Відповідальність підприємств та організацій за забруднення навколишнього середовища

Види майнової відповідальності залежно від об'єкта правопорушення за:

• земельні правопорушення;
• надрові (гірничі) правопорушення;
• водні правопорушення;
• лісопорушення;
• фауністичні правопорушення;
• порушення законодавства про атмосферне повітря;
• порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
• порушення законодавства про природно-заповідний фонд;
• порушення вимог і нормативів екологічної безпеки;
• порушення законодавства про санітарно-епідемічне благополуччя населення;
• порушення вимог радіаційної ядерної безпеки;
• порушення екологічних прав громадян.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення[4]

     Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення — найпоширеніший вид юридичної відповідальності в екологічній сфері. Підставою для її застосування є адміністративні екологічні правопорушення, різні види і склади яких передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

   Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення — це вид юридичної відповідальності, яка передбачає заходи адміністративного впливу за протиправні й винні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища (довкілля) та вимоги екологічної безпеки.

      У Кодексі України про адміністративні правопорушення найбільша кількість статей (понад сорок), у яких передбачається відповідальність за екологічні правопорушення, міститься в сьомій главі «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» (ст. 52—92). Окремі види адміністративних екологічних правопорушень містяться в главах 5, 6, 8 та ін. цього кодексу.

    Залежно від об'єкта посягання адміністративні правопорушення поділяють на кілька груп, які передбаченні статтями Кодексу України про адміністративні порушення:

1. Адміністративні правопорушення, що стосуються права власності на природні ресурси (глава 4 ст. 47—51):порушення права державної власності на надра, порушення права державної власності на води, порушення права державної власності на ліси, порушення права державної власності на тваринний світ, а також інші правопорушення.
2. Адміністративні земельні правопорушення (глава 7, ст. 52—56):псування і забруднення сільськогосподарських земель, порушення права використання земель, самовільне зайняття земельної ділянки, приховування або перекручування даних Земельного кадастру, самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою, знищення межових знаків.
3. Адміністративні надрові правопорушення, передбачені ст. 57, 58, а саме: порушення вимог щодо охорони надр, порушення правил і вимог проведення робіт з геологічного вивчення надр.
4. Водні правопорушення, передбачені ст. 59—62: порушення правил охорони водних ресурсів, порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення, порушення правил водокористування.
5. Лісові адміністративні правопорушення, які передбачені ст. 63—77: незаконне використання земель державного лісового фонду, незаконну порубку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку, пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового та інші.
6. Атмосферні правопорушення (ст. 78—83): порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів, порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ і т.д.
7. Адміністративні фауністичні (тваринні) правопорушення, передбачені ст. 85—89: порушення правил використання об'єктів тваринного світу, виготовлення та збут знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу, експлуатацію на водних об'єктах водозабірних споруд.
8. Правопорушення природозаповідних та інших природоохоронних норм і правил, а саме порушення правил щодо природозаповідних територій, порушення правил охорони і використання пам'яток історії і культури, знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених та ряд інших.
9. Адміністративні екологонебезпечні правопорушення, передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення (порушення правил щодо промислових та побутових відходів, порушення правил щодо пестицидів, агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів).
10. Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров'я населення: порушення вимог законодавства про працю та охорону праці, порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних норм і правил, вимог виробництва, заготівлі та ін.

     Адміністративні стягнення, які застосовуються до правопорушників:

• штраф;
• вилучення об'єктів правопорушення;
• позбавлення права займатися спеціальною діяльністю;
• конфіскація знарядь правопорушення;
• обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об'єктів.

     Порушення екологічних лімітів, нормативів, стандартів, вимог екологічної безпеки тягне за собою застосування заходів адміністративного впливу, а саме:

• обмеження діяльності;
• зупинення діяльності на певний час;
• припинення діяльності.

Державні органи, які уповноважені застосовувати зазначені заходи реагування:

1. Кабінет Міністрів України;
2. органи Мінекоресурсів України та інші спеціально уповноважені органи;
3. органи місцевої державної виконавчої влади;
4. органи місцевого самоврядування;
5. органи суду за позовом прокуратури в разі систематичних правопорушень.

3.Види стягнень за порушення екологічного законодавства

      Збір за забруднення навколишнього природного середовища — плата, що справляється в Україні за:[3]

• викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
• скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що провадяться підприємствами через систему комунальної каналізації;
• розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

  Об'єктами обчислення збору є:

• для стаціонарних джерел забруднення — обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.
• для пересувних джерел забруднення — обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини.

   Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчої приналежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушеннями природоохоронного законодавства.

   Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на підставі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і лімітів розміщення відходів.

      Під лімітами викидів (скидів) забруднюючих речовин розуміють фіксовані обсяги забруднюючих речовин, дозволених до викиду (скиду) юридичними і фізичними особами у навколишнє середовище.

      Під розміщенням відходів чинне законодавство розуміє зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах. З прийняттям Закону України «Про відходи» правове регулювання відносин у сфері діяльності, пов’язаної із утворенням відходів, їх зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, значно розширилося. Ліміти на утворення та розміщення відходів визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їх токсичності згідно з дозволами на розміщення, що видаються в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

     Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів регулює ліміт на утворення відходів і ліміт на розміщення відходів. Ліміт на утворення відходів являє собою максимальний обсяг відходів, на який у власника відходів є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території. Ліміт на розміщення відходів — обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінприроди на місцях.

     Ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення (підприємствами) встановлюються терміном на п’ять років і доводяться до платників. Для пересувних джерел забруднення чинне законодавство поки що лімітів забруднення не передбачає.

     На законодавчому рівні ще не розроблено нормативно-правових актів щодо встановлення та стягнення збору за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації, розробка яких є на сьогодні нагальною потребою, особливо для виконання необхідних умов щодо приєднання до Європейського Союзу.   

     Обсяги скидів при проведенні планового ремонту каналізаційних мереж включаються до загального ліміту скидів, нараховуються за погодженням з органами Мінприроди. У разі перевищення погодженого обсягу скидів та порушення умов їх проведення збір справляється як за понадлімітні скиди. При цьому збитки, заподіяні навколишньому природному середовищу, відшкодовуються в установленому законодавством порядку.

    Порядок встановлення нормативів збору і стягнення цих зборів визначається Кабінетом Міністрів України. А саме: встановлення нормативів збору та його стягнення за забруднення навколишнього природного середовища більш детально регламентується Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 p., а також Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженою Мінекоресурсів України та ДПА України 9 серпня 1999 р.

    Нормативи збору за викиди, скиди та розміщення відходів — це фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин та розміщених відходів, які встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів.

    Окремо встановлюються нормативи зборів за:[3]

• скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів, за викиди основних забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, викиди стаціонарними джерелами забруднення залежно від класу небезпечності та установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу;
• викиди в атмосферу забруднюючих речовин автомобільним транспортом, морськими та річковими суднами, залізничним транспортом;
• скиди основних забруднюючих речовин у водні об’єкти, у водні об’єкти залежно від концентрації забруднюючих речовин та нормативи збору за розміщення відходів (сума визначається залежно від ступеня небезпечності відходів).

     Залежно від об’єкта розміщення забруднюючих речовин до нормативів плати застосовується коефіцієнт чи ставка нормативу, збільшена в декілька разів. Так, при скиданні забруднюючих речовин у закриті водоймища (озера, ставки) норматив збору збільшується у 1,5 рази; при захороненні забруднюючих речовин у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, — застосовується коефіцієнт 10. За викиди пересувними джерелами забруднення встановлюється норматив збору залежно від виду пального та виду транспорту.

Вимоги чинного законодавства  передбачають сплату суб’єктами господарювання до бюджету, незалежно від форм власності, (в пропорції 70% до державного і 30%до місцевого) збору за забруднення  навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря стаціонарними  і пересувними об’єктами, скиди  у водні об’єкти та за розміщення відходів.

Підприємство має вести  первинний облік відходів відповідно до типових форм первинної облікової  документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Також для відображення господарських  операцій підприємство може використовувати  як відповідні типові форми первинного обліку, так й інші первинні документи, що фіксують факти здійснення цих  операцій.[1]