Умови (підстави) договірної відповідальності

     У цивільно-правовому зобов'язанні з  боку кредитора або боржника можуть діяти двоє або більше осіб. Залежно  від розподілу прав та обов'язків  між суб'єктами зобов'язання з множинністю  осіб розрізняють часткові, солідарні  та додаткові (субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною.

     Часткове  зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору. В зобов'язаннях, які виникли з часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання та обов'язок боржника виконати зобов'язання визначаються у частках, що встановлюються договором (ст. 173 ЦК). За часткової відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

     Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо, приміром, у такому зобов'язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення своїх вимог від одного із солідарних боржників, кредитор має право вимагати неодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде виконано повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від сплати боргу кредиторові (статті 174 і 175 ЦК). Отже, при порушенні солідарного обов'язку настає солідарна відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо. Так, відповідно до ст. 192 ЦК за договором поруки у разі невиконання зобов'язання боржник і поручник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, причому поручник відповідає в тому самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків, відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

     Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов'язання і обидва порушені.

     Нові  положення щодо субсидіарної відповідальності містить ст. 641 проекту ЦК. До заявлення вимоги до особи, яка відповідно до закону, інших правових актів або умов зобов'язання несе відповідальність додатково до відповідальності іншої особи, що є основним боржником (субсидіарна відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на заявлену вимогу, ця вимога в повному обсязі може бути заявлена до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не має права вимагати задоволення своєї вимоги до основного боржника від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника або безспірного стягнення коштів з основного боржника. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, поставленої їй кредитором, попередити про це основного боржника, а якщо до цієї особи вчинено позов, – залучити основного боржника до участі у справі. Інакше основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, що відповідає субсидіарно, заперечення. які він мав проти кредитора.

     За  загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов'язок боржника перед кредитором відшкодувати збитки у повному обсязі. Це стосується як витрат, що їх зробив кредитор, втрат або пошкодження його майна, так і неодержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби боржник виконав зобов'язання (ст. 203 ЦК).

     Відповідальність  у цих випадках вважається повною. За окремими видами зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або неналежне  виконання зобов'язань (ч. 1 ст. 106 ЦК). Це означає, що за порушення обов'язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються, або хоч і відшкодовуються, але не в повному обсязі. Так, згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу або багажу у розмірі фактичної шкоди. Отже, неодержані доходи у цих зобов'язаннях не відшкодовуються.

     Відповідно  до ст. 204 ЦК якщо за невиконання або  неналежне виконання зобов'язання встановлено неустойку, то збитки відшкодовують  у частині, яка не покрита неустойкою. Законодавством або договором можуть бути передбачені такі випадки:

• коли допускається стягнення лише неустойки, але не збитків;
• коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку;
• коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.

     Повне відшкодування збитків, заподіяних порушенням договірних зобов'язань  між організаціями, передбачено  нині у сферах поставки, купівлі-продажу, деяких підрядних відносин. Стосовно більшості інших господарських зобов'язань (постачання енергії та газу, перевезення, капітальне будівництво, проектні роботи тощо) передбачається не повна, а обмежена відповідальність за порушення договорів або у формі виключної неустойки (коли допускається стягнення лише неустойки, але не збитків), або у формі дійсної (фактичної) шкоди, без права відшкодування упущеної вигоди. В умовах переведення економіки на ринкові засади не можна вважати нормальним такий стан у законодавстві, коли принцип повного відшкодування збитків при порушенні зобов'язань не здійснюється з потрібною послідовністю в усьому ланцюзі господарських зв'язків, а обмежується лише окремими його ланками.

     За  проектом ЦК повне відшкодування  збитків набуває ширшого застосування. У співвідношенні неустойки і збитків як форм відповідальності загальною стає штрафна неустойка, а не залікова (як за ст. 204 чинного ЦК), тобто якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то її стягнуть у повному розмірі понад відшкодування збитків (п. 1 ст. 632 проекту ЦК). У зобов'язаннях за участю суб'єктів підприємництва, замість обмеженої, запроваджується, як правило, повна майнова відповідальність. Так, якщо за чинним ЦК за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором підряду на капітальне будівництво відповідальна за це сторона сплачує встановлену неустойку (пеню) та відшкодовує в сумі, не покритій неустойкою, збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна (ч. 1 ст. 356 ЦК), то за проектом ЦК за порушення обов'язків за договором будівельного підряду замовник і підрядник сплачують передбачену договором або законом неустойку та відшкодовують у повному обсязі збитки (п. 2 ст. 940 і ст. 943 проекту ЦК).

За окремими видами зобов'язань законом чи іншими правовими актами може встановлюватися  підвищена (зокрема, кратна) відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків. Так, за Законом України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" від 27 січня 1995 р. користувачі бібліотечних послуг мають право одержувати в користування книги, документи та інші носії інформації з бібліотечних фондів відповідно до правил користування бібліотекою, користуватися послугами довідково-інформаційного, бібліографічного характеру та одержувати інші послуги (у тому числі платні). Правилами користування бібліотечним фондом може передбачатись кратне відшкодування шкоди у зв'язку з втратою, знищенням, пошкодженням або крадіжкою книг, документів, інших носіїв інформації, у тому числі окремих одиниць бібліотечного фонду (статті 20 і 23 закону). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Умови (підстави) договірної відповідальності. 

     Цивільно-правова  відповідальність є негативним для  порушника наслідком вчиненого  ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов:

1) протиправної  поведінки (дії чи бездіяльності)  особи;

2) шкідливого  результату такої поведінки (шкоди);

3) причинново-наслідкового  зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

4) вини  особи, яка заподіяла шкоду.

     Перші три умови (протиправність, шкода, причинний  зв'язок) є об'єктивними, а четверта (вина) — суб'єктивною підставами цивільно-правової відповідальності.

     Протиправною  вважається така поведінка особи, яка  порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася  у невиконанні чи неналежному  виконанні договірного зобов'язання.

     Протиправність  поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 630 проекту ЦК порушенням зобов'язання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або кредитора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи договором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наявність (або відсутність) такого виконання у визначений час.

     Простроченням боржника є невиконання ним зобов'язання в обумовлений строк (термін). Боржник  не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконано внаслідок  прострочення кредитора (ч. 3 ст.214 ЦК). Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання (ч. 1 ст. 215 ЦК).

     Шкода – друга неодмінна умова цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (наприклад, моральну) шкоду.

     Грошовий  вираз майнової шкоди називають  ще збитками. У чинному ЦК про відшкодування збитків як засіб захисту цивільних прав йдеться у ч. 1 ст. 6, але питання про структуру збитків, умови та порядок стягнення їх вирішуються у нормах зобов'язального права. Зокрема, в ч. 2 ст. 203 ЦК під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які б він одержав, якби боржник виконав зобов'язання. Проте проблема відшкодування збитків виникає не лише при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, а й при порушенні інших прав та обов'язків (особистих немайнових, інтелектуальної власності тощо). Ось чому доцільно правила про відшкодування збитків і компенсацію моральної шкоди вмістити серед основних положень книги 1 (загальна частина) проекту ЦК.

     Відповідно  до ст. 21 проекту особа, якій завдано  збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважаються: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, що порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від доходів, що їх одержав порушник права. Чинне законодавство окремо не передбачає обов'язку боржника відшкодувати кредиторові збитки, пов'язані з інфляцією. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки" від 30 березня 1995 р. рекомендується при вирішенні спорів виходити з того, що відшкодуванню підлягають фактичні збитки (прямі та упущена вигода), розмір яких залежить від умов інфляції, Однак у кожному конкретному випадку позивач має довести, наскільки існуюча інфляція вплинула на розмір заподіяних збитків і яких заходів він вживав для їх зменшення.

     Щоб стягнути з правопорушника зазнані  збитки, потерпіла особа має довести  їх наявність і розмір. Відповідно до пунктів 2-4 ст. 631 проекту ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводить кредитор. Якщо інше не передбачене законом, іншими правовими актами або договором, під час визначення збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконано, а якщо вимога не буде задоволена добровільно, – у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Під час визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування.

     Звичайно, визначити розмір збитків, завданих порушенням цивільних прав, особливо неодержаних доходів, на практиці не завжди легко можна здійснити. Навіть у тих сферах договірних відносин, де майнова відповідальність не обмежена, пред'явлення вимог до винних контрагентів про повне відшкодування збитків за порушення зобов'язань – рідкісне явище у господарській практиці. Це зумовлено, зокрема, відсутністю апробованих методик щодо підрахунку збитків, якими могли б керуватися працівники юридичних служб підприємств, інших суб'єктів господарювання в обґрунтуванні вимог про відшкодування збитків. Для того, щоб договірно-правова і претензійно-позовна робота були дієвим інструментом у взаємовідносинах підприємства з його контрагентами, необхідно налагодити у всіх підрозділах чіткий облік виконання зобов'язань як його контрагентами, так і самим підприємством.