Джерела Господарського права

     Великий за обсягом блок господарського законодавства  становлять підзаконні нормативні акти:

     а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, «Про внесення змін до Указу Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 7 серпня 1999 р., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997 р.);

     б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, "Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 24 травня 1994 р., "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств" від 14 травня 1997 р.);

     в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських  питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;

     г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів;

     д) нормативні акти господарського законодавства  місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії). 
Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів господарського законодавства на види за змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів:

     - акти, норми яких є загальними  правилами функціонування господарських  правовідносин. Такі норми містяться  у кодексах, які кодифікують окремі  інститути господарського права.;

     - інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів і т. ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів;

     - компетенційні акти, які визначають  види господарюючих суб'єктів,  а також їхні права та обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію;

     - нормативні документи, що регулюють  технічні параметри виробництва  та його результати, зокрема технологічні  процеси, якість продукції (робіт,  послуг), витрати (норми витрат  матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандартні (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;

     - нормативні акти, що виражають  норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин за належної правомірної поведінки, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).

     Саме  у формі нормативних актів  норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто  функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

     Особливістю господарського законодавства є  те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про  поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.

     Об'єктивною ознакою господарського законодавства  є множинність актів, зумовлена  тим, що:

     1) це законодавство регулює різні види господарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має істотні особливості, які враховуються у спеціальних актах;

     2) в економіці наявні різні форми  власності (приватна, колективна, державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;

     3) на території України до цього  часу застосовуються окремі акти  законодавства Союзу РСР з  питань, які не врегульовані законодавством  України (в тому числі і стосовно  законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України; 
4) немає кодифікованого акта господарського законодавства, натомість діє значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами державної виконавчої влади.

     Незважаючи  на те, що стосовно господарських відносин запроваджено принципи прямої дії законів  і сфера дій відомчого господарського законодавства таким чином обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. Щоб забезпечити законність актів відомчого законодавства, їх відповідність законам та підзаконним нормативним актам, Указом Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 21 травня 1998 р. в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів. Її здійснюють: Міністерство юстиції України - щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим - щодо нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції - щодо нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції - щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

     До  господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства. 
По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є "суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.  

      Висновок 

     Основою господарського законодавства є  система статусних або компетенційних законів, які визначають правове  становище господарюючих суб'єктів. Дані закони класифікуються залежно  від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статусних відносяться закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них відносяться закони: «Про господарські товариства», «Про режим іноземного інвестування» та ін.

     Фундаментальним інститутом господарського законодавства  є система нормативних актів, які на основі закону України «Про власність» регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До даного інституту входять нормативні акти: про управління державною власністю; про оренду державного та комунального майна; про приватизацію державного майна.

     Окремим інститутом господарського законодавства  є інститут господарського договірного  права. Система законодавства про  договірне право грунтується  на кодифікованих законах і нормативних  актах про окремі види договорів. До них слід віднести Цивільний кодекс України, Закон «Про підприємства в Україні», Господарський процесуальний кодекс тощо. До наступних інститутів можна віднести законодавство про регулювання ринків капіталу, законодавство про зовнішньоекономічну діяльність, законодавство про господарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін..

     У законотворчій діяльності слід також  суворо додержуватися принципу правової економії, який означає прийняття  меншої кількості нормативних актів  з одних і тих самих питань, використання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм.

Список використаної літератури 

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної  Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості  Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) – 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст.144.
4. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
5. Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.
6. Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” №02-5/293 від 29.04.94 року.
7. Цивільний кодекс України: Коментар. — X.: ТОВ «Одіссей», 2003.
8. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положення. - М., 1997.
9. Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.Витрянский В. Обеспечение исполнения обязательств // Хозяйство й право. — 1995. — № 10.
10. Господарське законодавство України: 3б. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.
11. Господарське законодавство України: 3б. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.
12. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2001.
13. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрчнком Інтер, 1998.
14. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М., 1975.
15. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
16. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996.
17. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України.— К.: МАУП, 1998.
18. Підприємницьке право України / За ред. Шишки Р.Б. — Харків: Еспада, 2000. - С. 134.
19. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права. - X., 1998.
20. Хозяйственное право / Под. Ред. Маматова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002.
21. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
22. Цивільне право України / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової - К.: Юрінком Інтер, 1999.
23. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгент та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К., 2002.
24. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
25. Правові основи підприємницької діяльності: Навч. по-сіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець: Наук, керівник Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. — 292 с.
26. Правові основи підприємницької діяльності (під редакцією Шакуна В. І., Мельника П. В., Поповича В. М.). — К.: Правові джерела, 1997. — 867 с