Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі

      НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

      КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА 
 
 
 
 
 
 

      РЕФЕРАТ

      з кримінально-виконавчого  права

      На  тему: «Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі» 
 
 

      Виконала: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Київ  – 2о1о

 

       У системі заходів, що застосовуються до осіб, що вчинили злочини, важливе місце займають покарання, не пов'язані з позбавленням волі. Широке застосування цього виду покарання до винних передбачено кримінальним та виправно-трудовим законодавством України. Головний зміст названих актів полягає в тому, що вони дозволяють розширити виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Вони передбачають можливість застосування до осіб, винних у вчиненому злочині:

• виправні роботи (за місцем роботи та в інших місцях);
• відстрочення виконання вироку та умовного засудження з випробним строком.

      Виправні  роботи без позбавлення волі як вид  кримінального або адміністративного  покарання застосовуються дуже широко. Встановлюється це тими обставинами, що, з одного боку, вони володіють достатньо вагомим каральним змістом і, отже, можуть застосовуватись як міра впливу на осіб, що вчиняють різноманітні злочини, які не представляють велику громадську безпеку та адміністративні правопорушення, а з іншого - їх застосування не викликає тих негативних наслідків, що тягнуть за собою призначення позбавлення волі на незначний строк.

      Сутність  виправних робіт в найбільш повній мірі розкривається в їх каральному змісті, тобто в сукупності тих  правообмежень, які повинен потерпіти  засуджений до цього виду покарання.

      Сукупність  правообмежень визначається кримінальним, адміністративним та виправно-трудовим законодавством, а також деякими актами, які відносяться до законодавства про працю.

      Відповідно  до Кодексу України про адміністративні  правопорушення України, виправні роботи можуть бути призначені на строк до двох місяців (ст. 31 КпАП України), а згідно з кримінальним законодавством (ст. 29 КК України) - від двох місяців до двох років.

      Виправні  роботи можуть бути призначені за місцем роботи засудженого і підданого адміністративному покаранню, а за кримінальні злочини також в інших місцях, призначених судом.

      Із  заробітку засудженого або підданого  адміністративному покаранню провадиться відрахування в прибуток держави у розмірі, встановленому вироком суду від 5 до 20%.

      Призначення покарання у вигляді виправних робіт передбачає встановлення деяких додаткових правообмежень:

• час відбування виправних робіт не зараховується у загальний та безперервний стаж роботи;
• на весь строк покарання забороняється звільнення засудженого з роботи за особистим бажанням без дозволу органів внутрішніх справ;

      - під час відбування покарання  засудженому чергова відпустка

      не  надається;

      - час відбуття покарання у стаж, що надає право на відпустку,  на отримання пільг та додатків  до заробітку, не враховується. Мають місце і деякі інші правообмеження.

      Виконання покарань у виді виправних робіт  передбачає участь у цьому процесі  не тільки органів внутрішніх справ, але й адміністрації підприємств, установ та організацій за місцем роботи засудженого. При цьому організаційні функції залишаються за інспекціями виправних робіт, які керують роботою з осудженими, надають необхідну допомогу, організують спільні заходи, які здійснюються з покараними за місцем роботи і т.п.

      Інспекції виправних робіт міськрайорганів  внутрішніх справ спільно з адміністрацією підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити цей процес так, щоб покараний не був наданий сам собі, а зізнавав себе членом трудового колективу, котрий хоче допомогти йому виправитись, чесно відноситись до праці, підтримувати трудову дисципліну. Виконання призначених судом виправних робіт полягає у щомісячному утриманні коштів із заробітної платні в установлених розмірах, що є елементом виконання вироку і одночасно служить гарантією прав покараного.

      Адміністрація підприємств повідомляє орган, виконуючий покарання у вигляді виправних робіт, про застосування до покараних заходів заохочень та стягнень, про ухилення їх від відбуття покарання. Це необхідно для своєчасного прийняття заходів до покараного з метою припинення неправомірної поведінки. У рівній мірі сказане відноситься і до заходів заохочення. Виконуючим покарання органам або судам (наприклад, при умовно-достроковому звільненні) необхідна оцінка адміністрації поведінки покараного, відношення його до праці і виконання трудової дисципліни. Покладення законом на адміністрацію за місцем відбування покарання розглянутих обов'язків передбачає необхідність постійних контактів з інспекцією виправних робіт, в установленні котрих останній належить вирішальна роль щодо суворого дотриманню умов відбування виправних робіт без позбавлення волі, передбачених виправно-трудовим законодавством. Строк відбуття виправних робіт без позбавлення волі нараховується місяцями, днями, протягом котрих покараний працював і з його заробітку проводиться утримання. Число днів, відпрацьованих покараним, повинно бути не менше числа робочих днів, що приходяться на встановлений судом календарний строк покарання. Якщо покараний не відпрацював установленої кількості робочих днів і відсутні підстави, передбачені законом для зарахування невідпрацьованих днів в строк покарання, відбуття виправних робіт продовжується до повного відпрацювання покараним належної кількості робочих днів.

      У відношенні покараних, визнаних непрацездатними, після оголошення вироку органи, які виконують цей вид покарання, порушують перед судом клопотання про заміну виправних робіт без позбавлення волі другим, більш легким видом покарання. Для розв'язання судом цього питання названі особи до відбуття виправних робіт без позбавлення волі не притягаються ( ст. 101 Виправно-трудового кодексу України; ст.29 КК України; ст. 408 КПК України).

      Заходи  заохочення є стимулом покращення поведінки  відбуваючого виправні роботи, їх виправлення і перевиховання. Вони застосовуються диференційно, тобто так, щоб кожний захід відповідав позитивним зрушенням у поведінці покараного і сприймався як заслужений.

      Заходи  заохочення, які застосовані до відбуваючих  виправні роботи, розподіляються на дві групи: заходи морального і матеріального характеру. До заходів першої групи відносяться оголошення подяки та дострокове зняття раніше накладеної догани; до другої подання про умовно-дострокове звільнення та заміна недобутої частини покарання більш м'яким, оскільки задоволення такого подання тягне для засудженого наступ наслідків матеріального характеру. До заходів морального характеру відносяться попередження та стягнення.

      У разі ухилення засудженого від відбуття покарання інспекцією виправних  робіт йому може бути зроблене попередження, яке є офіційним застереженням від повторення негативного вчинку.

      Крім  заходів стягнення морального характеру, застосування яких не тягне за собою  зміни в правовому статусі  засуджених, до них може бути застосована  і така міра, як внесення до суду подання про заміну виправних робіт на позбавлення волі (ст. 107 ВТК України; ст. 30 КК України, ст. 410 КПК України, наказ МВС України N 52 від 03.02.1992 p.).

      Якщо  при внесенні покарання у вигляді  позбавлення волі або виправних  робіт суд, враховуючи обставини  справи та особу винного, прийде до висновку про недоцільність відбуття винним призначеного покарання, то він може постановити умовне незастосування покарання до винного з обов'язковою вказівкою у вироку мотивів умовного засудження. При призначенні покарання особі, яка вперше засуджується до позбавлення волі до трьох років, суд з урахуванням характеру та ступеню громадської небезпеки здійсненого злочину, особистості винного та інших обставин справи, а також можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, може відстрочити виконання вироку у відношенні такої особи на строк від одного до двох років. Суд може в таких випадках відстрочити виконання і додаткових покарань. Контроль за поведінкою умовно засуджених і засуджених з відстрочкою виконання вироку здійснюється органами внутрішніх справ, а у відношенні неповнолітніх - інспекторами у справах неповнолітніх та комісіями у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад, згідно з чинним законодавством України.

      Випробувальний  строк при умовному покаранні  встановлюється тривалістю від одного до трьох років.

      При умовному засудженні можуть бути визначені  додаткові покарання.

      Застосування  умовного засудження дає можливість забезпечити перевиховання та виправлення  засудженого при активній участі громадськості без ізолювання винних від суспільства.

      При умовному засудженні суд може визначити  додаткове покарання: позбавлення військового звання, позбавлення прав займати     відповідні посади або займатись відповідною діяльністю, штраф, позбавлення батьківських прав.

      У вироку визначаються два строки: спочатку строк позбавлення волі або виправних  робіт, вказуючи на його умовний характер, а потім випробний строк, який є складовою частиною умовного засудження.

      При умовному засудженні протікає випробний  строк, а не строк визначеного  судом покарання. Випробний строк  може бути рівним строку визначеного  покарання, але може бути також меншим або більшим за нього.

      Контроль  за умовно засудженими здійснюється інспекціями виправних робіт  та дільничними інспекторами міліції  за місцем проживання засудженого.

      У випадку залишення засудженими  місця проживання, працівники інспекції, в якій перебувають на обліку засуджені, вживають відповідні заходи у встановленні його місця перебування.

      Якщо  після здійснення зазначених заходів  місцеперебування засудженого не встановлено, то інспекція через канцелярію органу внутрішніх справ передає протягом п'яти днів всі матеріали разом з висновком і копією вироку в підрозділ карного розшуку.

      Підставою для скасування умовного покарання  можуть бути систематичні порушення громадського порядку, тобто такі, котрі протягом встановленого випробного строку вчинялись умовно засудженим три і більше разів: якщо два рази вони потягли за собою прийняття заходів адміністративного впливу, після чого він знову зробив порушення. За поданням органів внутрішніх справ у такому разі на засудженого судом проводиться заміна на позбавлення волі.

      Для заміни відстрочки виконання покарання  вироку необхідно дві умови:

• невиконання засудженим покладених на нього обов'язків;
• здійснення ним не менше двох правопорушень громадського порядку або трудової дисципліни, що свідчать про небажання стати на виправний шлях, за кожний з яких до нього обґрунтовано застосовуються заходи адміністративного стягнення або громадського впливу.

      Такими  правопорушеннями є, наприклад, дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, поява у громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, порушення трудової дисципліни у вигляді розпивання спиртних напоїв на виробництві або перебування на роботі в нетверезому стані тощо.

      Конкретні факти невиконання обов'язків, що були покладені судом, фіксуються у рапорті на Ім'я керівника органу внутрішніх справ. До рапорту додається пояснення та інші матеріали, що підтверджують факти невиконання покладених на засудженого обов'язків.

      Підставою для скасування умовного засудження можуть бути систематичні порушення громадського порядку, тобто такі, які протягом встановленного строку вчинялись три та більше разів, якщо хоча б два з них призвели до обґрунтованого застосування заходів адміністративного впливу, після чого він знову здійснив порушення.

      За  поданням органу внутрішніх справ виноситься постанова про скасування відстрочки вироку та заміну на позбавлення волі.

      Скасування  відстрочки виконання вироку, звільнення від призначеного судом покарання, виконання якого було відстрочено, здійснюється судами за місцем проживання засудженого. Порядок скасування та звільнення від покарання регламентується ст. 408 КПК України.

      Службою органів внутрішніх справ по виконанню  покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, здійснюються такі завдання:

• організація в установленому порядку спільно з відповідними підприємствами, організаціями та установами ефективного трудового використання і на цій основі перевиховання умовно засуджених та умовно звільнених;
• організація та проведення роботи щодо трудового влаштування осіб, звільнених із установ виконання покарань;
• забезпечення виконання покарань у вигляді виправних робіт

      без позбавлення волі;

• забезпечення виконання покарань у вигляді заслання і вислання;
• організація роботи щодо працевлаштування і контролю за поведінкою умовно засуджених, у відношенні яких виконання вироку до позбавлення волі відстрочено.

      Важливим  обов'язком служби виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, є своєчасне встановлення осіб, які мають намір ухилитися від покарання; удосконалення профілактичної роботи; у взаємодії з карним розшуком удосконалення оперативно-розшукової діяльності серед засуджених, направлених на попередження злочинів та інших правопорушень; поліпшення обміну інформацією з установами, виконуючими покарання, міськрайвідділами внутрішніх справ.