Театральне життя міста Києва

В 1898 році почалося будівництво нового Національного театру опери та балету, у якім було задіяно більш 300 робітників. На жаль, Віктор Шретер не зміг побачити результати своєї роботи, він умер за кілька місяців до закінчення урочистого освячення театру.

Архітектор дуже чуйно підійшов до створення проекту. Враховуючи, що новий оперний театр буде перебувати в історичному центрі Києва, Віктор Шретер подбав про те, щоб споруда  в стилі неоренессансу гармонійно вписалася в архітектурно-природний  ландшафт, і не дисонувала з навколишніми будинками. Будинок театру був не тільки гарним зовні, але й зручним  для глядачів та працівників театру. Сцена нового Київського оперного театру була найбільшою у Росії. Вшир воня сягала 34,4 м, висота була 22,7 м, а глибина - 17,2 м. Приміщення оперного театру обігрівалися за допомогою системи парового опалення, працювала система кондиціювання  повітря, сценічне встаткування відповідало  останньому слову техніки.

На той час Київський міський  оперний театр вражав уяву. У партері, бельетажі й інших 4 ярусах залу могли  одночасно розміститися 1 318 глядачів. В оформленні інтер'єрів переважали оксамит та бронза. Вишукані крісла, люстри та світильники були привезені  з Австрії. Загальна площа приміщень  театру становила 40 210 квадратних метрів, а кубатура - майже 100 000 кубічних метрів. В 1930-х роках, відповідно до нових  ідеологічних віянь, Київський оперний  театр прагли переробити, і додати йому більш пролетарський вид. Але  з якихось причин цей проект так  і залишився нездійсненим.

В 1919 році театр був націоналізований і перейменований у Державний  оперний театр ім. К. Либкнехта. Потім, в 1926 році, його перейменували в Київський  державний академічний український  оперний театр (тому що постановки в  театрі йшли українською мовою ). В 1934 році Київ здобуває статус столиці  Української республіки, і театр  знову перейменовують, цього разу в Академічний театр опери й балету УРСР. Ім'я Тараса Шевченка оперному театру було привласнено в 1939 році.

Протягом більш ніж 80 років будинок  Національної опери в Києві простояв без капітального ремонту. За тривалий час експлуатації прийшли в занепад  конструкції, зовнішній і внутрішній декор, старіло сценічне встаткування. У зв'язку з геологічними особливостями  ґрунту будинок театру став потроху  просідати й тріскатися. Позначалося  й влучення авіабомби в дні  Великої Вітчизняної війни. Перший капітальний ремонт у будинку  Національного академічного театру опери й балету України було проведено  у період 1984-1987 рр. За цей час була проведена грандіозна робота, і в 1988 році оперний театр України  знову розкрив свої двері для  шанувальників мистецтва.

Незважаючи на роки, що пройшли  від дня закінчення реставрації, оперний театр і сьогодні вражає вишуканістю інтер'єрів, урочистістю  й розкішшю. Величезні венеціанські дзеркала прикрашають фойє, мармурові  сходи освітлені дорогими порцеляновими  світильниками; усюди бронза, позолоть, кришталь. Значно змінилася й закулісна  частина театру: збільшилися розміри  сцени, було оновлено сценічне оснащення, перебудована оркестрова яма (тепер  вона розрахована на 100 музикантів), біло придбано новий орган, виготовлений у Чехії по індивідуальному замовленню театру.

Якщо порівнювати історію Національної опери України з іншими видатними  театрами миру, то вона відносно коротка. Перша постійна оперна трупа була організована в Києві лише в 1867 році, але вона швидко зрівнялася в майстерності із провідними театрами Санкт-Петербурга й Москви, і стала однієї із кращих у Російській Імперії. У репертуарі київської опери того часу були такі твори як: "Аскольдова могила" А. Верстовского, "Русалочка" А. Даргомыжского, "Життя за царя" і "Русла нта  Людмила" М. Глинки, "Пікова дама" та"Мазепа" П. Чайковського.

Попередником появи Національної української опери можна назвати  Перший Київський міський театр, який був розрахований на 470 місць. Вистави  тут ішли на російській та польській  мовах. Іноді, у театрі давали оперу  або балет, виступали відомі артисти: Щепкин, Мочалов, Олдрідж, Млотковська, Живокіні. У середині 19 століття з короткими гастролями в Київ приїжджали італійські оперні трупи, які сприяли появі нових шанувальників опери. Але на всі прохання із провінції Петербурзькі влади тривалий час відповідали відмовами, уважаючи оперне мистецтво атрибутом винятково столичних міст, таких як Москва або Санкт-Петербург. Після завершення будівництва нового будинку театру репертуар розширився за рахунок коштів українських композиторів: М. Лисенко "Тарас Бульба", "Рождественська ніч", С. Гулак-Артемівського "Запорожець за Дунаєм", В. Костенко "Кармелюк" та інших.

Сьогодні Національний академічний  театр опери й балету ім. Тараса Шевченка має балетну та оперну трупу, а також симфонічний оркестр. Творча репутація оперного театру незмінно висока вже не одне десятиліття, з  успіхом проходять гастролі в  різних країнах миру. В репертуар  Національного оперного театру України  входять твори Лисенка, Чайковського, Моцарта, Бородіна, Верді, Пуччині, Адана, Леонкавалло, Римського-Корсакова, Мусоргського, а також багатьох інших композиторів зі світовими іменами. В 20 столітті на сцені київського оперного театру в різний час виступали такі виконавці, як: як Марія Литвиненко-Вольгемут, Іван Паторжинський, Михайло Гришко, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мирошниченко, Анатолій Солов’яненко, Вікторія Лукьянець, Галина Туфтина, Анатолій Мокренко, Олена  Потапова, Валерій Ковтун.

Поза увагою автор не залишив  і більш молоді театри, але надзвичайно  прогресивні та колоритні. Без них  вже не обходиться сучасне життя  Київського театрального бомонду. Тож  дещо про сучасність:

• Київський театр на Подолі

На початку XIX століття, в будинку  на Андріївському узвозі 20 «б», який належав меценатові Івану Шатрову, працював домашній театр.Тут проводилися  музично-вокальні вечори, гралися драматичні спектаклі, в цьому будинку бували відомі діячі культури, представники аристократичних сімей, промисловці, меценати, політики.Тепер цей чудово прикрашений історичний будинок, пам'ятник архітектури XIX століття став головним приміщенням театру. 
Після реконструкції, виконаною Київською міською державною адміністрацією і Головним управлінням культури і мистецтв Києва, в цьому будинку відкрилася Театральна вітальня.Тут проходять і вистави діючого репертуару театру, і зустрічі з глядачами, тут працює і адміністрація театру. 
Сам же Київський драматичний театр на Подолі заснований в 1987 році. 
Віталій Малахов - засновник і головний режисер Театру на Подолі, оригінальний режисер - постановник, заслужений артист України. 
Трупа сформувалася в тому ж році, перейнявши театральну естетику свого режисера,-це колектив однодумців, лицарі сцени, дружна артистична сім'я високого професійного і творчого рівня.Його спектаклі завжди викликають великий інтерес публіки, він завжди приводить в здивування публіку, його спектаклі проходять з аншлагом. 
Київський Театр на Подолі за спектакль О. Корнійчука «В степах України» став Лауреатом першої премії театрального фестивалю «Київська пектораль-99» у номінації за кращий акторський колектив року, а режисер Віталій Малахов - Лауреатом фестивалю «Київська пектораль» за кращу режисуру року. 
Драматичне мистецтво України представлено трупою театру в Америці, Великобританії, Греції, Німеччини, Мексиці, Польщі, Єгипті, Туреччині.Вже стали традиційними гастрольні поїздки на знаменитий Единбурзький фестиваль. 
У театрі були загальні постановки разом з режисерами Німеччини, Фінляндії, Польщі.У цьому театрі глядач зустріне оригінальний стиль, гостре відчуття межі між правдою і фальшю у поєднанні з могутнім поривом артистизму, метафоричності, новаторського стилю.У репертуарі театру більше п'ятдесяти п'єс.

• Київський державний театр драми і комедії на лівому березі

 
Серед інших театрів України Київський  державний академічний театр  драми і комедії посідає особливе місце.Театр, що виник на хвилі демократичних  змін у суспільстві наприкінці 70-х  років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців. 
Багато років театр не мав власного приміщення.Спектаклі гралися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці "Україна" та Жовтневому палаці.У травні 1982р.міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру "Космос" на лівобережному масиві.У цій будівлі силами колективу був влаштований "Театр у фойє" - перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і на Україні.Перебудовано приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.21 грудня 1990р.виставою "Я завжди твоя наречена" за О. Іоселіані відбулося офіційне відкриття приміщення театру на лівому березі. 
За час існування премії "Київська пектораль" театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях. 
Сьогодні в репертуарі театру твори: Л. Толстого ("Анна Кареніна", реж.Е.Мітніцькій), О. Островського ("Я вам потрібен, панове!" За п'єсою "На всякого мудреця досить дурості", реж. Е. Митницький) , Ф. Достоєвського ("Довічний чоловік", реж.О.Лісовець), Ф. Сологуба ("Дрібний біс", реж.Ю.Одінокій), Ф. Кроммелінка ("Рогоносець", реж.О.Лісовець), Н. Макіавеллі ("Комедія про принадність гріха" за п'єсою "Мандрагора", реж.Ю.Одінокій), М. Гоголя ("Одруження", реж Ю. Одинокий), Е. Ростана ("Тайна пристрасті пекучої" за п'єсою "Романтики") та ін.

• Національний будинок органної та камерної музики України

На вул.Велика Васильківська знаходиться  Національний будинок органної та камерної музики України.Великий концертний орган був сконструйований в  Чехії спеціально для концертного  залу; має 55 регістрів, що розподілені  по трьох мануальних та педальній  клавіатурах, близько 4000 труб різних розмірів, виготовлених з металу та цінних порід  дерева.Такі можливості дозволяють виконувати музику різних стилів і напрямків, у  тому числі твори сучасних художників.З 1980 року Національний будинок органної та камерної музики знаходиться в  приміщенні Миколаївського костьолу, інтер'єр якого прикрашають кольорові вітражі з Прибалтики, стилізована м'які меблі, виготовлена на Львівській меблевій фабриці, а також високоякісний паркет з Івано-Франківська.

Крім того, в Києві ви можете відвідати безліч різних театрів  з багатим репертуаром, в яких працюють відомі актори і режисери.Це Київський державний театр ляльок, Київський державний театр юного  глядача на Липках, Київський міський  театр опери та балету на Подолі, Київський театр «Актор», Київський  драматичний театр «Браво» і  багато інших театри.Відвідування цих  театрів принесе вам величезне  задоволення та масу позитивних емоцій.

• Театр «Колесо»

Свою історію Київський державний  кафе-театр "Колесо" розпочинає з  травня 1988 року.Засновник і художній керівник заслужена артистка України  Ірина Кліщевська створила перший український  кафе-театр на "київському Монмартрі" (саме так звуть кияни та численні гос ті нашого міста Андріївський узвіз, де в будинку № 8 розташований театр).Цей стародавній та мальовничий  куточок Києва є центром мистецтва  нашого міста.На думку фахівців, саме театр "Колесо" став невід'ємною  частиною культурної карти міста  Києва.

Складалося "Колесо" за зразком  французьких кафе-театрів, але в  українському варіанті.Самобутність полягає  не тільки в зовнішніх атрибутах  кафе-театру.Невеликий за розміром театральний зал (60 - 70 глядачів), маленьке затишне кафе - все це створює  неповторну атмосферу.Своєрідність акторської гри (відстань між сценою і залом  для глядачів менше 2 м), оригінальність репертуару, неповторні акторські індивідуальності - все сприяє тому, що вже більше 15 років театр працює на постійних  аншлагах.Постійна трупа театру налічує 17 акторів.

У репертуарі театру вистави українського класичного репертуару, зарубіжна класика, сучасна світова та українська драматургія.Кафе-театр "Колесо" є призером таких фестивалів як "Театр без кордонів" (Росія), 1-й і 2-й фестивалі - огляди київських  театрів, Міжнародного театрального фестивалю "Слов'янські зустрічі" (Україна).Творчий  колектив представив театральне мистецтво  України на Міжнародному Едінбурському театральному фестивалі (Шотландія).Перебував на гастролях у Польщі, Росії, Франції, США, Румунії, Шотландії.Колектив театру бере участь у міжнародних театральних проектах.

Театр має велику пресу, більше 20 телевізійних та радіо передач.

• Київський театр «Актор»

«Актор» виник у 1987-му році на «перебудовної» хвилі.Все почалося, як водиться, з  ідеї однієї людини.Художній керівник театру, народний артист України Валентин Шестопалов свою акторську кар'єру  почав з 11 років - з головної ролі у виставі «Друг мій, Колька».Далі була студія в театрі ім.І. Франка, навчання в московському ГІТІСі, робота у  Львові, пізніше - київський Театр  Поезії, трупа театру російської драми  ім.Лесі Українки.З таким багажем  і спрагою грати цікаві ролі і  втілювати власне бачення театрального мистецтва Шестопалов прийшов до основи власного театру.

Після того, як експериментальна вистава  «Записки божевільного» за Гоголем  так і не вийшов на сцену Театру російської драми, Шестопалов пішов  у власний «рейс» по хвилях театральної  творчості.Перший сезон відкрився  у квітні 1987-го виставою "Лавка» О. Гельмана - зворушливою історією про  чоловіка і жінку, яка починається  як легкий флірт, переростаючи в пошук  взаєморозуміння і підтримки.Потім  Шестопалов поставив згадані «Записки божевільного» - моноспектакль, який набув  резонансу в театральному житті  Києва, ставши лауреатом багатьох конкурсів  і фестивалів в Україні, так і  за кордоном.Між іншим, обидва спектаклі  досі в репертуарі, і користуються величезною популярністю у глядача.

Нині театр «Актор» налічує  у своєму репертуарі понад 20 п'єс.А  кількість відіграних вистав вже  вимірюється тисячами.Серед них - «Емігранти» С. Мрожека, «Рондо»  за творами В. Розова і М. де Гельдерода, «Маленький принц» Екзюпері, «Блакитна  троянда» Лесі Українки, кілька вистав для дітей.Моновистава «Стіна»  Галини Стефанової, що з'явився на цій  сцені, був відзначений «Київська  пектораль», збирав овації Торонто, Оттави, Вроцлава, Риги.

Спектаклі театру стали лауреатами та призерами фестивалів «Херсонеські ігри» (1994 р.), «Слов'янські зустрічі» (1995 р.), «Художнє Березілля», «Київська  пектораль» (1996, 1997, 2003 рр..) І т. д.

• Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса

Колись Павло Флоренський зауважив: "Якщо є "Трійця" Рубльова - є  Бог". Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: "Якщо є Лесь Курбас - є український театр".  
Як історії, так і театрові ніколи не бракувало мрійників. Та були серед мрійників і такі, котрі зусиллями Архімедового важеля перевернули театральний світ. Лесь Курбас - серед них. Гордон Крег і Адольф Аппіа, Всеволод Мейєрхольд і Костянтин Станіславський, Бертольд Брехт і Антонен Арто - його театральні побратими по ХХ століттю. У ХХІ ми входимо саме з цими іменами.  
Театральний реформатор Лесь Курбас (1887-1937), режисер театру і кіно, актор, драматург, теоретик, педагог, поліглот-перекладач - створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття. (Навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра.) Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як "розумного Арлекіна". Його незавершена за життя теорія "образного перетворення" завершується сьогодні, на початку третього тисячоліття, зусиллями філософів і художників, що шукають кореневу, "архетипову" специфіку Мистецтва. Сучасний віртуальний простір лише сприяє поглибленню цього пошуку.  
Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу 1995 року. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається "тотальність" функцій, легка взаємозамінність "елементів", паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.  
У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру - конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.  
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів: