Вплив кольору на людину

Все життя нас супроводжує  колір. З самого народження кожного  з нас оточують кольори, що виявляють  вплив на організм, нервову систему  та психіку людини. Колір значно впливає на нас: притягує нас і  до нас, викликає різноманітні емоції. Вплив кольору однаковий для всіх, незалежно від статусу, віку та рівня інтелекту. Але в той же час відношення до певного кольору може залежати від культурно-історичних традицій та обрядів, а також ефект від впливу певного кольору залежить від значення цього кольору і того, з чим він асоціюється у даної конкретної людини. 

1. Фізичний вплив  кольору

При фізичній дії  мова йде про вплив кольору  на фізіологію людини. Об'єктивний вплив  кольору підтверджено експериментальним  шляхом і залежить від кількості  та якості кольору, періоду дії, особливостей нервової системи, віку, статі та інших факторів. Безпосередньою фізіологічною дією на весь організм людини пояснюються явища, викликані червоними та синіми кольорами, в особливості при максимальній їх насиченості. Червоний колір збуджує нервову систему, викликає прискорення дихання та пульсу, а також активізує роботу м'язової системи. Синій колір надає гальмівного впливу на нервову систему.  Зелений і синій, заспокоюючі кольори, послаблюють збудження слухового центру, тобто як би послаблюють.

2. Оптичний вплив  кольору

До цієї дії відносяться  ілюзії та оптичні явища, викликані  кольором та змінюючими зовнішній вигляд предметами. Розглядаючи оптичні  явища кольору, всі кольори можна  умовно поділити на дві групи: червоний і синій, так як здебільшого кольори по своїм оптичним характеристикам будуть наближені до якоїсь з цих груп. Виключення складає зелений колір.

Світлі кольори, наприклад, білий або жовтий створюють ефект  іррадації, вони як би поширюються на розташовані біля них біль темні кольори і зменшують пофарбовані в ці кольори поверхні. Наприклад, якщо через щілину стіни з дощечок проникає промінь світла, то щілина здається ширшою, ніж насправді. Коли сонце світить крізь віття дерев, ці вітки здаються більш тонкими, ніж завжди.

3. Емоційний вплив  кольору

При психологічній  дії мова йде про почуття та переживання, які ми можемо відчувати  під впливом того чи іншого кольору. Цей вплив дуже тісно пов'язаний з оптичними особливостями кольору.

Абсолютно зелений  є найспокійнішим кольором. Він нікуди не рухається і не має ні звуку і не викликає ні радості, ні печалі. Ця постійна відсутність руху добре діє на стомлених людей, але може з часом і набриднути. При введенні в зелений колір жовтого він оживає, стає більш активним. При доданні синього, змінюється навпаки, він робиться біль серйозним, вдумливим. Синій же схильний до поглиблення. Темно синій дає елемент покою. Синій, доведений до межі з чорним, віддає призвук печалі. Стаючи більш світлим, синій набуває байдужого характеру і стає людині далеким і байдужим, як блакитне небо. Часто білий колір сприймається як «некольровий». Вій як би символ світу, де зникають усі фарби, всі матеріальні властивості. Тому і діє білий колір на нашу психіку як мовчання. Але це мовчання як би не мертве, а, навпаки, повне можливостей.

Чорний колір, навпаки, діє як дещо без можливостей, як мертва пляма, як мовчання без майбутнього. Рівновагу білого і чорного породжує сірий. Звичайно сірий колір не може дати ні руху, ні звуку. Сіре - беззвучне  та нерухоме, але ця нерухомість іншого характеру, ніж у зеленого кольору. Тому сірий колір - це безшумна нерухомість.

Червоний колір  ми сприймаємо як характерно теплий колір, впливає внутрішньо як життєдайний, живий, турбуючий колір, що, однак, не має легковажності жовтого. На відміну від жовтого червоний колір як би палає всередині себе. Але ідеально червоний колір дуже змінює свій вплив при зміні кольору.

Вибір переважного (улюбленого) кольору людиною визначається його характером і залежить, також, від  соціального фактору.  Характер і виразність кольору може значно змінюватись в залежності від різноманітних асоціацій. Кожен з нас намагається пояснити емоціональну характеристику того чи іншого кольору характером певних предметів, на яких ми звичайно сприймаємо цей колір. Це дуже індивідуальна особливість кожної людини, що залежить від набутого ними досвіду. Встановити тут буд-які правила дуже важко, але з деякою вірогідністю можна припустити, що червоний колір асоціюється з вогнем і кров'ю, жовтий - з сонцем, синій - з небом, водою, зелений - з лісом, лугами.

Історія розвитку жестів 
Мова жестів — це вид спеціального письма, який дає змогу позначати цілі слова, а також літери алфавіту певними жестами. Мову жестів для обміну інформацією використовують як люди з вадами голосових зв’язок та слуху, так і люди без таких вад. Відповідно розрізняють: а) мову жестів для людей без вад органів мовлення (наприклад, в австралійських племенах вдови після смерті чоловіків рік розмовляють лише мовою жестів); б) мову жестів для людей з вадами органів мовлення — глухих чи глухонімих (таких людей за наявними даними від 0,4 до 1,5%). Мова жестів за своїми можливостями не поступаються звуковим мовам, хоча соціально мають нижчий статус.

звуковій мові людей передувала мова жестів, яка почала спонтанно виникати 3 млн. років до н. е. Потім мова жестів стала доповнюватися мовою 20…40 звуків. Лише за 100 тис. років до н. е. мова звуків остаточно витіснила мову жестів. Посилено розвиватися звукова мова почала лише останні 100…40 тис. років до н. е.

В Україні жестова мова існує близько двох століть, тобто, з того часу, як з’явилися перші осередки, громади глухих і відповідно спеціальні школи для глухих дітей (Львівська школа для глухих дітей була відкрита у 1830 році, Одеська - у 1843 році).

Жестова мова, розвивалася і культивувалася у родинах глухих від покоління до покоління. Це геніальний комунікативний витвір людей, у яких неможливе усне спілкування. Це прояв творчої здатності і переконання того, що людина, позбавлена слуху, спроможна творити і творить рідну мову. 
Але до розуміння цього пройшов значний проміжок часу. Період 70-80 років в Україні характеризувався „затишшям”, хоча світова наука, визнаючи жестову мову високорозвиненою системою спілкування, переглядала низку питань, що були тісно пов’язані з проблемами „мова-мислення”, „мова-когнітивна діяльність”, „мова-соціалізація” стосовно нечуючих осіб. Якщо раніше акцентувалася вирішальна роль словесної мови у загальному і психічному розвитку глухої дитини, становленні особистості, то нові наукові дані обумовили зовсім інший підхід до проблеми. Зважаючи, що жестова мова – одна з природних мов людства, не краща і не гірша за будь-яку словесну мову, а просто інша за лінгвістичною структурою і субстанцією, то сама думка щодо „безмовних глухонімих” є, на наш погляд, нетактовною. Йдеться не про заперечення ролі словесної мови в розвитку глухої дитини (її значення загальновідоме), а про скасування монополії словесної мови, оскільки на її місці може бути і жестова мова. 
Зарубіжні психологічні і психолінгвістичні дослідження дали змогу вивчити особливості розвитку глухих дітей, що виховувалися в глухих родинах. Констатувалося, що повноцінна комунікація за допомогою жестової мови дозволяє таким глухим дітям випереджати у розвитку своїх глухих однолітків, котрі виховуються у сім’ях чуючих батьків. Процес оволодіння жестової мови маленькими дітьми в родинах глухих відбувається відповідно вікових закономірностей, виявлених при оволодінні словесною мовою. На початку 90-х років набула поширення наукова інформація щодо вивчення нейропсихологічних механізмів жестової мови (Белугі,Кліма). Провівши ряд досліджень, вони експериментальним шляхом встановили, що діяльність мозкових механізмів, які забезпечують функціонування як словесної , так і жестової мов, побудовано за одними і тими ж принципами. Ліва півкуля, яка домінує в організації нейрофізіологічних процесів, пов’язаних безпосередньо зі словесною мовою, відповідає також і за жестову мову. Саме лівопівкульна локалізація жестової мови – один з найважливіших доказів розвиненості жестової мови як знакової системи і важливої її роль у когнітивній діяльності глухих.

Ральф Густав Дарендорф - англо-германский социолог, философ, политолог и общественный деятель. Экс-председатель Немецкого Социологического Общества, член Европейской Комиссии, директор лондонской школы экономики и политических наук. Родился в 1929 году в Гамбурге. В 1935 году Ральф Дарендорф обучался в Берлине в школе, с 1938 году посещал гимназию. Дарендорф изучал философию и классическую филологию в Гамбургском университете.  В 1952 году защитил там диссертацию по философии "Идея справедливости в мышлении Карла Маркса". С 1952 по 1954 год он изучал социальные науки в Лондонской школе экономики и политических наук. С 1974 по 1984 год руководил. прославленной Лондонской школой экономики и политических наук. 2 года работал в Университете Констанца. В 1982 году он был произведён королевой Елизаветой II в кавалеры Ордена Британской империи. В 1988 году Дарендорф принял британское гражданство, в 1993 году он получил титул барона. 

Конфликт является естественным результатом любой  системы управления. Суть социального  конфликта заключается в различии социальных позиций и ролей в обществе: у одних есть власть и право управлять, у других таких привилегий нет. В результате обострение противоречий внутри общества может быть обусловлено рядом причин: диспропорция в распределении власти и отсутствие свободных каналов перераспределения власти.

Однако, конфликты  в обществе можно регулировать и  управлять. Для этого существуют социальные институты, которые вырабатывают правила поведения для конфликтующих  сторон. Преодоление конфликта подразделяется на несколько этапов: осознание своих интересов противоположными группами, объединение и перераспределение власти. Итогом любой конфликтной ситуации становятся социальные изменения в обществе.