Індійський танок. Костюм для виконання храмового танцю

Кучіпуді - вид танцювальної драми (мал. 9).. Назва цього стилю походить від регіону, в якому він сформувався: село Кучелавапурі.

Традиції цього класичного танцю сходять до давніх часів. Вважається, що вже в Ι столітті до н. е. це мистецтво було поширене на території  сучасного штату Андхра Прадеш.

У наші дні ця техніка динамічно  розвивається як у середньовічній формі (танцюристи тільки чоловіки, драматичні постановки), так і в старовинній традиційній (вона ж і новітня - у виконанні жінок). Кучіпуді являє собою синтез музики, поезії, театрального мистецтва, естетики руху, міміки та жесту. Відповідно до древньої традиції танцівниця стилю Кучипуді декламує і танцює одночасно. У цьому полягає одна з особливостей стилю. Звичай сольного виконання Кучіпуді сходить до трьох традицій: храмової (А Сампрадая), "концертної" (Качеріатта) і мовної (Бхагаватам).

Катхак - танець, який народився на півночі Індії (сучасні штати Раджастан і Уттар Прадеш). Назва цієї танцювальної техніки походить від санскритського кореня "катха", що означає "історія, оповідання". Існувала особлива група професійних танцюристів-оповідачів, що прикрашали свою розповідь співом, музикою, елементами танцю та акторською грою. (мал. 10).

Катхак - результат сплаву двох культур: індуістської і персидської. Більше, ніж будь-який інший танцювальний стиль Південної Азії, Катхак висловлює естетику ісламської культури. Це інтелектуальне мистецтво, яке вимагає від виконавця знання поезії, музики, ритму, найскладніших навичок танцю, вишуканої грації та пластики. Катхак у сучасному вигляді склався в XIX столітті. Техніка Катхак відрізняється великою кількістю поворотів, м'якими пластичними рухами рук.⁷

Мохіні Аттам - з'явився у штаті Керал. Відрізняється особливою пластикою, м'якістю рухів і чарівністю ліній. Являє собою найчистіше втілення Ласьям - витонченого жіночого стилю танцю, джерелом якого є богиня Парваті. Мохіні Аттам - це танець чарівниці. (мал. 11).

Схиляння тіла з боку в бік (положення атібханга) - це постійний елемент стилю Мохіні, як і широка хода з частим погойдуванням. Ритмічні варіації граційно виконуються танцівницею з пластичної легкістю, плавними танцювальними рухами і роботою ніг.⁸

Бхарата Натьям – найдавніший танок, є прабатьком інших танцювальних технік(мал. 12).. Колиска Бхарата Натьям – південь Індії; цей танцювальний стиль був найбільш поширений на території сучасних штатів Таміл Наду, Карнатака і Андхра Прадеш. На стінах храмів, що знаходяться на території цих штатів, можна побачити висічені з каміння різні танцювальні пози цієї техніки.

Назва стилю складається з декількох санскритських складів: склад "бха" означає "бхава" - почуття, емоції; "ра" - "рага" - мелодія; "та" - "таламо" - мистецтво ритму; "натьям" означає "танець". Мистецтво Бхарата Натьям поєднує в собі музику, танець і драму.⁹

Йому властива підкреслена геометрія поз і симетрія малюнку танцю, різкі, ясні й точні рухи, велика умовність жестів і міміки. Бхарата Натьям виконується в повільному і середньому темпі.¹⁰

 

 

 

 

 

Ι.4. Роль костюму в індійському танці 

 

Костюм – важлива частина танцювального мистецтва. Він надає танцю виразності, робить його індивідуальним, підкреслює рухи танцівниці. Костюм робить мистецтво танцю театральним дійством. Він  є невід'ємною частиною абхінайї – комплексу засобів акторської виразності, сценічної репрезентації, одного з основних понять у теорії індійського танцю. Цей розділ абхінайї має назву Ахар'я абхінайя.

До речі, костюм – це не тільки одяг танцівниці. До нього належить грим, аксесуари та декорації, що використовує виконавиця. Далі я більш докладно ознайомлю вас з кожною з них.

Найдавнішим костюмом танцівниці була коротка блуза чолі і яскраве шовкове розшите сарі з широкою облямівкою, щільно загорнуте навколо стегон і ніг (мал. 13) Вільний кінець сарі було зібрано в дрібну складку і пропущено спереду крізь пояс. Це дозволяло сарі розкриватись при рухах танцівниці. Інший край драпірувався на грудях. Волосся танцівниці прибиралося живими квітами, на кінець коси вішали яскраві кисті або помпони. Прикраси включали тику - налобний ювелірний виріб, дві шпильки, що символізують місяць і сонце, золоті сережки, браслети, кільця, багаті намиста з підвісками. На ногах у танцівниці завжди були гунгру – ножні браслети з дзвіночками. Макіяж був природним та  підкреслював очі. Руки і ноги фарбувалися  амлою – яскраво-червоною фарбою рослинного походження.

Сучасний костюм виконавиці індійського класичного танцю Бхарата Натьям майже не змінився, але став більш різноманітним. Він має 3 основні види:  традиційне сарі, костюм - "піжама" та костюм зі спідницею. Костюми змінювалися з часом, на них впливала історична ситуація в країні та деяка деформація  у виконанні танців.

Звичайно, давні індійці не могли шити такий складний костюм, що складається з багатьох деталей. Перший індійський танцювальний костюм – це різноманітні драпірування сарі в поєднанні з брюками сальварами і блузою чолі. Познайомимося з ним ближче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ι.5. Сарі

 

Сарі – традиційний жіночий одяг у Індії, що представляє собою тканину, довжиною від 4,5 до 9 метрів, яка обгортає тіло особливим способом. Уздовж усієї тканини може проходити візерунок, нанесений фарбою або вишитий. Матеріал, з якого шиється костюм, традиційно залежав тільки від матеріального становища жінки, але взагалі перевагу надають шовку. ¹¹

Вважається, що сарі – найдавніший жіночий одяг у світі. Історія цього індійської одягу сягає корінням глибоко в історію Цивілізації долини Інду яка існувала в 2800-1800 роках до нашої ери на території сучасної Індії. Індійське сарі стало невід'ємною частиною індійської культури. Про сарі складено багато легенд. В одній із стародавніх легенд розповідається так: «Кажуть, що сарі було породжено на ткацькому верстаті чарівного ткача. Він мріяв про жінку. Блиск її сліз. Про її волосся, що розвивається вітром. Про відтінки її настрою. М'якість її дотиків. Все це він виткав разом. Він не міг зупинитися, і тому виткав багато ярдів. І коли він втомився, він сміявся, сміявся, сміявся… І його мрії втілилися в прекрасний жіночий одяг ».

Тканина, колір, орнамент і драпірування сарі може дуже багато сказати про жінку, що носить його. Для різних життєвих ситуацій вибирається особлива тканина. Благородний шифон, ніжний шовк і різнобарвна м'яка бавовна - всі ці тканини йдуть на виготовлення сарі. Колір сарі також залежить від подій, що відбуваються  в житті жінки. Наприклад, вдови повинні ходити тільки в простому білому сарі без прикрас. Якщо жінка народила дитину, то за традицією протягом семи днів вона повинна носити жовтий наряд, бо жовтий колір асоціюється з релігією і аскетизмом. Весільне сарі в основному виготовляється з червоної, прикрашеної багатою золотою вишивкою тканини, адже червоний є кольором кшатріїв та символізує енергію, сексуальність і плодючість. Зелений - колір ісламу, у деяких штатах його також одягають на весілля. Синє сарі – для жінок з нижчої касти - шудр, тому його уникають жінки вищих каст. Дуже рідко можна побачити жінку в чорному сарі, бо чорний колір вважається несприятливим. (мал. 14)

Особливий сенс мають деякі з орнаментів сарі. Наприклад, часто зустрічається стилізоване зображення манго, що символізує плодючість і достаток. Слон уособлює силу і королівську владу, а також пов'язується з водою і родючістю. Риба - інший знак родючості та достатку, він пов'язується з надприродними можливостями. Раковина символізує божественні звуки.

Також існує більше 19 способів драпірування сарі, кожному з яких надається перевага у окремому штаті Індії. Найтрадиційніше драпірування сарі має назву "ніві" (мал.15 а ). Спочатку одягається чолі і нижня спідниця. Потім ми починаємо створювати "спідницю" з сарі. Якщо сарі пряме, а не "кльош", то спідницю потрібно робити за рахунок складок. Складки повинні дивитися в ліву сторону. Сарі обертають таким чином навколо себе декілька разів, а потім вільний край перекидають через ліве плече. Якщо він спадає з плеча, то його можна прикріпити до чолі шпилькою.

Але є й інші стилі драпірування. Наприклад, у відповідності зі стилем Гуджараті, паллав (вільний кінець сарі) слід красиво закинути на груди, а не на плече. Сарі з яскравим паллав, прикрашеним дивовижними візерунками, найбільше підходить для демонстрації цього стилю (мал. 15 б). Бенгальський стиль носіння сарі уявляє собою відсутність складок, а паллав при цьому повинен вільними хвилями спадати з плеча (мал. 15 в ). Стиль драпірування сарі курга – це складки зосереджені ззаду, а невелика частина паллав перекинута через плече (мал. 15 г ). Особливість стилю Махараштра - носіння сарі завдовжки дев'ять ярдів (приблизно 8,3 метрів) відповідно до традицій регіону. (мал. 15 д ). У Таміл Наду представники деяких верств суспільства обгортають дев'ятиметрове сарі навколо плечей без жодних складок¹²

Отже, протягом багатьох століть сарі виконувало роль не тільки повсякденного одягу, а й танцювального костюму. Але з плином часу з'явилась потреба трансформувати його у більш вишукану форму сценічного одягу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ι.6. Сучасний танцювальний костюм. Костюм - «піжама»

 

Взагалі-то, зшитий костюм почав формуватися в Індії ще у ΙΙΙ столітті. Він був схожий на сучасний пенджабський костюм та складався с широких штанів шальварів (погодьтеся, дуже схоже на наші шаровари) та довгої сорочки салуки. У наш час подібний костюм має назву шальвар-каміз (мал. 16 ). Це традиційний костюм арабських народів, але його достатньо часто можна побачити  в  Індії як повсякденний одяг.

Сьогодні індійський танцювальний костюм стилю Бхарата Натьям поділяється на такі види, як костюм-спідниця (sari style) і костюм - «піжама».

Костюм з спідницею є своєрідною стилізацією сарі. Його складові: блуза чолі, плісирована спідниця та  перев'язка. Взагалі цей костюм є симбіозом сарі і сучасного танцювального одягу (мал. 17). Використовується він не дуже часто, на відміну від «піжами».

Костюм - «піжама», або  паджама, є найпоширенішим танцювальним костюмом для Бхарата Натьям, Кучіпуді, Одіссі та Мохіні Аттам. Те, що він однаковий для декількох технік, здається лише на перший погляд. Костюм стилю Бхарата Натьям має певні відмінності у кольорі, довжині, та інших деталях (мал. 18).

Історія цього костюму дуже цікава. Про його автора й досі сперечаються знавці індійської культури, але найпоширенішою є версія про створення костюму неперевершеною танцівницею Рукміні Деві Арундейл. Вона була першою, хто з'явився на публіці в такому костюмі наприкінці 30-х років ХХ століття. Ідеї з приводу костюму втілювати у життя їй допомагала подруга, італійська дизайнерка мадам Сюзан. Саме тому Рукміні Деві приписується створення цього костюму. ¹³

Паджама шиється з південноіндійських шовкових сарі яскравих забарвлень (однотонних або строкатих, в горошок або в клітинку), для яких характерна багато вишита золотими нитками (зарі) облямівка. Іноді витонченою вишивкою (зарі бутту) прикрашається також і основна частина сарі. Часто облямівка має контрастний фон по відношенню до основного кольору сарі.

Цей костюм складається з блузки, яка має назву чолі або равікей, спеціального нагрудника – дхавані, брюк з пов'язкою, що тримається на стегнах – качам, і плісировки (вісирі), яку чіпляють на брюки за допомогою гачків або кнопок.

Колір костюму не є принципіальним, але обов'язково у ньому повинні поєднуватись два контрастних кольори. Традиційними вважають поєднання бордового і смарагдового, рожевого і зеленого, жовтого і салатного, червоного й золотого. Це пояснюється тривалістю вистав девадасі. Контрастність костюму полегшує зорове сприйняття дійства, допомагає сконцентрувати увагу на танцівниці.

Ι.7. Аксесуари виконавиці

 

Прикраси виконавиці індійського танцю відрізняються особливим малюнком. Стиль цих прикрас сходить до давніх часів, коли осередком витонченого мистецтва танцю був храм, тому ці прикраси прийнято називати "храмовими" (мал. 19). У давні часи вони були привілеєм лише королівського роду і виконавців священного мистецтва танцю. У наші дні вони – частина убору нареченої і обов'язковий атрибут танцівниць.

Як все мистецтво Індії, прикраси глибоко символічні. Коштовний убір для голови має загальну назву талайсаман і складається з кількох предметів (мал. 20). Лінію чола виконавиці підкреслює складна прикраса (неттіпаттам), що нагадує обруч з двома підвісками. Чотири його частини символізують чотири священних тексти Вєд. Обабіч від проділу на шнурі чорного кольору традиційно розміщенні  дві шпильки. Одна з них, у формі сонця (сур'я прабху), кріпиться праворуч, друга, у формі півмісяця (чандра прабху) – ліворуч. Разом вони символізують сяйво сонця і місяця.

Вуха танцівниці прикрашені сережками-цвяшками (тходу), до яких знизу кріпляться підвіски (тонгаттан) різноманітних форм, часто у вигляді куполів (джімікі), що символізують небесну сферу. Інший вид підвісок подовженої форми (маттау) розташовується уздовж вуха, нижнім кінцем кріпиться до тходу, а верхнім гачком - до волосся. Вважається, що ці підвіски захищають барабанні перетинки.

Ніс прикрашається трьома предметами: сережкою-цвяшком на лівому крилі носа (мукуті), сережкою в перегородці носа, що спускається до носогубной складки (буллаку) і круглої сережкою на правому крилі носа (натх) (мал. 21-а). Походження цих незвичайних прикрас сходить до кільця корови. В її образі представлена ​​богиня землі - Бхумі Деві, що є символом процвітання і благополуччя.