Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Мая 2012 в 10:50, реферат
Перша світова війна загострила політичні та національні суперечності російської імперії, активізувала визвольний рух поневолених народів проти самодержавства. Під тиском народних мас 2 березня 1917 р. зрікся престолу цар Микола II. Припинила своє існування царська монархія. Другого дня думські лідери створили Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим. На місцях створювалися громадські комітети.
НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
-1- Українська культура в роки Другої світової війни
Внаслідок окупації України її урядові, культурні і наукові установи були евакуйовані і функціонували на території інших республік. Було евакуйовано понад 70 українських вузів. Реалізації оборонних програм була присвячена діяльність Академії наук УРСР. Спеціалісти фізико-технічного інституту розробляли прилади для військової авіації, радіолокації, пеленгації. Інститут електрозварювання, очолюваний Є. Патоном, розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом корпусів танків Т-34, що поліпшило їх міцність і якість.
Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком Богомольцем створив багато нових препаратів. У Харківському інституті переливання крові були організовані пункти заготовки і консервування крові для передачі шпиталям.
Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літератури були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали роботу "Боротьба українського народу з німецькими загарбниками", серію брошур про народних героїв України, авторами яких були М. Петровський, К. Гуслистий та ін. Ці видання мали важливе значення для ідеологічної боротьби з ворогом.
В евакуації виходили українські газети, насамперед партійних органів: "Комуніст", "Радянська Україна", "Література і мистецтво". Твори патріотичної тематики друкувалися в журналах "Українська література", "Україна" та ін. Події війни відображались у творах українських літераторів, до яких належить "Творча сила народу" П. Тичини, "Народ безсмертний" М. Рильського, "Клятва" М. Бажана, "Україна в огні" О. Довженка.
Із України було евакуйовано понад 50 театрів, які продовжували свою діяльність у незвичних, непридатних умовах. Основна увага приділялась виступам у військових частинах та шпиталях.
Великого значення в роки війни набула кінодокументалістика. Спеціальні групи кінооператорів готували бойові кінозбірки про воєнні події. Велике значення мали документальні фільми О. Довженка "Битва за нашу Радянську Україну" (1943), "Перемога на Правобережній Україні" (1945). Українські кіностудії, евакуйовані до Середньої Азії, випускали патріотичні фільми. 1943 р. режисер Марк Донський поставив фільм "Райдуга", що здобув "Оскар". Війна відображалась і в образотворчому мистецтві. Темою робіт українських художників став захист Вітчизни. Особливо сильне враження справляли плакати "В бій, слов'яни" і оригінальна серія "Гнів Шевченка – зброя перемоги" В. Касьяна, плакати І. Литвинського та інших художників.
Плідно працювали у роки війни українські скульптори. Так К. Діденко створив серію скульптурних портретів командирів партизанського руху С. Ковпака О. Федорова, С. Руднєва.
В іншому руслі розвивались культурні процеси на тимчасово окупованій території України. Німецькі окупанти, заграваючи з українським населенням, відновили діяльність УАПЦ, однак жорстко її контролювали.
В умовах окупації німці завдали непоправної шкоди культурному надбанню українського народу, знищуючи та вивозячи у Німеччину пам'ятки української культури.
Деякі діячі культури України стали співучасниками військових злочинів, здійснених німцями в Україні. Так, відомий український історик А. Оглобін, що обіймав посаду київського бургомістра, керував складанням списків київських євреїв, що підлягали розстрілу. До цих списків потрапили близько 34 тис. осіб. Саме він. підказав німцям, що доцільніше проводити масові розстріли в Бабиному Яру, а не в Голосіївському лісі, як планувалось. Він же перекладав на українську мову наказ "Всім жидам Києва", де говорилось про явку євреїв 29 вересня 1941 р.
-2- Лібералізація духовного життя в СРСР. Ситуація в Україні.
Особливості перебудовчих процесів в Україні. Перебудовчі процеси в Україні в цілому збігалися із загальносоюзними перетвореннями, але мали свої особливості.
Увага центрального керівництва до України. Українська офіційна влада була вимушена підтримувати політику центрального керівництва, хоча компартійна еліта республіки з часом все більше розуміла. що політика «перебудови» реально погрожує її необмеженій владі. Сам М. Горбачов, як і його попередники, добре розумів значення України для Союзу і до останніх днів свого лідерства пильно стежив за ситуацією в республіці, намагаючись будь-якими способами утримати її у складі СРСР. Ставши генеральним секретарем, він уже в червні 1985 р. прибув у республіку для просування ідей «перебудови».
Панування консервативних сил у керівництві республіки. Зміни, що відбувалися в Україні, істотно відставали від відповідних процесів в інших республіках, особливо прибалтійських. Першим секретарем ЦК КПУ аж до осені 1989 р. залишався В. Щербицький, який мав репутацію консерватора. Оточення В. Щербицького віддавало перевагу командно-адміністративним методам керування, дотримувалось централізму і твердої регламентації всіх сфер життя суспільства. Проблеми розвитку державності України, на думку В. Щербицького, узагалі не існувало. Український народ, стверджував він, «задовольнившись соціалістичною державністю, досяг справжнього національного відродження». Нічого не змінилося в політиці компартії України і з вересня 1989 p., коли першим секретарем ЦК КПУ став В. Івашко.
Утрата керівних позицій КПУ. Займаючи протягом десятиліть монопольну позицію в українському суспільстві, майже тримільйонна компартія України не була готова до діяльності в умовах політичної конкуренції, яку почали створювати їй демократичні сили, зокрема Народний Рух, Українська Гельсінська спілка, Асоціація «Зелений світ» та ін.
Керівна партійна еліта не бажала прислухатися до голосу критично мислячих комуністів, які в умовах «перебудови» пропонували, щоб компартія України вийшла зі складу КПРС, проголосила свою самостійність і проводила політику в інтересах українського народу. Керівництво компартії України відхилило пропозиції та дотримувалось традиційного курсу, що формувався в Москві і не враховував національні особливості та злободенні потреби республіки. Вище партійно-державне керівництво України, згідно зі вказівкою з Москви, приховало від населення дійсні масштаби аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 р. Це була екологічна катастрофа світового масштабу, яка призвела до небаченого забруднення біосфери, опромінювання та смерті тисяч людей. Керівництво УРСР, яке не вжило заходів для захисту людей від радіації, вже в 1989-1990 pp., коли широкій громадськості стали відомі численні факти його бездіяльності в цей трагічний час, остаточно втратило залишки авторитету в республіці.
Науково-технічна революція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX століття, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.3- Розвиток науки, освіти і культури в Україні в контексті науково-технічної революції.
Перша науково-технічна революція (XV—XVII століть) відкинула систему Аристотеля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зусиллями Коперника, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та інших вчених створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується масштабним розвитком промислового виробництва. На зміну феодальній суспільно-економічній формації прийшла капіталістична, що характеризується розвитком продуктивних сил і ускладненням виробничих відносин.
Друга науково-технічна революція (XIX століття) зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи і утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі на основі атомістичної теорії і періодичного закону в хімії, вчення про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинної й еволюційної теорії у біології. Вплив науки ще більше виявляється у розвитку продуктивних сил, з'являються нові галузі виробництва, загострюються суперечності з виробничими відносинами у суспільстві.
Третя науково-технічна революція (з кінця XIX століття) почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світосприймання, яка характеризується кількісними фізичними властивостями мікросистем. У ході цієї революції наука проявляє революціонізуючий вплив на розвиток виробництва і виробничих відносин. Науково-технічна революція (НТР) розпочалася у фізиці, поширилася потім на хімію, теоретичну і технічну кібернетику, космознавство та інші науки. До середини 50-х років вона охопила біологію і набула, таким чином, загального характеру.
Четверта науково-технічна революція (з кінця XX століття) охопила інтелектуальну діяльність, починаючи з інформаційних образів в економіці, штучного інтелекту у нових технологіях і продовжується в біології, інформатизації суспільства, розвивається світова глобалізація у науці і техніці.
Хто володіє інформацією, той володіє світом — так характеризується інформаційна революція, яка поширюється у всіх галузях науки, техніки, виробництві, соціології, суспільстві.
Розвиток науки і техніки пов'язаний з ускладненням методів і форм наукових досліджень, використанням складної апаратури (атомних реакторів, прискорювачів елементарних часток, машинних комплексів та ін.). В сучасних умовах масштабні наукові дослідження провадяться великими колективами, а вчений є їх активним учасником. Таким чином, науково-технічна революція зумовила індустріалізацію науки.
Основними рисами НТР є:
швидкість розвитку науки, перетворення науки в безпосередню виробничу силу;
всеосяжність;
зміна технічної та технологічної бази господарства світу.
-4- Проголошення незалежності України. Нові тенденції розвитку її культури.
Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України»[1] та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні»[2].
А К Т ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Про проголошення незалежності України
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,
- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує
н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
24 серпня 1991 року
П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
Про проголошення незалежності України
( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 38, ст.502 )
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є:
Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.
З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.
1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.
Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК
м. Київ, 24 серпня 1991 року
N 1427-XII
П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про військові формування на Україні
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 38, ст.506 )
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України.
2. Утворити Міністерство оборони України.
3. Урядові України приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Національного банку України.
Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 24 серпня 1991 року N 1431-XII