Ідеали культури Просвітництва

Запорізький національний університет 
 
 
 
 
 

Індивідуальне завдання з культурології

«Ідеали культури Просвітництва» 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка

Факультету  іноземної філології

гр. 2338-101-і

Лисач О. А. 

Перевірив:

Савченко  О.І.  
 
 
 
 

Запоріжжя, 2009

План  роботи: 

1. Вступ ……………………………………………………………………3

2. Зародження культури Просвітництва…………………………………5

3. Ідеологічна доктрина Просвітництва…………………………………9

4. Просвітництво та література…………………………………………..12

5. Висновки………………………………………………………………..14

6. Список використаної літератури……………………………………...16 
Вступ 

     У XVII ст. у Європі виникає культурний рух, який пізніше, у XVIII ст., стає широким та розповсюдженим, відомим у історії під назвою Просвітництво (у Франції його називали «Сторіччям світла» - Siecle des lumieres, в Італії - Illuminismo). Сучасники називали XVIII ст. віком Просвітництва, а передові діячі культури цього періоду отримали назву просвітителів. Європейське Просвітництво – історично конкретний комплекс ідей, що призвів до утворення певної системи культури. У порівнянні з Відродженням, Просвітництво означало глибокий переворот не тільки у свідомості відносно вузького кола ідеологів, але і у свідомості безлічі людей. Просвітництво сприймалося ширше ніж звичайне розповсюдження знання та освіти, містило в собі моральну та громадянську виховання, а також утвердження «істинних» ідей про світ, суспільство, людину.

      Просвітителі, у більшості своїй, були енциклопедично освіченими людьми. Багато хто з низ відкрито виступав проти феодальної держави. Влада переслідувала їх. Дехто навіть поплатився ув’язненням до Бастилії (Вольтер, Дідро), були вимушені емігрувати до інших областей країни (Вольтер, Шиллер, Даламбер), провели багато років а каторзі (Шубарт). Однак вони ні на день не припиняли своєї боротьби із дворянськими забобонами та свавіллю влади.

      Особливу  ненависть більшості письменників-просвітителів викликала католична церква – ідеологічний оплот феодалізму. Видатні просвітителі Франції та Англії дотепно, глибоко, зухвало викривали паразитизм та шахрайство духівництва (Вольтер, Руссо), а деякі з них прийшли до атеїзму.

     Просвітителі не бачили (і не могли бачити) своєкорисливості представників буржуазних класів.

      Найрадикальніші з них вчили, що після скасування кріпосного права настане вічне  царство Свободи, Рівності, Братерства, Гармонії у житті людей.

      Просвітителі закликали до суду Розуму всі установи феодальної ідеології – мораль, релігію, юриспруденцію, етику. І все, що не могло довести доцільності свого існування, мало загинути. Феодальному вельможі та коронованому деспоту просвітителі протиставляли «природну людину». Ідея самоцінності людської особистості, лозунг – ніяких відмінностей, крім чеснот та талантів – мали у той час величезне значення; вони революціонізували свідомість суспільства.

Зародження  культури Просвітництва 

     Новий час у європейському культурному  календарі відкриває XVII сторіччя. Першими, хто усвідомив культурні зрушення, що відбувалися, були філософи і вчені. Г. Галілей, Ф. Бекон, Р. Декарт, зберігаючи істотні риси ренесансного світовідчування, висунули наукові програми, що об’єктивно свідчили про зміну світоглядних орієнтирів. Народження дослідно-експериментального природознавства, розробка нових поглядів на методи одержання достовірного знання, місце і роль науки в житті суспільства, безсумнівно були проривом у культурі, хоча ці новації спочатку і не торкались усіх її шарів.

     Ідеї  реформування наукового знання були частиною більш загального умонастрою, що охопив Європу вже в першій половині XVII століття – орієнтації на людський розум, як вирішальний засіб перетворення життя. Склалося переконання, що у світі, який підкоряється природним законам, існує розумний порядок, доступний людському пізнанню. Отже, суспільство і держава, мистецтво і моральність можуть будуватися на розумних, раціональним засадах. «Знання – сила, а сила – це знання» (Ф. Бекон), «Я мислю, отже, існую» (Р. Декарт) – це не тільки влучні афоризми, але перш за все світоглядні формули, у яких виражався дух культури Нового часу. Зрештою цей раціоналістичний умонастрій у XVIII ст.., названому століттям Просвітництва, вилився в культ розуму. На думку просвітителів, все існуюче повинно стати перед духовними очами розуму, вищого судді й авторитету, і або виправдати, або не виправдати своє існування. Відома теза Гегеля, що стала основоположенням його всеохоплюючої філософської системи, «Все дійсне розумне, а все розумне дійсне», була логічним продовженням і своєрідним підсумком світоглядних парадигм, основи яких були закладені в XVII – XVIII століттях.

      Багато  культуротворчих ідей, що стали складовою частиною світоглядного каркасу культури Нового часу, зародилися в епоху Відродження, іноді у вигляді нерозвинених здогадок, натяків, пророчих передбачень, а іноді й у прямій постановці, логічно чіткій формі. Однак для розуміння історичного типу культури важливіше зрозуміти їх конкретну змістовну наповненість, що випливає із співвіднесеності цих ідей із усією системою домінуючих у Новому часі світоглядних цінностей.

      У епоху Відродження виникає ідея дослідно-експериментального знання (Леонардо да Вінчі, Галілей). Вона була енергійно підтримана Новим часом. Більш того, вона стала основою створення нового типу науки, природознавства насамперед, і формування принципово іншої, у порівнянні з Відродженням, картини світу, у центрі якої виявилася не людина, а природний закон, чия необхідна дія не робить винятків ні для людини, ні для Бога. Відродження намагалося в результатах пізнання виявити людський зміст. Новий час орієнтує науку на одержання знання про об’єкти «самі по собі», без домішку людської суб’єктивності.

      З позиції сучасної культури неважко  побачити однобічність розуміння людини на початкових етапах культури Нового часу, надмірні сподівання на всемогутність  розуму, здатного опанувати абсолютну  істину і на її основі перебудувати світ. Однак принципи нової культури були не випадковим епізодом в історії європейської духовності, а неминучою відповіддю на виклик часу.

      Нова  культура стала складовою частиною грандіозного суспільного зрушення, пов’язаного з входження м  Європи в смугу масштабних буржуазних перетворень. Особливо інтенсивно цей процес почав розвиватися з  другої половини XVII століття після англійської буржуазної революції. До кінця XVIII століття в багатьох країнах західної Європи досить чітко визначились основні риси капіталістичного способу господарювання: приватна власність, вільна конкуренція, ринок. Відповідаючи духу часу, епоха Просвітництва веде активну боротьбу за утвердження віротерпимості і вільнодумства в духовній культурі, а також лібералізму в політиці.

        Основні типологічні риси культури Нового часу складаються  під впливом множини чинників: наукової революції XVII століття; соціальних революцій (Нідерланди, Англія, Франція) і становлення політико-економічних відносин ранньобуржуазної цивілізації, що супроводжувалося колоніальною експансією; церковних розмежувань (Реформація і Контрреформація) і релігійних війн, що продовжувалися ще в XVIII сторіччі; перемоги світської влади над релігійною і секуляризації громадського життя; зміцнення національних держав.  Ці епохальні соціальні зміни, внутрішнім ферментом, то видимим, то схованим регулятором яких була культура, надали самій культурі Нового часу характер наростаючого динамізму. Людина як би з вічності вступила в час, вона все більше занурювалася в часовий потік, що стрімко прискорював свій біг. Все інтенсивніше відбуваються культурні трансформації, перетворення систем ідеалів і цінностей, все коротше стає шлях від наукових відкриттів до їхнього практичного застосування, все більше скорочується інтервал від народження культуро творчої ідеї до її втілення у формах цивілізації. Вже XVII і XVIII століття, при всій їх очевидній ідейній спадкоємності і розвитку в рамках однієї культурно-історичної парадигми, помітно відрізняються одне від одного.

     Просвітництво, мабуть, сама оптимістична епоха в історії культури. Панує переконання в абсолютній прозорості природи для людського розуму. Абсолютна істина здавалася не вигадкою прекраснодушних метафізиків, а практичним завданням поточного дня, варто було лише розробити спеціальний метод її одержання. Конфліктність у суспільстві, різкі протиріччя між багатством і злиднями, просвітництвом і неуцтвом звичайно ж усвідомлювалися, але існувала впевненість у тому, що за допомогою розумно прийнятих законів вдасться приборкати людський егоїзм, поєднати особисті і суспільні інтереси й у перспективі побудувати суспільство соціальної справедливості. Не випадково, що саме в цей час висувається ідея суспільно-історичного прогресу (Вольтер, Гердер), причому прогрес у дусі часу розумівся лінійно, як безкінечне зходження по щаблях розуму.

       В атмосфері загального поклоніння  перед розумом і на основі  дійсних (а іноді й ілюзорних  ) успіхів механіки складається  така риса культури Нового  часу, характерна особливо для  просвітительського її етапи,  як науко центризм. Наука і техніка хіба що не обожнюються. Знання, по суті, ототожнюється з наукою, оголошується нещадна війна неуцтву і марновірствам. Під сумнів поставлене існування Бога. Популярним стає деїстичний світогляд, відповідно до якого Бог. Створивши природу, в її подальшу долю вже не втручається. У середовищі французьких матеріалістів XVIII століття народжується перша історична форма світового атеїзму.

     Просвітительський розум міцно зв’язавши себе тією формою раціональності, що втілилася  в математичному природознавстві XVII – XVIII століть, неминуче увібрав в себе усі її основні риси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Ідеологічна доктрина Просвітництва 

     Просвітництво – це політичний, ідейно-філософський та культурний рух, поширений у країнах  Західної Європи та Північної Америки у XVII – XVIII ст. Просвітники критикували феодально-релігійний спосіб життя і утверджували духовно-ідеологічні та політичні засади буржуазного суспільства. Термін «Просвітництво» вперше вживається у Вольтера та Й.-Г. Гердера, але утвердився після статті І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784).

      Ідеологічна доктрина Просвітництва виникла  в Англії у XVII ст. (Дж. Локк) і отримала свій широкий розвиток у XVIII ст. у Франції. Світоглядні засади Просвітництва стали ідеологічним обґрунтуванням Війни за незалежність у Північній Америці 1775-1783 рр.

      Французьке  Просвітництво, що визначилось, насамперед своєю ідейно-організаційною завершеністю, послідовністю, висунуло ідеї буржуазної демократії. Спираючи на теоретичні положення Дж. Локка про «невідчужені», «природні права людини», просвітники висунули ідею «суспільного договору» (Ж.-Ж. Руссо), свободи (слова, совісті, друку), рівності, вільної праці на благо суспільства, розумного егоїзму та всебічного розвитку особистості, що знайшли втілення у «Декларації прав людини і громадянина» (1789). Саме цей документ став зразком для розроблення основних засад «Загальної декларації прав людини», прийнятої ООН у XX ст.. Просвітники вели боротьбу з релігійним фанатизмом, офіційною догматикою католицької церкви, абсолютизмом ,становими умовностями та іншими феодальними пережитками, активно пропагували вивчення природи, розвиток науки і техніки, поширення освіти та наукових знань. Просвітники ідеологічно підготували революційні події 1789 року, здійснивши «філософську революцію» у свідомості людей не лише Франції, а й усієї Західної Європи та Америки.

      Просвітники зробили внесок у розроблення  теоретичних засад суспільного прогресу. Зачинателем теорії прогресу вважається Ф. Бекон, який пов'язував прогрес з розвитком науки. Історики А.-Р.-Ж. Тюрго і М.-Ж.-А.-Н. де Кондорсе ідею прогресу застосували до історичного розвитку. Іде. Прогресу також розробляли Д. Дідро, Ж.-А. Даламбер, Ж.-Ж. Руссо, Вольтер. Вони розвинули нову концепцію науки, що ґрунтувалася на «суспільному договорі» Ж.-Ж. Руссо та природному праві рівності людини, пояснювала перехід від феодального застою до «громадянського суспільства». Зокрема, Вольтер розробив теорію непрямолінійності прогресу, яким для нього стали часи Середньовіччя, увів термін «філософія історії». В основу теорії суспільного прогресу Вольтер поклав ідею просвітлення людського розуму, яке перебуває в постійному протистоянні з невіглаством та забобонами.

      Водночас  табір просвітників не був однорідним. До нього входили представники різних політичних верств та релігійних поглядів, які часто не погоджувалися один з одним, а їх суперечки переростали  у протистояння. У світогляді просвітників було багато непослідовного і навіть помилкового. Але вони вірили в людину, її розум, вважали її творцем історії.

      У соціальних питаннях просвітники були ідеалістами. Вони вважали, що досягнення ідеального суспільства можливе  лише через звільнення людини від  релігійних та станових забобонів,через розповсюдження освіти й науки. Просвітники не могли передбачити того, що висунуті ними гасла свободи,рівності, братерства, під якими пройшла Французька революція 1789р., не будуть використані сповна. Невиправданими залишились надії деяких просвітників щодо вирішення соціальних питань зведенням на трон освічених монархів. Фактично один Ж.-Ж. Руссо залишався прибічником ідей республіканізму.