Проблеми питання принципу диспозитивності в цивільному процесі

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Проблеми питання принципу диспозитивності в цивільному процесі»

 

 

 

 

 

 

                                                             

 

 студентки  1 р/н магістратури, 7 групи

                                                              заочної форми навчання 

                                                              Кліменкової Х.М.

                                                              Викладач: Кірєєва Н.О.

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика принципу диспозитивності

2. Обмеження  дії принципу диспозитивності

3. Проблемні питання диспозитивності у цивільному процесі

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Успішне вирішення завдань, що стоять сьогодні перед країною в політичній, соціальній і економічній сферах, багато в  чому залежить від здійснення правосуддя на засадах верховенства права, що забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Це обумовлює необхідність побудови правової держави, що можливо тільки за умови комплексного та системного реформування всіх сфер суспільного життя, складовою частиною якого виступає судово-правова реформа. З прийняттям у 2001 році змін до чинного цивільного процесуального законодавства і підготовкою нового Цивільного процесуального кодексу детального глибокого дослідження потребують основні ідеї, положення, керівні засади права, тобто його принципи, визначальне місце серед яких посідає принцип диспозитивності. Роль і значення принципів цивільного процесуального права і принципу диспозитивності в сучасних умовах правотворення постійно зростають, оскільки вони трансформуються в норми права конкретного змісту.  
Актуальність теми дослідження обумовлена також тим, що захист конституційних прав і свобод людини та громадянина у формі цивільного судочинства забезпечується сукупністю і системою процесуальних дій суду та учасників процесу, які ґрунтуються на нормах ЦПК, в яких відтворено принцип диспозитивності. Закріпивши і гарантувавши свободу в реалізації суб’єктивних прав їх носіями, принцип диспозитивності набув універсального значення для всього цивільного судочинства України.

 

 

 

 

 

 

Загальна характеристика принципу диспозитивності

 

Диспозитивність (від лат. dispono – розпоряджаюся) – це нормативно-керівна засада цивільного процесуального права, яка закріплює вільне, на свій розсуд здійснення і розпорядження юридично заінтересованими особами матеріальними правами щодо предмета спору, процесуальними засобами захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, що спрямовані на розвиток, зміну або припинення розгляду цивільної справи в суді в межах, дозволених законом і в установленому процесуальному порядку.  

Принцип диспозитивності  є основоположним в системі принципів  цивільного процесуального права, включає  в себе певну ідею, що становить  його зміст. Зміст принципу диспозитивності  полягає у наданні сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати і розпоряджатись матеріальними правами щодо предмета спору та процесуальними засобами їх захисту. 

 

Складовими  положеннями змісту принципу диспозитивності є шість груп прав:

 

• права, що характеризують повноваження на порушення провадження по справі;
• права, спрямовані на зміну позовних вимог;
• права, пов’язані із забезпеченням законного складу суду, об’єктивного розгляду справи та виконання судових постанов;
• права, пов’язані із залученням до справи заінтересованих осіб;
• права щодо здійснення окремих процесуальних дій;
• інші права, що забезпечують захист у процесі по справі. 

 

Отже, принцип  диспозитивності характеризується такими положеннями:

1) хто хоче  здійснити свої право, повинен сам потурбуватися про це;

2) особа, якій  належить право, може від нього  відмовитись; 

3) нікого не  можна примушувати пред'явити  позов проти своєї волі;

4) суд не повинен  виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обмеження дії принципу диспозитивності

Дослідження проблем  диспозитивності в цивільному судочинстві  показало, що принцип диспозитивності  не однаково діє у різних категоріях справ, віднесених діючим ЦПК до провадження  по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Це зумовило новий підхід до проблеми юридичної природи й підвідомчості справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. Запропоновано справи, пов`язані з реалізацією виборчого права, а також скарги на рішення, дії або бездіяльність керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, керівних органів та керівників об`єднань громадян, які віднесені до справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також справи, пов'язані з оскарженням нотаріальних дій або з відмовою в їх вчиненні назвати справами, що виникають з публічно-правових відносин, і розглядати за правилами позовного провадження, оскільки за своїм характером вони близькі до справ позовного провадження, в них найбільш повно проявляється принцип диспозитивності. Справи по скаргах на дії органів і службових осіб у зв`язку з накладанням адміністративних стягнень; скарги на рішення дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; скарги на рішення, прийняті відносно релігійних організацій; заяви прокурора про визнання незаконними правового акту органу, рішення чи дії службової особи; скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; справи про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов`язковому страхуванню пропонується розглядати за правилами адміністративного провадження, тому що в цих справах більше проявляється адміністративний елемент (відносини влади та підпорядкування), відсутній спір про право цивільне, обмежена дія принципу диспозитивності.

 

Проблемні питання  диспозитивності у цивільному процесі

Одним з найважливіших  прав заінтересованої особи є право порушення процесу, до складу якого входять право розпочати позовне, апеляційне або касаційне провадження, а також ініціювати перегляд рішень і ухвал, що набрали законної сили, у зв`язку з нововиявленими та винятковими обставинами. У ЦПК не враховується така важлива ознака особи, що звертається до суду, як юридична заінтересованість. Особа, яка не має правоздатності по конкретній справі, не має права і на участь у процесі по цій справі. Аналіз передумов, з якими закон пов`язує право на пред`явлення позову та умов, якими закон визначає порядок порушення процесу, дозволив стверджувати, що їх існування обумовлене дією принципу диспозитивності в цивільному судочинстві, а тому вони мають універсальний характер і за деяким виключенням застосовуються у всіх цивільних провадженнях. 
Дослідженням встановлено, що врівноважуюча функція принципу диспозитивності відносно сторін проявляється у тому, що обмеження прав однієї сторони здійснюється, як правило, в інтересах іншої. Наприклад, принципом диспозитивності цивільного процесуального права визначається інститут підсудності цивільних справ. Правила підсудності, встановлюючи пільги для однієї сторони та обмежуючи правові можливості іншої встановлюють правовий баланс у реалізації заінтересованими особами своїх прав. 
Ми розглядаємо універсальні права сторін, якими вони визначають межі судового захисту, впливають на рух справи та суть рішення: визнання позову відповідачем, відмова позивача від позову, право позивача змінити предмет та підстави позову, а також право сторін укласти мирову угоду. В апеляційному та касаційному провадженнях сторони також наділені правами, які дозволяють їм визначати й змінювати межі судового захисту (це право доповнення або зміни скарги, відмови від скарги повністю чи частково, відзиву скарги до початку провадження, визнання скарги обгрунтованою повністю чи частково). Відзначимо, що особливість дії принципу диспозитивності в апеляційному провадженні визначає характер та процесуальні наслідки здійснення вказаних прав. 
Також можна вказати на необхідність розширення меж диспозитивності шляхом надання відповідачу права самостійно вимагати відшкодування збитків заподіяних забезпеченням позову (в ЦПК цей обов`язок покладений на суд); впровадження процедури примирення сторін (тому що мирова угода не може бути застосована до особистих правовідносин); введення права судді самостійно в стадії підготовки справи до судового розгляду вирішувати питання про закриття провадження у випадках відмови позивача від позову, укладання мирової угоди сторін, або примирення сторін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Аналіз законодавства  дозволив визначити, що принцип диспозитивності  не тільки визначає рух цивільного судочинства, а також виконує  в процесі функцію, що врівноважує, встановлюючи своєрідний баланс в реалізації прав та обов`язків учасників процесу. 
Можна зробити висновок, що дія принципу диспозитивності відносно суду полягає у тому, що згідно з законом суд наділений диспозитивними правами й обов`язками, що дозволяють йому впливати на рух процесу по справі та сприяти здійсненню процесуальних прав та обов`язків учасниками процесу.

Необхідність закріплення в законодавстві права відмовитися від представництва прокурора, а також зазначення у якості підстав закриття провадження по справі, що розпочата з ініціативи прокурора, укладання сторонами мирової угоди та відмови позивача від позову, оскільки це відповідало б удосконаленню законодавства у відповідності до принципу диспозитивності.

Аналіз дії  принципу диспозитивності відносно третіх осіб, які не замовляють самостійні вимоги на предмет спору, а також прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, що беруть участь у процесі для надання висновків по справі показав, що вони мають у справі лише процесуальну заінтересованість, а тому не наділені правами, пов`язаними з розпорядженням об`єктом процесу.

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Конституція України: Закон України від 28. 06. 1996 р., № 254/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Шишкін В.І. Диспозитивність – принцип судочинства // Право України. – 1999. – № 6. – С. 7-10.
3. Цивільний процесуальний кодекс: Проект Закону від 10.01.2002р.;№8436. Суб'єкт законодавчої ініціативи: Кабінет Міністрів України. Автор законодавчої ініціативи: А. Кінах. Відповідальний комітет: Комітет з питань правової політики.
4. Омельченко М. П. Принцип об'єктивної істини в цивільному процесуальному праві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київ. держ. ун-т. імені Тараса Шевченка – К., 1996. – 24
5. Омельченко М.П. Проблеми об'єктивної істини в цивільному процесуальному праві України: Навчальний посібник. – К.: "Поліграфцентр Київського університету імені Тараса Шевченка, 1996. – 46 с
6. Азаревич Д. Права в гражданском процессе // Журнал гражданського и уголовного права. – Кн.. 1. – 1915. - 45 с.
7. Гольмстен А.Х. Учебник русского гражданского судопроизводства, 4-е изд., М., 1907. – 68 с.
8. Исаченко В.Л. Гражданский процесс. Т. 4. 2-е изд. – СПб. - 1912.- 56 с.
9. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства. Т. 1. – Изд-е 2-е. – С-Пб. – 1876. – 89 с.
10. Нефедьев Е.А. К учению о сущности гражданского процесса. Соучастие в гражданском процессе. Соучастие по немецкому и французскому праву. Исследование Е.А. Нефедьева. Казань, 1891 – 58 с.
11. Энгельман И.Е. Учебник русского гражданского судопроизводства, 2-е изд., 1904.
12. Яблочков Т.М. К учению об основных принципах гражданского процесса // Сборник статей по гражданскому и торговому праву. Памяти проф. Г.Ф. Шершеневича. М.: изд. Башмаковых, 1915. – 49 с.
13. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. Т. 1. – М.: Башмаковы, 1913. – 691 с.
14. Дембо Л.И. О принципах построения системы права. // Советское государство и право. – 1956. – № 8. – С. 88 - 89.- 56 с.
15. Йоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Юрид. лит., 1961. – С. 353.
16. Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та інші; Відп. ред. Л.Л. Гумецька. – К.: Рад. школа, 1978. – С. 214; 
17. Теория государства и права / Под ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юринформ, 1995. – С. 95 - 96; 
18. Юридичний словник / За ред. Б.М. Бабія, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова. – К.: Головна редакція УРЕ АН УССР, 1974. – С. 616. 
19. Толковый словарь живого великорусского языка / В. Даль. – М., 1980. – Т. 3. – С. 431. 
20. Українська радянська енциклопедія. Видання друге. – Головна редакція УРЕ. – Київ, – т. 9. – 1983. – С. – 91.