Ф.Прокопович – видатний діяч української культури

Разом з тим, погоджуючись з точкою зору, що основні інтереси Ф. Прокоповича "були у світському житті", навряд чи можна не враховувати, що життєвий шлях видатного мислителя був зв'язаний з активною церковною діяльністю, визначався і загальним політичним курсом петербурзького двору. Тому один з найбільших ієрархів православ'я XVІІІ в. вже в ранніх своїх працях - у лекціях "Про риторичне мистецтво" (1706-1707), у працях "Логіка" (1707-1709), "Натурфілософія, або Фізика" (1708-1709) , "Етика, або Наука про звичаї" (1707-1709) - і пізніх роботах розглядав широкий комплекс проблем, від теологічних до політичних. Цей комплекс, як і систему основних категорій, варто проаналізувати, зрівнюючи з загальними тенденціями розвитку просвітительської думки й еволюції духовної культури Росії того часу.

Бог - центральна категорія світорозуміння Ф. Прокоповича. Гранична ємність цієї категорії порозумівалася тим, що у свідомості людей вона ототожнювалася з онтологічною необмеженістю творця (бог нескінченний у своїх проявах). Але будучи прирівняним поняттю "природа", він знаходив подвійну форму нескінченності свого прояву, існування, "Бог - всесуще, всезначиме; природа - всемогутня і всезначима". Ці два ряди в системі поглядів Прокоповича співвідносилися.  
 
 

3)Мистецтво риторики

Риторика Феофана  Прокоповича складається з 10 книг, у яких висвітлено основні питання риторичного курсу, що читався ним у Києво-Могилянській академії. Книги мають певний порядок розділів: 

Книжка І. Подає  загальні вступні настанови, історію  й джерела риторики. 

Книжка II. Про  підбір доказів і про ампліфікацію. 

Книжка Ш. Про  розташування матеріалу. 

Книжка IV. Про  мовно-стилістичне оформлення промов. 

Книжка V. Про  трактування почуттів. 

Книжка VI. Про  метод писання історії і про  листи. 

Книжка VII. Про  судовий і дорадчий роди промов. 

Книжка VIII. Про епідейктичний, або прикрашувальний, рід промови. 

Книжка IX. Про  священне красномовство (гомілетику). 

Книжка X. Про  пам'ять і виголошування. 

Порядок розділів першої книжки свідчить про її зміст: 

— Про похвалу  красномовству, насамперед про його переваги. 

— Про корисність красномовства. 

— Поняття риторики, визначення, предмет, мета і завдання оратора. 

— Що робить оратора  знаменитим. 

— Про вади зіпсованого  красномовства, передусім про високо-парність, невдале наслідування, байдужість, недоречність, бундючну патетичність. 

— Про шкільне, поетичне, емоційно-насичене або алегоричне, низьке, просте і т. ін. мистецтво. 

— Про причини  зіпсованого красномовства. 

— Про троякий  рід красномовства або про  стиль високий, поважний, середній, або квітчастий, низький, або буденний. 

— Про допоміжні  засоби красномовства, насамперед про  талант, науку і вправність. 

— Про наслідування, кого і як наслідувати, де є похвали  Цицеронові і Златоустові. 

— Перераховуються  інші латинські оратори і святі  отці тієї і тієї мов. 

— Перед початком самостійної праці ораторові  подаються загальні настанови. 

    Прокопович ставив високі вимоги до таланту, знань, мовних умінь оратора, адже він "проводить найважливіші справи", "розкриває, переслідує злочини, дискутує про чесноти і достоїнства, відкриває таємниці природи, нарікає на нестійкість долі, говорить про виникнення і загибель царств і про суєтну мінливість речей, ставить перед очі подвиги героїв і царів, величаво прикрашає мужів, що здобули славу, тлумачить священні справи трисвятого і найбільшого Бога, виголошує похвали, викладає народові накази і закони... все, що тільки є у природі речей, може бути предметом промов оратора... Він замикає в межах свого слова всі важливі справи".

    У розділі "Про корисність красномовства" Феофан Прокопович пише, що з красномовства походить багато благ як громадських, так і приватних, божественних і вигід людського життя, тому ті, хто приступить до вивчення цього мистецтва, "хай найперше навчаться бути чесними і корисними для людського життя". На думку Прокоповича, вміти люб'язно вітати гостей і складати сердечні побажання є "маловажні теми для виступу", основне призначення риторики — патріотичне, формування суспільної думки. Найперше — виголошувати похвали визначним громадянам і керівникам, які добре і розумно керують державою, хоробро ведуть війни, "щоб їхня хоробрість не впала в забуття і щоб інших спонукала до подібних вчинків". Наступне—"промовою запалити інших до діяльного виконання завдань" у військовій справі. Далі — безкровно, словом перемагати бунти і повстання. "А чи вузеньке поле розкривається перед нами при писанні листів?" — запитує автор. Він вважає, що посольська служба потребує допомоги красномовців, щоб захистити державу, зберегти її авторитет і не вдаватися до зброї. "Наша Батьківщина мовчки благає допомоги красномовства", щоб закріпити преславні подвиги в історичних пам'ятках і передати нащадкам. Церква також "домагається допомоги красномовних мужів". 

Як пристрасний  оратор і талановитий педагог, великий  патріот України Прокопович звертається до учнів:

  "Українські юнаки! Батьківщина, а водночас і церква, щоб не обманути вашого довір'я, сумлінності, зусиль і праці для досягнення цих та інших незчисленних благ, просить вас: переможіть огиду, здолайте труднощі, не жалійте якусь хвилинку часу посвятити цій дуже приємній праці, бо це мистецтво настільки почесне і корисне, що якби воно було заховане за океаном, на самому кінці світу, то однак його треба б шукати. Адже воно своєю цінністю перевищує всякі труднощі і працю".

    Великого значення надавав Прокопович теорії і методиці риторики. Основну частину його риторичного курсу складають розробки стилів і жанрів, композиції текстів, способів словесного вираження, риторичних фігур. В естетичній концепції Прокоповича риториці належало головне місце, вона—"цариця мистецтв". Тому і в розробці техніки та методики красномовства він великого значення надавав художньому вимислу і відповідно художнім засобам (метафорам, епітетам тощо) його вираження, формуванню вмінь образного мовлення шляхом наслідування кращих зразків, виробленню мовних стилів.

    Антична теорія трьох стилів знайшла в творах Прокоповича нове життя. За цією теорією, найвищий стиль використовується для опису дуже важливих, урочистих подій, учинків, він потребує емоційно піднесених слів, величної форми, вишуканих образних засобів. Середній стиль є більш узвичаєним, з помірною кількістю образних засобів, спокійним тоном. Він призначений для істориків, паперистів, які ведуть наукові, ділові справи. Низький, або простий, стиль використовується у промовах про буденні справи, але він не має опускатися до низької розмови.

Феофан Прокопович написав працю "Про поетичне мистецтво", • побудовану на засадах "Поетики" Арістотеля. І поетика, і риторика, і просвітницько-ораторська діяльність, і художня творчість засвідчили геніальність Прокоповича, якого О. Сумароков називав послідовником "пресладка Цицерона", короною "красноречия российского", ритором "из числа во всей Европе главных".

    З риторичної лабораторії Феофана Прокоповича і нині можна запозичити багато корисного і цікавого для себе. Сприймаючи основні положення античної риторики часів Демосфена, Арістотеля, Цицерона, Феофан Прокопович додає до риторичної науки свої ідеї й розвиває їх. Погоджуючись з тим, що риторика — це наука переконання словом, що вона має загальнолюдське і суспільне значення, Прокопович наполягає на національній користі красномовства: риторика — це захист інтересів країни, її авторитету; своєї батьківщини, увічнення її історії, захист православної віри, уславлення державців, заохочення молоді до подвигів. Дається взнаки епоха Просвітництва, національного відродження, розвитку барокового стилю.

     Від'їжджаючи на посад архієпископа, Прокопович у листі до своїх колег професорів Києво-Могилянської академії писав: "Треба не йти лише по стежці, що її протоптали інші вчені, але йти вслід за самостійними науковими поглядами, себто стежкою, що, творячи солідну вченість, готує знавців, а не торгашів науки... уже остогидла до нудоти, якщо можна так висловитися, та наука, що не тече з первісних джерел, але крапля за краплею в зіпсованому вигляді тече крізь пожовклий папір з боліт невмілих учителів-скоморох...".

      Прокопович розвинув теорію риторичного ідеалу, сформованого ще Цицероном і Квінтіліаном. Проте якщо Цицерон на перше місце в риторичному ідеалі ставив обдаровання, талант, потім винахідливий розум, сприйнятливу і тривку пам'ять, а вже за ними знання і досвід, а Квінті ліан науку, талант і досвід ставив на один рівень, то Прокопович найбільше цінував знання риторичної науки і наполегливість у навчанні.

     За Ф. Прокоповичем, найважливішим для оратора є вміння дотримуватися відповідності між стилем, ділом (темою, предметом) і часам.

     Феофан Прокопович розробив риторику епістолярію, сам був великим майстром цього жанру. Він поділяв листи за родами і жанрами на дорадчі (поради, заохочення, прохання, втішання), судові (звинувачення, виправдання, захист, скарга з погрозою, позов зі звинуваченням) і показові (повідомлення, сповіщання, жартівливі і дотепні листи). Час Ф. Прокоповича був епохою розквіту епістолярію, тому він мав достатньо матеріалу, а його розгорнуті рекомендації і поради, зразки, вимоги були актуальними для освіченої публіки. Ф. Прокопович вважав, що основними ознаками епістолярного стилю мають бути стислість і чіткість, і цим значно змінив попередню традицію, за якою писали дуже широкий, розгорнений вступ і коротенький виклад змісту. Ф. Прокопович рекомендував писати короткий вступ листа, чіткий виклад і висновки. Стиль листа, на його думку, має бути не ораторський, а історичний, отже, спокійний, розсудливий.

    Ф. Прокопович описав усі види судових, дорадчих, похвальних промов, які були поширеними й актуальними в тогочасному суспільстві, всі його рекомендації й риторичні поради спрямовувалися на досягнення ефективності промов. Для Ф. Прокоповича основним критерієм оцінки їх була ефективність.

      Спадщина Ф. Прокоповича оцінювалася неоднозначно. Російський історик П. Пекарський осудив Прокоповича за "огидний сервілізм". Прокопович пишно привітав у церкві Києво-Братського монастиря похвальною промовою Меншикова після того, як Меншиков безжально й бездушно вирізав Батурин, навіть дітей і жінок знищив, "одноплемінників оратора"1. Критично оцінював і М. Сумцов досягнення риторів академій, вважаючи, що вони вчили учнів форми, а не змісту, вчили підлещуванню, пихатості і зарозумілості2.

     Багато ідей і конкретних розробок Ф. Прокоповича безіменно втілилися наступними риторами, але чимало з них ще чекають своїх дослідників і послідовників великого ритора України. 
 
 
 

ІІІ Власний висновок

    Феофан  Прокопович виступав як політичний, церковний та культурний діяч. В усіх сферах діяльності він  здобув успіху, тому саме його  вважають чи не найголовнішою  постаттю , яка позитивно вплинула  на становлення України, і навіть Россії. Прокопович став правою рукою самого Петра Великого.

     Досліджуючи  походження віри в бога, мислитель  показує, що стародавні обожнювали  сили природи, окремих людей,  абстрактні моральні якості, здатності,  сили. Він критикує антропоморфізм, однак не визнає, що знання про бога природно вкладено в кожного.Він вважає, що буття бога, знання про яке не є безпосереднім, апріорним, вимагає доведення.

     У  філосовських поглядах Ф. Прокоповича  за схоластичними і теїстичними  нашаруваннями було чимало плідних ідей, що йшли в напрямку до деїзму і пантеїзму, до стихійно-діалектичного тлумачення традицій у вітчизняному природознавстві і філософії.

     Прокопович  увійшов в історію вітчизняної  філософії не стільки як творець  нового вчення,скільки як критик старого, віджилого, і тим самим створив підгрунтя і розчистив дорогу для сприйняття ідей філософії Нового часу. Гостро критикував він неосвідченість,марновірство, забобони і їхніх носіїв – реакційне духовенство. « Духовенство, - писав мислитель, -  зображує нечувані дива, здійснені в більш пізні віки, завдяки яким воно або зміцнює віру, або прославляє чернечі ордени, або привертає на свій бік усяку нестійку чернь і тим нагромаджує собі багатство».

     Подібно  до мислителів Відродження Прокопович  прагне реабілітувати в людині людське, земне, тілесне, її відчуття і пристрасті. Пояснюючи життєдіяльність людини,він наближується до ідеї гармонії душі і тіла, яка існує не завдяки «якійсь допомозі, що надходить зверху, але через досконалість і вищу гармонію самої природи,тобто розуму, волі, духа і тіла»

     Феофан  створив чималу кулькість творів, присвяченних Богові та повчанню риторики. Саме риторика впливала на гуманність учеників, які вивчали це мистецтво.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

IV Список літератури