Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або ринижуючих гідність видів поводження і покарання

     Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або ринижуючих гідність видів поводження і покарання 
 

(Резолюція  39/46 Генеральної Асамблеї, Неофіційний прийнята 10 грудня 1984 року 

     Генеральна  Асамблея, посилаючись на Декларацію про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, прийняту Генеральною Асамблеєю в її резолюції 3452 (XXX) від 9 грудня 1975 року, посилаючись також на свою резолюцію 32/62 від 8 грудня 1977 року, в якій вона пропонує Комісії з прав людини скласти проект Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання у світлі принципів, втілених у Декларації, посилаючись далі на те, що у своїй резолюції 38/119 від 16 грудня 1983 року вона просила Комісію з прав людини терміново завершити на своїй сороковій сесії розробку проекту такої конвенції, включаючи положення про її ефективне виконання, з метою подання Генеральній Асамблеї на тридцять дев'ятій сесії, із задоволенням відмічаючи резолюцію 1984/21 Комісії з прав людини від 6 березня 1984 року, якою Комісія ухвалила передати на розгляд Генеральної Асамблеї текст проекту конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, що міститься в додатку до доповіді Робочої групи, прагнучи домогтися ефективнішого виконання існуючої заборони застосування катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання згідно з міжнародним і національним правом, висловлює свою вдячність Комісії з прав людини за виконану роботу щодо підготовки проекту Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання; приймає і відкриває для підписання, ратифікації й приєднання Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, що міститься в додатку до цієї резолюції; закликає уряди першочергово розглянути питання про підписання і ратифікацію Конвенції.

      КОНВЕНЦІЯ проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання Держави-учасниці цієї Конвенції, беручи до уваги, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об'єднаних Націй, визнання рівних і невід'ємних прав усіх членів людської сім'ї є основою свободи, справедливості і загального миру, визнаючи, що ці права випливають із гідності, властивої людській особі, беручи до уваги зобов'язання держав згідно із Статутом, зокрема статтею 55, сприяти загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод, враховуючи статтю 5 Загальної декларації прав людини та статтю 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, обидві з яких передбачають, що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню, враховуючи також Декларацію про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, прийняту Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1975 року, бажаючи підвищити ефективність боротьби проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання в усьому світі, погодилися про наступне:  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЧАСТИНА I

Стаття 1 

     1. Для цілей цієї Конвенції термін  “катування” означає будь-яку  дію, якою будь-якій особі навмисне  спричиняється сильний біль або  страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або  від третьої особи відомості  чи визнання, покарати її за  дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона запідозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи викликаються ними випадково.

      2. Ця стаття не завдає шкоди  будь-якому міжнародному договору  чи будь-якому національному законодавству,  в яких є або можуть бути  положення про більш широке  застосування.

Стаття 2

     1. Кожна держава-учасниця вживає  ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актів катувань на будь-якій території під її юрисдикцією.

      2. Ніякі виключні обставини, якими  б вони не були, стан війни  чи загроза війни, внутрішня  політична нестабільність чи  будь-яке інше надзвичайне становище не можуть бути оправданням катувань.

      3. Наказ вищестоящого начальника  або державної влади не може  служити оправданням катувань.

Стаття 3

     1. Жодна держава-учасниця не повинна  висилати, повертати чи видавати  будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй може загрожувати там застосування катувань.

      2. Для визначення наявності таких  підстав компетентні власті беруть  до уваги всі обставини, що  стосуються справи, включаючи, у  відповідних випадках, існування в даній державі постійної практики брутальних і масових порушень прав людини.

Стаття 4

     1. Кожна держава-учасниця забезпечує, щоб усі акти катування розглядалися  згідно з її кримінальним законодавством  та тих дій будь-якої особи,  що являють собою співучасть у катуванні.

      2. Кожна держава-учасниця встановлює  відповідні покарання за такі  злочини з урахуванням їх тяжкого  характеру. 

Стаття 5

     1. Кожна держава-учасниця вживає  таких заходів, які можуть стати  необхідними для встановлення  її юрисдикції щодо злочинів, зазначених у статті 4, у таких випадках:

      а)коли злочини вчинені на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, або на борту морського чи повітряного  судна, зареєстрованого в даній  державі;

      b) коли передбачуваний злочинець  є громадянином даної держави;

      с) коли жертва є громадянином даної  держави і якщо дана держава вважає це за доцільне.

      2. Кожна держава-учасниця вживає  таких заходів, які можуть стати  необхідними, щоб встановити свою  юрисдикцію щодо таких злочинів  у випадках, коли передбачуваний злочинець перебуває на будь-якій території під її юрисдикцією і вона не видає його згідно із статтею 8 будь-якій із держав, згаданих у пункті 1 цієї статті.  

3. Ця Конвенція  не виключає здійснення будь-якої  кримінальної юрисдикції згідно  з внутрішнім законодавством.