Архітектура середньовіччя

Кременецький  обласний гуманітарно-педагогічний інститут

ім. Т. Г. Шевченка

 

 

 

 

 

 

Реферат з образотворчого мистецтва з методикою керівництва образотворчою діяльністю дітей на тему

 

«Архітектура  середньовіччя»

 

 

Виконала:

студентка групи 

52 ДППЗ

Ворожбит  І. І.

 

Викладач:

Онищук І. А.

 

 

 

 

 

Кременець, 2013

Зміст

 

1. Вступ

2. Архітектура династії  Каролінгів.

3. Архітектура династії  Оттонів.

4. Архітектура романського  стилю в країнах Європи.

5. Архітектура готичного  стилю в країнах Європи.

Висновки

Список літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Архітектура Середньовіччя  включає в себе 4 основні стилі: «каролінгське відродження», Оттонівське мистецтво, романський стиль і готику. 
«Каролінгське відродження» - розквіт культури, що відноситься до епохи першого імператора «Священної Римської імперії» Карла Великого і династії Каролінгів. Епоха Карла Великого ознаменувалася реформуванням адміністративної, судової та церковної сфер, а також відродженням античної культури. Столиця імперії Аахен стала центром цього відродження.  
Оттонівське мистецтво - мистецтво «Священної Римської імперії» Х - ХІ ст. Назва походить від династії, заснованої Оттоном Великим. Про цей період відомо в основному з образотворчого та прикладного мистецтва. На церковну архітектуру Оттонівського мистецтва справив великий вплив каролінгський стиль: базиліки будувалися зі східним і західним хорами і трансептами або з ретельно розробленою західною апсидою, прикрашалися мозаїками та фресками. Вежі й масивні стіни з маленькими вікнами робили ці базиліки схожими на фортеці. Оттонівське мистецтво зробило значний вплив на все європейське мистецтво і стало основою для романського стилю. 
Романський стиль - художній стиль в архітектурі та мистецтві Європи в ХІ - ХІІ ст. Термін спочатку застосовувався тільки до архітектури, а пізніше - до живопису, скульптури й інших видах мистецтва. Проте, зазвичай романським називають стиль, який сформувався одночасно у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії та Англії в ХІ столітті. Незважаючи на певні національні відмінності, він став першим справді загальноєвропейським стилем, що виділяє його з стилів «каролінгського відродження» і Оттонівського мистецтва післяримський періоду. Відмінна риса романського стилю в архітектурі - це масивність, ваговитість, товщина стін, яка підкреслювалася вузькими прорізами вікон. Це надавало будівлям величності. 
Готичний стиль - художній стиль в архітектурі та мистецтві, змінив романський стиль. Готика виникла у Франції в середині 12 століття, швидко поширилася в інших країнах, головним чином у Північній Європі, де панувала до XVI століття.

Спочатку термін мав зневажливий  сенс: художники італійського Ренесансу  так називали «варварську» середньовічну  архітектуру, помилково вважаючи, що її творці - готські племена, зруйнували класичне мистецтво Римської імперії. Готика досі асоціюється головним чином  з архітектурою, особливо з трьома її особливостями: стрілчастої аркою; хрестовим склепінням, підтримуваним (або нібито підтримуваним) мимобіжними  арками, і арочним контрфорсом, тобто  зовнішньої опорою, що не примикає впритул до стіни, а з'єднана з нею аркою. Жодна з цих особливостей не була досягненням готики (всі вони існували в пізній романської архітектурі), але їх поєднання створило новий тип каркасної конструкції, що створювала, на відміну від масивних, великовагових споруд романського стилю, враження легкості. 
Іншою характерною рисою готичної архітектури, що виникла трохи пізніше, є ажурний декор, що прикрашає віконні отвори і поверхні стін. Причому в цій області був досягнутий такий рівень майстерності, що по малюнку (або його відсутності) можна було легко визначити приналежність до того чи іншого періоду розвитку готичної архітектури.

Час і місце народження готичного стилю можна визначити  точно. Це 1140 - 1144 рр.., Абатство Сен-Дені біля Парижа, де за замовленням настоятеля монастиря Сугерія, одного з відомих покровителів мистецтв того часу, проводилася перебудова церкви. Збереглася лише невелика частина будівлі - крита аркада криласу, але вона залишається однією з тих споруд, які внесли революційні зміни в європейську архітектуру. «Промениста» і «полум'яніюча» готика, поширившись майже по всій Європі, у багатьох країнах прийняла своєрідні форми.

 

1. Архітектура  династії Каролінгів

Протягом багатьох століть  постійно були спроби західноєвропейської цивілізації зрівнятися з досягненнями древніх римлян. В V столітті Західну Римську імперію завоювали племена варварів, які поширили свій вплив на всю Європу. У 711 році вестготи, захопили Іспанію, але були вигнані звідти арабами. У 732 році вождь франків Карл Мартелл у битві під Пуатьє відбив напад арабської армії, що насувалася з Піренеїв з метою підкорити на Галію. Імперія арабів на той час вже охоплювала Сицилію, частини Південної Італії і майже всю Іспанію. Син Карла Мартелла - Піпін III Короткий - в 751 році проголосив себе царем франків і заснував династію Каролінгів, ім'я якої походить від Карла Мартелла.

Син Піпіна - Карл Великий (близько 742 - 814) - 25 грудня 800 року був коронований у соборі св. Петра в Римі і став першим імператором Священної Римської імперії. Скоро сфера правління Карла Великого охоплювала майже всю територію сучасної Німеччини, Нідерланди, Бельгію, Швейцарію, Францію та Італію.

З архітектури Каролінгів до нас не дійшло практично нічого. Але зберігся, ймовірно, найбільш значний  пам'ятник - знаменита палацова капела Карла Великого в Аахені, яка утворює сьогодні серце кафедрального собору. Будівництво було розпочате за наказом Карла Великого близько 790 року за проектом Одо фон Меца і освячене близько 800 року. Але палац, до якого вона відносилася, зник майже повністю. Він повинен був нагадувати про імператорський Рим і відповідно називався Латеран, за назвою папської резиденції в Римі.

Найвідомішим пам'ятником  епохи Каролінгів вважається «надбрамний» зал монастиря Лорш 8 століття під Дармштадтом, який за припущеннями побудований в 800 році. Ця споруда - трипрольотні виїзні ворота монастиря, що нагадують римську тріумфальну арку. Напівколони і пілястри з канелюрами і з химерно оформленими складними капітелями виділяються на багатобарвному тлі з кам'яних плиток коричневого і кремового кольорів. Подібні ворота будувалися і в інших монастирях середньовічної Європи. 
Культурний та інтелектуальний розквіт імперії Каролінгів закінчився в 9 - початку 10 століття. Спадкоємцями Каролінгів стали Оттони. 
 
2. Архітектура династії Оттонів

У 9 столітті внаслідок вторгнення вікінгів, магометан, арабів та мадярів, досягнення Каролінгів поступилися місцем глибокій кризі. Але Оттон I Великий (936 - 973), який в 962 році був коронований в Римі як перший саксонський імператор, знову реанімував імперську концепцію. Велика Оттонськ імперія, яка існувала до 1056 року, була за площею меншою, аніж імперія Каролінгів, оскільки до неї не належала територія нинішньої Франції. Вона включала в себе, перш за все Німеччину і частину північної Італії. З цього часу Франція і Німеччина йшли кожна своїм шляхом, в них розвивалися самобутні культури.

На тлі посилення феодальної системи імперські єпископи Оттонської імперії будували як фортеці, так і церкви, створювали армії, викладали релігійні принципи, тим самим створювали образ войовничої церкви, якому романська архітектура Європи була покликана надати адекватне вираження. 
Майнцський собор, будівництво якого було розпочато в 978 році і з тих пір неодноразово відновлювалося, і закладений в 1009 році собор у Падерборні зв'язали каролінгські форми з ранньохристиянськими римськими в той архітектурний образ, який ми можемо розглядати вже як типово німецький. Створює потужне враження церква св. Михайла (побудована 1001 - 1033 гг.) в Гільдесгаймі і на даний час відновлена ​​в своєму первісному вигляді. Церква св. Михайла має деякі нові елементи - апсида на заході піднімається над крипто, до якої можна потрапити по сходах, що йдуть під землю. Вхід в саму церкву розташований в південному бічному нефі, який таким чином стає свого роду внутрішнім нартексом.

Грандіозний Шпеєрський собор з нефом довжиною 72 метри був побудований в 1030 році при Конраді II. Тим же часом датована і потужна крипта з хрестовим склепінням; а стеля під нефом, який, можливо, був виконаний близько 1060 року, являла собою плоску дерев'яну конструкцію.

 
3. Архітектура  романського стилю в країнах  Європи

 
Франція. Франція більшою мірою, ніж Німеччина, постраждала від краху імперії Каролінгів і вторгнень вікінгів, мадяр і арабів, що супроводжували його. Для історії Франції того періоду характерні міжусобиці й боротьба дрібних провінцій, що ворогували між собою. У зв'язку з ці склався ряд регіональних шкіл романського стилю. Найважливіші з них, поряд з Нормандією на півночі, розташовувалися у центральних та південних регіонах. Бургундія на сході, Аквітанія на південному заході, Овернь в центрі, Пуату на заході, і Прованс на південному сході, через які проходили важливі паломницькі шляхи з їх особливою архітектурою. 
Найбільшою силою у Франції, без сумніву, була церква, зокрема, два провідних ордена - бенедиктинців і цистерціанців, - великі монастирі яких, Клюні і Сито, здійсниливеличезний вплив на релігійне життя, архітектуру і мистецтво всього західного християнського світу.

Франція зробила значний внесок у розвиток романської архітектури, перш за все в організацію простору і планування східного боку (так званої вівтарної частини) церковних будівель. Так, наприклад, історики архітектури пояснюють виникнення вінця капел тим, що серед священиків і ченців встановився звичай щодня читати месу; в той же час зростала популярність паломництва і поклоніння святим. Для того щоб паломники в таких церквах, як церква Сен-Мартен в Турі, де недалеко від апсиди на сході хору розташовувалася шанована гробниця святого, могли відвідувати її, не заважаючи канонікам, зовні навколо апсиди була проведена галерея. До неї були прибудовані додаткові капели з вівтарями у формі маленьких напівкруглих апсид. Така східна галерея навколо хору з радіальними каплицями стала широко розповсюдженою в іконографії французького романського стилю і готики.

Одним з найбільш ранніх збережених прикладів галереї з  вінцем капел є церква бенедиктинського монастиря Сен-Флібер в турне в Бургундії, будівництво якої тривало приблизно з 1008 року і до середини ХІ століття з розширеннями, зробленими приблизно в 1120 році. Вестверк, нартекс і східна апсида тут, як на рівні Крипти, так і на нижньому поверсі, оточені вінцем капел. Завдяки відсутності витонченої орнаментики або профільованих карнизів, Сен-Флібер демонструє сувору простоту раннього французького романського стилю.

З іншого боку, різні частини  будівлі по-різному і по-новому покриті кам'яними склепіннями. Це нагадує про те, що Бургундія, страждаючи в першій половині 10 століття від  вторгнення мадярів, які спалювали  і грабували міста і будівлі, познайомила Європу з пожежостійкими склепінчастими конструкціями.

Нормандія. Вікінги і нормани що прийняли християнство створили по обидві боки Ла-Маншу держави з чіткою організацією. Церква абатства Нотр-Дам в Жюмьеже встановлювала норму для церковного будівництва в норманському романському стилі. У 1037 році було розпочато її будівництво, і 30 років потому вона була освячена Вільгельмом завойовником після його тріумфального повернення з переможеної Англії. Для вражаючого західного фасаду були застосовані звичайні на початку ХІ століття в Німеччині парні вежі, завершення яких мали оригінальну октогональну форму. Високих неф цікавий характерною зміною опор в парному ритмі: циліндричні пілони чергуються в багатоскладові стовпами, що проектуються на стіну з вигляді лопаток.

Англія. В кінці ХІ століття ініціатива в будівництві склепінь досить несподівано перейшла до Англії, де норманський стиль був введений королем Едуардом у Вестмінстерському абатстві навіть ще до завоювання Англії норманами.

Політика творення замість  руйнування, яку нормани вели після  завоювання 1066 року, без сумніву, була нечуваною за масштабами та ефективністю. Типами будівель, які нормани винайшли в якості символів нового культурного і політичного єдності, були церква і замок. 
На прикладі Вестмінстерського абатства з трьома апсидами на сході, парними вежами на заході, стає ясно, що норманський стиль укоренився б в Англії в будь-якому випадку, навіть якщо б не трапилося завоювання. Перелік нових будов тільки в 70-і роки ХІ століття включає в себе Кентерберійський, Лінкольнський, Рочестерський, Вінчестерський собори, а так само абатства св. Едмонда, Сент-Олбані. Після смерті Вільгельма Завойовника у 1087 році виникли собори в Норвічі, Або і Даремі, собор Сент-Пол у Глочестері, а так само церкви абатств Туксбері, Бліт і Сент-Мері в Йорку. Ці церкви були частково перебудовані в пізньому Середньовіччі, але за збереженими поперечним нефам в Вінчестерському і Ілійський соборах з великими аркадними галереями верхнього поверху можна скласти уявлення про розміри і вражаючому вигляді будівель кінця 11 століття.

Чудовий західний фасад Лінкольнского собору (близько 1072 - 1092) - унікальний приклад норманської архітектури. Три великі ніші у формі арок на західному фасаді іноді інтерпретуються як відгомін римських тріумфальних арок.

Норманський стиль, як часто  називають романський стиль в  Англії, з плином часу ставав все  більш розкішним і декоративним, поки в 70-і роки ХІІ століття не поступився місцем готичному стилю.