується труд і майно їх членів, а всі види виробничо-господарської діяльності виконуються спільно, колективно. На відміну від них споживчі кооперативи створюються для задоволення споживчих інтересів своїх членів. Поряд з цими основними типами кооперативів (виробничими та споживчими) існують і кооперативи змішаного типу, їх називають по-різному – змішані, проміжні, універсальні, інтегральні, багатопрофільні тощо.

     В умовах відродження кооперативного руху в Україні набувають актуальності підстави поділу кооперативів на види за такими ознаками:

• рід діяльності; предмет діяльності;
• спосіб утворення;
• рівень усуспільнення майна;
• правовий режим земель;
• функціональна спрямованість;
• територія діяльності;
• ступінь включення в господарський обіг;
• участь у різних фазах суспільного виробництва;
• підстави об'єднання;
• підгалузева ознака;
• конкретно-родова ознака;
• соціальний склад;
• сфера діяльності;
• мета діяльності й об'єкти власності;
• вид продукції, що виробляється;
• місце в організаційно-господарській структурі;
• рівень спеціалізації;
• джерела забезпечення матеріальними ресурсами тощо.

      Поділ кооперативів, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства, на види закріплений і в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію». Відповідно до цілей, завдань  та характеру діяльності вони поділяються  на два види – виробничі й обслуговуючі. У згадуваному Законі закріплено, що сільськогосподарський виробничий кооператив – це «юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва». Таким чином, серед ознак сільськогосподарського виробничого кооперативу можна назвати специфічний вид діяльності – виробництво сільськогосподарської продукції, обов'язкову трудову участь членів у його діяльності, а звідси – й участь у ньому лише фізичних осіб.

      У нормах Закону міститься положення  про те, що виробничі кооперативи  здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою  отримання доходу. Як відомо, поняття та принципи підприємництва закріплені в Законі України «Про підприємництво». Саме отримання прибутку, а не доходу є однією з конститутивних ознак підприємницької діяльності. Та й сама по собі господарська діяльність є ширшою за підприємницьку, бо включає ще й низку організаційно-управлінських моментів.

     Характерні  ознаки виробничого кооперативу:

• створення на добровільних засадах; хоча закон не вимагає наявності в письмовій формі укладеного між засновниками виробничого кооперативу установчого договору, але домовленість (усний договір) між цими особами неодмінно присутня (адже без цього неможлива і сама організація);
• безпосереднє здійснення виробничо-господарської діяльності, а саме: виробництва товарів, продукції, виконання робіт, а також надання платних послуг іншим організаціям та громадянам;
• наявність статусу юридичної особи, який набувається з моменту державної реєстрації кооперативу, що здійснюється в загальному для всіх суб’єктів підприємницької діяльності порядку;
• наявність статуту як обов’язкового установчого документу, який повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права і обов’язки членів кооперативу, його органи управління та контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна кооперативу, формування фондів і розподілу доходів (прибутку), підстави та порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації та припинення діяльності кооперативу.

     В сільськогосподарському кооперативі додатково визначаються: форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами та виплатами на паї, а також інші положення, пов’язані зі специфікою діяльності кооперативу, якщо вони не суперечать чинному законодавству;

• функціонування з метою отримання прибутку, що дозволяє віднести виробничі кооперативи до суб’єктів підприємницької діяльності на відміну від споживчих кооперативів, .основною метою яких є спільне ведення членами кооперативу господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, в т. ч. задоволення певних потреб членів кооперативу в продукції, роботах, послугах;
• корпоративний устрій: мінімальна кількість засновників (членів) має бути не менше трьох, як правило, фізичних осіб, які досягай 16-річного віку (в сільськогосподарських кооперативах можлива участь юридичних осіб, зазвичай, у статусі асоційованих членів) і наявність основного капіталу, поділеного на паї (склад майна в сільськогосподарських кооперативах має свою специфіку);
• обов’язкова наявність резервного фонду, при цьому закон не визначає вимоги до його мінімального розміру, хоча передбачає порядок його формування (за рахунок не менше 5% від доходу/прибутку, що залишається у розпорядженні кооперативу після розрахунків з бюджетом та банками); в сільськогосподарських кооперативах має бути пайовий (що відповідає статутному фонду) і неподільний фонд, що формується за рахунок вступних внесків членів, а у разі виходу останніх з кооперативу, ці суми їм не повертаються (неподільний фонд виконує значною мірою роль резервного фонду та стабілізує майнову базу кооперативу);
• здійснення виробничо-господарської діяльності на засадах самофінансування та самоокупності, тобто основним джерелом поповнення коштів виробничого кооперативу є прибуток, отриманий від реалізації його продукції, робіт, послуг;
• корпоративний характер управління справами кооперативу, яке здійснюється його органами: вищим органом є загальні збори членів кооперативу чи збори уповноважених; виконавчим – правління на чолі з головою (колегіальний орган) або голова кооперативу (одноособовий орган); контрольним – ревізійна комісія чи ревізор.

     У сільськогосподарських кооперативах з кількістю членів понад 50, ще додатково  може обиратися спостережна рада, яка контролює діяльність правління, а для здійснення управління оперативно-господарською діяльністю може найматися виконавчий директор або формуватися з найманих працівників виконавча дирекція як колегіальний орган;

• участь членів кооперативу в управлінні його справами здійснюється на засадах членства (у голосуванні на загальних зборах кожний член кооперативу має один голос, незалежно від розміру його паю);
• обов’язкова трудова участь членів кооперативу в його виробничо-господарській діяльності (за винятком асоційованих членів сільськогосподарських виробничих кооперативів);
• розподіл чистого прибутку (після формування передбачених законом та статутом фондів) між членами кооперативу залежно від їхньої трудової участі, а в передбачених статутом випадках – із врахуванням майнового вкладу (в сільськогосподарських виробничих кооперативах використовуються кооперативні виплати, тобто розподіл доходу між членами кооперативу здійснюється залежно від їхньої трудової участі, і виплати часток доходу на паї);
• наявність у членів кооперативу права вільного виходу з кооперативу та права на отримання свого паю в натурі, цінних паперах або в грошовій формі а також майна (в натуральній формі), переданого кооперативу на праві користування;
• наявність у виробничого кооперативу майна що належить йому на праві власності; власністю кооперативу є майно і грошові кошти, передані його членами як пайовий внесок (за винятком земельних ділянок, що передаються членами сільськогосподарського кооперативу в рахунок паю, але на умовах користування), вироблена продукція, отримані від її реалізації доходи, дивіденди від акцій та відсотки за облігаціями, що належать кооперативу, кредити банків, а також набуте за рахунок власних і позичкових коштів та на інших законних підставах необхідне кооперативу майно (устаткування, сировина, матеріали, паливо тощо); це, однак, не виключає можливості залучення кооперативом майна інших осіб на праві користування (насамперед, платного, тобто оренди);
• можливість існування (в сільськогосподарських кооперативах) асоційованих членів, що за своїм правовим становищем подібні до вкладників командитного товариства чи (певною мірою) до власників привілейованих акцій в акціонерному товаристві, хоча без гарантування виплати фіксованих відсотків від вкладу (асоційовані члени вносять лише майновий вклад, не зобов’язані брати участь у виробничій діяльності, мають лише право дорадчого голосу, але їм гарантується право на отримання частки доходу на свій пай, а у разі ліквідації кооперативу – першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу та повернення їхньої земельної ділянки у натурі);
• наявність додаткової обмеженої відповідальності у членів виробничого кооперативу (за винятком сільськогосподарського) за його зобов’язаннями; розмір такої відповідальності встановлюється статутом кооперативу, але не може бути меншим одержаного членом кооперативу річного доходу.