Поняття, особливості та структура закону про кримінальну відповідальність

МВС України

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій

 

 

 

Кафедра кримінального права та кримінології

 

Дисципліна: Кримінальне  право 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

                                                            на тему:

 «Поняття, особливості та структура закону

про кримінальну відповідальність»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                           Виконала: студентка 2-го курса

                                                                                        групи Пздср 10-5

                                                                                       Коржова Тетяна

                                                                             Перевірила: Даведенко В.Л.

 

 

 

 

 

 

Харків

2011

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП ………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I  Поняття закону про кримінальну відповідальність ……………..4

РОЗДІЛ ІІ Структура кримінального закону…………………………………6

1. СТРУКТУРА СТАТЕЙ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ: диспозиція, санкція……………………………………………………………..8

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………10

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької  та корисливої, що спостерігається  в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне  законодавство. Щоб це законодавство  було досить ефективним, необхідно  правильно його застосовувати.

Прийнятий  Верховною Радою України 5 квітня 2001 року на КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 року,  є знаменною віхою в становленні України як правової держави. Він  є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права.

Отже,моїм завданням є пізнання змісту кримінального закону через пізнання його внутрішньої структури, визначення самого поняття кримінального закону, його рис та завдань, та особливості кримінального закону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Поняття закону про кримінальну відповідальність

 

Кримінальне право України  знаходить своє відображення в законодавстві  України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему — Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Що стосується ґрунтування на принципах і нормах міжнародного права закріпленно у ч. 1 ст. 3 КК. КК складається із кримінальних законів, що діють в рамках Кодексу як єдина нормативна система з моменту набрання ним чинності. Кожний із кримінальних законів містить певне положення кримінального права, викладене у вигляді норми. Кримінальний закон є свого роду продукт законодавчої діяльності, в якому за допомогою законодавчого веління відображені об'єктивні закономірності розвитку кримінального права. У КК 2001 р. кримінальний закон позначений як «закон про кримінальну відповідальність» (розділ II Загальної частини). Кримінальний закон і закон про кримінальну відповідальність — тотожні поняття, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики чинного кримінального законодавства України¹.

Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримінальну  відповідальність приймаються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Відповідно до Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнські і місцеві референдуми» прийняття законів можливо також шляхом всенародного голосування (референдумом). Незалежно від процедури прийняття закон про кримінальну відповідальність — завжди письмовий документ, який опублікований в установленому законодавством України порядку і має вищу юридичну силу.

Останні являють собою  одну або декілька кримінально-правових норм, оформлених в статтю чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зведені до Кримінального кодексу, де кримінально-правові норми розташовані в певній системі, а статті, в яких вони закріплені, мають відповідний номер. Оскільки законодавство України про кримінальну відповідальність — це Кримінальний кодекс, то кримінально-правові норми, які можуть бути ухвалені окремим законом, повинні бути позначені відповідним номером статті КК. Кримінально-правові норми, що приймаються в доповнення до КК, можуть не тільки міститися в самостійному законі, а й входити як окреме нормативне положення в закон України, яким охоплюється більш широке коло питань, що потребують нормативного регулювання і охорони. Окремі кримінально-правові норми можуть міститися в чинних міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон про кримінальну  відповідальність на відміну від  законів інших галузей законодавства  має певні специфічні риси. Цей  закон є основним джерелом кримінального  права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали і постанови судів не визнаються джерелами норми кримінального права.

Викладене дозволяє зробити  висновок про те, що закон про кримінальну відповідальність — це письмовий правовий акт, що має вишу юридичну сіну, приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільна небезпечні діяння є злочинами і які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Закон про кримінальну відповідальність має відповідати Конституції України і загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права.

 

 

 

Розділ ІІ. Структура кримінального закону

 

Більш глибоке розуміння  та краще сприйняття кримінального  закону неможливе без знання його структури.

Під структурою кримінального⁷ закону слід розуміти підпорядковану певним технічним правилам форму вираження в ньому законодавчої волі.

Правильне розуміння суті кримінального  закону можливе лише при умові  ясного і чіткого уявлення про  службову роль його складових елементів  і їх взаємозв'язок.

Все діюче кримінальне законодавство  України сконцентроване в Кримінальному  кодексі. Кримінальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, який складається з Загальної  та Особливої частин.

У Загальній частині зосереджені  норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів.

Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільне  небезпечні діяння є злочинами і  які заходи кримінального покарання  можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.

Загальна і Особлива частини  КК пов'язані між собою і утворюють  нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при  застосуванні окремих статей КК. Не можна застосувати кримінально-правову  норму, що міститься в Особливій  частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Загальна і Особлива частини  КК поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті.

Загальна частина чинного  КК складається із 15 розділів: «Загальні  положення», «Закон про кримінальну  відповідальність», «Злочин, його види та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині та ін.Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини. Наприклад, статті КК, норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні цінності української державності, проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, поміщені в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки України». Поділ Особливої частини КК на 20 розділів робить її більш зручною для застосування, оскільки надає слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир в розміщенні тих чи інших статей у КК. Та й для громадян України дуже важливо просто знайти в КК ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин.

Статті КК пронумеровані  арабськими цифрами і мають заголовки, що виражають сутність кримінально-правових норм, які в них містяться. При  включенні в КК нової статті вона буде поміщена у відповідний розділ Загальної або Особливої частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як правило, вслід за статтею, що є найбільш близькою до неї за змістом. Новій статті мають бути надані номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс — 1,2, 3 і т. д. Наприклад, у 1977 р. до Загальної частини КК 1960 р. було включено статтю «Відстрочка виконання вироку», її було поміщено вслід за ст. 46 «Відстрочка виконання вироку військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час». Статті був наданий номер 46. Багато статей КК поділяються на частини, які виділені в окремий абзац. Абзаци забезпечені цифровими позначеннями. Наприклад, стаття 1 КК «Завдання Кримінального кодексу України» має дві частини — 1 і 2; стаття 135 «Залишення в небезпеці» складається із трьох частин — 1, 2 і 3. Перед кожною із цих частин стоїть відповідне цифрове позначення.

 

1.СТРУКТУРА СТАТЕЙ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ: диспозиція, санкція.

 

У зв'язку з тим, що абсолютна  більшість норм Особливої частини  встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура характеризується однорідністю складових елементів; у них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька статей, в нормах яких або в примітках до них наведені поняття злочинів певного виду, позначені суб'єкти їх вчинення, сформульовані деякі інші нормативні положення (наприклад, ст. 401 дає поняття військового злочину; визначення службової особи міститься у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364).

Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.

Проста диспозиція називає  злочинне діяння без розкриття його ознак. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція у  ст. 369 «Давання хабара». Описовою називається  диспозиція, де описуються найбільш істотні ознаки діяння. Так, у ст. 185 «Крадіжка» наводиться визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції у ст. 271 «Порушення вимог законодавства про охорону праці», ст. 286 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами». Відсюллюча зветься диспозиція, котра відсилає до кримінально-правової норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або іншій частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» відсилає до ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце при відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження.

Санкція — це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким чи середньої або навіть невеликої тяжкості.

У КК застосовуються відносно-визначені  та альтернативні санкції.

Відносно-визначеною є  санкція, яка має один вид покарання  і вказує його нижчу та вищу межі.

Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

а) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

б) з максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1ст. 153,ч. 1 і ч. 2 ст. 266, ч. 2 ст. 323, ст. 355, ст. 395. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК дня даного виду покарання. Наприклад, у ст. 57 встановлена нижча межа для виправних робіт — шість місяців, у ст. 60 для арешту — один місяць, у статтях 61 і 63 для обмеження і позбавлення волі — один рік. Тому за злочин, передбачений, наприклад, у ч. 1 ст. 153, суд може призначити міру покарання у виді позбавлення волі на строк від одного року до п'яти років; за ст. 355 — обмеження волі на строк від одного року до трьох років; за ст. 395 — арешту на строк від одного до шести місяців.