Функції держави та основи конституційного права України

Зміст:

 

 

1. Функції держави
1.1. Поняття  функцій держави.	3
1.2. Види державних  функцій.	4
1.3. Форми і  методи здійснення функцій держави.	5
2. Основи конституційного права України
2.1. Конституційне право, його особливості та місце в системі законодавства.	7
2.2. Загальні засади конституційного ладу України.	9
2.3. Народовладдя в Україні та форми його здійснення.	11
2.4. Громадянство України як один з інститутів конституційного права.	15
2.5. Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України.	19

 

 

1. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

1.1. Поняття функцій держави.

Перед будь-якою державою постає певне  коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З усієї сукупності таких зусиль можна виділити певні їхні види, в яких проявляється сутність держави і без яких вона не може повноцінно діяти, як головний елемент політичної системи суспільства. Ці види, або форми активності держави стосовно навколишнього середовища, суспільства, інших держав класифікуються у вигляді її функцій.

Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі.

Сутність держави показує заради чого вона існує, інтересам яких соціальних груп, політичних сил служить. З’ясувати сутність держави означає встановити, якою мірою її воля, зусилля спрямовані на задоволення потреб і інтересів всього суспільства, а якою — певної панівної групи.

Основні ознаки функцій  держави:

1. Вони є основними соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої діяльності.
2. У функціях держави знаходять свій вираз і конкретизацію її історична сутність і соціальне призначення. (Соціальне призначення держави полягає у виконанні певних функцій. Вади в їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному житті, таких як становлення тоталітарного режиму, революцій тощо.)
3. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою.
4. Функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах.
5. Функції держави, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства, оскільки головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування.
6. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій.

Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів. Функції держави — це основні  напрямки її діяльності, якими зумовлена  робота всього державного апарату і  кожного з його окремих органів. Функції ж окремого державного органу визначаються соціальним призначенням цього конкретного органу, як особливої частини механізму держави, і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов'язках.

Функції держави необхідно також  відрізняти і від окремих видів  державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність тощо).

1.2. Види державних функцій.

Здійснення державних функцій  — це складний і багатоплановий процес впливу держави, її відповідних  структур на певне коло суспільних відносин. Різноманітність і особливості  суспільних відносин обумовлюють існування у держави досить широкого кола відповідних функцій. За певними визначеними критеріями функції можна поділити на ряд груп:

• за соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:
• основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрямки її діяльності на певному етапі розвитку. Вони здійснюються не окремими державними органами, а, різною мірою, багатьма ланками державного апарату. Крім того, основні функції мають комплексний характер, їхнім об'єктом є широке коло споріднених суспільних відносин, на які і впливає певна система напрямків державної діяльності. До основних функцій держави належать, наприклад, функція оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян та ін.;
• додаткові (допоміжні), що є складовими елементами основних функцій, але самі по собі не розкривають сутності держави. Так, у складі такої основної функції держави, як оборона країни, можна виділити ряд допоміжних: забезпечення збереження державної та військової таємниці, зміцнення збройних сил, організація та підтримка військового обладнання і т.п.
• за сферами діяльності держави її основні функції поділяються на:

1. внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика. Внутрішні функції держави здійснюються в наступних сферах:

• політичній: створення та забезпечення функціонування правових механізмів демократичного суспільства (виборча система, забезпечення діяльності політичних партій та недержавних структур, залучення народу до прийняття найважливіших рішень);
• закріплення, забезпечення та охорона прав і свобод людини;
• екологічній: охорона навколишнього середовища (планування і державне нормування якості довкілля, вживає заходів для припинення екологічно шкідливої діяльності, контроль за додержанням природоохоронного законодавства);
• економічній, в якій держава виступає, як організатор виробництва, координатор господарської діяльності та економічних процесів, забезпечує підтримку і розвиток наукових і прогресивних технологій;
• культурній, виховній, освітній, науковій, спортивній і пропагандистській;
• соціальній, де держава виступає організатором соціального забезпечення, тобто страхування, опіки, піклування, компенсації, охорони здоров'я тощо;
• підтримки порядку. Внутрішня функція підтримки порядку має два аспекти. Перший полягає в гарантуванні елементарного порядку (переслідування за звичайні злочини, правосуддя, утримання тюрем і апарату охорони громадського порядку і т.п.). Другий — у захисті суспільного ладу від дестабілізації або деструкції, тобто фактично це функція правоохоронно-політична.

2. зовнішні функції, що забезпечують здійснення її зовнішньої політики. До них належать такі функції, як підтримання міжнародного миру і світового порядку, міжнародне співробітництво, в тому числі і економічне, організація міждержавних зв'язків тощо.

Слід мати на увазі, що в державах різних типів і на різних етапах їхнього розвитку кількість  і зміст як внутрішніх, так і  зовнішніх функцій може змінюватися.

• за часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції поділяються на:
• постійні, що здійснюються протягом всього часу існування держави. До цього виду належать, наприклад, охорона країни, охорона правопорядку тощо;
• тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави чи пов'язані з певним фактом. Прикладом може бути розробка конституційного законодавства, ліквідація наслідків стихійного лиха чи соціального конфлікту;

1.3. Форми і методи здійснення функцій держави.

Методи і прийоми впливу держави на суспільні відносини, методи здійснення державних функцій залежать від компетенції та форм діяльності відповідних державних структур, які на практиці здійснюють виконання функцій держави в межах своєї компетенції.

Змістом тієї або іншої функції держави виступає сам процес впливу держави через практичну діяльність її відповідних структур на певні суспільні відносини.

Основними формами  здійснення функцій держави є правові та фактичні (організаційні) форми.

 

Головними правовими  формами здійснення функцій держави є:

1. правотворча діяльність;
2. правозастосовча діяльність;
3. правоохоронна діяльність (спрямована на захист закріплених у правових нормах суспільних відносин);
4. контрольно-наглядова діяльність — нагляд за додержанням норм права всіма суб’єктами суспільного життя;
5. інтерпретаційно-правова;
6. засновницька діяльність — створення, формування, перебудова органів держави.

 

Фактичні (організаційні  форми): організаційно-господарська діяльність і організаційно-регламентаційна.

Для здійснення функцій, що розглядаються, використовуються і вказані методи:

1. законності — організація суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів.

інформаційного впливу на суспільство;

2. переконання — шляхом правового виховання населення, проведення профілактичних заходів;

3. заохочення — шляхом пропаганди досвіду та надання різних пільг і нагород колективам і особам, які не допускають правопорушень, беруть активну участь у боротьбі з ними;

4. примус — шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення, законних заходів покарання, перевиховування та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктам.

Таким чином, для глибокого  і всебічного аналізу будь-якої функції держави слід розглядати зміст, форму і методи здійснення відповідного напрямку державної діяльності.

 

2. ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

 

2.1. Конституційне право, його особливості та місце в системі законодавства.

Конституційне право України слід розглядати як галузь права і законодавства, як науку і навчальну дисципліну, що має свій предмет і метод, характеризується особливими правовими нормами і відносинами та принципами правового регулювання.

Конституційне право України як галузь права і законодавства являє собою систему правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм держави.

Через них забезпечується організаційна та функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Отже, предметом  конституційного права України  є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають:

• відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою);
• найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту);
• відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави);
• відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України;
• відносини щодо організації та діяльності державного апарату України;
• відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Отже, конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.

Виходячи з  цього, а також із викладеного  вище можна стверджувати, що вони мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром, Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також здійснювати іншу оплачувану чи підприємницьку діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер.

Принципи конституційно-правового  регулювання:

• верховенство права;
• верховенство і пряма дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів;
• загальна демократія;
• політичний, економічний та ідеологічний плюралізм;
• поділ влади;
• гуманізм;
• пріоритетність норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством;
• державним та іншим гарантуванням прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д.

Конституційно-правова норма — це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. Їхніми специфічними ознаками є те, що вони:

1. регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя;

2. встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права;

3. мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;

4. відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.