Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Марта 2013 в 23:56, автореферат
Обрана автором тема публікації видається вельми актуальною, адже інститут причетності до злочину належить до найбільш складних кримінально-правових явищ. Однак, вирішальну роль у її виборі відіграли дещо інші чинники. Перш за все, звертає на себе увагу те, що про причетність тієї чи іншої особи до вчиненого злочину нас щоденно сповіщають засоби масової інформації. При цьому окремі журналісти не занадто переймаються питаннями юридичної термінології, через що інформація, викладена на шпальтах газет та журналів, доволі часто втрачає свій первинний зміст та набуває дещо спотвореного вигляду.
Потурання злочину є самостійним видом причетності до злочину, з яким, на жаль, доволі часто доводиться стикатися пересічному громадянинові.
Потурати – не перешкоджати кому-небудь робити щось недозволене, варте осуду; виконувати чиїсь бажання, примхи; не протидіяти чому-небудь; попускати, підтакувати; не звертати уваги, не зважати11. Наведене визначення дає можливість скласти загальне уявлення про зміст поняття «потурання злочинові» як однієї з форм причетності до злочину, що вчинюється шляхом невиконання певних дій, які можуть запобігти злочинові або припинити його.
Чинний КК України прямо не передбачає кримінальну відповідальність за потурання злочинові. У юридичній літературі прийнято вважати, що потурання злочинові полягає у неперешкоджанні вчиненню злочину, якщо була така можливість12. Таке визначення видається дещо неточним, адже для потурання характерним є не тільки можливість запобігти злочинові або припинити його, але й наявність у особи обов’язку робити це. Тому більш вдалим видається визначення, наведене П. Матишевським, який зазначає, що потурання – це неперешкоджання вчиненню злочину особою, яка зобов’язана і мала можливість відвернути злочин13.
Автор поділяє точку зору М. Бажанова, котрий пропонує питання кваліфікації потурання вирішувати таким чином:
1) якщо потурання було обіцяним заздалегідь, має місце співучасть у злочині (у виді пособництва);
2) у разі необіцяного заздалегідь потурання, діяння службової особи, яка їх вчинила, мають кваліфікуватися як злочин у сфері службової діяльності14.
Слід зазначити, що серед науковців немає одностайності у вирішенні питання щодо суб’єктивної сторони потурання злочинові. Одні фахівці вважають, що для потурання характерним є наявність умислу. На їхню думку, особа має усвідомлювати, що не вживаючи заходів щодо запобігання або припинення злочину, вона не виконує покладені на неї обов’язки15. Інші вважають, що потурання може вчинюватися й через необережність16. Автор статті дозволить собі не погодитися з такою позицією. На наш погляд, потурання може мати місце й тоді, коли службова особа не вживає відповідних заходів щодо запобігання чи припинення злочинної діяльності через так звану «умисну службову недбалість». Йдеться про випадки, коли порушення службових обов’язків є умисними, однак позбавленими мотивів, передбачених у ст. 364 КК України (користь, інша особиста зацікавленість, вчинення злочину в інтересах третіх осіб). Тому автор вбачає можливим погодитися з позицією М. Коржанського, котрий вважає, що потурання являє собою особливий випадок службової недбалості, але з урахуванням висловлених вище обставин17.
З огляду на викладене, видається правильним виділити такі ознаки потурання злочинові:
− суб’єктом потурання може бути лише відповідна службова особа, на яку державою покладено обов’язок запобігати злочинам, а також припиняти їх;
− потурання злочинові має місце тоді, коли у зазначеної особи була можливість запобігти злочинові або припинити його вчинення.
Підсумовуючи викладене, видається доцільним зробити деякі висновки:
1. Причетність до злочину – це умисна діяльність осіб, які не брали участь у злочині, спрямована на приховування уже вчиненого злочину, а також умисна бездіяльність осіб, зобов’язаних відповідно до чинного законодавства діяти.
2. Недонесення про злочин являє собою неповідомлення відповідним органам влади про вчинений злочин або такий, що готується. Це пасивна поведінка особи, яка за чинним КК України не є кримінально караним діянням.
3. Приховування злочину – це вид причетності, який полягає у активній чи пасивній діяльності особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом.
4. Чинний КК України (ст. 396) передбачає відповідальність лише за заздалегідь необіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Виняток складають тільки члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (ч. 2 ст. 396).
5. Потурання злочинові не є окремим правовим інститутом, адже: а) у чинному КК України не передбачено окремої кримінально-правової норми, яка би встановлювала відповідальність за потурання; б) у даний час в Україні немає жодного нормативно-правового акту, який би зобов’язував пересічного громадянина перешкоджати суспільно небезпечному діянню, вчиненому у його присутності іншою особою.
6. Потуранням злочинові може визнаватися лише протиправна поведінка службової особи, яка була зобов’язана і у обстановці, що склалася, могла вжити заходів для запобігання злочинові. ■
Список використаних джерел
1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів Бажанова М. І. , Сташиса В. В. , Тація В. Я. – Київ–Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
2. Коржанський М. Й. Популярний коментар Кримінального кодексу України. – К. : Наукова думка, 1997. – 695 с.
3. Советское уголовное право. Общая часть. Под общей редакцией Г. А. Кригера, Б. А. Куринова, Ю. М. Ткачевского. – Москва: Изд-во МГУ, 1982. – 518 с.
4. Уголовное право УССР: Общая часть; Под редакцией профессора В. В. Сташиса и доцента А. Ш. Якупова. – Киев: Издательское объединение «Вища школа», 1984. – 384 с.
5. Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. – К. : Аконіт, 2004.
6. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
7. Ковалев М. И. Уголовная ответственность за укрывательство преступлений по советскому уголовному праву. Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.08 / ВЮЗИ. – М. , 1952. – С. 11.
1 Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. – К. : Аконіт, 2004. – Том 3.
2 Уголовное право УССР: Общая часть; Под редакцией профессора В. В. Сташиса и доцента А. Ш. Якупова. – Киев: Издательское объединение «Вища школа», 1984. – 384 с., С. 198.
3 Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 272 с., С. 153.
4 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів Бажанова М. І. , Сташиса В. В. , Тація В. Я. – Київ–Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с., С. 216.
5 Советское уголовное право. Общая часть. Под общей редакцией Г. А. Кригера, Б. А. Куринова, Ю. М. Ткачевского. – Москва: Изд-во МГУ, 1982. – 518 с., С. 276-280; Уголовное право УССР. Общая часть. Под редакцией профессора В. В. Сташиса и доцента А. Ш. Якупова. – Киев: Издательское объединение «Вища школа», 1984. – 384 с., С. 198-202.
6 Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. – К. : Аконіт, 2004. – Том 1.
7 Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. – К. : Аконіт, 2004. – Том 2.
8 Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. – К. : Аконіт, 2004. – Том 2.
9 Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. – К. : Аконіт. – 2004. – Том 2.
10 Ковалев М. И. Уголовная ответственность за укрывательство преступлений по советскому уголовному праву. Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.08 / ВЮЗИ. – М. , 1952. – С. 11.
11 Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. – К. : Аконіт. – 2004. – Том 2.
12 Советское уголовное право. Общая часть. Под общей редакцией Г. А. Кригера, Б. А. Куринова, Ю. М. Ткачевского. – Москва: Изд-во МГУ, 1982. – 518 с., С. 280.
13 Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 272 с., С. 158.
14 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Бажанов М. І. , Баулін. Ю. В, Борисов В. І. та ін.; За ред. професорів Бажанова М. І. , Сташиса В. В. , Тація В. Я. – Київ–Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с., С. 218.
15 Уголовное право УССР: Общая часть; Под редакцией профессора В. В. Сташиса и доцента А. Ш. Якупова. – Киев: Издательское объединение «Вища школа», 1984. – 384 с., С. 202.
16 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Бажанов М. І. , Баулін. Ю. В, Борисов В. І. та ін.; За ред. професорів Бажанова М. І. , Сташиса В. В. , Тація В. Я. – Київ–Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с., С. 218.
17 Коржанський М. Й. Популярний коментар Кримінального кодексу України. – К. : Наукова думка, 1997. – 695 с., С. 90.
Юридичний Радник №2 2006
Юридичний Радник №2 2006