Франція відігравала

     Світовідчування Жуля Дюпре (1811-1889) у порівнянні з  Руссо більш драматично й конкретно, акцент переноситься як би на одиничний

     Илл. 239 6, 240 а образ дерева, долини, лісу. Художника захоплює міць кряжистих велетнів-дубів, що підпирають своїми кронами небо, він буквально "ліпить" форми дерева, фактура його полотен відрізняється пастозностью - композиції його декоративні, він чудово заповнює простір полотна. Пейзажі Дюпре - це гімн матеріальної моці природи, її жизнеродя щей силі. "Ми вже отвыкли від цього чудового перебільшення, - писав Готьє, - від цієї надмірної сили, від цих переливчастих через край соків, від цього боріння із природою".

     Третій  майстер - Нарсис-Виржиль Диаз де ЛА Пенья (1807-1876) хоча й старше двох попередніх художників, але, будучи самоучкою, знайшов свою творчу манеру трохи пізніше, і не без впливу останніх, особливо  Руссо. Природа в добутках Диаза з'являється в трохи романтичному обличчі: він любить писати бури," наближення грози, небо, покрите темними тривожними хмарами, дерева, що гнуться на вітрі, і т.д.  Однак у своїх зрілих роботах майстер виступає як що багнисто почуває спостерігач, як справжній поет сільської Франції.

     Молодший з барбизонцев - Шарль Добиньи (1817-1878) - починає свою художню кар'єру з ілюстрування творів Эжена Сю, Бальзака, Гюго й інших. Лише наприкінці  40-х років він всерйоз звертається до пейзажу, і вже перші його досвіди говорять про нього як про талановитого живописця, що має свою індивідуальну творчу особу. Як і інші барбизонцы, він пише сільську Францію, але пейзажні мотиви Добиньи ще більш невибагливі, чим у них. Зате більше істотну роль грає світло. Він панує в його полотнах, насичуючи їхнім життям, відчуттям правди й радісної поезії. Природа в добутках Добиньи з'являється перед нами немов обмита цими чистими потоками світла - те холоднувате-рожеве, передавальне відчуття свіжості раннього ранку, те лілувато^-похмурого, те полуденного. Він любить писати небо, відбиття хмар у прозорій воді, прагнучи передати життя природи в її вічному русі, принадність її мінливості. Щоб бути ближче до природи, щоб жити її життям, воно обладнає майстерню прямо в човні, на якій подорожує по зарослим верболозом Уазе - правому припливу Сени. Інтерес художника до проблеми світла, висвітлення, передачі свето-воздушной середовища зближає його з пошуками майстрів наступного покоління. Полотна Добиньи, написані у світлій колірній гамі, прозорість його небес, відчуття руху й життя, що виходить від його пейзажу, багато в чому передбачають імпресіонізм. У преклонінні Добиньи перед красою природи відчувається певна соціальна й філософська позиція, характерна й для інших пейзажистів цього часу. В 1854 році в листі до друга він писав: "Коли спостерігаєш великий спокій природи, суєтні суперечки європейських кабінетів міністрів... (підкреслено Добиньи) вам здаються ще більш непотрібними, і запитуєш себе, для чого треба вбивати людей, яким хочеться жити". 
 

     Вивчення  цих традицій не приводило барбизонців до епігонства. Вони вносили у свої добутки думки й почуття французів 19 сторіччя, їхнє відношення до природи. Барбизонці бачили в природі живий і прекрасний світ, над яким не владні пороки сучасного їм буржуазного суспільства. У ній вони знаходили свій ідеал і, оспівуючи її скромну красу, затверджували значущість простій, нічим не прикрашеної дійсності. Художники дивилися на природу очами городянина, що знаходить у ній можливість спокійно віддатися плину своїх думок і роздумів. Вони нерідко офарблювали природу своїми переживаннями й настроями, але ніколи не переставали бути об'єктивними спостерігачами, що піклуються насамперед  про вірність зображуваної ними картини. Природа в картинах барбизонцев не є чимсь відчуженим і далеким, вона не придушує людину своєю величчю - її образ зрозумілий і близький йому. Крізь галузі густого лісу пробивається веселе світло сонця, між деревами прокладене стежка або дорога, з лісу відкривається вид на галявину, де пасуться череди корів і овець і де можна побачити будинку й фігури людей. Ту саму   місцевість барбизонці щораз зображували по-різному. Вони розуміли, що природа не є чимсь незмінним і постійним. Багато праці витрачали вони на те, щоб вивчити її життя, передати світло, зміна атмосфери. Свої враження барбизонці узагальнювали потім у майстерні, де переробляли багатий етюдний матеріал, домагаючись композиційної організованості картини. Іноді при цьому художники втрачали свіжість безпосереднього враження й, прагнучи до колористической узагальненості, робили свої полотна зайво темними по кольорі. 
 

     Таким чином, у період революції й імперії  тривала боротьба за правдиве відображення дійсності, проти пануючої в цей  час академічної доктрини. Більшу цінність здобуває те мистецтво, що йде  по шляху шукання найбільш повних засобів вираження дійсного миру. Революція дала поштовх до розвитку мистецтва більше демократичного, а звідси й більше реалістичного, більше близького до природи.

     У теоретичних трактатах висувалося питання про вивчення емпіричної дійсності з усіма її особливостями й з усією конкретністю, з виявленням місцевого національного колориту, пленеру. Практика художників хоча й відстає від теорії, але й у ній видна вже поетизація природи, емоційне відношення до неї. Правда, ця лінія розвитку пейзажу тільки намічалась в окремих майстрів. 

     Роль  барбизонців у розвитку європейського мистецтва дуже велика. Це важливий етап в історії культури, що затвердив образ рідної природи, почуття природи як естетичну цінність. Боротьба за реалізм у цей період була одночасно й боротьбою за демократичні ідеали; працюючи над своїми полотнами, барбизонці були одушевлені думкою прилучити до мистецтва нації, розбудити в людях, задавлених працею й убогістю, почуття прекрасного, привчити людей бачити красу в тієї простій і скромній природі, серед якої вони живуть і працюють. Вони в повному змісті цього слова "відкрили" очі своїм сучасникам, змусивши їх побачити красу рідної землі.