4. Аналіз стану галузі  техногенних загроз 

    Недосконала структура господарства України  десятиліттями формувалася без  урахування об'єктивних потреб населення й екологічних можливостей її конкретних територій. Морально застаріле і фізично зношене устаткування обумовило інтенсивне використання енергії, води, інших ресурсів територій і практично неконтрольовані викиди забруднюючих речовин в усі компоненти природи. Таким чином, на сьогоднішній день для країни фактично сформоване положення виробництва є головним чинником, що формує рівень техногенно-экологической безпеки.

      Сучасні тенденції розвитку народного  господарства такі: використання  потенційне небезпечних технологій і виробництв, істотне погіршення екологічних характеристик окремих регіонів, господарське освоєння територій з підвищеною погрозою природних катастроф. Перевага доцентрових тенденцій у розміщенні виробництва і населення, у свою чергу, приводить до концентрації економічного і соціального життя у великих містах [4].

     Наявність в Україні розвиненої промисловості, надвисока її концентрація, колосальні промислові комплекси, частіше потенційно небезпечні, розвинена система транспортних комунікацій у тому числі нафте-, газо- і продуктопроводів, велика кількість енергетичних об'єктів, використання у виробництвах значних кількостей потенційно небезпечних речовин збільшує імовірність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, що несуть загрозу природному навколишньому середовищу і людині.

     Розподіл  надзвичайних ситуацій техногенного характеру  по видах за період 1997—2000 років представлено в таблиці 1[4]. 
 

     Таблиця 1

     Надзвичайні ситуації техногенного характеру

      _:

 

     В Україні існує високий рівень радіаційної небезпеки, обумовленої розміщенням на її території чотирьох атомних станцій із тринадцятьма атомними реакторами, двох досвідчених ядерних реактора і більш трьох тисяч підприємств і організацій, що використовують радіоактивні речовини і випускають радіоактивні відходи.

     Протягом  останніх 4 років на АЕС України  відбулося 131 надзвичайна ситуація через позапланову зупинку реакторів. Розподіл аварій за зазначений період приведено в таблиці 2.

     В Україні функціонує близько 2 тисяч  хімічно небезпечних виробництв, де зберігається чи використовується 300 тисяч тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).

     За останні чотири роки в Україні відбулася 51 надзвичайна подія через викиди СДОР.

     У таблиці 2 приведена статистика надзвичайних ситуацій, які відбувались на атомних  електростанціях в межах України (тут приводяться дані щодо всіх електростанцій) [4].

Таблиця 2

 
 

    У господарствах України існує  більш 1200 вибухо- і пожежнонебезпечних  об'єктів, в  яких зосереджено більш ніж 13,6 млн. тони твердих і рідких вибухо- і пожежнонебезпечних речовин: хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні і. машинобудівні підприємства, мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, вугільні шахти. У таблиці 3 приведені дані про кількості надзвичайних ситуацій, зв'язаних з пожежами і  вибухами в промисловості впродовж останніх чотирьох років.

Таблиця 3.

Надзвичайні ситуації в промисловості

 
 
 

    Аварії  на магістральних газопроводах, довжина  яких більш ніж 35 тисяч кілометрів, і нафтопроводах, довжина яких більш ніж 4 тисячі кілометрів; компресорних нафтопереробних (31 шт.) і газопереробних (89 шт) станціях, продуктопроводах (3,3 тис. км) в основному через злочинні ушкодження призводять до значного негативного впливу на навколишнє середовище. За останні чотири роки відбулося 136 аварій, особливо багато у Львівській області [4].

   Загальна площа сховищ виробничих відходів в Україні перевищує 30 тисяч гектарів, вони постійно горять і забруднюють повітряне середовище газом і пилом. З загальної кількості хвостосховищ - 70% (154) належать до вугільної промисловості, 19% (42) — підприємствам металургійної і хімічної промисловості, 11 % — підприємствам будіндустрії. Крім того Україна має 2300 гідроспоруджень для збереження відходів хімічних, металургійних ,ТЕЦ, промстоків агропромислового комплексу. Усе це негативно впливає на стан навколишнього середовища і забруднює території і підземні води.

   Сьогодні  фіксується тривожна тенденція зниження рівня надійності гідротехнічних споруджень Дніпровського каскаду, Довжина Якого складає 120 км. Досвід експлуатації гребель показує, що після 50 років збільшується ймовірність аварій, у тому числі й руйнування їхнього тіла. У 1994—1995 роках за пропозицією Світового банку приведена експертиза робочого стану дніпровської ГЕС, що визначила необхідність реконструкції її. При руйнуванні 1 Дніпровського каскаду ГЕС можливе затоплення близько 60 тисяч гектарів земель, руйнування 80 мостів, зупинка роботи енергосистем, виведення з ладу до 2000 км ЛЕП, вихід з ладу газового, водяного господарства, порушення транспортного сполучення [2].

   Основними шляхами проникнення на територію України небезпечних хімічних речовин, особливо сильнодіючих отруйних речовин, є перенесення їх атмосферним повітрям і поверхневими водами. 

5. Аналіз реалізації  техногенних загроз  і прогноз щодо  їх розвитку.  

      Сучасний період розвитку суспільства характеризується все більш зростаючими розбіжностями людини і навколишньої природного середовища. Промислові регіони є зонами з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварії і катастроф техногенного походження. Цей ризик постійно зростає внаслідок збільшення кількості застарілих технологій і устаткування, зниження темпів поновлення і модернізації виробництва (зношеність основних фондів усіх галузей промисловості складає 50%, у середньому). У багатьох випадках антропогенна діяльність приводить до усе більшої залежності об'єктів господарювання від дії природних факторів.

    У мережі населених пунктів України  ведучу роль грають великі міста. У  країні нараховується 24 міста з населенням понад 250 тис. чел. де проживає 46 % міського населення. Найвищий рівень урбанізації характерний для Донецької області – 90,3%, Луганської – 86,4; Дніпропетровської – 83,6; Харківської – 78,6 %. Зрозуміло, що з таким рівнем концентрації населення зв'язане зосередження промислового виробництва (у тому числі і потенційно небезпечного), що спричиняє погіршення екологічної ситуації.

    Слід  зазначити, що до потенційно небезпечних  виробництв належать ті, котрі супроводжуються  важкими соціально-економічними  й екологічними наслідками за допомогою  впливу на середовище, людину і господарські об'єкти.

    Потенційно  небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі промислового виробництва. У цілому по країні на них приходиться 42,8 % вартості основних промислових фондів, 33,8 % обсягів  виробництва і 21 % працюючих. Особливо велика частка потенційно небезпечних виробництв у Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київський областях. По вартості промислових виробничих фондів на перші три області приходиться 55,3 % від їхньої вартості в Україні в цілому. У середньому по країні на 1км² території приходиться 2,6 чол. промислово-виробничогоого персоналу, зайнятого на техногенно небезпечних об'єктах. По областях цей показник розподіляється в такий спосіб: до 0,5 чол. — Тернопільська, Херсонська; від 0,5 до 1 чол. — Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ривненская, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька; від 1,1 до 2,6 чол. — Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Сумська, Харківська, Черкаська; 2,7 чол. — Львівська; 6,1 чол. — Дніпропетровська; 10,8 чол. — Луганська; 19,9 чол. — Донецька. Надзвичайно забруднені території площею 61 тис. км², де загрянение повітря в 20—250 разів перевищує нормативи, води — у 5-45, ґрунту — у 2-10 разів, знаходяться в районах Наддніпрянщини, Донбасу, східної частини Причорномор'я, Чорнобильської АЕС [5].

      Обсяги скидань забруднених стічних  вод у природні об'єкти є  одним з параметрів, що характеризують  промисловий вплив на навколишнє середовище. Так у цілому по Україні в 2000 р. у порівнянні з 1999 р. ситуація погіршилася. Найбільш забрудненими областями є Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, у яких у природні поверхневі водяні об'єкти скидається забруднюючих речовин, відповідно, 33,34 %; 12,64; 7,99 і 4,31 % від загального обсягу скидань (див. табл. 1).

    Економічна  криза обумовила спад промислового виробництва, що спричинило за собою  скорочення обсягів споживання ресурсів і зменшення викидів шкідливих  речовин. Так, у 2000 р. у порівнянні з 1999 р. у країні обсяги викидів стаціонарними джерелами забруднення атмосфери зменшилися на 901,6 тис.т., чи на 5,8% (див. табл. 4). Хоча в Запорізькій області і Києві – зросли, відповідно, на 5,3 тис. (1,97 %) і 8,8 тис. (16,51 %). Але темпи зниження споживання ресурсів у порівнянні з темпами спаду обсягів виробництва промислової продукції значно менше. Це зв'язано з експлуатацією застарілого устаткування, його зносом, із загальним технологічним руйнуванням виробництва. 

    По  показнику обсягів викидів в атмосферу процентне співвідношення між найбільш забрудненими областями (за станом на 2000 р.) наступне: Донецька – 40,2 %, Дніпропетровська – 17,43, Луганська – 11,12, Запорізька – 5,7, Івано-Франківська – 3,7 % [5].

 

Таблиця 4 

   Забруднення поверхневих водних   об’єктів та атмосфери викидами