Походження грошей

• Суб’єкти  грошового обороту:
• фірми ¾ сукупність суб’єктів, які забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту;
• сімейні господарства ¾ сукупність суб’єктів, які забезпечують виробництво національного продукту основними факторами /робочою силою, засобами виробництва, які знаходяться в приватній власності, тощо/ та є кінцевими його споживачами;
• державні структури ¾ сукупність суб’єктів, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;
• фінансові посередники ¾ сукупність суб’єктів грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, можуть діяти на ринку від свого імені і за свій рахунок.
• Грошовий обіг – це рух грошей як грошей, на відміну руху їх як капіталу.

• Модель  грошового обороту.
• Потік № 1 - сукупність платежів /витрат/ фірм, пов’язаних з купівлею виробничих ресурсів, перш за все робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва
• Потік № 2 - враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей /сільськогосподарської продукції, земельних участків, будівель тощо/, рента, доходи по акціях, паях та ін. В сукупності вони складають національний доход країни.
• Потік № 3 - витрати сімейних господарств на покупки продуктів на внутрішньому ринку продуктів.
• Потік № 5 - заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок.
• Потік № 6 - кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних паперів /акцій та облігацій/.
• Потік № 7 - інвестиційні витрати фірм на розширення виробництва - покупку необхідних матеріальних цінностей /будівельних матерівалів, обладнання, пристроїв тощо/.
• Потік № 8 - Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку .
• Потік № 9 – витрачання мобілізованих урядом коштів на грошовому ринку для держзамовлення ( державні закупки урядових структур)
• Потік №10 - витрати сімейних господарств на покупки продуктів на світовому ринку. Потік № 4 - сплата сімейними господарствами податків.
• Потік № 11 - оплата інозменими покупцями експортних поставок фірм(надходження по експорту)
• Потік № 12 - доходи фірм від реалізації національного продукту.
• Потік № 13 - залученням грошових коштів у внутрішній оборот з світового ринку.
• Потік № 14 - відплив грошового капіталу за кордон.
• Потік № 15 - поновлення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків.
• Потік № 16 - вилучення надлишку грошових коштів шляхом валютної інтервенції.

• Капітал сукупний - авансований у господарську діяльність капітал власний, позичений і залучений у сукупності.
• Індивідуальний капітал – сукупність відносин економічної власності між найманими працівниками та власниками малих і середніх капіталістичних підприємств у всіх сферах суспільного виробництва, реалізацією яких (відносин) є виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку.

СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ

• Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов’язані частини :

• - сферу безготівкового обігу.
• - сферу готівкового обігу.

• Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках (тобто при витрачанні доходів населення ).

• У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках.
• У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у народному господарстві : розрахунки між підприємствами (фірмами ), деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням ( наприклад, перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій, на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо.
• Безготівковий грошовий обіг має переваги порівняно з обігом готівки : економляться кошти, прискорюється оборот грошей.
• На підтримку сфери готівкового обігу доводиться витрачати значні кошти на друкування, рахування, сортування, упаковку, інкасацію готівки тощо. Крім того, готівковий обіг вимагає значного штату касирів і контролерів.

• Значна  частина грошового обороту пов’язана  з процесами розподілу вартості валового національного продукту.
• Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу - він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реальний еквівалент у формі товарів чи послуг.
• Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.
• Крім спільної риси  нееквівалентності  відносини між суб’єктами цього сектору грошового обороту мають також істотні відмінності.
• Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконанні своїх функцій.
• В результаті виникає не тільки безеквівалентний, а й безповоротний і безплатний рух грошей, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни з них.
• Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетною.
• Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перепозподільчих відносин, в яких власність суб’єктів не відчужується, а лише передається в тичасове користування, як наприклад, при внесенні грошей на банківський депозит, чи змінюється її форма, як, наприклад, при покупці цінних паперів.
• Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність в тимчасове користування.
• Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, носить зворотній характр, коли власник повертає свої гроші в обумовлені строки чи може їх повернути, як, наприклад, при купівлі акцій, і крім того одержує дохід у вигляді проценту чи дивіденду.
• Отже, це сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від грошового обороту, а й від фіскально-бюджетного сектору, і називається він кредитним оборотом.
• Дещо вирізняється з цього сектору оборот, пов’язаний з купівлею-продежем акцій, поскільки суб’єкт, що одержав гроші через продаж акцій, не зобов’язаний повертати їх попередньому власнику як при кредитних відносинах.
• Тому цей участок грошового обороту можна назвати чисто фінансовим оборотом.
• Грошовий обіг, фіскально-бюджетний, кредитний та фінансовий обороти як складові частини сукупного грошового обороту тісно взаємопов’язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення.
• Разом з тим вони  самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.
• Грошова маса - це сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року).
• Форми грошової маси:
• 1. Готівкові знаки (банкноти та розмінні монети);
• 2. Грошові кошти на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші);
• 3. Деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші.
• 4. Облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери.

• Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.
• Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства.
• Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.
• Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:
• М₀ включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями, тобто гроші поза банківською системою..
• М₁ грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.
• М₂ грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.
• М₃(грошова маса) — грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.
• Грошова база – сукупність готівкових коштів, випущених в обіг Національним банком України, коштів обов’язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів інших депозитних корпорацій (банків), коштів державних нефінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національного банку) у Національному банку України.
• Іншими словами - це сукупність зобов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки.
• Грошова база є показником бази фінансування, яка є основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом.

ОБІГ  ГРОШЕЙ

• Швидкiсть обiгу грошей – це частота переходу грошей від одного суб”єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій.
• Вилучення грошей зі сфери обігу можливе лише в разі зменшення у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці.
• За умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу обігу, перетворюючись у скарби.
• За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати збитків від можливого їхнього знецінення.
• Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання їхньої кількості, такі витрати перекладає на інших суб'єктів ринку і насамперед на широкі верстви населення.
• Саме така політика, покликана стабілізувати економіку, фінанси й грошовий обіг, здійснюється нині в Україні.
• Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки.
• В суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг.
• Більше того, він активно впливає на стан і розвиток економіки.
• Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння виробництва валового національного продукту, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами.

• Зако́н  грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.
• Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

де

• M — об'єктивно необхідна маса грошей;
• ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;
• ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;
• ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
• ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;
• V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;
• При прискоренні швидкості обігу грошей в економіці їх стає потрібно менше, тобто спостерігається обернена залежність.

ГРОШОВІ КОШТИ

• Господарсько-фінансові операції підприємницьких структур усіх галузей і сфер діяльності супроводжуються рухом грошових коштів.
• Грошові кошти - це готівка, гроші на рахунках у банках та депозити до запитання.
• Рух коштів, що виступає як надходження і вибуття грошей та їхніх еквівалентів, утворює грошові потоки.
• Розглядаючи грошовий потік докладніше, слід зазначити, що він являє собою сукупність розподіленого в часі і просторі надходження та витрачання коштів при здійсненні господарської діяльності.
• Грошовий потік формується на основі економічних відносин між учасниками туристичної діяльності, тобто між туристами та підприємствами туристичної індустрії. Ці відносини охоплюють потоки туристів, турпродукту (послуг), а також потоки платіжних засобів найчастіше в грошовій формі. 
  Кожному потоку туристичного продукту (послуг) відповідає зустрічний платіжний потік, який називається грошовим потоком. Взаємозв'язок потоків туристичних послуг і грошових коштів представлено на рис. 12.1.

 
Рис. 12.1. Схема потоків туристичних  послуг і руху грошових коштів

• У фінансовій звітності відображаються позитивні і негативні грошові потоки від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
• Надходження грошей є для підприємства позитивним потоком, а витрата - негативним. Позитивний грошовий потік утворює доходи, а негативний - витрати підприємства.
• Роль руху грошових коштів в економіці підприємств важко переоцінити.
• ефективно організований рух грошових коштів забезпечує платоспроможність і ліквідність підприємства.
• раціонально сформовані грошові потоки від операційної діяльності з урахуванням сезонності попиту на турпродукт сприяють скороченню потреби підприємства в позиковому капіталі, за який, як відомо, стягується плата. Результатом такої раціоналізації є зниження витратоємності основної операційної діяльності.
• налагоджена система руху грошових коштів забезпечує прискорення обороту капіталу і зниження ризику неплатоспроможності підприємства.
• активізація грошового руху дає можливість отримати додатковий прибуток, у тому числі й для капіталізації з метою розвитку діяльності підприємства та підвищення рентабельності інвестованого капіталу. 
  

ГРОШОВИЙ  РИНОК

• Поняття "рух грошових коштів" є агрегованим, оскільки включає багато видів руху грошей в економіці підприємств і за його межами.  
  Рис. 12.2. Класифікація грошових потоків підприємств
• Як показано на рисунку, вихідною і визначальною ознакою класифікації руху грошових коштів є види діяльності підприємства.
• Грошовий потік виступає результатом відповідного виду діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової), а сукупний чистий грошовий потік являє собою суму результатів від усіх видів діяльності за певний період функціонування підприємства.
• За напрямами руху грошові кошти поділяються на вхідні, що створюють позитивний грошовий потік, і вихідні, утворюючі негативний грошовий потік.
• Особливе місце в оцінці ефективності руху грошових коштів як результатів від різних видів діяльності займає визначення рівня достатності грошових потоків за звітний період для забезпечення підприємницької діяльності.
• Якщо утворився надлишковий чистий грошовий потік, то це означає: підприємство має кошти, які може використовувати за своїм розсудом.
• Рівноважний грошовий потік є нейтральним до розвитку підприємства, а дефіцитний - несе в собі загрозу банкрутства.
• Рух грошових коштів знаходиться під впливом інфляційних процесів.
• Тому процес приведення майбутніх коштів до теперішнього рівня має особливо важливе значення при оцінці ефективності планового інвестування коштів.
• З ритмічністю руху грошових коштів пов'язана своєчасність розрахунків за зобов'язаннями підприємства, яка повинна враховуватися в процесі управління фінансовими потоками.
• Рух грошових коштів в усіх підрозділах підприємства і навіть в окремих господарських операціях повинен балансуватися з потребами.
• Визначальним підходом до планування руху грошових коштів підприємств є обґрунтування їхнього надходження та витрачання за кожним видом діяльності. Основним показником такого планування є визначання сукупного чистого грошового потоку підприємства, величина якого утворюється за рахунок чистого руху грошових коштів від усіх видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової (рис. 12.3).

 
Рис. 12.3. Схема формування сукупного  чистого грошового потоку туристичних  підприємств

Сталість  грошей — постійність купівельної спроможності (сили) грошей, тобто здатність за грошову одиницю купити певну однакову кількість товарів і послуг упродовж тривалого періоду та забезпечити стабільні економічні зв'язки.

Сталість грошей залежить від певної сукупності умов, діючих з боку виробництва (включаючи  розподіл), і факторів, діючих з боку грошей. Основними умовами з боку виробництва є:

1) стабільний  характер виробництва товарів  і послуг;

2) якість товарів  і послуг;

3) сталість затрат  виробництва;

4) структурна  збалансованість народного господарства, передусім між і і П підрозділами  за умови переважаючого виробництва  предметів споживання у пропорції  приблизно 1/3:2/3:5/5;

5) підвищення  ефективності суспільного виробництва,  у тому числі капітальних вкладень;

6) оптимальний  розподіл національного доходу  на фонди споживання і нагромадження  (в тому числі останнього на  фонд виробничого нагромадження);

7) ефективна  зовнішньоекономічна діяльність  держави, зокрема збалансованість  платіжного балансу;

8) відсутність  цінових перекосів (особливо між  цінами на промислову і сільськогосподарську  продукцію);

9) ефективна  політика демонополізації економіки;

10) невисокий  рівень воєнного виробництва;

11) відсутність  дефіциту державного бюджету  або його допустима норма. У  більшості розвинутих країн дефіцит  державного бюджету становить  у середньому 3—4 % ВНП. Дотації  у народне господарство та  на компенсаційні виплати, пов'язані  із зростанням цін, не повинні  перевищувати 10 % загальних бюджетних  витрат.

Недотримання  цих умов може бути причиною інфляції, для подолання якої проводять  грошові реформи.

Грошові реформи — сутнісні та якісні перетворення у грошовій системі з метою її впорядкування і зміцнення.

Розрізняють такі види грошових реформ:

1) перехід від  однієї грошової системи до  іншої;

2) заміна знеціненої  і неповноцінної монети на  повноцінну, або нерозмінних грошових  знаків — на розмінні;

3) зміни порядку  емісії і забезпечення банкнот;

4) стабілізація  валюти або окремі заходи по  впорядкуванню грошового обігу. 

ТЕМА: ГРОШОВИЙ РИНОК

• Грошовий ринок — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.
• Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщаються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів (Рис. 4.1)

• Рис. 4.1. Потоки грошових коштів
•  
  В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації:
• Домашні господарства, як правило, витрачають щороку менше, ніж утримують доходів, тобто в них з'являються заощадження.
• Заощадження — це частина доходів домашніх господарств, яка не використовується на купівлю товарів і послуг, сплату податків та інших боргових зобов'язань.
• Найрозповсюдженішою формою заощаджень є: нагромадження у вигляді готівки вклади в банки або придбання цінних паперів.
• Як правило, протилежна ситуація виникає з боку фірм. Вони позичають гроші, що пов'язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.
• Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
• Отже, якщо в сімейних господарств існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче необхідні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передачі. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Канали  фінансування

• Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:
• Канали прямого фінансування.
• Канали непрямого фінансування.
• Канали прямого фінансування — це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників (див. Рис. 4.2.).

Рис. 4.2. Схема руху грошових потоків на фінансовому  ринку (пряме і непряме фінансування)

• Пряме фінансування може здійснюватись двома способами: коли кошти передаються позичальнику (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (капітальне фінансування).
• Прикладом такого фінансування є продаж фірмам акцій (див. Рис. 4.3.).

Рис.4.3. Капітальне фінансування

 
2) коли кошти передаються фірмі  для здійснення інвестицій в  обмін на зобов’язання повернути  ці кошти в майбутньому з  процентом (фінансування шляхом  отримання позик).

• Прикладом такого фінансування є продаж облігацій (див. Рис. 4.4.).

Рис.4.4. Фінансування шляхом отримання позик  

• Канали  непрямого фінансування - це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (див. Рис.4.2).
• До фінансових посередників відносяться різноманітні кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші).
• Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На нього застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.

Види  функціонуючих ринків

• За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:
• Ринок позикових капіталів.
• Ринок цінних паперів.
• Ринок позикових капіталів. Охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже об’єктом оперування є власне не гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.
• Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.
• Отже, грошовий ринок з притаманою йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.
• Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1 року), на другому - грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання більше 1 року) та акції (див. Рис.4.5).

Рис.4.5. Структура грошового (фінансового) ринку  

• Ринок грошей (монетарний ринок) - мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як спеціфічний товар.
• Слід підкреслити, що гроші не "продаються" і не "купуються" в тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл - гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позикового процента. Тому ринок грошей є складовою, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позикові операції (на строк до 1 року).
• Об’єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позиковий процент.

Сектори ГР

• За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:
• міжбанківський ринок;
• відкритий ринок.
• Міжбанківський ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.
• Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.
• Центральний банк може продати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них — населенню та фірмам.
• В обох випадках у комерційних банків зменшаться їх вільні резерви їх кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме цінні папери в комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їх кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.

• Суб'єкти грошового ринку
• У грошовому ринку нема визначеної локалізації, його учасниками (суб’єктами) виступають: банки держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання.
• Інструментами ринку грошей є: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.
• Безперечно, його головні учасники — комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати як продавці, покупці або посередники.
• На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.
• Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.
• Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента — центральний банк.
• За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку.
• Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна (це, зокрема, основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо).
• Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання — надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки, в свою чергу, позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконти з векселями.
• Поряд з традиційними учасниками, на ринку грошей функціонують посередницькі організації:
• позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть за комісійні, які їм виплачують позичальники;
• дилерські контори, облікові доми, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток на різниці процентних ставок.
• В Україні нині створюється мережа регіональних дилерських центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Появились нові учасники ринку — фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.
• Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.
• Взаємодію грошових потоків та інструментів між трьома групами суб´єктів економічного життя можна зобразити у вигляді інституційної моделі грошового ринку

Інституційна модель грошового ринку

Сектор прямого  фінансування

• У цій моделі взаємодіють три групи економічних суб´єктів:
• кредитори - ті, що володіють заощадженими тимчасово вільними коштами. Ними стають насамперед сімейні господарства, фірми, урядові структури, органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи;
• позичальники - ті, що тимчасово потребують додаткових грошових ресурсів;
• фінансові посередники.
• Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від кредиторів до позичальників, а назустріч їм спрямовані стрілки, які відображають рух інструментів від позичальників грошових коштів.
• Спираючись на модель і за ознакою участі суб´єктів, грошовий ринок можна поділити на два сектори: сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування.
• Сектор прямого фінансування відображає безпосередні зв´язки між продавцями і покупцями грошей. Всі угоди тут узгоджуються між самими продавцями і покупцями. Навіть тоді, коли вони звертаються до послуг брокерів і дилерів. В останньому випадку професійні посередники виконують чисто технічні функції, діють за дорученням сторін з метою прискорення реалізації операцій та підвищення їх ефективності за допомогою високої кваліфікації професійних учасників ринку.
• Сектор прямого фінансування функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. За допомогою акцій покупці грошей назавжди залучають кошти інвесторів у свій оборот. А каналом запозичень залучаються грошові кошти на визначений період часу. Покупці грошей для цього використовують облігації та інші подібні боргові папери.
• Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, створює спеціальний механізм реалізації тих зв´язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізація зв´язків, що потребують значних витрат грошей, відповідного часу для вивчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо.
• На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одного боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з іншого, - набувають сили інтеграційні процеси і взаємопроникнення.
• Провідними фінансовими посередниками нині стали банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства та ін.
• Структуризацію грошового ринку можна продовжити на основі кількох критеріїв:
• по-перше, за видами інструментів, якими здійснюються переміщення грошей від продавців до покупців. За даною ознакою розрізняють ринок позичкових зобов´язань, ринок цінних паперів і валютний ринок. Хоч вказані ринки діють відносно самостійно, проте, обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Приміром, комерційні банки здатні легко переміщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати і продавати усі види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів, щоб далі розмістити їх на ринку цінних паперів чи валютному ринку;
• по-друге, за інституційними ознаками грошових потоків. Кожний грошовий потік може оцінюватися як додатний грошовий потік, якщо йдеться про надходження, і від´ємний грошовий потік, якщо через нього відбувається витрачання грошових коштів. Різниця між ними становить чистий грошовий потік. За інституційними ознаками грошових потоків грошовий ринок поділяють на три сектори: фондовий ринок, ринок банківських кредитів і ринок послуг парабанківських фінансово-кредитних інститутів.
• На фондовому ринку забезпечується переміщення небанківського капіталу. Він приводиться у рух за допомогою акцій, облігацій, бонів та інших фінансових інструментів середньо- і довготривалої дії, що купуються і продаються на фондовій біржі. Фондовий ринок країн з розвиненою ринковою економікою став основним джерелом фінансових інвестицій у розширене відтворення основного і оборотного капіталу.
• Детальніше механізм фондового ринку, ринок банківських кредитів і ринок послуг парабанківських установ буде охарактеризований у наступних розділах цієї книги;
• по-третє, за критерієм економічного призначення куплених на грошовому ринку коштів виокремлюють два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. Їх роль в системі функціонування механізму грошового ринку ми вже попередньо розглянули. Класичними організаціями ринку грошей стали операції врахування комерційних векселів, міжбанківське кредитування, операції вторинного ринку з короткостроковими державними зобов´язаннями. Оскільки цей ринок найчутливіший до змін у кон´юнктурі ринку та фінансово-кредитній політиці держави, то його ціна у вигляді відсотка служить базою відсоткової політики країни. Попит і пропозиція грошей на ринку капіталів менш динамічні, ніж на ринку грошей, тому рівень відсоткової ставки стабільніший, куплені кошти використовуються для поповнення основного й оборотного капіталу на середньо- і довгостроковій основі.

ТЕМА:  ГРОШОВА  СИСТЕМА

• Грошова система – це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом .
• У сучасних умовах гроші є невід'ємним атрибутом господарського життя. Тому всі угоди, пов'язані з постачаннями матеріальних цінностей і наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Останні можуть приймати як готівкову, так і безготівкову форму.
• Організація грошових розрахунків з використанням безготівкових грошей набагато переважно платежів готівкою, оскільки в першому випадку досягається значна економія на витратахзвернення. 
• Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє розгалужена мережабанків, а також зацікавленість держави в їх розвитку, як по вищевідзначене причини, так і з метою вивчення і регулювання макроекономічних процесів.
• Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки шляхом записів по рахунках в банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються на рахунок одержувача.
• Безготівкові розрахунки в господарстві організовані по певній системі, під якою розуміється сукупність принципів організації безготівкових розрахунків, вимог, що пред'являються до їх організації, визначених конкретними умовами господарювання, а також форм і способів розрахунків і пов'язаного з ними документообігу.
• Валютна система - це сукупність форм грошових розрахунків і фінансово-кредитних інструментів організації валютних відносин.
• Розрізняють національну, міжнародну (регіональну) та світову ва-лютні системи.
• Національна валютна система - сукупність форм і інструментів організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міжнародними економічними й політичними структурами.
• Національна валютна система має такі елементи:
• національна валюта(Валюта - в широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, карбованець, гривня тощо)  - грошова одиниця країни;
• склад, режим формування та використання золото-валютних резервів;
• валютний паритет і режим курсу національної валюти;
• режим оборотності національної валюти та характер валютних обмежень;
• форми та організація міжнародних розрахунків;
• статус національних установ, які регулюють валютні відносини та ін.
• Міжнародна (регіональна) валютна система - це форма орга-нізації валютних відносин групи країн з метою сприяння їх зов-нішньоекономічним відносинам шляхом стабілізації валютних кур-сів.
• Прикладом може бути Європейська валютна система країн - членів ЄС. Вона включає такі основні елементи:
• зобов'язання країн-учасниць системи підтримувати коливання валютного курсу своїх національних валют у межах встановленого діапазону;
• створення спеціальної європейської валютної одиниці (ЕКЮ -- від англ. Еuropean Currency Unitе - умовна міжнародна розрахун-кова одиниця країн - членів ЄС. 
• Світова валютна система - це форма організації міжнародного грошового обігу, яка склалася на основі розвитку світового госпо-дарства і закріплена міждержавними угодами.
• Вона має такі еле-менти: а) структуру міжнародних ліквідних засобів, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки (валюта та золото);

б) механізм валютних паритетів і курсів;

в) умови взаємного кон-вертування (зворотності) національних валют;

г) форми міжнарод-них грошових розрахунків;

д) особливості формувань та функціо-нування міжнародних валютних ринків і світових ринків золота; 
е) статус міждержавних валютно-кредитних організацій, які регу-люють міжнародні валютні відносини. 

Гроші виникають у ІV-ІІІ тис. до н.е., а грошові системи лише із зародженням  капіталістичного способу виробництва.

Сформувалась  грошова система в ХVI-XVII ст., хоч  окремі її елементи (наприклад, види державних  грошових знаків) існували й раніше. З виникненням капіталістичного способу виробництва (який супроводжується  перетворенням натурального господарства на грошове, набуттям товарним виробництвом всезагального характеру та інше) з’являється об’єктивна необхідність в уніфікації форм грошового обігу  і централізації емісії грошей тощо. Це було потрібне для подолання свавілля феодалів у визначенні цінності монет, ліквідації децентралізації у монетній справі та інше.

У розвитку грошових систем виділяють два етапи:

коли  загальний еквівалент безпосередньо  знаходився в обігу і виконував  функції грошей;

коли  роль золота як загального еквівалента  падає, а згодом воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Це обумовлюється  тим, що вони опосередковують усі  економічні відносини людей з  приводу купівлі-продажу результатів  їхньої діяльності. Свої функції гроші  виконують у результаті безперервного  руху в сфері обігу.

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи.

Грошова система – це встановлена державою форма організації грошового  обороту в країні.

Грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний  рівень розвитку країни. Вона є складовим  елементом господарського механізму  і регулюється законами, встановленими  державою.

 
встановлений у законодавчому  порядку грошовий знак. Вона служить  для вимірювання цін товарів  та послуг. Грошова одиниця встановлюється законодавством країни з урахуванням  соціально-економічних та історичних закономірностей її розвитку.

 
законодавча фіксація вагової кількості  монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. Коли вперше розпочалося  карбування монет, масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом. З повним припиненням конвертації паперових  грошей у монетарний товар – золото, із завершенням його демонетизації, необхідність фіксації державою масштабу цін відпала.

Паперова  грошова одиниця уособлює представнику вартість загальної маси товарів  і послуг, що знаходять в обігу.

 
установи, що здійснюють випуск грошей і цінних паперів та визначають порядок  емісії. Регулюється емісія внутрішнім законодавством країни з урахуванням  економічного і валютного стану.

 
матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка забезпечує стабільність обігу  товарів і є стабільним платіжним  засобом у готівковому обігу. Форми грошей визначаються відповідними юридичними актами. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінні монети. Суттєва відмінність  видів грошових знаків у механізмі  їх емісії. Випуск банкнот зумовлює кредитна емісія центрального банку. Банківські білети надходять у сферу обігу  в зв’язку з видачею кредиту, його погашення зумовлює вилучення  грошових знаків з обігу. Казначейські білети випускаються в обіг під час  бюджетної емісії, яка проводиться  міністерством фінансів (казначейством). Монета – злиток металу, що має встановлені  законодавчо форму, вагу, склад металу, певні зображення й написи, включаючи  номінал вартості.

 
співвідношення між грошовими  одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни. 

включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і  режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо. Центральний банк повинен суворо контролювати грошовий обіг, сприяти  забезпеченню стабільності грошової одиниці, регламентувати правила здійснення безготівкових платежів, форм розрахунків  способів і порядку платежів.

• Принципи організації системи - це основний елемент грошової системи. Під ними маються на увазі правила, відповідно до яких держава організовує дану грошову систему. Розрізняють такі принципи організації грошової системи:
• Принцип централізованого управління грошовою системою
• Принцип прогнозного планування грошового обороту
• Принцип стійкості й еластичності грошового обороту
• Принцип кредитного характеру грошової емісії
• Принцип забезпеченості випускаються в обіг грошових знаків
• Принцип непідлеглості центрального банку уряду та підзвітності його парламенту країни
• Принцип надання уряду грошових коштів тільки в порядку кредитування
• Принцип комплексного використання інструментів грошово-кредитного регулювання
• Принцип нагляду і контролю за грошовим обігом
• Принцип функціонування національної валюти
• Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодію, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

• Поділ грошових систем за ознакою панівних економічних  відносин на ринковий і неринковий типи важливий для визначення місця  грошової системи в господарському механізмі.
• Для ринкових грошових систем характерною ознакою стає переважання економічних важелів та інструментів регулювання грошового обігу. Грошові системи ринкового типу властиві країнам з ринковою економікою.
• В них гроші відображають реальні економічні зв´язки та забезпечують збалансування грошової системи, що стимулює ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів суспільства.
• І навпаки, унеринковій грошовій системі переважають адміністративні неринкові методи регулювання грошового обігу. Ще недавно такий господарський механізм діяв в адміністративно-командній системі, що панувала в економіці радянського типу.
• Поділ грошових систем за критерієм регулювання валютних відносин і зв´язком зі світовою економікою дозволяє класифікувати грошові системи на відкриту і закриту, провідною ознакою яких стають особливості характеру регулювання національних валютних систем.
• Зокрема, відкриті грошовісистеми означають мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни. Важливими її перевагами стають дерегулювання валютного ринку, повна конвертованість валюти, ринковий механізм формування валютного курсу.
• Протилежні ознаки властиві закритим грошовим системам. Вони мають значні валютні обмеження, адміністративне регулювання валютного ринку, штучне формування валютного курсу та ін. 
• Закритою була грошова система колишнього СРСР та інших соціалістичних країн 40-80-х років. Українська грошова система формується як грошова система ринкового типу, що наближається до відкритості.
• За розмахом і механізмом регулювання грошового обігу грошові системи класифікуються на саморегульовані і такі, що регулюються ззовні.
• Саморегульованими були системи, які базувалися на обслуговуванні грошового обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами.
• Передумовами саморегулювання тут ставало співпадіння вартості товарної маси з вартістю грошей і дія механізму утворення скарбу - у випадках звуження товарної маси, та відповідного повернення повноцінних грошей в обіг - у випадках розширення виробництва і зростання обсягів реалізації товарів. 
• Регульована грошовасистема базується на обігові паперових і металевих грошових знаків, які не володіють власною внутрішньою вартістю. Їх емісію здійснює держава, беручи на себе обов´язок забезпечення стабільності. Для цього вона формує особливий механізм регулювання пропозиції грошей, а також використовує ринковий метод визначення валютного паритету.
• За формою грошей, що перебувають в обігу, розрізняють грошові системи металевого грошового обігу і паперово-кредитні. Грошові системи, в яких роль загального еквівалента виконують коштовні метали, називають  системами  металевого обігу. 
• В них грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а банкноти й інші грошові знаки розмінні на метал. 
• В системі паперово-кредитного обігу обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не володіють внутрішньою вартістю, тому така грошова система потребує державного регулювання.
• При цьому розрізняють паперові грошові системи і системи кредитних грошей, нерозмінних на золото.
• Паперові системи грошового обігу обслуговуються грошовими знаками у формі казначейських білетів, які емітує держава для покриття бюджетного дефіциту. До такої грошової системи вдаються ті країни, які переживають економічні катаклізми, війни та інші кризові явища.
• За цих умов емісія грошей не пов´язана з потребами реалізації товарів і послуг, а визначається виключно потребами державних видатків. Як правило, покриття дефіциту державного бюджету веде до надмірної нетоварної емісії грошей, які переповнюють канали грошового обігу і знецінюються.
• І, навпаки, кредитний механізм емісії грошей пов´язаний з виробництвом і реалізацією товарів, володіє механізмом повернення грошей до емітента і тому здатний забезпечувати тривалу товарно-грошову рівновагу та сталість грошей в обігу. Для цього нині в усіх країнах світу сформувався спеціальний механізм регулювання пропозиції грошей у відповідності з потребами обороту в засобах обігу.
• Але за певних умов кредитна природа банківських білетів може ставати формальною, тому кредитні гроші здатні наближатися до паперових і так само знецінюватися. Студенти мають усвідомити, що:

а)  в функціонуванні грошової системи ринкового типу до мінімуму зводиться втручання виконавчих державних органів. У грошовій сфері вирішальна роль належить законодавчій владі та центральному (національному) банку;

б)  відкрита грошова система стимулює зовнішньоекономічну діяльність суб´єктів господарського життя та спирається на вільну конвертованість грошових операцій і вільний рух валют;

в)  саморегульованою є грошова система, основу якої складає обіг монет із коштовних металів - срібла і золота;

г)   сучасна грошова система є грошовою системою паперово-грошового типу, а в ній провідна роль належить таким зовнішнім чинникам фінансово-кредитного регулювання, як банки й інші фінансово-кредитні інститути, загальнодержавному нормативно-законодавчому забезпеченню та іншим чинникам. 

Еволюція  грошової системи

• Узагальнюючи класифікацію грошових систем за формою, їх еволюцію можна зобразити такою схемою:

• Монометалі́зм — це форма саморегульованої грошової системи, у якій роль грошей виконує один грошовий метал. Банкноти підлягали обміну на цей грошовий метал.
• Починаючи з кінця XIX століття, найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:
• золотомонетний стандарт - це вид золотого монометалізму7, для якого характерне виконання золотом усіх функцій грошей, карбування і обіг золотих монет із фіксованим золотим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золото;
• золотозливковий стандарт — це вид золотого монометалізму, для якого характерні відсутність в обігу золотих монет, заборона на їх вільне карбування, обмін банкнот лише на стандартні золоті зливки. Зояотозливковий стандарт використовувався переважно для міжнародних розрахунків;
• золотодевізний стандарт - це вид золотого монометалізму, для якого характерні відсутність в обігу золотих монет та їх вільного карбування, здійснення обміну банкнот на золото через обмін на іноземну валюту (девізу), яка, в свою чергу, обмінюється на золото.
• Найдосконалішим видом золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX на початку XX ст.
• Сучасна валютна система являє собою сукупність способів, важелів та міждержавних органів, із допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у рамках світового господарства.
• Виникнення й еволюція сучасної валютної системи відображають об'єктивний розвиток процесів інтернаціоналізації капіталу, що вимагає адекватних умов у міжнародній грошовій сфері.
• Послідовно існували та змінювалися три валютні системи (мал. 3).

Мал. 3. Еволюція валютних систем.

• Офіційне визнання ця грошова система здобула на Паризькій конференції 1867 p., де золотомонетний стандарт був визнаний єдиною формою світових грошей (Паризька валютна система).
• Перевагами золотомонетної валютної системи можна назвати її універсальність і спільність національних та міжнародних розрахунків.
• Проте розрахунки золотими монетами зменшували гнучкість цієї валютної системи, яка була особливо необхідна в кризових ситуаціях, зростання золотих запасів відбувалося повільніше, ніж обсягів товарів, використання золотих монет для всіх видів розрахунків призвело до їх виведення з обігу (шляхом, осідання у громадян), що знижувало розрахункові можливості та поступово вело до відмови від жорсткого золотомонетного стандарту.
• Недоліки золотомонетної валютної системи та наслідки світової війни обумовили перехід до золотозливкової та золото девізної валютних систем.
• У 1922 р. на Генуезькій міжнародній економічній конференції країни домовились про створення нової валютної системи. За своїми ознаками вона стала грошовою системою золотозливкового і золотодевізного стандартів.
• При золотозливковому стандарті золото здебільшого застосовувалося в міжнародних розрахунках.
• При золотодевізному стандарті для міжнародних розрахунків поряд із золотом використовуються паперові національні ватюти — девізи, суми яких в ідеалі мали дорівнювати золотим запасам країни, що їх емітувала.
• Але кількість грошей, що знаходилися в обігу, значно перевищувала обсяги зберігання золота. Це призводило до інфляції, а потім — і до девальвації окремих валют.
• Генуезька валютна система залишалася стабільною до 1929 p., коли розпочалася світова економічна криза. В ході кризи довіра до девіз була підірвана і Генуезька валютна система перестала існувати.
• На її базі склалися три валютні зони: стерлінгова, доларова і франка.
• Валютна зона — це угруповання країн, економічно, валютно Я фінансово залежних від держави, яка очолює валютну зону (держава-лідер). Метою створення валютної зони є підсилення конкурентних позицій країни-лідера на міжнародній арені. Для валютної зони характерні такі особливості:
• курс валют прив'язується до валюти держави-лідера;
• міжнародні розрахунки країн-учаснииь валютної зони здійснюються у валюті держави-лідера;
• валютні резерви країн-учасниць зберігаються в державі-лідері;
• забезпеченням залежних валют є казначейські векселі та облігації державних позик країни-лідера.
• Стерлінгова валютна зона, шо очолювалася Великою Британією, була утворена [931 р. До її складу входили країни Британської співдружності (крім Канади та Ньюфаундленда), Гонконг, Єгипет, Ірак і Португалія. Згодом, до неї приєдналися Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія, Греція та Іран.
• Доларова валютна зона, що очолювалася США, була утворена 1933 р. До її складу входили Канада і країни Центральної та Південної Америки.
• Валютна зона франка, шо очолювалася Францією, була утворена 1933 р. До її складу увійшли Бельгія, Нідерланди і Швейцарія. Згодом приєдналися Італія. Чехословаччина та Польща. Під час Другої світової війни всі валютні зони перестали існувати.
• Воєнна ситуація призвела до розпаду першої ватютної системи і зумовила перехід до другої валютної системи.
• Друга валютна система. Офіційно була оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) і дістала назву "'Бреттон-Вудська валютна система".
• Метою запровадження цієї валютної системи було відновлення вільної торгівлі та встаношіення стабільної рівноваги системи міжнародних розрахунків на базі фіксованих валютних курсів.
• У результаті переговорів були визначені такі принципи функціонування валютної системи:
• встановлення твердих обмінних курсів валют країн-учасниць до курсу резервної валюти — долара США.;
• фіксація в золоті курсу резервної валюти;
• підтримка центральними емісійними банками країн стабільних курсів своїх валют стосовно резервної валюти за допомогою валютних інтервенцій;
• здійснення змін валютних курсів через девальвації та ревальвації;
• утворення організаційних ланок валютної системи.
• Такими ланками стають Міжнародни й валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), які мають розвивати валютне співробітництво країн і сприяти зниженню дефіциту платіжного балансу.
• При збереженні в цілому золотодевізного стандарту та кінцевих розрахунків золотом, долар США був визначений світовою резервною валютою і міг обмінюватися на золото центральними банками інших країн за фіксованим курсом. Установлюватися офіційні паритети валют, що виражалися в золоті та доларах. Ринкові курси валют країн-учасниць не повинні були відхилятися від фіксованих курсів більш ніж на 1% у той чи інший бік. Поступово долар витісняв золото з обігу, і Бреттон-Вудська валютна система швидко стала доларовою.
• Друга валютна система ефективно функціонувала доти, доки золоті запаси США забезпечували обмін доларів на золото. Посилення світової конкуренції в 60-х pp. призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи яка тривала майже десять років. В 1973 р. за результатами міжнародної конференції в Парижі система твердих обмінних курсів валют перестала існувати, що ознаменувало кінець другої валютної системи і обумовило перехід до третьої валютної системи.
• Третя валютна система. Враховуючи зміни світової економічної ситуації, 1976 р. провідні країни на Ямайській нараді Міжнародного валютного фонду заклали основи чинного валютного механізм}, який характеризується такими ознаками:
• золото є звичайним товаром, хоч його висока ліквідність все ще змушує більшість держав відводити йому значну роль при формуванні своїх золотовалютних резервів;
• країни мають право вибору режиму ваіютного курсу;
• запроваджується стандарт спеціальних прав запозичення (СПЗ).

Метою запровадження  СПЗ було створення універсальної  світової валюти, яка замінила би золото й долари США в міжнародних  розрахунках та державних резервах. Однак плани щодо створення універсаіьної  валюти на базі СПЗ не було реалізовано. Це пояснюється тим, що МВФ та інші міжнародні організації не змогли набути достатнього впливу для ефективного  регулювання світової валютної та фінансової системи.

ТЕМА: ІНФЛЯЦІЯ ГРОШЕЙ ТА ГРОШОВУ РЕФОРМИ

• Термін "інфляція" (від лат. Inflаtio) буквально означає "вздуття". Дійсно, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку економіки в часи війн, революцій) за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей. 
  Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже декілька століть. Однак, попри це, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища.

Теорії  походження інфляції

• В економічній науці сформувалося дві основні концепції інфляції:

1) інфляція  ¾ знецінення нерозмінних на  золото паперових грошей внаслідок  переповнення каналів обігу грошовою  масою;

2) інфляція  ¾ загальне зростання цін на  товари та послуги. 

• Представники  першого напряму стараються довести, що інфляція можлива лише за умов функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що в умовах золотого стандарту інфляція неможлива. У даному випадку ми зустрічаємося з варіантом так званої металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у часи раннього капіталізму.
• Хід думок неометалістів наступний: золото має високу внутрішню вартість і тому незнецінюється подібно до його паперових дублікатів, символів. Переповнення каналів грошового обігу золотими грошима малоймовірно, оскільки золото - втілення багатства і за таких умов воно перетікає у сферу тезаврації. А при умовах економічного буму, зростанні потреб у компонентах суспільного виробництва - заощаджене золото знову повертається  у сферу обігу.
• Таким чином, при золотому стандарті підтримується товарно-грошова рівновага. При такому підході звужуються історичні межі та характер інфляції, за ними залишаються  періоди функціонування товарних грошей.
• Представники другого напряму вирішального значення  у трактуванні інфляції надають зростанню цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для нього головною ознакою відсутності інфляції. Тому вони нерідко допускають можливість інфляції приобігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов можливе підвищення цін.
• Інфляція і при  золотому  стандарті  можлива.  Так    вважають П. Самуельсон, К. Макконнел, Е. Дж. Долан та інші. Інфляція, на їх думку, відбувається при напливі американського золота і срібла в Європу в XVI ст. Товарні ціни підвищились у 4-5 разів, тоді як у подальшому вони були відносно стабільні.
• Якщо технологія видобування та виробництва золота піднімається на якісний щабель, інфляція, і при збереженні розміну паперових грошей на золото, цілком можлива. А тому більш розумно використовувати паперові гроші, проте необхідно вміло управляти їх пропозицією.
• Сучасній інфляції притаманний ряд відмінних особливостей. Якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - всеохоплюючий; раніше вона охоплювала певний період, тобто мала періодичний характер, а зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, а й негрошових факторів.
• Значні розбіжності в економічній теорії існують і щодо причин інфляції. Нині відомі такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва, монетаристська теорія та теорія інфляції як багатофакторного явища.

Теорія  «інфляції попиту».

• Започаткував цю теорію Дж. Кейнс. Він розглядав інфляційні процеси як невід'ємну складову елементів макроекономічної системи.
• У кейнсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний відносно товарної пропозиції попит.
• Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав «інфляційним розривом». При цьому чинники інфляції можуть залежати як від пропозиції, так і від попиту. Дж. Кейнс зазначав: «...якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, Має місце інфляція».
• Він доводив, що пропозиція грошей не може безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) спадає.
• Сукупний попит збільшуватиметься помірно, оскільки зниження процентної ставки приведе до збільшення інвестиційних витрат.

Теорія  «інфляції витрат». Ця теорія виникла внаслідок подальшого розвитку кейнсіанської ідеї «негрошового» механізму.

• У 60-ті роки в США інфляція розвивалася за відсутності надмірного попиту і за повної зайнятості, тобто всупереч теорії «інфляційного розриву». Це дало підстави стверджувати, що за умов високої монополізації виробництва і важливої ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки - заробітну плату з власної ініціативи, навіть за незмінного попиту.
• Така ініціатива стає рушієм інфляційного процесу.
• Уся відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат особливо заробітної плати, оскільки вона найбільш тісно пов'язана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.

Монетаристська  концепція інфляції.

• Представники даного напрямку (М. Фрідмен та ін.) розглядають інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу.
• З цією метою вони порівнюють індекси грошової маси та фізичного обсягу ВНП. Тут гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса "створює" попит.
• Монетаристи виступають проти неокейнсіанських заходів антициклічного регулювання, розглядаючи розвиток промислового циклу як зміну інфляції (підйом) та дефляції (криза).
• Звідси вони роблять висновок: оскільки інфляція викликає підйом промислового виробництва, її слід підтримувати в помірних розмірах.

Інфляція  як багатофакторний  процес. 3 середини 60-х років XX ст. у економічній теорії формується новий напрям: інфляція досліджується як багатофакторний процес, що відбувається у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві.

• Представники сучасного монетаризму вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін.
• Відтак незалежно від причини початкових імпульсів,будь-яке підвищення цін призводить до необхідності збільшення обсягів грошової маси, і навпаки Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто буває не причиною зростання цін, а його наслідком.
• Так чи так, а інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси.
• Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи заощаджень, а потім загальна маса грошей в обігу зростає за рахунок надмірної емісії. Канали обігу переповнюються, а грошова одиниця знецінюється, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

Види  інфляції

• Інфляція як явище може бути класифікований по декількох критеріях.
• Велике розповсюдження отримала класифікація інфляційного процесу по його інтенсивності. Проте межі між різними видами інфляції по даному критерію достатньо умовні і рухомі.
• Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення його- рiвень дефляцiї. Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей.
• Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на три етапи:

1. на  першому  етапі   темпи   зростання   цін   (інфляції)   відстають  від темпів збільшення грошової маси в обігу;
2. на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу;
3. на третьому стані зростання цін набирає нерівномірного  стрибкоподібно характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.

І. За темпами інфляції розрізняють:  

• Повзуча інфляція - темпи ростуть поволі, приблизно до 5% в рік; масштаб інфляції піддається контролю.
• Помірна інфляція - темпи досягають 5-20% в рік; така інфляція признається в цілому нешкідливою і відповідною нормальному економічному розвитку; масштаби її приводять до непередбачених порушень в розподілі національного доходу між різними соціальними групами.
• Галопуюча інфляція - характеризується зростанням цін від 20 до 50% в рік; в цих умовах неможливо контролювати не тільки зростання цін, але і економічний розвиток в цілому.
• Гіперінфляція - починається при підвищенні цін більш ніж на 100% в місяць протягом тривалого терміну (півроку або більш); за рік ціни підвищуються не менше, ніж в 130 разів; гроші витісняються з обороту і поступаються місцем бартеру; витрачання заробітної платні і зростання цін приймають катастрофічний характер, що позначається на добробуті всіх верств населення навіть забезпечених.

ІІ. За формами виявлення.  

Розрізняють відкриту (цінову) або приховану (подавлену) інфляцію.

Відкрита  виражається в безпосередньо спостережуваному, систематичному підвищенні рівня цін, тоді як прихована інфляція виявляється в товарному дефіциті, що росте, появі “чорного ринку” з непомірно високими цінами при формальній стабільності цін, забезпечуваній централізований (заморожування цін, заробітної платні). Можлива також комбінація цих двох типів інфляції.  

ІІІ За чинниками виникнення виділяють:  

• Iнфляцiя  попиту спостерiгасться, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.
• Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицiї, спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва.

• Найчастіше  для вимірювання  інфляції застосовується індекс цін споживчих  товарів (ІСЦ).

де р1 q0 - ринкова  вартість фіксованого кошика товарів  у поточному році; р0q0 - ринкова  вартість фіксованого кошика товарів  у базовому році.

• Цей показник характеризує зміни в часі загального рівня цін на товари, які купує населення для особистого споживання.
• Зміни в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання, характеризуються показником індексу цін на засоби виробництва (ІВЦ). Він визначається за формулою агрегатного індексу Ласпейреса:

• Індекс  цін виробника використовується для характеристики інфляції витрат, особливо коли оптові ціни зростають  першими, тобто до зростання роздрібних цін.

• Загальний індекс інфляції визначається за формулою:

де Іінф - індекс інфляції; І1 - індекс зростання цін  у досліджуваному році; І0 - індекс цін  базового року.

• Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу.

Грошові реформи

• Основні форми боротьби з інфляцією - грошові реформи та антиінфляційна політика.
• Грошова реформа - повне або часткове перетворення грошової системи, що здійснює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обігу. Грошова реформа здійснюється різними методами (нуліфікація, реставрація, девальвація, деномінація) в залежності від економічного стану країни, ступеню знецінення грошей, політики держави.
• Антиінфляційна політика - комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Історично сформувались два основних шляхи такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.
• Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо.
• Політика доходів. Політика уряду, що спрямована на пряме обмеження зростання цін і заробітної плати, щоб уповільнити темп інфляції. Така політика коливається від добровільних орієнтирів при встановленні цін і заробітної плати до прямого законодавчого контролю над заробітною платою і цінами.
• Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов.
• За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.
• Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.
• Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо.
• Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація гро¬шей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін).
• За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні і конфіскаційні грошові реформи.
• За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо).
• За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно:
• від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот);
• від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися по меншому коефіцієнту, ніж готівка, чи взагалі співвідношення 1:1);
• від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних).
• За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одно-моментні грошові реформи та реформи паралельного типу.
• За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7-15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли "сховати" їх від конфіскації.
• За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1.