Осередок хімічного ураження

ПЛАН

 

 

Вступ

1. Характеристика осередку хімічного ураження
2. Класифікація отруйних речовин, їх вплив на людей і тварин
3. Заходи захисту від отруйних речовин

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В даний час у світі  використовуються в промисловості, у сільському господарстві і для побутових цілей мільйони тонн токсичних речовин, у тому числі 500 речовин, що відносяться до групи СДОР — найбільш токсичних для людини. Крім того, щорічно у світі спалюють до 10 млрд. тонн палива (кам’яне вугілля, нафта, газ, сланці), внаслідок чого надходять в атмосферу, ґрунт, воду рік, а потім і в організм людини більш ніж 100 млн. тонн оксидів азоту, а усього до 700 різноманітних речовин.

Внаслідок такого хімічного  впливу на зовнішнє середовище створилася винятково несприятлива екологічна ситуація, у т. ч. і в нас у країні.

На території України  є більш ніж 1500 промислових підприємств, що виробляють, зберігають і використовують більш 280 тис. тонн різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік.

До хімічно небезпечних  об’єктів відносяться:

Підприємства хімічної або нафтопереробної промисловості.

Підприємства, оснащені холодильними установками м’ясокомбінати, молокозаводи, рибокомбінати й ін.

Водогінні, фільтрувальні  станції, очисні споруди, що використовують хлор.

Залізничні станції з рухомим  складом зі СДОР.

Склади і бази з запасами для  дезинфекції, дезинсекції, дератизації  сховищ із зерном.

Склади і бази з запасами для  отрутохімікатів, що використовуються у сільському господарстві [4, 9].

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Характеристика  осередку хімічного ураження

При поширені у навколишньому  середовищі отруйних речовин (ОР) або  сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР) утворюються  зони хімічного зараження й осередки хімічного ураження.

Зона хімічного зараження — це територія, яка безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або сильнодіючих ядучих речовин і над якою поширилася заражена хмара з вражаючими концентраціями.

Зона хімічного зараження ОР характеризується типом застосованої ОР, довжиною і глибиною. Довжина зони хімічного зараження — це розміри фронту виливання ОР (за допомогою авіації) або діаметр розбризкування ОР під час вибуху (бомб чи ракет). Глибина зони хімічного зараження — це відстань від навітряної сторони регіону застосування у бік руху вітру, тієї межі, де концентрація ОР стає неуражаючою.

Зона зараження характеризується типом ОР або СДЯР, розмірами, розміщенням  об'єкта господарювання чи населеного пункту, ступенем зараженості навколишнього  середовища і зміною цієї зараженості  з часом.

Заражене повітря з  парами й аерозолями затримується в  населених пунктах, лісах, садах, високостеблових  сільськогосподарських культурах,  
у долинах, ярах. Тому при організації захисту населення і сільськогосподарських тварин це потрібно враховувати [6, 103].

Межі зони зараження  визначаються пороговими токсичними дозами ОР або СДЯР, які спричиняють початкові  симптоми ураження, і залежать від  розмірів району застосування ОР чи розливу  СДЯР, метеорологічних умов, рельєфу  місцевості, щільності забудови, наявності та характеристики лісових насаджень.

Осередок хімічного  ураження — це територія, в межах  якої в результаті впливу хімічної зброї або аварійного викидання  в навколишнє середовище СДЯР виникли  масові ураження людей, сільськогосподарських  тварин і рослин.

Розміри осередку хімічного ураження залежать від масштабу застосування отруйних речовин чи кількості потрапляння в атмосферу СДЯР,  
їх типу, метеорологічних умов, рельєфу місцевості; щільності забудови населених пунктів, наявності та характеру лісових насаджень.

Всю територію осередку хімічного  ураження можна умовно розділити  на дві зони: зону безпосереднього  потрапляння в навколишнє середовище отруйних речовин, токсинів, фітотоксикантів  чи СДЯР і зону поширення парів  
і аерозолів цих речовин.

Осередок хімічного ураження характеризують концентрація, щільність зараження і стійкість.

Концентрація — це кількість  хімічної речовини в одиниці об'єму  повітря. Вимірюється в міліграмах хімічної речовини, яка знаходиться  в літрі повітря (мг/л). Концентрацію, за якої виявляються уражаючі властивості отруйної речовини, називають бойовою концентрацією, величина її залежить від токсичності хімічної речовини.

Щільність зараження — це кількість  небезпечної хімічної речовини, яка  припадає на одиницю площі. Вимірюється  в грамах хімічної речовини на квадратний метр поверхні (г/м). Щільність зараження характеризується зараженістю території, ґрунту, будов, споруд. Таке зараження нерівномірне, залежить від умов застосування чи аварійного потрапляння хімічної речовини  
і може бути від кількох до десятків грамів на 1 м2.

На стан хімічного осередку зараження  і стійкість небезпечних хімічних речовин дуже впливають метеорологічні умови (температура, вітер, опади).

Від температури залежить швидкість  випаровування отруйних речовин  із зараженої території. З підвищенням температури швидкість випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин збільшується і, відповідно, тривалість дії їх на місцевості зменшується. Внаслідок зниження температури випаровування відбувається повільніше і, відповідно, стійкість хімічної речовини  
на забруднений дільниці збільшується [6, 143].

Тривалість осередку хімічного  зараження також залежить від  фізичних властивостей хімічних речовин  і, зокрема, від температури їх кипіння. Чим вища температура кипіння  хімічної речовини, тим повільніше вона випаровується і, відповідно, тим вища її стійкість на місцевості. Чим вища леткість хімічної речовини, тим вища концентрація її пари в повітрі.

Напрямок і швидкість вітру  значно впливають на тривалість збереження і дальність поширення зараженого повітря.

Сильний вітер (понад 6 м/с) швидко розсіює  заражену хмару і збільшує випаровування  краплинно-рідинних хімічних речовин  із зараженої ділянки.  
У результаті цього концентрація парів хімічної речовини в повітрі й тривалість дії отруйних речовин на ділянці місцевості зменшується. При слабкому вітрі (до 4 м/с) і відсутності висхідних потоків повітря заражена хмара поширюється за вітром, зберігаючи уражаючі концентрації на значну глибину до (кількох десятків кілометрів).

Великий дощ, механічно вимиваючи хімічні речовини з ґрунту  
й змиваючи їх із поверхні, може за порівняно короткий строк значно знизити щільність зараження. Сніг, який випав на заражену ділянку, створює умови для тривалого зберігання уражаючих властивостей небезпечних хімічних речовин.

Якщо хмара зараженого повітря рухається через ліс, то глибина поширення хімічних речовин  різко зменшується, так само як і  їхня концентрація. У лісі, на полях з високостебловими сільськогосподарськими культурами можуть утворюватися зони тривалого застою хімічних речовин. Таке явище може бути і в населених пунктах: заражене повітря, обтікаючи населений пункт, розсіюється в ньому і може на тривалий час утворювати застій зараженого повітря [1, 35].

На ґрунті, поверхні будов, споруд, техніці краплі отруйних речовин починають випаровуватися, вбиратися, що, у свою чергу, впливає на тривалість їхньої дії на зараженій ділянці. На твердому ґрунті випаровування хімічних речовин із зараженої поверхні прискорюється. На пухкому ґрунті, а також на шпаруватих матеріалах відбувається вбирання або всмоктування небезпечних речовин, що призводить до підвищення їх стійкості. Але одночасно відбувається повільне розкладання хімічних речовин за рахунок взаємодії  
з вологою (гідроліз), яка завжди є в ґрунті і часто в шпаруватих матеріалах.

2. Класифікація отруйних речовин, їх вплив на людей і тварин

Найбільш поширена класифікація ОР за тактичним призначенням  
і фізіологічною дією на організм.

За тактичним призначенням ОР поділяються  на смертельні, тимчасової дії і  подразнюючі.

За фізіологічною дією на організм ОР розрізняють: нервово-паралітичні, шкірнонаривні, загальноотруйні, задушливі, психохімічні  
й подразливі.

За швидкістю виникнення уражаючої  дії ОР бувають:

— швидкодіючі, які не мають прихованого періоду дії  і за кілька хвилин призводять до смерті або до втрати боєздатності чи працездатності (зарин, зоман, синильна кислота, хлористий ціан);

— повільно діючі, що мають  прихований період дії і призводять  
до ураження через деякий час (іприт, фосген).

Залежно від тривалості зберігати здатність уражати  незахище-них людей і тварин ОР поділяються на дві групи:

— стійкі —  уражаюча дія зберігається кілька годин або діб (зоман, іприт);

— нестійкі — уражаюча дія зберігається кілька десятків хвилин після  
їх потрапляння у навколишнє середовище [3, 120].

Важливою характеристикою  ОР та інших отрут є токсичність.

Токсичність ОР — це здатність  виявляти уражаючу дію на організм, викликаючи певний ефект ураження —  місцеве або загальне. Можливі одночасно місцеве і загальне ураження. Місцеве ураження виявляється в місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкірних покривів, подразнення органів дихання), загальне ураження виникає при потраплянні ОР у кров через шкіру (шкірно-резорбтивна токсичність) або через органи дихання (інгаляційна токсичність).

Токсичність характеризується кількістю речовини, яка виявляє  уражаючий ефект, і характером токсичної  дії на організм.

Для кількісної оцінки токсичності  ОР і токсинів застосовуються певні категорії токсичних доз при різних шляхах проникнення в організм: інгаляційному, шкірно-резорбтивному і через раневі поверхні.

Хімічна зброя — один із видів зброї масового ураження, дія якої ґрунтується на використанні бойових токсичних хімічних речовин.

До бойових токсичних  хімічних речовин належать отруйні  речовини (ОР) і токсини, які уражають організми людей і тварин, а  також фітотоксиканти, які можуть застосовуватися під час війни  для ураження сільськогосподарських  культур і лісових насаджень.

Отруйними речовинами називаються хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварійному потраплянні в атмосферу можуть заражати незахищених людей і тварин, а також заражати повітря, місцевість, споруди, воду, різні предмети і матеріали, що робить їх непридатними для користування і небезпечними при стиканні з ними.

Фітотоксиканти призначені для знищення сільськогосподарських  культур і лісових насаджень  з метою позбавлення країни продовольчої бази  
і підриву економічного потенціалу.

Хімічна зброя має здатність вибіркової дії — уражає людей і тварин без знищення (пошкодження) матеріальних цінностей. Результатом ураження хімічною зброєю можуть бути важкі екологічні й генетичні наслідки, для ліквідації яких потрібний тривалий період.

Екологічним наслідком впливу хімічної зброї є така дія на тваринні організми і рослини, а також на ґрунт, воду, повітря, яка призводить  
до критичного стану навколишнього середовища і утруднює існування людей.

Генетичні наслідки пов'язані  з порушенням апарату спадковості  людини і тварини, що може негативно позначитися на наступних поколіннях.

Ці властивості хімічної зброї, великі масштаби й важкі наслідки,  
а також морально-психологічний ефект впливу на людей і навколишнє середовище та інші ознаки характеризують хімічну зброю як один із видів масового ураження. Основою хімічної зброї є отруйні речовини [6, 25].

3. Заходи захисту від отруйних речовин

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії в краплинно-рідинному і  пароподібному стані легко і  швидко проникають в організм людини і тварини через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і травний канал.

До цієї групи ОР належать: зарин, зоман, Ві-Ікс.

Зарин — безколірна рідина, без запаху. Пароподібний і рідкий зарин легко сорбується пористими матеріалами (тканинами, вовною, деревиною, цеглою, бетоном), вбирається у пофарбовані поверхні й гумовотехнічні вироби. При появі перших ознак ураження зарином необхідно ввести підшкірно або внутрішньом'язово розчин атропіну, афіну або будаксиму зі шприц-тюбика. Вміст шприц-тюбика, введений не пізніше ніж через 10 хв після ураження, здатний нейтралізувати одну смертельну дозу ОР. За необхідності ураженому потрібно зробити штучне дихання.

Надійним захистом від  пароподібного зарину є фільтруючий  протигаз і захисний одяг.

Зоман — прозора рідина, але технічна речовина може мати колір від солом'яно-жовтого до коричневого із запахом камфори.

Всі рекомендації захисту  від зарину прийнятні й для захисту від зоману [2, 43].

Для знезаражування зоману на шкірі або одязі потрібно своєчасно  зняти краплі тампонами і терміново обробити заражене місце рідиною з індивідуального протихімічного пакета або водно-спиртовим розчином аміаку.