Характеристика методів митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Принципи міжнародного митного права як найбільш важливі і найбільш загальні правила поведінки учасників міжнародного спілкування здійснюють певний вплив на розробку міжнародних митних норм, які фіксуються конкретними правилами поведінки держав у сфері міжнародних митних відносин. Кожний конкретний принцип сприяє становленню правил поведінки. Ці загальні і конкретизовані специфічні правила, які розвивають і деталізують принципи міжнародних митних відносин держав, і є системою норм міжнародного митного права.

Джерелами міжнародного митного права є:

1. Міжнародний договір як загальний, так і зі спеціальних питань міжнародних митних відносин;

2. Міжнародний звичай, який визначений державами як правова норма;

3. Внутрішнє законодавство у галузі митної справи;

4. Прецеденти міжнародних відносин;

5. Практика у сфері міжнародних митних відносин;

6. Рішення міжнародних організацій з питань міжнародного митного співробітництва і взаємодопомоги держав.

Як додаткові джерела можуть використовуватись рішення міжнародних судів і арбітражу, а також офіційні доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права.

Міжнародний договір — це угода між державами, що зазначається, як правило, у письмовій формі з різних питань їхніх взаємовідносин у політичній, економічній, митній та інших сферах співробітництва, на ґрунті добровільності і сукупної рівності. Оскільки, міжнародний договір, на відміну від міжнародного звичаю, — зрозуміліша форма угод, яка меншою мірою піддається довільному тлумаченню, то більшість норм міжнародного митного права — це норми, сформульовані й узгоджені між державою у міжнародних договорах.

Міжнародні договори України у сфері зовнішньоекономічної діяльності створюють цілу правову систему, в якій можна виділити багатосторонні і двосторонні угоди, договори, які містять у собі загальні норми про зовнішньоекономічну діяльність, а також основні положення її питань.

Поділ міжнародних угод на двосторонні і багатосторонні залежить від їх змісту і від кількості учасників. Серед багатосторонніх угод виділяються своєю значущістю і відповідно кількістю учасників універсальні угоди, які відображають інтереси всіх держав та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Прикладом багатостороннього договору є Конвенція 00Н про міжнародні договори купівлі-продажу товарів на наднаціональному рівні (доповнення), яка розроблена Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (УНСІТРАЛ) і прийнята у 1980 р. Застосовується вона до угод купівлі-продажу товарів між сторонами, які представлені суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності різних держав, які є учасниками конвенції. Конвенція надає право сторонам встановлювати інші правила. У Конвенції чітко регламентуються права та обов'язки продавців і покупців при здійсненні угод з купівлі та продажу товарів.

Прикладом багатосторонніх угод на регіональному рівні можуть бути документи, підписані Україною з країнами СНД.

Варто зауважити, що багатосторонні угоди визначають напрями руху міжнародного інтегрування між країнами, двосторонні договори розв'язують конкретні економічні проблеми у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Як правило, предметом двосторонніх договорів є:

1. Торговельно-економічне співробітництво;

2. Заохочення та взаємний захист інвестицій;

3. Сприяння капіталовкладенням в економіку країн;

4. Промислове і науково-технічне співробітництво;

5. Торговельні угоди;

6. Проблеми кредитування взаємовідносин;

7. Питання, що стосуються подвійного оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Приймаючи національні законодавчі акти у сфері зовнішньоекономічної діяльності, укладаючи двосторонні та багатосторонні угоди, країна створює відповідне правове середовище, в якому взаємодіють суб'єкти господарської діяльності. Залежно від рівня включення економіки країни до світового господарства і ролі його в стимулюванні розвитку внутрішньої системи виділяють такі правові режими у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

1) справедливий або недискримінаційний;

2) режими найбільшого сприяння;

3) національний режим;

4) спеціальний правовий режим.

Справедливий або недискримінаційний режим було вперше використано як норму міжнародного права в Гаванській хартії 1948 р. Надалі дана норма вдосконалювалася в проекті конвенції про охорону іноземної власності, запропонованій ОЕСР у 1967 p., у третій Ломейській конвенції; у конвенції про застосування багатостороннього інвестиційного агентства, проекті ООН кодексу поведінки ТНК. Посилання на справедливий, недискримінаційний режим отримало широке застосування в останні роки завдяки двостороннім угодам про заохочення і захист інвестицій. Суть даної норми в тому, що вона не відсилає до діючого зводу законодавчих актів і не передбачає конкретних норм, яких потрібно дотримуватись приймаючій державі. Посилання на цей стандарт означає лише можливість виникнення в конкретній ситуації несправедливості. В оперативному плані дана норма створює законний, попередньо узгоджений зв'язок між зацікавленими країнами: механізм розгляду конкретних питань. Як захід для встановлення переговорного процесу і його ефективного використання даний стандарт стосовно ринку дуже зручний.

Режим найбільшого сприяння — це норма недискримінації, своєрідна норма прикордонного режиму, яка однаково важлива як для торгівлі, так і для інвестицій при допуску товарів чи інвестицій у країну. Режим, що надається третій державі, автоматично поширюється і на державу, якій спочатку було надано режим найбільшого сприяння.

За суттю, норма найбільшого сприяння стала способом поширення недискримінаційного режиму на загальній підставі тільки на ті держави, які виявили готовність нести певні обов'язки, можуть отримувати право на відповідний режим з боку інших держав. Однією із таких умов є вимога прийняття національного режиму.

У сучасній міжнародній торговельній практиці трапляються поєднання обох норм — режиму найбільшого сприяння і національного режиму, тобто країна використовує як національний режим, так і більш сприятливий. Якщо відповідно до угоди між державами передбачено тільки режим найбільшого сприяння і у разі коли одна із цих країн надає національний режим у даній сфері третій країні, то друга держава із двох перших має право на надання відносно себе національного режиму.

Національний режим передбачає, що при розгляді конкретних питань іноземним суб'єктам господарської діяльності має надаватися режим не менш сприятливий, ніж суб'єктам господарювання даної держави.

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування», прийнятого 19 березня 1996 p., для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Тобто іноземним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються такі самі права й обов'язки, що й національним. Але для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Так, відповідно до Закону України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні», значні пільги отримало українсько-корейське спільне підприємство, засноване АвтоЗАЗом та корпорацією Daewoo з виробництва автомобілів середнього класу. Тимчасово 1 січня 1998 р. даному підприємству було надано такі пільги:

1. Не сплачується ввізне мито на товари, що використовуються у будівництві і виробництві автомобілів на даному підприємстві;

2. Звільняється від податку на землю загальна площа, що підпорядкована підприємству;

3. Підприємство оподатковується податками на додану вартість за пільговими ставками щодо операцій продажу автомобілів власного виробництва;

4. Податок на прибуток має такі особливості: податковим періодом вважається звітний податковий рік; валові доходи індексуються відповідно до офіційного індексу інфляції; не оподатковуються дивіденди, якщо вони реінвестуються;

5. Підприємство звільнене від зборів у Державний інноваційний фонд України.

Спеціальний правовий режим може запроваджуватися в спеціальних економічних зонах різного типу, тобто лише на даній території можуть застосовуватися окремі правові норми. Це, як правило, пільгові режими щодо окремих економічних ситуацій. В Україні провадиться експеримент в зоні «Сиваш», де діють відносно суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності цілий ряд пільг, у тому числі й пільги при митному оподаткуванні.

Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що використання всіх діючих правових режимів на різних етапах формування ринкової економічної системи в країні сприяє створенню не тільки конкурентоспроможної національної економіки, але й зміцненню країни на світовому ринку.

Міжнародний звичай — це давня форма формування норм міжнародного митного права, правило поведінки держави, яке використовується і призначається країною як обов'язкова норма.

Традиційні норми міжнародного митного права формуються у практиці міжнародних відносин внаслідок часто повторюваних дій держав, які стають правилом. Нормою вона стає лише, коли визнається усіма або більшістю країн як обов'язкове правило, що відображає загальну практику держав.

Звичай як джерело міжнародного митного права може мати як універсальний характер — з огляду на загальність визначення, так і регіональний — шляхом визнання обмежених економічних відносин у тих чи інших сферах співробітництва; наприклад, звичаї торгових портів, національні звичаї і традиції народів. Існують, наприклад, збірники «Звичаї портів», які видаються адміністраціями міжнародних торговельних портів або торговельними портами окремих держав.

У певних випадках джерелом міжнародного митного права можуть бути зв'язки (торговельного і митного характеру) і національні традиції, що мають міжнародний характер.

Ці звичаї знайшли своє відбиття в ряді документів міжнародної організації, а також у збірнику «Інкотермс» 1953, 1980, 1990 pp., Одноманітних правилах для документальних акредитивів 1974 p., розроблених Міжнародною торговельною палатою, і Загальних умов торгівлі, розроблених Європейською економічною комісією ООН та ін.

Постійний вплив практики держав на формування норм міжнародного права і міжнародного права на практику міжнародних відносин створює реальні умови, в яких вирішуються різні питання міжнародних зв'язків держав. За сучасних умов посилюється тенденція до вирішення суперечливих питань у сфері зовнішньоекономічних зв'язків шляхом переговорів і укладення міжнародних угод. Договірна практика може слугувати прецедентом, і тому має важливе значення для розвитку сучасного міжнародного митного права.

Отже, прецеденти міжнародних відносин є джерелом регулювання в даній сфері співробітництва держав.

Одним із додаткових джерел міжнародного митного права є діюча практика у сфері міжнародних митних відносин, а саме: практика митного контролю держав з реалізації норм і правил національного законодавства і норм міжнародних угод. Прикладом може слугувати система прикордонного контролю за валютою і валютними цінностями в Україні, система митного контролю за вивозом культурних та історичних цінностей Східної Німеччини, практика здійснення співробітництва митних органів на кордонах; методика визначення митної вартості; правила застосування мита і митної ставки; митне оформлення операцій з давальницькою сировиною. Головним завданням митних органів є виконання функцій захисту митної території та прискорення руху через кордон.

Світова практика розв'язання міжнародних проблем як в економічній, так і в політичній сфері засвідчила необхідність створення міжнародних організацій. Акти, що приймаються в рамках міжнародних організацій, розв'язують проблему координації діяльності держав-учасниць з імплементації юридично затверджених в їх статутах цілей міжнародного співробітництва, у відповідних сферах суспільного життя в певній сфері взаємовідносин. Такі організації створені і в системі митного регулювання світової торгівлі (Рада митного співробітництва).

Водночас, необхідно зауважити, що їх рішення мають для суб'єктів міжнародного митного права рекомендаційний характер. Обов'язкової юридичної чинності вони набувають тільки за бажанням самих держав, що підтверджується актом ратифікації. Договірна практика міжнародних організацій виходить із узагальнення міжнародно-правових норм і принципів, що регулюють їхню діяльність.

МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В РАМКАХ ПРИКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Прикордонні регіони часто мають специфічний статус та відіграють динамізуючу роль у процесі міжнародного співробітництва. Про це свідчить як інтеграційна практика міждержавних угруповань (наприклад таких, як ЄС, НАФТА), так і співробітництво країн, які не уклали між собою угод щодо утворення більш або менш щільних інтеграційних об’єднань. Ідеться про те, що прикордонні території в особі окремих адміністративно-територіальних одиниць, відповідних органів влади та управління можуть становити специфічну суб’єктність міжнародної економічної діяльності.

Прикордонне співробітництво можна визначити як комплекс форм та інструментів взаємодії між партнерами, які здійснюють кооперацію у сферах промисловості, сільського господарства, транспорту та комунікацій, рекреації та охорони навколишнього середовища, ведуть торгівлю, виступають інвесторами та реципієнтами капіталів, а також реалізують інші форми взаємовигідного соціально-економічного партнерства на географічно близьких територіях.