Мілтон Фрідмен

Проскурін Базилевич

12.3.2. Монетаризм  М. Фрідмена як панівна теорія неоконсерватизму

Мілтон Фрідмен  — професор Чиказького університету, представник Чиказької школи  неолібералізму. В економічній літературі цей виступ дістав назву неокласичної монетаристської контрреволюції (на противагу кейнсіанській революції). М. Фрідмен значима, одіозна фігура в економічній теорії, він запропонував кілька фундаментальних концепцій сучасного макро- та мікроаналізу (рис.12.11).

Монетаристи приділяли  значну увагу мікроекономічним аспектам функціонування економічної системи, що наочно проявилося в розробці теорії грошового попиту. У своїй інтерпретації кількісної теорії М. Фрідмен виходив з того, що попит на гроші окремого індивіда обмежений розмірами багатства, намаганням не упустити вигоду від використання альтернативних активів. Для доведення стійкості функції попиту на гроші використовувалось припущення про стабільність швидкості обігу грошей, що знайшло емпіричне підтвердження.

Оскільки попит  на гроші — основа, то й аналіз розпочинається з визначення агентів цього попиту. Ці агенти — первинні власники багатства, для яких гроші — один з боків володіння ним, а другий — підприємства-виробники, для яких гроші є капітальним благом, вони — джерело виробничих послуг за поєднання з іншим благом, створюють продукт, що продається фірмами.

Фрідман виокремлює п’ять видів багатства: 1) гроші; 2) облігації; 3) акції; 4) фізичні блага; 5) людський капітал. Кожен з цих  видів має свою форму доходу, свою корисність, максимізація яких визначається потоками. Багатство — усі джерела доходу. Одним з цих джерел є продуктивна здатність самого людського буття (потреба працювати). Уже цим відрізняється його теорія від трактування праці як жертви, тягаря.

Облікова ставка у Фрідмана — це співвідношення між багатством, що виступає як запас, та доходом, який виявляється як «потік»; тому якщо позначити сукупний потік доходів V і облікову ставку γ, то повна величина багатства W дорівнюватиме:

У Фрідмана «…дохід  є деяким сукупним потоком чого-небудь, що належить до людського буття, доки не визначено величину витрат, необхідних для підтримки на незмінному рівні продуктивної здатності людей. Потік піддається впливу перехідних процесів, що змушують його більшою чи меншою мірою відхилятись від рівня споживання ресурсів, який у теорії вважається постійним та стаціонарним, тобто може підтримуватись нескінченно довгий час»[2]. Наголосимо: нескінченно довгий час. Саме це положення стає одним з основних його висновків, зокрема щодо стабільної залежності цін від грошової маси.

«Часовий  лаг» відіграє в його теоретичних  обґрунтуваннях особливу роль. На ньому  в основному побудована критика  кейнсіанства (облікової ставки, методів  фіскальної політики, доходів від  акцій та облігацій і т. д.).

Попит на гроші  залежить від трьох факторів: 1) загальної суми багатства, яким володіє суспільство в різних формах (аналог бюджетного обмеження); 2) витрат доходу від цієї форми багатства

 і від інших  альтернативних його форм; 3) цілей  та переваг власників багатства.  Цей попит відрізняється від споживчого попиту, оскільки необхідно враховувати фактор часу за перетворення величин другої і третьої, а також виражати бюджетне обмеження термінами багатства.

Багатство включає  всі споживчі блага, а також продуктивну  здатність самої людської праці, що дає підстави для введення поняття «споживчий капітал», оскільки завдяки споживанню зростає потенціал людського капіталу. Споживання — не завершальний етап, воно є початком руху.

Загальний висновок щодо величини попиту на гроші: якщо одиниці, в яких виражені ціни і грошовий дохід, змінюються, пропорційно їм має змінитись і величина попиту на гроші.

. Якщо гроші  — одна з форм багатства,  то поряд з особистим доходом  до функції попиту на гроші  варто ввести змінну, що відображає  витрати їхнього збереження. Цією змінною є процент, що показує дохідність альтернативних способів вкладення активів і адекватно відображає витрати. М. Фрідмен вважав вплив процента на грошовий попит незначним і нехтував ним через його "статистично малу значимість". Це означає, що зміна процентної ставки, на думку монетаристів, не здатна істотно впливати на процес заміщення грошей негрошовими активами.

. Величина попиту  на гроші є результатом оптимізації  співвідношення дохідності різних  альтернативних форм багатства  і залежить від існуючих або очікуваних відносних цін різних активів. Згідно з неокласичною теорією виробництва, якщо граничні доходи на всі можливі форми активів зрівнюються, досягається оптимум. У тому випадку, коли величина граничних доходів неоднакова, економічні агенти змінюють структуру багатства шляхом збільшення частки активів, здатних принести більший дохід, або за рахунок скорочення менш прибуткових об´єктів вкладення.

М. Фрідмен виходив  з того, що увесь поточний дохід (У), представлений споживанням (С) та нагромадженням (S), складається із перманентного і тимчасового компонентів.

Перманентний  дохід (Ур) — це дохід, який індивід  сподівається отримувати впродовж тривалого  часу. Його величина залежить від так  званого горизонту споживання, обсягу нагромадженого капіталу, місця проживання, віку, професії, освіти, національності. Горизонт споживання — це мінімальний часовий інтервал, протягом якого дохід залишається відносно сталим і розглядається індивідом як постійний. Вивчаючи структуру та "життєвий цикл" споживчих доходів, М. Фрідмен визначає тривалість цього інтервалу 2—З роками. Перманентним вважається дохід, на отримання якого споживач розраховує впродовж тривалого періоду життя, враховуючи свій вік, освіту та існуючу модель споживання

Тимчасовий, або  випадковий дохід (У,) "відображає вплив усіх інших факторів, які людина відносить до випадкових, хоч вони можуть бути передбачуваними результатами дії таких сил, як, наприклад, циклічні зміни у діловій активності". Джерела випадкового доходу найрізноманітніші: від несподіваного отримання спадку до виграшу в лотереї. Особливо підкреслюється елемент непередбачуваності, неочікуваності в отриманні тимчасового доходу: тільки за такої умови цей тип доходу не може серйозно вплинути на довгострокову споживчу поведінку. Згідно з гіпотезою перманентного доходу тимчасовий компонент не впливає на споживання, тобто весь отриманий тимчасовий дохід заощаджується. Це означає, що рівень довгострокового споживання визначаєті перманентним доходом, а рівень заощадження визначається невикористано часткою перманентного доходу та повним обсягом тимчасового доходу.

У традиціях  кількісної теорії монетаризм визнає довгострокову нейтральність грошей — зміна обсягу грошової маси впливає  виключно на загальний рівень цін, не "зачіпаючи" при цьому сферу  реального виробництва. Проте подібне визнання не стосується короткострокових періодів, у зміні кількості грошей надається роль визначального фактора коливань усіх показників господарської кон´юнктури. Висновок про вирішальний вплив грошових факторів на загальноекономічні процеси був обґрунтований Мілтоном Фрідменом і спеціалістом у галузі економічної історії Анною Шварц у масштабній історико-економічній праці "Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867—1960" (1963) і сформульований так:

зміна кількості  грошового запасу тісно пов´язана  зі змінами економічної активності, грошового доходу й цін;

зв´язок між  грошовими та економічними зрушеннями був (в означені роки) великою мірою стабільним;

грошові зміни  часто мали незалежне походження, а не були відображенням змін економічної  активності. 

М. Фрідмен і  його прихильники виходили з припущення, що стабільність економіки в довгостроковому  періоді можлива лише за умови  приросту грошової маси в обігу. Вони вважали, що попит на гроші є відносно стабільним, хоча й має тенденцію до збільшення, а пропозиція грошей надзвичайно нестабільна.

Тому на початку 70-х pp. M. Фрідмен виступив за законодавче  регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3—5 % , що компенсує поступальне зростання національного виробництва — так зване "грошове правило" монетаризму. Він визнавав за грошима провідну роль у коливаннях національного доходу, зайнятості та цін.

Невідповідність грошового попиту та пропозиції, нестабільність грошової пропс зиції визнається головною причиною циклічних коливань в економіці.

Таким чином, теорія економічного циклу базується на основних положеннях монетаристської доктрини:

стабільній функції  попиту на гроші, в основі якої — перманентний дохід;

екзогенному характері пропозиції грошей;

передумові щодо стабільності швидкості обігу грошей.

М. Фрідмен побудував  однофакторну модель інфляції: "інфляція... завжди і всюди є грошовим феноменом. Вона виникає через те, що збільшення грошей в обігу випереджає випуск продукції". Відповідно до того, що попит на гроші є стабільним, основною причиною інфляції, так само як і циклічних коливань, визнано зміни у пропозиції грошей. Згідно з монетаристською теорією основна причина інфляції пов´язана з надлишком грошової маси, тобто головну увагу приділено інфляції попиту. Цей надлишок, як правило, утворюється при проведенні політики грошового стимулювання сукупного попиту, коли гроші втрачають роль інструмента ринкового регулювання.

 

Для того щоб  унаочнити відмінності в поглядах М. Фрідмана та Дж. М. Кейнса, згрупуємо  їх у таблицю.

Дж. М. Кейнс 

М. Фрідман 

Необхідне державне втручання в ринкове господарство 

Ринок здатний  до саморегулювання 

Зайнятість залежить від сукупного ефективного попиту 

Економіка сама встановить рівень виробництва та зайнятості 

Грошова маса нейтральна до виробництва 

Грошова маса —  причина зростання або зміни  кон’юнктури 

Головна проблема — зайнятість ресурсів 

Головна проблема — інфляція 

Необхідна гнучка грошова політика 

Необхідна стабільна  грошова політика 

Бюджетний дефіцит  — спосіб стимулювання попиту 

Бюджетний дефіцит  — причина інфляції 

Кейнсіанство  — теорія економічного зростання 

Монетаризм —  теорія економічної рівноваги 

С. А. Бертенев «Экономические теории и школы» (М., 1996. — С. 203) 

Фіксування облікової  ставки можливе через політику дешевих  грошей 

Фіксування облікової  ставки на тривалий час неможливе 

Зростання грошової маси приводить до зниження облікової ставки 

Зростання грошової маси в тривалому періоді приводить  до підвищення облікової ставки 

Зростання грошової маси призводить до зростання зайнятості, а її зменшення — до зменшення  зайнятості 

У тривалому  періоді фіксувати рівень безробіття монетарна політика не в змозі 
 

Продовження

Дж. М. Кейнс 

М. Фрідман 

До суперечки  щодо фіскальної політики 

Кейнсіанці 

Монетаристи 

Фіскальна політика — більш потужний і надійний засіб  стабілізації. Але визнається і значення активної кредитно-грошової політики 

Заперечують фіскальну  політику. Стан бюджету не виявляє  суттєвого впливу на динаміку номінального грошового доходу, інфляцію, дефляцію або циклічні коливання 

Фінансування  дефіциту бюджету здійснюється за рахунок  збільшення грошової маси 

Фінансування бюджетного дефіциту здійснюється за рахунок позик 

Постійне збільшення грошового про­понування може сприяти  серйозним коливанням сукупних витрат і обумовити нестабільність 

Грошове пропонування — вирішальний фактор визначення рівня економічної активності та зростання цін. Монетарне правило — збільшення грошової маси постійним темпом на 3—5 % у рік 

Інфляція та безробіття одночасно виникнути  не можуть. Вони стали головною макроекономічною проблемою