Історія та технологія будівництва пірамід

ЗМІСТ

           ВСТУП...................................................................3ст.

РОЗДІЛ 1  Єгипетські піраміди……………………………………………….5ст

1.1. Історія та технологія  будівництва пірамід…………………………............5ст

1.2 Три знамениті піраміди - усипальниці Хеопса, Хефрена і Мікеріна……..10ст

РОЗДІЛ 2  Загадки  древніх пірамід…………………………………… …….16ст                        

 2.1. Секрети древніх математиків ……………………………………………..1.6ст                      

2.2. Книга на каменях …………………………………………………………..17ст                                                

2.3. Таємниці підземелль ………………………………………………………17 ст                         

ВИСНОВОК……………………………………………………………. ………22ст

Список використаної літератури……………………………………………. 23ст                 

                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               ВСТУП     

 

     Майже  п'ять тисячоліть тому єгипетський  фараон Джосер і його геніальний  зодчий Імхотеп вирішили спорудити споруду, якої ще не бачив світ –колосальну гору з каменю, побудовану за суворим математичним розрахунком, таку міцну, щоб простояла до кінця віку. Будівництво цієї першої в світі піраміди тривало більше двох десятиліть, а кількість працівників –військовополонених, рабів, добровільних помічників - обчислювалася десятками тисяч.     

Протягом двох наступних століть єгипетські фараони за прикладом перших будівельників піраміди споруджували собі гробниці.

За цей порівняно  невеликий термін були споруджені великі піраміди, які донині вражають і захоплюють  натовпи туристів. Але зведення цих грандіозних рукотворних гір припинилося так само раптово, як і почалося.

«Батько історії» Геродот назвав єгипетські піраміди «першим чудом світу». 
Минулі тисячоліття не тільки підтверджують цю назву, але і все більше 
примушують дослідників вважати це «диво» найбільшим і таємничим з 
всіх, відомих людству.

 

                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    

РОЗДІЛ 1 Єгипетські піраміди

 
            1.1.    Історія та технологія будівництва пірамід      

 
     Все на світі боїться  часу, а час боїться пірамід. 
Вони піднімаються серед гарячих пісків Лівійської пустелі і тягнуться на десятки кілометрів від сучасного Каїра до Фаюмського каналу. 
Найдавніша - піраміда фараона Джосера - споруджена біля п'яти тисяч років тому. Її висота 60 метрів. Будівельник першої піраміди Імхотеп був архітектором, лікарем, астрономом, письменником, радником фараона.  
Протягом багатьох століть вважався найбільшим мудрецем стародавності, а в пізні часи був обожнений, у його честь споруджувалися статуї і храми.

Піраміди служили  фараонам, відповідно до їх релігії, сходами, по якій вони сходили на небо. Тому самі древні піраміди були східчастими, мали форму сходів, і тільки в більш  пізніх стіни гладкі.  
Археологи нарахували 80 пірамід. Не всі вони дійшли до наших днів. 
Найвідоміші три великі піраміди біля Гізи: Хеопса (Хуфу), Хефрена 
(Хафра) і Мекерина (Менкаура). Найбільша з них, піраміда Хеопса.

 Спочатку  вона піднімалася на 147 метрів, але 
через наступ пісків її висота зменшилася до 137 метрів. Кожна сторона 
квадратної основи піраміди складає 233 метра, або, якщо бути точним, 
одна сторона довше іншої на 20 сантиметрів, тобто помилка усього в 0,0009. 
Площа піраміди більше 50 тисяч квадратних метрів.  
Піраміда складається з двох мільйонів трьохсот тисяч кубічних блоків вапняку з гладко відшліфованими сторонами. Підрахували, що кожен блок важить в основному 2,5 тонни, а найважчий - 15 тонн. Загальна вага піраміди близько 5,7 мільйона тонн. Камені її тримаються власною вагою - ніякого сполучного матеріалу немає. Незважаючи на це, блоки настільки ретельно пригнані один до іншого, що щілина між ними не більше п'яти міліметрів. Така майстерна робота каменотесів викликає подив. Адже вона виконана в основному кам'яними знаряддями.

Дослідників, які намагалися з'ясувати, яким чином древні будівельники змогли спорудити таке грандіозне спорудження, і ще не просто спорудити, а додати йому геометрично правильну форму піраміди, все це ставило в безвихідь. Іноді, як і про мегалітичні споруди, висловлюється думка, що піраміди не міг побудувати народ, що живе в бронзовому столітті, і що в створенні цих колосальних споруджень приймали. інопланетяни.

Поступово таємниця зведення пірамід розкривалася. Тепер  думають, що

піраміди, найбільш вірогідно, будувалися так. На правому березі Нілу в

каменоломнях  поблизу Мемфіса тисячі людей  були зайняті видобутком білого тонко  зернистого вапняку. У скелі позначали  межу майбутнього блока, потім по цих межах видовбували глибоку  канаву, а в неї забивали клини  із сухого дерева, що обливали водою. Дерево розбухало, збільшуючись в обсязі,  тріщина розширювалася, і, зрештою, моноліт відокремлювався від скелі. Потім кам'яну брилу на місці обробляли інструментами з каменю, міді і дерева.

Вона здобувала  форму стандартного куба. В околицях Асуана і зараз

існують древні каменоломні, на території яких знайдено багато готових

блоків. Як виявилося, це був брак.

Оброблені блоки  на човнах перевозили на інший берег  Нілу. Далі їх везли по спеціально прокладеній  дорозі, на будівництво якої пішло 10 років і яка, за словами Геродота, тільки трохи простіше спорудження пірамід. Потім у підніжжя майбутньої піраміди лицьову сторону ретельно шліфували, використовуючи для цього камінь і пісок. Піраміда зводилася на корінному вапняковому масиві, розчищеному від наносного піску і гравію. Геродот стверджує, що спорудження піраміди тривало 20 років. Під час щорічних розливів Нілу селяни були вільні від сільськогосподарських робіт, і над спорудженням піраміди працювало безупинно протягом кожних трьох місяців по 100 тисяч чоловік. Англійський археолог Фліндерс Петрі вважає, що 100 тисяч будівельників, працюючи по три місяці в році, могли б звести велику піраміду швидше, ніж за 20 років.

Щоб підняти  блоки, єгиптяни будували з цегли  і каменю похилий насип з кутом підйому близько 150. У міру того як споруджувалася піраміда, насип подовжували. Діодор Сицилійський стверджував, що по цих насипах камінь тягли на дерев'яних санях. І дійсно археологи виявили залишки таких саней. Сучасні дослідники вважають, що для зменшення тертя трасу постійно змочували водою, так що полози легко ковзали по грязюці. Потім за допомогою дерев'яних важелів блоки встановлювали на місце. Коли будівництво в основному закінчували, похилий насип розрівнювали, а поверхню піраміди закривали облицьованими блоками.

Піраміди, може бути, найвідоміші архітектурні споруди  у світі. З інженерної ж точки  зору, це примітивні будівлі, гори складені людьми. Проте мета була досягнута - піраміди стали вічними монументами, переживши тисячоліття. Вперше були побудовані настільки високі споруди, що залишилися  аж до Ейфелевої вежі своєрідним рекордом.

Піраміди і  Сфінкс, що втім також входить до складу похоронного комплексу піраміди Хефрена, належать до найбільш характерних  монументальних пам'ятників стародавнього Єгипту. Піраміди були класичним типом царської усипальниці в епоху Стародавнього царства, а в менш монументальному виді, зберігаючи свою зовнішню форму, зводилися також для фараонів Середнього царства. Найдавнішим видом гробниць царів Єгипту, що виникли до пірамід, були мастаби. Слово "мастаба" відноситься вже до арабського часу і пов'язане з тим, що форма цих трапецієподібних у розрізі гробниць нагадувала арабам великі лавки, що називалися "мастаба". Загальних назви піраміди у теперішньому значенні цього слова в єгиптян не було. Окремі піраміди носили назви, пов'язані з іменами фараонів, яким вони належали. Піраміда Хеопса називалася, наприклад, "Гір живе на обрії ", Хефрена -" Великий Хефрен ", а Мікеріна -" Божественний Мікерін ".

Можливо, що грецьке слово "піраміда" походить від єгипетського вираження per-em-us тобто від терміна, що означав висоту піраміди. Видатний російський єгиптолог В. Струве думав, що грецьке puram. походить від давньоєгипетського p'-mr.

Найдавніші  царські гробниці, які відносяться до 1 династії, мали форму мастаб і споруджувалися з цегли-сирцю. Вони будувалися в Нагада й Абідосі у Верхньому Єгипті, а також у Саккарі, де знаходився головний некрополь Мемфіса, столиці правителів перших династій. У наземній частині цих будівництв знаходилися молитовні і приміщення з похоронним інвентарем, у підземної – похоронні камери. Особливої ​​уваги заслуговують залишки двох царських мастаб в Нагада і Сакарі з архітектурним опрацюванням фасадів. Перша з них, яка відноситься до 1 династії, відкрита французьким ученим Жаком де Морганом, має фасад, розчленований виступами, що нагадують фасад царського палацу. Друга -мастаба Анджиба в Сакарі, названа також мастабою Небетки, споруджена також у період 1 династії, спочатку мала з трьох сторін східчасту форму, а з четвертої - вид вертикальної стіни. У пізніший період мастака Небетки була значно розширена, а її зовнішня стіна була прикрашена виступами, що нагадують обробку фасаду мастаби з Нагада. Нині вважається, що мастаби типу гробниці Небетки послужили зразком для Імхотепа, будівельника знаменитої східчастої піраміди Джосера, другого правителя III династії. Діяльність Імхотепа, що був верховним сановником і начальником усіх будівельних робіт Джосера, цінувалися вже в древньому Єгипті. Пізніше ж час Імхотепа вважали віщуном, покровителем науки і медицини, а греки ототожнювали його з Асклепієм.

    Комплекс  якнайкраще збережених мастаб, а  також пірамід епохи Древнього  царства, знаходяться на території  найбільших царських некрополів  на західному березі Нілу, у пустелі, у районі древньої столиці Єгипту - Мемфіса. Ці некрополі нині носять назви розташованих тут арабських селищ, таких як Абу-Роаш, Гізе, Сакара, Дашур, Медум. Вони тягнуться починаючи від Дельти Нілу уздовж його західного берега, убік Фаюмського оазису - району, де пізніше споруджувалися піраміди фараонів Середнього царства, розширили територію царських некрополів у південному напрямку. У процесі археологічних розкопок, проведених у 1932-1956 роках англійськими вченими С. Ферсом і У. Емері, у Саккарі було відкрито чотирнадцять великих мастаб.

 На думку  Емері, це були гробниці правителів 1 династії, таких як Гор-Аха, Джер, Уаджі і цар Ден. Труднощі визначення, чи були ці гробниці дійсним місцем поховання царів, полягає в тому, що їх же гробниці, менші по розмірах, але схожі по конструкції, знаходилися також і в Абідосі, де при деяких з них були виявлені царські стели. 
Факт, що кожний фараон мав дві гробниці - одну в Нижньому, іншу у Верхньому Єгипті, здається нам цілком зрозумілим, оскільки безпосередньо після об'єднання країни двоєдиний характер єгипетської держави як і раніше відбивався в титулатурі фараонів, у знаках їхньої влади, а також в організації державних установ. Не можна, однак, стверджувати з повною впевненістю, що гробниці в Абідосі мали характер кенотафів. Точне визначення місця поховання фараона утрудняє також факт існування на території самої 
Саккари двох або навіть трьох мастаб, приписуваних тому самому фараону. 
    Проте, якщо навіть відкриті Емері мастаби не були царськими усипальницями, значення його відкриття полягає в тому, що знайдені в них друку, а також написи на предметах похоронного інвентарю, дозволяють встановити точну дату цих будівництв.

При III династії некрополь в Сакарі збагатився новим, домінуючим архітектурним комплексом, яким стала знаменита східчаста піраміда Джосера разом з її похоронним ансамблем. Археологічні роботи велися тут вже з початку XIX століття. Новітні дослідження дозволяють припустити, що Імхотеп збудував це будівництво на більш ранній мастабі, побудованої в цьому місці для попередника Джосера, його старшого брата фараона Санахта,  якого Манефон вважає засновником III династії. Не виключено, що збереглася дотепер піраміда Джосера, що має шість виступів,  облицьованих блоками вапняку (збереглися їхні залишки), є лише серцевиною величезного початкового спорудження. Бо ми не знаємо, чи була це облицювання остаточною зовнішньою оздобою будівництва або ж, як пізніше в Медуме, її внутрішньою частиною, оскільки проект надання цій гробниці так званої класичної форми не був очевидно здійснений. Піраміда в процесі будівництва неодноразово розширювалася - остаточна площа,  яку вона займає, має розміри 140 х 118м, висота піраміди досягала близько 60м.

Спочатку вхід у піраміду з її північної сторони  вів по сходах вниз.

Другий вхід знаходився в підлозі заупокійного храму, що примикає до піраміди також  з північної сторони. У її східної  стіни знаходився сердаб, збудований з блоків вапняку, близьких по розмірах до блоків, яким була облицьована піраміда. У сердабе була знайдена статуя сидячого фараона, що знаходиться нині в зборах Єгипетського музею в Каїрі. Похоронна камера поміщалася під первісної мастабої, приблизно по середині і, таким чином, на південь від центру пізнішої піраміди. Можливо, що усередині цієї камери, викладеної червоним гранітом, знаходився дерев'яний саркофаг. На схід від склепу були відкриті два приміщення, облицьовані чудовими блакитними фаянсовими плитками, частина яких нині зберігається в каїрському музеї. Під пірамідою були виявлені також підземні галереї з двома алебастровими саркофагами, крім цього, там було знайдено 30 000 кам'яних судин, багато з яких були розбиті каменями що обрушилися стелі коридору.

Цілий похоронний комплекс піраміди Джосера займав площу  в 500 х 280м і був оточений розчленованої виступами стіною, що нагадувала стіни фортечних споруд. Крім одного дійсного входу, ця огорожа мала тринадцять помилкових дверей. На південь від піраміди Джосера був виявлений з таким же плануванням похоронних камер; можливо, що вона була відразу ж задумана як спорудження, безпосередньо пов'язане з головною пірамідою тобто як так звана піраміда - сателіт. Її зовнішні стіни вінчав фриз із зображенням кобр.

У межах території  похоронного ансамблю знаходився також  комплекс молінь, присвячених царському ювілею, що називається "хебсед". Вони були накриті характерними опуклими дахами, підтримуваними каннелированной напівколонами. Стовбури цих колон не мали капітелей, вони були прикрашені спускаються з двох сторін рельєфними листами.

Імхотеп зумів  геніально втілити камені деякі форми, властиві колишній архітектурі, головним будівельним матеріалом якої була цегла-сирець і очерет. Колони, вкопані в стовпи головного коридору, що вів у святилище, мають каннелюри, що нагадують на перший погляд іонічні колони.

Насправді ж вони є монументальним повторенням у камені форми пучків тростини. Інші напівколони, що прикрашають стіни, увінчані капітелями у вигляді розкритих квіток лотоса. Сама кладка стін з ретельно обтесаних довгастих блоків вапняку нагадує техніку цегельної кладки.

Архітектура Імхотепа, що мала значні новаторські, творчі досягнення, не позбавлена ​​була, однак, і недоліків. Застосування в кам'яному зодчестві елементів, характерних для споруджень з цегли, очерету і дерева, не завжди було вдалим, оскільки архітектурні можливості нового матеріалу тобто каменю не були ще в той час цілком вдосконалені.