Організмовий рівень функціонування екосистеми

   Однорідність біотопу в межах біоценозу відносна. В межах біоценозу можуть існувати відмінності у зволоженні ґрунту, засоленості, а також відмінності щодо рослинного покриву. Навіть при повній однорідності біотопу можуть існувати відмінності у зв’язку з чергуванням крон, щодо неоднакової освітленості і вологості.

   Мозаїчність біоценозу проявляється в його поділі на окремі мікроценози, які відрізняються за видовим складом, кількісним співвідношенням особин. Елементами горизонтального розчленування є також синузії. 
   Синузії в межах фітоценозу об’єднують групи видів подібні за екологічними властивостями, що належать до відповідних життєвих форм (сукупність – лишайників, ефемерів, гризунів). Вперше термін “синузія” був вжитий шведським геоботаніком Рюбелем у 1917 р., потім австрійським геоботаніком Гамсом у 1918 році.

   Зв’язки в біоценозі. Між організмами в біоценозі існують постійні трофічні (харчові) зв’язки, на основі яких формуються так звані ланцюги живлення. Завдяки їм організми, що об’єднуються у великі групи, утворюють єдиний комплекс, цикл живлення. Цикли живлення визначають трофічну структуру біоценозу та її функціонування.

   Ланцюги живлення поділяють на:

   ·     пасовищні – охоплюють зелені рослини, рослиноїдних тварин і хижаків, що поїдають травоїдних;

   ·     детритні – охоплюють мертву органічну речовину, детритофагів та їх хижаків. 
   Здебільшого в біоценозі наявні і пасовищні і детритні ланцюги живлення.

   Харчові ланцюги утворюють піраміди біомас, чисел, енергії. 
   За правилом піраміди загальна біомаса кожної наступної ланки в ланцюзі живлення зменшується в порівнянні з попередньою.

   Таким чином, трофічні зв’язки – це зв’язки що виникають тоді коли організми одного виду живляться організмами іншого або продуктами життєдіяльності організмів цього виду. Вони можуть бути прямі, опосередковані. 
   Динаміка біоценозів. Біоценоз – динамічна функціональна система, яка змінюється в часі. В його межах спостерігаються зміни на протязі доби, року, з року в рік і так дальше.

   Добові зміни пов’язані із зміною життєдіяльності протягом доби (фотосинтез, транспірація, поглинання води і мінеральних солей). Сезонні зміни в біоценозі зумовлені сезонним ритмом вегетації на протязі року.  
   Зовнішній вигляд фітоценозу змінюється протягом року і залежить від фенологічного стану видів рослин. Зміна аспектів найчіткіше проявляється там, де протягом вегетаційного сезону проходить зміна масово квітучих видів рослин, особливо забарвлених, у трав’янистих угрупованнях – на луках, у степах, саванах. У степах, наприклад, аспектність змінюється до 12 разів. Протягом вегетаційного сезону змінюється не тільки зовнішність угруповання, а й кількісні співвідношення між видами. Особливо великі зміни в кількісному співвідношенні видів рослин відбуваються у степових і лучних формаціях. У зв’язку із зміною вегетаційного сезону відбувається і зміна домінуючих рослин. Домінантність буває постійною (наприклад, вічнозелені трави, сосна, ялина) і тимчасовою (цвітіння однорічних ефемерів та багаторічних ефемероїдів).

   Сезонні зміни мають певне значення в продуктивності фітоценозів: степових – для визначення строків косовиці, лісових – збирання насіння, плодів тощо. Зміни фітоценозів зумовлюються різними причинами, головними з яких є кліматичні і гідрологічні зміни (наприклад чергування вологих і посушливих років).

   Вікова динаміка пов’язана із зміною фізіологічності структури та інших особливостей угруповання. Зумовлюється ця динаміка конкретними зв’язками, які впливають на зовнішній вигляд, структуру та ін. 
   Біоценозам властиві багаторічні односпрямовані зміни, що ведуть до перебудови всіх його ознак і до заміни одного біоценозу іншим. Їх вивченням займалися І. К. Пачоський, Г. Ф. Морозов, В. М. Сукачов та інші. Зміни бувають первинними (виникнення угруповань на первинно незаселених організмами субстратах) і вторинними (формування біоценозів на місці знищених). 
   Основні закономірності розподілу біоценозів. Основні фактори середовища передусім (принаймні для наземних угруповань) характеризуються зональністю в розподілі температур та опадів по земній кулі. Як відомо, результатом цього є природні зони, що змінюють одна одну в міру віддалення від екватора. Важлива також довготна провінціальність яка, зумовлює ступінь континентальності клімату. Велике ускладнення в ідеальну картину вносять, звичайно, гірські кряжі, співвідношення площ суші і морів тощо. В горах також виражена зональність, яку звичайно називають висотною поясністю. У південних горах у найзагальнішому вигляді іноді можна виявити аналогію висотних поясів з широтними зонами, хоч ці аналогії все таки досить обмежені принципово різною сезонністю таких факторів, як режим освітленості, температур, а іноді й вологості. На загальному тлі зональних змін факторів середовища проявляються також так звані екстразональні та інтразональні впливи, зумовлені наявністю гірських підвищень, міжгірних улоговин, заболочених низин, різною експозицією схилів тощо. 
     Таким чином зональними називають біоценози, характерні для даної зони. 
  Інтразональні угруповання в жодній зоні не утворюють зональних біоценозів. Інтразональні біоценози властиві не одній, а кільком, і навіть, всім зонам земної кулі (болота, заплавні луки, мангрові зарості тощо). 
   Екстразональні біоценози – це ті, які у відповідних зонах пов’язані з зональними, а в іншій зоні приурочені до незональних умов (шукають сприятливі умови в межах несприятливої для них зони). Наприклад, ліси, що розміщені у балках в зоні степів – це екстремальні біоценози, хоча на північ від цієї зони вони розміщуються на плакорах і є зональними біоценозами. Сукупність зональних, інтразональних та екстразональних біоценозів утворює всю різноманітність біоценозів Землі. 

Висновки

Взаємозв'язок між організмами та екосистемами.

   У даному підпункті розглядаються різні визначення поняття "екосистема", дані такими науковцями, як А. Тенслі, П.Дювинье, Ю.Одумом, М. Реймерсом та О.В.Яблоковим. Загалом "екосистема" - це природна чи створена людиною функціональна система всієї сукупності живих істот, пов'язаних між собою трофічними та іншими зв'язками, і певного відносно однорідного фізичного середовища, які взаємодіють між собою таким чином, що потік енергії, який проходить через цю систему, сприяє створенню відповідної трофічної структури та харчових ланцюгів, підтриманню видової різноманітності, біотичного кругообігу та накопиченню вільної енергії: це - термодинамічно відкрита, взаємопов'язана із сусідніми екосистемами, жива, неентропійна система; це - будь-яких розмірів система, будова і рівень організованості якої забезпечують її тривале самопідтримання, матеріально-енергетичну трансформацію та біотичний кругообіг.

Також були розглянуті основні рівні організації живої речовини у біосфері та їхні функції. Таких рівнів є три: організмовий, популяційний та екосистемний, первинним з яких є організмовий. 

Абіотичні екологічні чинники середовища.

   Наступними були розглянуті абіотичні екологічні чинники середовища, які поділяються на фізичні та хімічні. Серед них найважливішими є світло, температура, вода. Світло — це важливий фактор середовища, який визначає біологічні ритми у житті більшості тварин та здатність їх орієнтації у просторі. Важливим аспектом світла  як екологічного фактору, є його інтенсивність та спектр, як у видимому, так і в ультрафіолетовому, й інфрачервоному діапазонах довжин  хвилі. Температура є надзвичайно важливим екологічним фактором, і в першу чергу, через її вплив на швидкість хімічних реакцій у широкому розумінні цього слова. За відношенням до температури виділяють дві екологічні групи рослин: теплолюбні — термофіли ; холодолюбні — психрофіли. Вода – необхідний компонент клітини, тому кількість її в тих чи інших місцях є обмежуючим фактором для рослин і тварин і визначає характер флори і фауни у даній місцевості. 

Біотичні  і антропогенні чинники середовища

   Під біотичними факторами розуміють різноманітні зв'язки організму з іншими організмами. Вони включають в себе весь комплекс впливу на даний живий організм, який виникає в результаті співіснування цього організму з іншими тваринами і рослинами. Між представниками різних видів організмів можуть існувати такі види зв'язків: конкуренція, мутуалізм, коменсалізм, паразитизм, хижацтво,  алелопатія. Щодо взаємин особин одного виду, то тут слід виділити такі поняття, як: розмно́ження, груповий ефект, масовий ефект та внутрішньовидова конкуренція.

Антропогенні  фактори 

   До антропогенних факторів належать усі види створюваних технікою і безпосередньо людиною впливів, які пригнічують природу. Вони можуть бути фізичними, хімічними, кліматичними, біотичними, за характером зв'язків — вітальними і сигнальними, за часом дії — постійними і періодичними, ледве помітними і катастрофічними. 

Популяційний  рівень організації біологічних  видів

   Також ми розглянули термін “популяція” та ознаки популяції (стабільність, генетична індивідуальність, динаміка чисельності організмів, співвідношення статей, вікового складу, територіальна структура та щільність заселення ареалу, території).

Екологія  біоценозів

   Перейшовши до питання екології біотичних угруповань (біоценозів), ми дізнались, що являє собою біоценоз (сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що заселяють певну ділянку суші або водоймища), його особливості, склад і структуру, та якими є форми біоценотичних відносин. Важливо зазначити, що рельєф, клімат, геологічна будівля земної кори, гідрологічні умови у водоймах і багато інших факторів впливають на склад і біологічні особливості видів, що формують біоценоз. Між організмами в біоценозі існують постійні трофічні (харчові) зв’язки, на основі яких формуються так звані ланцюги живлення.

   Отже, як бачимо, організмовий рівень функціонування біосфери  відповідає за розмноження і насичення простору живою речовиною, що і робить його первинним для біосфери.