Меценатство та благодійність як характерна риса українського менталітету

Предмет: Історія української культури

Тема:  Меценатство та благодійність  як характерна риса українського менталітету.

Нині дедалі виразніше постає тенденція до детального та поширеного розгляду низки ігнорованих  або викреслених з народної пам’яті таких явищ, які несуть  не тільки історичне навантаження, але й показують високі моральні якості всього народ, свідчать про етичні норми людей та характеризують певні пріоритети суспільства.

Одним з таких  явищ  і провідних пріоритетів  українського суспільства  стали  милосердя, м меценатство та благодійність як вид суспільно-корисних дій у сфері культури.

Хронологічними  межами виникнення феномену меценатства в Україні слід вважати другу половину XIX -  початок XX ст., а точніше 1861-1917рр. Це період,  коли з відміною кріпацтва в Російській імперії відкрилися шляхи до розвитку в різних сферах життя,  це час найбільших за обсягом приватних пожертвувань.

Отже, мета статті – розкрити динаміку розвитку меценатства  в Україні, вивчити його провідні форми та напрямки діяльності; Показати зв'язок між формуванням певних рис українського менталітету і виникнення  меценатства; з’ясувати спонукальні мотиви меценатства; розкрити роль  і місце меценатів та благодійників в системі загальної культури та культурному житті України; означити їх роль в збереженні пам’ятників історії та та культури українського народу, а також спрогнозувати напрямки майбутньої діяльності.

Проблема  національного українського менталітету  стає все більш актуальною саме у  наші дні, коли ще відбуваються процеси само ідентифікації кожної людини зі своїм призначенням у сучасному українському суспільстві. Спостерігається  тенденція до зростання моди на меценатство ( спонсорство), що прийшла зі зміною ринкової економіки і характеризується переорієнтацією  ідеалів, цінностей, а це, в свою чергу, призвело як до появи негативного ставлення щодо самих меценатів  та благодійників, яких сприймають як «олігархів», так і до зміни уявлень людей щодо суті, призначення та мотивів даного явища.

На нашу думку, дослідження історії розвитку меценатства  і благодійності в Україні  є таким явищем , яке дозволить  розглянути еволюцію соціально-економічного та культурного статусі ніції взагалі, глибоко та об’єктивно вивчити особливості нашого народу ,обрати кожному українцю своє місце в сучасному українському суспільстві.

Проблеми  меценатства та благодійності в  Україні викликали створення  певного термінологічного словника ,який передбачає розмежування понять, вірне та доцільне їх використання, знання нюансів їх змісту. «меценат», «меценатство», «спонсор», «спонсорство», - всі ці слова увійшли в словник  багатьох українців і допомагають  орієнтуватися в різних напрямках  меценатської та благодійницької діяльності¹.

Аналіз  лексичного та етимологічного розуміння термінів та власні спостереження надали можливість виявити різницю між поняттям «меценатство», «спонсорство», «благодійність».

Меценатство  - це безвідплатне вкладення грошей особами, які намагаються підтримати, зберегти та розвивати національну культуру. «Це покровительство мистецтву, наукам, збирання великих бібліотек, колекцій створення художніх галерей, відкриття театрів»² . Мотиви меценатства – це соціальна допомога. Мета – збереження та розвиток професійних видів культурної діяльності.

Благодійність – це морально-етичне поняття, я  ке означає «творити добро, благо». Багатоаспектна людська діяльність з метою надання певної допомоги. Це добровільна допомога, яка не передбачую будь-якої користі, це соціальний. Психологічний та економічний феномен  української держави.  З часів  Давньої Русі така діяльність вважалась  засобом морального виховання народу. На відміну від спонсорства може бути таємною (анонімною),  може виявлятись у формі колективної допомоги (фонди, організації). Мотиви пов’язані з такими рисами характеру, як емпатія та милосердя. Мета – забезпечення соціального статусу в суспільстві³.

Синонімом цього  терміну вважається поняття  «філантропія», головною рисою якої стала її громадська спрямованість , головною рисою якої стала її громадська спрямованість. «Філантропія – це безкорисна допомога одних громадян іншим»⁴.

Таким чином, поняття «благодійність» за своїм  змістом ширше понять «меценатство»  і «спонсорство». Останні можна  вважати лише однією з специфічних  форм благодійності. Які виглядають  як культурна категорія.

Історія виникнення меценатства в Україні доводить, що його формуванню сприяли не тільки рівень освіченості людини і матеріальне становище, а й наявність характерних рис менталітету українських меценатів ( ініціативність , активна життєва позиція, відповідальність, емоційність, здатність співчувати іншому, емпатія, милосердя ). Між виникненням меценатства і благодійності в Україні та особливістю менталітету українців є, на наш погляд, взаємо-зворотній зв'язок.

Слід зазначити, що на формування національного характеру  і менталітету українців впливають  різні чинники, серед яких можна назвати такі: релігійні, політичні, кліматичні та географічні показники, хронологічні і регіональні показники. В різних регіонах України різне відношення до історичного минулого, культурного добутку, релігії, перспективам майбутнього життя. Українська нація дорадянського , радянського та пострадянського періоду – це зовсім різні етноси.

Перші спроби проаналізувати менталітет українського народу було зроблено ще у XVIII-XIX вв. В трудах видатних представників української думки Д.Костомарова⁵, В. Липинського⁶, Д. Чижевського⁷, Г. Сковороди⁸.

Майже всі  ці науковці розуміють ментальність як глибинний рівень колективної  та індивідуальної свідомості, усталену і водночас динамічну сукупність настанов особистості. Ментальність формую специфічне середовище особистісного, національного та соціального життя, зумовлює його динаміку, надає йому унікальних рис, відмінних від рис інших середовищ. Вважається що менталітет використовується в загальному значенні, а ментальність співвідноситься з такими поняттями, як «мислення» і «почуття».

Меценатство і ментальність – два питання  цієї статті, які, на перший погляд , не мають нічого спільного між собою, а з іншого боку – вони взаємопов’язані  та виходять один з одного. Ознаки ментальності та меценатства можна знайти у  звичаях, традиціях, людській поведінці, у діяльності в будь-яких сферах, і особливо точно та гостро вони зображені у мистецтві та літературі.

Неоднозначна  характеристика узагальнюючого образу мецената, його соціально-культурний статус були яскраво розкриті в таких  творах російських та українських письменників, як «Акробати благодійності». Д. Григоровича, «Орел- меценат» М. Салтикова-Щедріна, «Княгиня» А.Чехова, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого.  Автори таких творів іронізували  з прагнення заможних верств населення помістити капітали в соціально-культурну сферу, показували меценатство та благодійництво як примху багатіїв⁹.

Особливості ментальності українців передали в  своїх творах чимало письменників ( Т. Шевченко, П. Куліш,  Л. Українка, І. Франко, І. Нечуй-Левицький та ін.), які  визначили однією з наявних характеристик  українського менталітету брак раціональних елементів, дисциплінованості, вольового начала. Однак серед головних характеристик менталітету вони називають волелюбність, музичність ліризм.

Одним з найвидатніших  прикладів відображення характеру  українців, які, на нашу думку, впливають  на формування благодійності  і меценатства  є твори Г. Хоткевича («Камінна душа», «Довбуш»,  «Гірські акварелі»). Отже у повісті Г. Хоткевича «Камінна душа» втілені такі провідні особливості української ментальності. Як «кордоцентризм»,  індивідуальність сприйняття¹⁰.

Такі риси характеру. Як ліризм, м’якість. Доброзичливість, автор співвідносить з жіночим  характером, тоді як характери чоловіків  здебільшого показані у протиставленні гуцульських рис (бунтівничість, рішучість, воля) загальнонаціональним ( певна  терплячість, очікування, пристосування).

Майже усі  дослідники (І. Грабовська¹¹, І. Лисий¹², В.Соболь¹³, А. Шевцова¹⁴) підкреслюють такі риси українського національного характеру: демократичність, наближеність до природи, культ жінки в сім’ї, толерантність до інших народів, релігійність, працездатність , гостинність, мрійництво, гармонія, ліризм переживань (у піснях), одухотвореність, тяжіння до витонченого естетизму (народні вибори), повага до особистісних інтересів, до свободи та вічевого права, пасивність, індивідуалізм, інтровертизм (зосередженість на внутрішньому світі, нездатність до агресії та насилля, внутрішня свобода,  певна закритість, особиста стриманість, витривалість та упертість у досягненні мети), подвійність внутрішнього світу (поєднання авантюрно - козацького (активного) психологічного типу і типу «таємного існування» (пасивного)).

Однак всі  дослідники називають головною рисою  українського менталітету емоційність. Емоційність – надання високої  оцінки відчуттям, своєрідне бачення  природи. так би мовити, злиття з  нею. Образ серця як центру емоційного життя людини ми віднаходимо вже  в українців Княжої доби, він прослідковується в народних піснях , казках, приказках. В сукупності такі елементи витворюють «кордоцентризм» (грецьк. –cardia, та лат. centrum – осереддя).

 Верховенство  емоційності над раціональністю, «серця над розумом», почуттів над інтелектом, - ці риси склали основу української душі, її визначальний принцип⁸. Так вважав український вчений Г. Сковорода, і, на нашу думку, це  є головний чинник формування феномену благодійництва та меценатства в Україні.

Найширшого  розвитку меценатська діяльність досягла в другій половині  XIX ст. Оскільки меценати бажали не тільки зберегти свою душу, зробити людям добро. А й залишити спогади про себе серед нащадків, вони закріплювали свою діяльність у назвах, надаючи їм свої прізвища. В різні часи вони підтримували національну культуру, просвітництво,  сприяли розвитку наукової думки, реалізовували соціальні ініціативи, зіграли важливу роль в становленні української державності, і тому їх імена слід занести в «Скрижалі української культури».

Література

1. Словарь иностранных слов// ред. И. В. Лехин, проф. Ф. Н. Петров. – Изд-е 5, М., Государственное издательство иностранных словарей. – 855 с.
2. Ключевский В. С. Добрые люди древній Руси. Исторические портреты //В. С. Ключевский. – М., 1990. – С.76.
3. Хорькова Е. П. История предпринимательства и меценатства в России: Учебное пособие для вузов. – М.: «Из-во ПРИОР», 1998. – 469 с.
4. Доброчинна діяльність і меценатство в Україні. – К.: Український видавничий консорціум «Новий світ». – Вип. І., 2003. – С. 110.
5. Костомаров Д. Книга буття українського народу // Кирило- Мефодіївське товариство:  У 3 т. – К.: Наук. Думка. 1990 – Т.1. – С. 250-258 (Вперше опублікований 1921 р. уу журналі наше минуле).
6. Липинський В.  Листи до братів – хліборобів.  Про ідею і організацію українського монархізму. – Київ – Філадельфія, 1926.
7. Чижевський Д.  Нариси з Історії Філософії на Україні // Д. Чижевський: Український народний характер і світогляд. – К., 1992. – С. 17-23.
8. Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2-х т. – К.: Наукова думка, 1973. – Т.1. – 532 с.; - Т.2. – 576 с.
9. Суворцева Ю. І. Меценатство в Україні другої половини XIX – початку XX ст. // Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / І. Ю. Суровцева; Донец. нац. ун-т. – Донецьк, 2006. 19 с.
10. Хоткевич Г. Камінна душа //  Г. Хоткевич. – К.: Дніпро, 1981. – 294 с.
11. Грабовська І.  Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // І. Грабовська «Сучасність».  – 1998. - №5. – с. 58-70.
12. Лисий І. Менталітет і духовна культура українців // «Філософська і соціологічна думка». – 1995. - №11 – 12. – с. 37 – 59.
13. Соболь В. Дослідження витоків української ментальності // В. Соболь. «Слово і час». – 1992. – №8. С. 42-45.
14. Швецова А. Культурні проекції національного характеру // А. Швецова. «Сучасньсть». – 2000. - №7-8. – с. 123-134.