Рис.1 Місце громадянського суспільства в суспільній системі 

   У зародковому стані ця сфера присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться  її розвитком (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльності) та якістю: системою цінностей, рівнем розвиненості, повноцінністю функціонування. Основний продукт цієї сфери, за соціологом Т. Парсонсом, — солідарність. А солідарність — структурне ядро такого явища, як соціальний капітал, що допомагає суспільствам бути сильними і творити добро.

   Солідарність  — відчуття згуртованості і взаємної підтримки людей — зростає  у випадку групової самоорганізації  — заради вирішення спільних проблем, захисту прав та інтересів чи просто спілкування. Внаслідок самоорганізації виникають первинні осередки громадянського суспільства — різноманітні громади й громадські об’єднання (асоціації), які утворюють каркас громадянського суспільства. Вони є своєрідними «вузликами», що скріплюють і тримають разом горизонтальну мережу (павутину) асоціативного життя, різноспрямованих перехресних зв’язків і взаємодій громадян демократичної держави.

Інституції

   Громадянське  суспільство має складну внутрішню  структуру, до якої входять його інституції і певний тип культури. Інституціями громадянського суспільства є:

• добровільні громадські організації (скорочено — ГО, а також їх різновид — НДО або НУО) та громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування — поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;
• незалежні засоби масової інформації, що обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку;
• громадська думка як соціальний інститут;
• у певному аспекті — вибори, референдуми та громадські ініціативи, коли вони слугують засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;
• залежні від громадськості елементи судової та правоохоронної системи (як суди присяжних, третейські суди, народні міліцейські загони тощо);
• розподільчо-регулятивні інституції держави загального добробуту, пов’язані зі соціальною активністю громад та соціальною роботою;
• самі територіальні громади, які можуть досягати високого рівня самоорганізованості та функціонувати як цивільні спільноти.

Функції

   Функції є втіленням основних напрямів діяльності громадянського суспільства, його впливу на суспільне життя. Найголовніші з них такі:

   По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їх самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують «тягар проблем», які їй доводиться розв’язувати.

   По-друге, інституції громадянського суспільства виступають гарантом непорушності особистих прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, оберігають демократію від зазіхань можливих узурпаторів влади.

   По-третє, в межах цивільних громад та інституцій громадянського суспільства формується «соціальний капітал» — ті невід’ємні риси особистості та форми взаємодії, які примножують рівень солідарності в суспільстві, роблять людей здатними до кооперації і спільних дій.

   По-четверте, інституції громадянського суспільства систематизують і впорядковують протести та вимоги людей, мирно врегульовують конфлікти, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер. У такий спосіб вони також створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.

   По-п’яте, громадські організації як інституції громадянського суспільства виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс «бути почутою на горі» владної піраміди. 

Громадянське  суспільство в  Україні

   Розглядаючи теорію громадянського суспільства  не можливо не проаналізувати його розвиток і стан в Україні.

Розвиток  в незалежній Україні

   Незважаючи  на демократичні і соціальні надбання наших пращурів, формування сучасного громадянського суспільства почалось в Україні фактично з нуля з моменту оголошення незалежності: 1 грудня 1991 року народ України на всенародному референдумі висловив свою суверенну волю побудувати українську незалежну державу. А почався цей процес ще до референдуму — з ухвалення Верховною Радою в липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Її засадним принципом було сучасне розуміння суверенітету народу як багатогранного поняття. Так, декларація не обмежувалася проголошенням права народу України вирішувати свою долю. Вона визначала сучасне комплексне наповнення цього права — верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Декларація передбачала народовладдя, утвердження громадянства Української держави, її економічну самостійність, екологічну безпеку, національно-культурне відродження українського народу. Водночас гарантувався вільний національно-культурний розвиток усім національностям, що проживають в Україні. Усі розділи Декларації пройнято гуманізмом та демократизмом. Так, проголошуючи Україну суверенною національною державою, Декларація виходила з того, що український народ як єдине джерело державної влади в республіці — це громадяни всіх національностей, що живуть в Україні.

   Наступний історично значущий крок — це ухвалення  Конституції України 28 червня 1996 року. У цьому головному політико-юридичному документі держави підкреслюється, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності, розвитку самоврядування. У статті 3 Конституції України проголошується: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави»

   З тих пір були прийняті десятки законів, постанов, указів і розпоряджень, котрі тим чи іншим способом регламентують діяльність громадянського суспільства. З точки зору правової бази в Україні на даний момент є усі умови для успішного функціонування громадянського суспільства.

   Метою створення правової держави в  Україні е забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

   Концепція правової держави в сучасних умовах - це не лише проголошення основних принципів  і рис, що складають теорію такої  держави, а й необхідність реального  формування нових соціально-політичних інститутів, які замінили б закриту авторитарну політичну систему на відкриту демократичну систему, котра діяла б на засадах панування права (правового закону) в суспільстві.

   Основні риси правової держави в Україні:

   а) верховенство і панування правового  закону;

   б) постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади;

   в) здійснення поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

   г) забезпечення прав, свобод, законних інтересів  людини і громадянина, виконання  ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

   ґ) врегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

   д) взаємна відповідальність між особою та державою, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

   е) ефективна організація контролю й нагляду за здійсненням законів  і режиму законності.

   Демократизм змісту законів і утвердження  суверенітету народу як єдиного джерела влади знаходить відображення в концепції верховенства парламенту. Тільки парламент як представницький орган, обраний народом, має право приймати закони і контролювати їх виконання, а також є єдиним державним органом, що має право виступати й діяти від імені всього народу.

   Важливе значення для утвердження правової держави має принцип поділу влади. Чітке розмежування законодавчих І  виконавчих функцій в Україні  здійснюється на основі чинної Конституції  України (ст. 6). Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, тобто в Україні діє принцип верховенства правового закону (ст. 8). Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права людини та гарантії їх здійснення, а забезпечення та утвердження прав людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Права людини проголошуються як невідчужувані й непорушні (ст. 21). Конституція закріплює правовий порядок арештів і утримання під вартою за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановленому законом (ст, 29). Людині забезпечується відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, коштом цих органів (ст. 56). Нормативні акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в установленому законом порядку (ст. 57). У разі невідповідності Конституції будь-якого закону, указу Президента чи постанови Кабінету Міністрів України, Конституційний Суд України зобов'язаний визнати названі акти неконституційними, що тягне за собою втрату ними юридичної сили.

Права українців

"Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування".

                                   (Стаття 38 Конституції  України). 

Право, закріплене конституцією, реалізується за допомогою:

• участі у виборах
• участі у референдумах
• участі у діяльності політичних партій та громадських організацій
• участі у формуванні органів місцевого самоврядування (вибори та можливість бути обраним)
• участі в прийнятті рішень органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади
• участі в проведенні регуляторної політики держави
• доступу до державної служби
• можливості звернення до органів влади
• доступу до інформації про діяльність влади
• можливості оскарження рішень органів влади

   Одне  з основних прав громадянина України  є право на участь в управлінні державними справами. Від того, як реалізується це право залежить і показник якості демократії, і рівень розвитку громадянського суспільства у державі. Складові такого права відображені в Основному Законі - Конституції України

   Право громадян брати участь в управлінні державними справами ґрунтується на принципі рівності доступу. Жодному  громадянину не може бути надано переваг чи привілеїв за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Напрямки  формування громадянського суспільства і  правової держави

   Отже, спираючись на норми, закріплені в Конституції  України, можна зробити висновок, що Україна є правовою державою. Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечено гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави та особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонено законом, а державним і самоврядним органам і посадовим особам - тільки те, що входить до їх компетенції? Слід також констатувати, що в Україні не в повному обсязі вирішено питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядку і дисципліни.

   Ці  та деякі інші проблеми дають нам  право говорити про необхідність формування правової держави в Україні. До основних напрямів її формування слід віднести:

   а) забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення  її розумних потреб і не шкодять  загальним інтересам;