Історія та сучасні проблеми української термінології

     Дуже  потрібним напрямом термінознавства  є стандартизація термінології, тобто  вироблення термінів-еталонів, які  б відповідали всім лінгвістичним  і логічним вимогам до термінів. Тому 1992 р. наказом Міносвіти та Держстандарту  було створено Технічний комітет  стандартизації науково-технічної  термінології (на базі Львівського  політехнічного інституту). Згодом до складу Комітету увійшли також Київський  політехнічний інститут, Інститут української мови НАН України та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики.

2. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ  УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ 

     Особливістю нашого часу є те, що нарешті після  багатьох років поневірянь та утисків  українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Поступово  на державну мову перейшла освіта і  переходить наука. Як писав колись І. Огієнко, «українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…» [ 2, С. 198] .

     Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого  третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х років з’явилася  низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали  прогалину спеціальних назв і  понять. Звичайно, не усі лексикографічні  праці відповідали духові і завданням  часу, але кожна з них по краплиночці  додавала снаги нашій науковій мові, пробуджувала її від десятилітньої  сонливості, заставила запрацювати  на рівні найпрестижніших європейських мов, а може, й краща.

     За  останні десять років з’явилося  близько сотні різноманітних  термінографічних праць різного  статусу і ґатунку, які виходили у різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу  термінологічної справи, які друкувалися  як на сторінках періодики, так і  на сторінках спеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій. Уся ця продукція є наслідком живого діалогу між фахівцями-ученими, спеціалістами різних сфер і філологами, що відбувається постійно на внутрішньовузівських і міжвузівських семінарах, термінологічних нарадах і конференціях як регіонального, державного, так і міжнародного рівня.

     Уже давно побутує думка, що в Україні  на сьогодні є кілька термінологічних  центрів, основні з яких знаходяться  у Харкові, Києві і Львові. Зокрема  Львівський термінологічний центр, започаткований у свій час на кафедрі  української мови Львівського національного  університету ім. Івана Франка, успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця і установа при державному університеті «Львівська політехніка». Це Комітет науково-технічної термінології, який веде широку просвітницьку роботу, виконує державне замовлення на створення держстандартів, а також плідно працює в лексикографічному та організаційному напрямах. Так, під егідою центру за останні десять років з’явилися такі словники: «Російсько-український електрорадіотехнічний словник» (за ред. В.С Перхача), «Російсько-український та українсько-російський словник з радіоелектроніки» (Б. Рицар, К. Семенистий, І. Кочан); «Російсько-український словник термінів і зворотів з технології нафти» (А. Зелізний, Г.О. Літковець, З.В. Гуменецький, М. Ганіткевич); «Російсько-український словник з хемії та хемічної технології» (А. Зелізний та М. Ганіткевич); «Російсько-український автошляховий словник» (І. Фецович), «Англійсько-український словник-довідник інженерії довкілля» (Т. Балабан) тощо.

     Одним з напрямів роботи Комітету є проведення міжнародних термінологічних конференцій  з проблем української термінології.

     1−2  жовтня 2010 року в приміщенні Національного  університету «Львівська політехніка»  відбулась чергова XI Міжнародна  наукова конференція на тему: «Проблеми української термінології  СловоСвіт 2010». Організаторами наукової конференції були: Міністерство освіти і науки, Держспоживстандарт України, НУ «Львівська політехніка», Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, Наукове товариство імені Тараса Шевченка та Львівське відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

     У роботі конференції брали участь близько 150 провідних українських  та зарубіжних науковців, філологів, термінологів, інженерів. Тематика конференції охопила  теоретичні та практичні питання  сучасної української науково-технічної  термінології та її стандартизації, а  саме: теоретичні засади термінознавства  та лексикографії; лексикографія та міжмовні зв‘язки; нормування та стандартизація термінології; термінологія природничих і гуманітарних знань.

     Урочисто  відкрив пленарне засідання конференції  голова Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології Держспоживстандарту  та Міністерства освіти і науки України  Богдан Рицар, який поінформував присутніх  про практичне втілення в життя  напрацювань і ухвалень попередніх конференцій, небайдужість до проблем  української мови не лише учасників  заходу з України, а й з діаспори, які регулярно видають різноманітні словники. Також, він наголосив, що термінологія є базою всіх наук, адже, ніхто  не може займатися наукою не володіючи  тією чи іншою термінологією. З вітальним  словом також виступив ректор НУ «Львівська політехніка» Ю. Бобало, наголосивши на необхідності проведення цієї конференції як справи важливої державної ваги.

     Традиційно  у конференції, за погодженням із Держспоживстандартом України, прийняло участь ДП «Львівстандартметрологія», фахівці якого представили доповідь на тему: «Термінологічна проблематика реєстрування технічних умов» за авторством В. Друзюка та Г. Сімчук. Із доповіддю виступала начальник сектору реєстрації технічних умов та документів УкрСЕПРО ДП «Львівстандартметрологія» Г. Сімчук, яка поділилася досвідом вживання українських технічних термінів, проблемами, які спричиняють труднощі під час перевіряння і реєстрації технічних умов. Також, доповідач виклала низку рекомендацій щодо очищування української технічної термінології від двоякого тлумачення термінів у нормативних документах. Щоб забезпечити українську технічну термінологію від двоякого тлумачення термінів при розроблянні нормативних документів необхідно: користуватися нормативними словниками; постійно вдосконалювати і працювати над створенням нових нормативних словників; реалізовувати в офіційних документах центральних органів законодавчої та виконавчої влади рекомендації і резолюції документів різних наукових конференцій з української термінології; піддавати мовно-термінологічній експертизі й науково-технічному редагуванню нормативні документи.

     Чималу  увагу викликали питання процесових прикметників в науковій мові; проблем запровадження міжнародної електротехнічної термінології в Україні; варіантність термінів у спеціальних двомовних словниках на прикладі «Російсько-українського та українсько-російського словника термінів будівництва й архітектури»; формування віддієслівних термінів на прикладі програмної інженерії тощо.

     За  підсумками проведення конференції  було прийнято ухвалу, спрямовану на вирішення  актуальних проблем покращення стану  української фахової мови і термінології, враховуючи пропозиції учасників щодо розроблення та впровадження термінологічних  стандартів, унормування правил транслітерування, видання та перевидання термінологічних  словників тощо.

     Багато  що змінилося від часу проведення останньої конференції, однак і  досі йдуть суперечки з приводу  деяких державних стандартів, з приводу  правопису наукових слів, а також  з приводу передачі іншомовних слів українською мовою. Нам видається, що на часі постало питання вироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивався рівно  і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження і  становлення. Вироблення стилю зніме  чимало питань перекладу окремих  термінів, бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті  слова чи фрази, не вживати дієприкметникових  форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: «Виявилося…що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назов». 
 
 

ВИСНОВКИ 

     У наш час, коли українська мова стала  державною, актуальними завданнями національного мовознавства є створення і внормування терміносистем, міжнародне узгодження термінів, теорія і методика термінологічної роботи.

     Упродовж  останніх десятиліть українська термінологія є об'єктом широкого зацікавлення науковців, які досліджують її в синхронному та діахронному аспектах з метою впорядкування та систематизації.

     Дослідження галузевих термінологій пов'язані  з розглядом вузькоспеціальних питань про зміст та історію тієї чи іншої науки, з вирішенням загальних проблем лексикології, дериватології, граматики та історії літературної мови, а також найбільш складних проблем загального мовознавства (проблеми знака, значення, слова і поняття).

     Отже, найскладнішим у вирішенні проблеми є те, що в українському мовознавстві якщо й зустрічаються праці, присвячені дослідженню галузевих термінологій, більшість із них вже застарілі та не відповідають актуальним потребам суспільства. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 

1. «Вісник» Державного університету «Львівська політехніка»: Матеріали 6-ї Міжнародної наукової конференції, № 402. − Львів: Вид-во Державного університету «Львівська політехніка», 2000. – 420 с.
2. Д’яков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення: семантичні та соціолінґвістичні аспекти. – К.: Вид. дім «КМ Academia», 2000. – 218 с.
3. Комова М.В.Українська термінографія (1948–2002): Бібліографічний покажчик. – Львів: Ліга-Прес, 2003. – 112 с.
4. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: Підручник. – Львів: Світ, 1994. – 216 с.
5. Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К.: Либідь, 1999. – 240с.
6. Полюга Л.М. Здобутки і втрати української термінології та термінографії за десять років Незалежності // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – Львів, 2002. – № 453: Проблеми української термінології. – С. 21–24.
7. Сербенська О.А. Формування і розвиток української наукової термінології // Наукове товариство імені Тараса Шевченка і українське національне відродження. Зб. наук. пр. і матеріалів першої наукової сесії НТШ (березень 1990 р.). – Львів, 1992. – С. 141–147.
8. Сучасна українська мова: Довідник / Л. Шевчено, В. Різун, Ю. Лисенко; За ред. О. Пономарева. – К. : Либідь, 1993. – 336с.
9. Сучасна українська мова: Підручник / О. Пономарів, В. Різун, Л.Шевчено, та ін. ; За ред. О. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – 400 с.
10. Український правопис / АН України, Інститут мовознавства, Інститут української мови. – К.: Наукова думка, 1993. – 240 с.
11. Хроніка НДІМ (Науково-дослідного інституту мовознавства) 1933–1934 роки // Мовознавство. – 1984. − № 2. − С. 139–145.