Депозитна діяльність комерційних банків України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кредитно-економічний факультет

Кафедра менеджменту банківської діяльності

Спеціальність 8508 – «Банківська справа»

                  Денна                   форма навчання

Магістерська програма: «Банківський менеджмент»

МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА

студентки Тинної Юлії Віталіївни

на тему:

«Депозитна діяльність комерційних банків України »

Науковий керівник                -               ст. викладач Кот О.В.

Рецензент                             -

Робота допущена до захисту в ДЕК                                                                    Завідувач кафедри: док.екон.наук, професор        Мороз А.М.

Київ - 2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади депозитних операцій

1.1 Характеристика банківських депозитних операцій, сутність депозитних ресурсів банків та джерел їх формування………………………………………5

1.2 Методичне забезпечення управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел………………………………………………………………16

1.3 Організаційне та інформаційне забезпечення системи управління залученням коштів з депозитних джерел …………………………………….32

Висновки до розділу 1…………………………………………………………..40

Розділ 2. Оцінка системи залучення депозитних коштів в ПАТ КБ “Приватбанк”

2.1 Характеристика діяльності ПАТ КБ “Приватбанк” за 2008 –2011 роки……………………………………………………………………………….41

2.2 Аналіз динаміки структури, строковості та ставок залучених депозитних коштів в ПАТ КБ “Приватбанк”………………………………………………..57

2.3 Аналіз вартості залучення та рентабельності використання залучених депозитних коштів в ПАТ КБ «Приватбанк»…………………………………66

Висновки до розділу 2…………………………………………………………..76

Розділ 3. Удосконалення управління поточною структурою залучених депозитних коштів банку в концепції інтегрованого управління активами та пасивами банку,оптимізація джерел формування депозитних ресурсів банку

3.1  Оптимізація  залучення  депозитних  ресурсів  з використанням  нецінових факторів  у  ПАТ  КБ «ПриватБанк» ………………………………79

3.2  Планування  діяльності  банку  та  розрахунок  ефективності

введеної системи у ПАТ КБ «ПриватБанк» …………………………………..88

Висновки до розділу 3…………………………………………………………..97

Висновки…………………………………………………………………………99

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

      Забезпечення банків необхідними обсягами депозитних коштів є одним з пріоритетних завдань, що визначають стратегічні напрями розвитку як їхньої діяльності, так і економіки України загалом. У банківській сфері актуальною є проблема формування оптимальних за структурою, строками і вартістю депозитних ресурсів, що дає можливість стверджувати про необхідність та важливість управління залученням ресурсів з депозитних джерел.

     Метою дипломної роботи є розробка та обґрунтування теоретичних засад удосконалення управління залученням ресурсів з депозитних джерел в банку на основі введення моделі обслуговування клієнтів банку, яка розрахована на підвищення лояльності клієнтів до ПАТ КБ «ПриватБанк».

     Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань дипломної роботи:

− визначити сутність депозитних ресурсів банку та фактори впливу;

− дослідити систему управління залученням ресурсів з депозитних джерел, її етапи та інструментарій;

− розглянути організаційне та інформаційне забезпечення управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел;

− навести загальну характеристику, у тому числі провести вертикальний, горизонтальний, коефіцієнтний аналіз річних звітів ПАТ КБ «ПриватБанк»;

− провести аналіз депозитних ресурсів банку;

− проаналізувати механізм управління залученням ресурсів з депозитних джерел в ПАТ КБ «ПриватБанк»;

− розробити комплекс заходів з удосконалення залучення коштів клієнтів на депозитні рахунки;

− Обґрунтувати ефективність використання запропонованої системи для ПАТ КБ «ПриватБанк».

Об’єктом дослідження є система управління залученням депозитних ресурсів у банку в сучасних умовах розвитку банківської системи. Предметом дослідження є механізм управління залученням ресурсів з депозитних джерел в банку.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи дослідження: структурно – логічний аналіз (при побудові логіки та структури дипломної роботи); метод економічного аналізу (при дослідженні факторів впливу на процеси формування та реалізації механізму депозитної діяльності, оцінці динаміки та структури депозитної бази ПАТ КБ «ПриватБанк); метод групувань (при дослідженні питання класифікації депозитів); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння – при зіставленні показників діяльності банку за період з 2008 по 2010роки; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Методологічною основою дослідження послужили теоретичні положення економічної науки, праці українських та зарубіжних вчених з питань депозитної діяльності банків. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних матеріалів Національного банку України та інших банків, даних періодичних видань, інтернету, фінансова звітність та внутрішньобанківські документи ПАТ КБ «ПриватБанк».

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯМ РЕСУРСІВ БАНКУ З ДЕПОЗИТНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Характеристика банківських депозитних операцій, сутність депозитних ресурсів банків та джерел їх формування

Помітний внесок у розгляд проблеми формування ресурсів комерційного банку зробили зарубіжні економісти: Д. Полфреман, Ф. Форд, Е. Рід, Р. Коттер, Е. Гілл, Р. Сміт, Дж. Сіні, І.Т. Кох. Вони розглядають ці проблеми у двох відокремлених аспектах: управління банківським капіталом та зобов’язаннями банку, причому поняття «ресурси банку» як самостійний термін часто відсутнє.

Дослідженню основних аспектів проблеми формування банківських ресурсів в Україні присвячені праці багатьох вітчизняних економістів: М.Д. Алексеєнка, О.І. Барановського, О.В. Васюренка, А.П. Вожжова, А.М. Мороза, М.І. Савлука та ін. Проте найчастіше у працях українських дослідників розглядаються деякі аспекти формування окремих складових банківських ресурсів, зокрема зобов’язань (заощаджень населення, коштів суб’єктів господарювання) чи капіталу (статутного капіталу, субординованого боргу тощо). На цей час майже немає наукових праць, в яких би містилося комплексне дослідження структури банківських ресурсів. Визначення динаміки компонентів ресурсної бази як окремих банків, так і банківської системи взагалі, є важливим етапом формування ефективної ресурсної політики банку [1]. З розвитком економічної теорії визначення сутності депозитних ресурсів банку дещо змінювалося. В економічній літературі найчастіше зустрічається поняття «депозит», а не «депозитні ресурси». Залучені та позичені кошти поєднано у зобов’язання. Найбільшу частину в банківських зобов’язаннях складають залучені (депозитні) кошти, які є основним джерелом формування ресурсів банку, що спрямовуються на проведення активних операцій. До залучених ресурсів належать залишки коштів на поточних рахунках клієнтів, депозитні вклади юридичних та фізичних осіб, рахунки і депозити інших банків, цінні папери власного боргу [2].

В структурі зобов’язань банків України найбільша питома вага належить депозитним вкладам фізичних та юридичних осіб.

Незалежно від цілей аналізу або дослідження, окремі науковці дають різні визначення поняття депозитних ресурсів. Так, наприклад, О.М. Островська трактує депозитні ресурси як грошові кошти фізичних і юридичних осіб, які розміщені на тимчасове зберігання в банк [3].

Депозитні ресурси – це сукупність залучених банком ресурсів, які забезпечують йому необхідні резерви згідно з вимогами законодавства і дають понад ці резерви основний об’єм засобів для кредитування [4].

Існує і інше визначення даного поняття [5], відповідно до якого це засоби, розміщені в банку для зберігання і використання з наступною виплатою процентів вкладникам. В даному визначенні, на відміну, від першого, робиться акцент на те, що засоби вносяться для зберігання.

На думку М.Д. Алексеенко, операція по зберіганню передбачає повернення тих самих банкнот, які були віддані на зберігання. Але в цьому випадку, банк перетворився б на місце зберігання коштів, що суперечить принципам його діяльності. Окрім того, якщо річ віддається на зберігання, то плату за це повинен вносити її власник, а відповідно до визначення, навпаки, він отримує певний відсоток за внесені кошти [6].

Варто відмітити, що на етапі залучення головним завданням банку є виявлення клієнтів, які мають надлишок вільних грошових коштів та забезпечення сприятливих умов для розміщення їхніх власних ресурсів у відповідному банку [7].

В «Економічній енциклопедії» банківські депозитні ресурси розглядають як засоби, поміщені в банк для зберігання, які використовуються для наступної виплати процентів вкладників[8].

Для О.М. Петрука «Депозитні ресурси – кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою, та залишки коштів на поточних рахунках»[9].

С.М. Фролов у підручнику «Банківська справа і основи митного регулювання в Україні: теорія та практика» наводить таке визначення: «депозитні залучені ресурси – кошти, внесені в банк фізичними і юридичними особами на певні рахунки і використані ними відповідно до режиму рахунка і банківського законодавства» [10].

А.М. Мороз у підручнику «Гроші та кредит» зазначає «залучені кошти банку – це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку» [11].

У Постанові Правління Національного банку України № 91 «Положення про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України» залучені кошти визначені як «кошти юридичних та фізичних осіб у національній та в іноземній валюті (у тому числі в банківських металах)» [12].

О.А. Кириченко у підручнику «Банківський менеджмент» зазначає залучені кошти як «основне джерело формування ресурсів комерційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій, що мають певні умови та повинні відповідати діючому законодавству» [13].

У посібнику «Банківський менеджмент» О.В. Васюренко представляє депозитні ресурси так: «сукупність залучених банком ресурсів, що забезпечують йому необхідні резерви відповідно до вимог законодавства і дають понад ці резерви основний обсяг коштів для кредитування» [14].

Економічна енциклопедія бібліотеки В.Н. Воєводіна дає таке визначення «депозитним ресурсам» – «кошти, розміщені у банку для зберігання і використання з умовою подальшої виплати процентів вкладникам» [15].

А.М. Герасимович розглядає депозитні ресурси як зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних та юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату [16]. Розходження у розумінні поняття депозитних ресурсів, та брак робіт науковців по даній темі, призводить до заплутаності у розумінні суті питання. Проаналізувавши поняття, які були використані у працях вчених як зарубіжного, так і національного походження, та зробивши певні висновки з них, вважаємо доцільним ввести наступне визначення депозитних ресурсів: «Депозитні ресурси – це кошти у національній чи іноземній валюті, передані власником чи третьою особою за дорученням у готівковій чи безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на визначених умовах з періодичною сплатою відсотків, або без неї ,та залишки коштів на рахунках клієнтів».

Розрізняють наступні види депозитних ресурсів:

-  депозитні ресурси, пов’язані з рахунками до запитання - представлені різними рахунками (розрахунковим, поточним тощо), з яких їх власники можуть одержувати готівку на першу вимогу шляхом виписування грошових і розрахункових документів (видача готівки, виконання платіжного доручення, оплата чеків, або векселів). В умовах відсутності плати за депозитні ресурси банки намагаються залучити кошти клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків – за допомогою інтернету, із застосуванням кредитних карток, чеків тощо.

Депозити до запитання є найдешевшими залученими ресурсами серед платних ресурсів. Витратність цього виду ресурсів коливається в межах 1—2 відсотки річних за залишками на рахунках клієнтів. До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках, розрахунках по капітальних вкладеннях в цілому за об’єкт); вклади населення до запитання.

До вкладів до запитання прирівнюються вклади з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунка (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для кредитних та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками, який можна назвати міжбанківським депозитом.

Конкуренція на ринку кредитних ресурсів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення коштів. Значного поширення в банківській практиці набуло залучення коштів на рахунки, що обслуговуються за допомогою платіжних карток. За своїм характером такий рахунок вважається депозитом до запитання. В умовах обмеженості клієнтської бази даний вид залучення ресурсів є, безумовно, перспективним і потребує подальшого розвитку в банківській практиці [17].

      - строкові депозитні ресурси у вітчизняній банківській практиці набіли найбільшого поширення. Це пояснюється тим, що лише вони приносять дохід, який покриває витрати, спричинені інфляцією.

     Строкові депозити — це грошові кошти, які розміщуються в банку на строго обумовлений термін і можуть зніматися після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період. Строкові депозити поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, бо вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов’язань є позитивним моментом, оскільки вони є найстабільнішою частиною ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на більш тривалі терміни, але в результаті за ними вищий процент. У зв’язку з тим, що на сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значною є частка вкладів населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.

Діюча банківська практика передбачає оформлення строкових вкладів на 1, 3, 6, 9, 12 місяців або триваліші строки. Така детальна градація стимулює вкладників до раціональної організації власних грошових коштів та розміщення їх на депозити, а також створює банкам умови для управління своєю ліквідністю. Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові депозити є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду вкладу, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

     -  ощадні депозитні ресурси служать власникам для накопичення

грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне  свідоцтво про внесок у формі ощадної книжки, де відображаються всі операції за рахунком .

    -  залишки на поточних рахунках

За ощадними депозитними ресурсами банки нараховують високі проценти, хоч і нижчі ніж за строковими.

Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат — це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банківської установи про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат — це аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів.

Депозитні й ощадні сертифікати випускаються банківськими установами як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред’явника.

Згідно з чинним законодавством банківський сертифікат є цінним папером, а відтак він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продаватись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення необхідності власник сертифіката може його продати . Найпоширенішими серед населення як за радянських, так і за пострадянських часів залишаються ощадні вклади.

У зарубіжних країнах також використовують рахунки Now і SuperNow. Для клієнтів Now – рахунки вигідні тим, що, як і вклади до запитання, вони дають змогу проводити розрахунки за допомогою документів, що мають силу засобу платежу, а головне, як і строкові вклади, дають право отримувати відповідний дохід. Для банку вони привабливі тим, що кошти на них зберігаються протягом точно визначеного строку і тому можуть бути використані для довгострокових вкладень. Щоправда, українським варіантом, на відміну від зарубіжного, не передбачено додаткових послуг. Українським банкам доцільно було б також залучити заощадження у такі депозити, які поєднували б риси строкового вкладу і вкладу до запитання [18].

Для диверсифікації власного депозитного портфеля, банки залучають різні види депозитних ресурсів. Базовими ознаками класифікації депозитних ресурсів є: джерело їх формування; міра стабільності; валюта, в якій вони залучаються; резидентність вкладників; строки, на які їх залучає банк; інструменти залучення; цільове призначення депозиту; спосіб юридичного оформлення. Депозити юридичних та фізичних осіб являються складовою депозитних ресурсів.

Класифікація депозитів за різними ознаками [19] (див. рисунок А1).

В процесі управління ресурсами комерційний банк повинен вирішувати такі завдання:

-                       виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів;

-                       не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, крім тієї її частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів;

-                       підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами;

-                       забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення якомога «дешевших» ресурсів;

-                       забезпечувати взаємозв’язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик за їх строками та сумами;

Особливу увагу в процесі організації депозитних операцій приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку ліквідності балансу банку [20].

Розгляд факторів, що впливають на залучення депозитних ресурсів банку пов’язаний з появою робіт науковців та досліджень на предмет стабільності банківської діяльності. Проблема виникнення факторів впливу на залучення депозитних ресурсів до теперішнього часу залишається недостатньо вивченою, що обумовлює необхідність подальших наукових досліджень цієї сфери банківської діяльності.

Слід зазначити, що серед вчених до теперішнього часу не визначилось однозначного тлумачення даного питання.

Можливе розмаїття факторів впливу на залучення ресурсів банку можна класифікувати за характером їх впливу при здійсненні банківської діяльності в напрямку залучення на прямі та опосередковані (непрямі) .

Прямі фактори безпосередньо впливають на рівень довіри клієнтів до банків, на їх рішення щодо збереження коштів в банківській установі. Непрямі фактори підривають надійність банків та обмежують їх можливості щодо виконання своїх зобов’язань перед клієнтами, що в результаті може спричинити неповернення клієнту депозитних ресурсів, дострокове вилучення клієнтами своїх коштів, чи переведення їх до інших банків. Економічними наслідками як прямих, так і опосередкованих факторів залучення може бути нераціональна структура депозитних ресурсів банку, в результаті чого він може понести фінансові втрати (включаючи і збитки) за результатами їх розміщення в різні види активів. Крім того, негативними наслідками факторів в сфері залучення банком фінансових ресурсів може бути погіршення іміджу банку як кредитної установи, що спеціалізується на роботі з «чужими» коштами [21].

Проблема залучення депозитних ресурсів загострюється тим, що для банків може мати місце підрив довіри. Таке явище для одного банку може викликати масовий відплив коштів і з інших банків. За таких умов проблема впливу факторів виходить за рамки банків і їх клієнтів, а розповсюджується на всю економічну систему країни. А відтак, проблема управління факторами впливу на депозитні ресурси банків набуває загальнодержавного характеру.

Відповідно до цього фактори впливу на залучення поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносяться фактори, виникнення яких безпосередньо залежить від діяльності банківської установи. В своїй більшості вони обумовлені неефективною депозитною політикою банку, відсутністю чітко визначеної стратегії його поведінки на ринку депозитних ресурсів, недостатнім рівнем маркетингових досліджень цього сегменту ринку банківських послуг і рівнем кваліфікації менеджменту банку, недосконалістю політики збуту депозитних послуг, комунікаційної політики їх просування на ринок, організаційної структури банківської установи та іншими чинниками. Відносно цієї групи факторів банк має можливості запобігати їх негативного наслідку шляхом попереджувальних дій щодо їх появи, або мінімізувати їх прояв шляхом розробки і реалізації відповідних заходів, що зменшать силу впливу того чи іншого фактору на стан, обсяги та ціну банківських ресурсів. Таким чином, внутрішні фактори впливу на залучення ресурсів є керовані на рівні самого банку, що дозволяє попереджувати і мінімізувати їх негативний влив на результати діяльності банківської установи на ринку та економічні інтереси власників депозитних ресурсів.

При визначенні зовнішніх факторів ризику залучення банку слід враховувати те, що в їх складі можуть діяти фактори, що формуються як в межах країни, так і поза її межами. Зовнішні фактори впливу на залучення ресурсів банку, що виникають в межах країни, в свою чергу, поділяються на фактори ризику макро- і мікрорівня. При визначенні зовнішніх факторів, що формуються на макрорівні слід, враховувати наступне.

По – перше, передумовами зовнішніх факторів можуть бути зміни в макроекономічній і / або політичній ситуації в країні.

По – друге, дія цих факторів впливає на рівень залучення депозитних ресурсів як банку, так і його клієнтів, які розмістили свої кошти на банківських рахунках.

По – третє, такі фактори можуть впливати на залучення ресурсів прямо чи опосередковано. Враховуючи наведене, визначаються можливості і методи регулювання факторів виникнення депозитних ризиків банку [22].

Окремим випадком є фактори, що формуються поза межами країни. Вони пов’язані зі зміною ціни ресурсів, які банк може залучити на закордонних ринках, кон’юнктурою міжнародних ринків банківських ресурсів, рівнем відкритості національної економіки країни, зміною політики центрального банку країни щодо залучення коштів вітчизняними банками на міжнародних ринках, часткою іноземного капіталу в банківській системі країни, характером обмежень з боку законодавства зарубіжної країни щодо участі іноземних банків на ринку банківських ресурсів та іншими[23].

Як свідчить практика останніх років, іноземні банки, що входять до складу банківської системи нашої країни, як правило, приділяють в мало уваги роботі з коштами населення, а розміщують більш дешеві ресурси своєї країни в дорогі споживчі кредити в Україні. Це дає можливість іноземним банкам заробити в Україні надприбутки і забезпечити ринки збуту для своїх виробників споживчих товарів. Як наслідки цього, зменшаться надходження на поточні рахунки вітчизняних товаровиробників, знизяться грошові доходи певної групи населення, що неодмінно позначиться на розмірах і структурі банківських депозитних ресурсів. Графічне представлення факторів на рисунку А.2.

Отже, можна зробити висновок про те, що банківські депозитні ресурси - це кошти у національній чи іноземній валюті, передані власником чи третьою особою за дорученням у готівковій чи безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на визначених умовах з періодичною сплатою відсотків, або без неї ,та залишки коштів на рахунках клієнтів. Ми побачили, що існують певні протиріччя в трактуванні даного поняття, які полягають у висвітленні науковцями депозитних ресурсів по-різному, ототожнення поняття депозитні ресурси з депозитом, також не завжди наводиться конкретика депозитних ресурсів, тобто віднесення до класу «зобов’язання» без додаткових пояснень. Я вважаю, що дане питання повинно бути розглянуто досить детально, так як депозитні ресурси важливе джерело банку для поповнення запасів готівки з цільовим використанням на проведення активних операцій банку. В сучасних умовах актуальність значно зростає у зв’язку з перенасиченням депозитної бази банків та необхідністю її оптимізації. Розглянуті фактори впливу на депозитні ресурси банку, визначені види їхнього впливу.

1.2 Методичне забезпечення управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел

Методичним забезпеченням являються всі, положення, в яких регламентується використання банком інструментів для управління залученням коштів.

Однією з основних функцій банківської системи є раціональний розподіл фінансових ресурсів шляхом акумулювання тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання і населення та спрямування їх у кредитно-інвестиційний процес.

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління - вартість залучених коштів та їх обсяг.

Основними інструментами системи управління залученням ресурсів є:

-                        планування;

-                        аналіз;

-                        моніторинг;

-                        контроль;

-                        оцінка;

-                        прогнозування.

Фінансове планування спрямовується на перетворення стратегічних цілей та завдань банку в конкретні значення результативних фінансових показників діяльності банківської установи через реалізацію комплексу заходів у сфері фінансів.

Продукти фінансового планування такі:

   -   побудова цільової фінансової моделі банку;

-                       визначення цільових значень параметрів банку;

-                       обґрунтування прогнозних показників фінансових результатів;

-                       побудова прогнозного балансу;

-                       розроблення плану банківських операцій, бюджету банку та бюджетів структурних підрозділів;

-                       складання плану організаційних заходів і визначення відповідальних за їх виконання.

Фінансове планування є складовою загального процесу управління фінансовою діяльністю банку.

Планування охоплює всі аспекти діяльності банку і в процесі реалізації цієї функції менеджменту використовуються різні види планів. Залежно від мети та рівня розроблення плану виокремлюють такі види планування:

-                        стратегічне;

-                        тактичне;

-                        оперативне.

Стратегічне планування має на меті визначення основних цілей та стратегії діяльності банку в умовах конкретного ринку. Це процес розроблення загальної концепції, яка є основою для прийняття ключових управлінських рішень щодо бажаного рівня прибутковості, допустимого ризику, методів ведення конкурентної боротьби, перспектив розширення діяльності.

Тактичне планування зорієнтоване на виконання певного завдання, що постає перед банком і сформульоване у стратегічному плані. Такі завдання здебільшого мають середньо - та короткостроковий характер. У тактичному плані формулюються способи досягнення цілей та вирішення конкретних завдань у кожній функціональній сфері банківської діяльності (фінанси, організація, кадри, маркетинг і т. п.).

Оперативне планування — одна з функцій оперативного управління банком. Оперативне управління передбачає безперервне вивчення об’єкта в момент впливу на нього і спрямовано на реалізацію функції моніторингу для ефективного здійснення управлінського процесу. За змістом цей вид управлінської діяльності є комплексним, суцільним, триває постійно, спирається на результати оперативного аналізу.

Бізнес – планування в банку передбачає виконання завдань:

-                        визначити конкретні напрями діяльності банку, цільові ринки І місце банку на цих ринках;

-                        сформулювати довгострокові і короткострокові цілі банку, стратегію і тактику їхнього досягнення;

-                        визначити осіб, відповідальних за реалізацію стратегії;

-                        вибрати склад і визначити показники товарів та послуг, що будуть запропоновані банком споживачам. Оцінити витрати щодо їхнього створення й реалізації;

-                        виявити відповідність існуючих кадрів фірми, умов мотивації їх праці пред’явленим вимогам для досягнення поставлених цілей;

-                        визначити склад маркетингових заходів банку щодо вивчення ринку, реклами, стимулювання продажу, ціноутворення, каналів збуту і т.ін.;

-                        оцінити фінансове положення банку і відповідність наявних фінансових та матеріальних ресурсів можливостям досягнення поставлених цілей;

-                        передбачити труднощі, «підводні камені», що можуть перешкодити практичному виконанню бізнес-плану.

Важливою складовою діяльності банку є розроблення ним депозитної політики, що дозволяє діяти на ринку депозитних ресурсів в довгостроковій перспективі. Необхідною умовою є покладення в основу даного документа загальноприйнятих принципів банківської діяльності. Та використання принципів, які є у деякому розумінні фундаментом для хеджування від несприятливих факторів як зовнішніх, так і внутрішніх.

На мікроекономічному рівні - рівні конкретного банку - роль депозитної політики виявляється у забезпеченні стабільності та стійкості банку, його рентабельності, ліквідності і надійності, а також адекватності його діяльності потребам клієнтів.

Депозитна політика банку виступає складовою банківського менеджменту – це комплекс заходів щодо формування депозитного портфеля, а також різноманітні форми та методи щодо реалізації конкурентних позицій на ринку депозитних послуг з метою забезпечення необхідних обсягів депозитних ресурсів.

В основі формування депозитної політики лежать як загальні, так і специфічні принципи (додаток Б).

Загальні принципи депозитної політики єдині як для державної грошово-кредитної політики НБУ, що проводиться на макроекономічному рівні, так і для політики на рівні кожного конкретного комерційного банку. До специфічних принципів належать внутрішньобанківські принципи, пов’язані з витратами, безпекою, надійністю, оскільки банк, здійснюючи залучення коштів, намагається їх розмістити і отримати дохід не будь-якою ціною, а з урахуванням ринку, на якому він здійснює свою діяльність. Вплив кожного принципу залежить від розміру банку, кваліфікації його персоналу та собівартості послуг, які ним надаються. Здатність банку залучати депозити для вирішення своїх завдань є одним з основних критеріїв визнання банку з боку інших учасників ринку [26].

У сучасних умовах для ефективного функціонування, розвитку і досягнення цілей кожен банк розробляє свою власну депозитну політику. При цьому враховується багато факторів (економічних, політичних і т. д.), що здійснює безпосередній вплив на діяльність банку [27].

В ході аналізу ринкових сегментів керівники банку повинні обрати відповідний тип стратегії діяльності на ринку банківських послуг:

-                        консервативна стратегія – надання існуючих послуг існуючим клієнтам;

-                        дезінвестиційна стратегія – скорочення або припинення надання даної послуги на даному сегменті ринку;

-                        стратегія проникнення – робота в освоєному сегменті ринку щодо просування існуючих банківських продуктів новим споживачам;

-                        стратегія розвитку – передбачає продаж раніше розроблених послуг на новому сегменті ринку;

-                        інноваційна стратегія – пропозиція якісно нових або модифікованих послуг на існуючих сегментах ринку;[30].

-                        стратегія диверсифікації – пропозиція нових послуг на нових ринках.

З метою ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідній меморандум. У західних банках розробці меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу. Єдиної схеми меморандуму депозитної політики не існує, тому цей документ конфіденційний і щорічно затверджується радою банку.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей, завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі принципи:

-                        забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

-                        гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Меморандум депозитної політики складається з семи самостійних розділів, тісно пов’язаних між собою.

Перший розділ «Мета і завдання депозитної політики» передбачає визначення мети і завдань банку. Метою депозитної політики банку є досягнення максимального прибутку банком при всебічному й комплексному задоволенні потреб клієнтів. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі стратегічні завдання:

-                        встановлення оптимальних пропозицій між обсягом депозитів та іншим видами залучених банком ресурсів;

-                        визначення політики банку щодо завоювання конкурентних позицій на певних сегментах депозитного ринку.

Стратегічні завдання розробляються на 2 - 3 роки. У розрізі цих завдань банки можуть вирішувати ряд поточних завдань, до яких належить:

-                        розширення спектра депозитних послуг та їх диверсифікація за різними ознаками (сумою, термінами тощо);

-                        збільшення (зменшення) обсягу депозитних послуг;

-                        вибір цільових клієнтів і розробка пакета різних послуг, що реалізується клієнтами із премією (знижкою);

-                        проведення активної рекламної кампанії з метою залучення нових клієнтів.

Другий розділ «Асортимент депозитних послуг» передбачає наведення переліку депозитних продуктів для корпоративних та фізичних осіб.

У третьому розділі «Цільове призначення депозитного продукту та його переваги для банку і клієнтів» констатується, на яких цільових клієнтів орієнтований той чи інший депозитний продукт, у чому полягають його позитивні сторони для банку та його клієнтів.

У четвертому розділі «Цінова політика» розкриваються принципи цінової політики й методологічні підходи щодо встановлення ціни на депозитний продукт, а також тип стратегії, яку підтримує банк на депозитному ринку (агресивна, помірно агресивна, зважена, пасивна).

П’ятий розділ «Канали, методи збуту продукту і засоби його стимулювання» передбачає визначення збутової політики щодо депозитних продуктів, можливості спільного їх збуту з іншими ринковими інститутами ті методів мотивації потенціальних клієнтів.

У шостому розділі «Організаційно-управлінські заходи» мають бути висвітлені заходи з додаткового залучення персоналу, підвищення його кваліфікації, можливого створення спеціального підрозділу в банку або структурної реорганізації наявних підрозділів, які б займалися відповідним видом діяльності, встановлення сучасного обладнання.

У сьомому розділі «Прибутковість» мають бути відображені доходи й витрати на депозитне обслуговування в розрізі окремих депозитних продуктів, цільових клієнтів та за підрозділами банку, що надають депозитні послуги [29].

Відповідно до меморандуму депозитної політики банкам рекомендується розробляти каталог депозитних операцій, які містять детальний опис депозитних вкладів і зразки відповідно оформлених юридичних документів

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні і грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучати додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений декількома прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозиті ставки.

У банківській практиці використовуються такі методи ціноутворення депозитів:

-                        встановлення процентів за депозитами для забезпечення проникнення на ринок;

-                        умовне ціноутворення;

-                        ціноутворення, спрямоване на залучення елітних клієнтів;

-                        багатофакторний спосіб ціноутворення;

-                        ціноутворення на основі ринкових ставок.

Сутність встановлення процентів за депозитами для забезпечення проникнення на ринок полягає в тому, що клієнтам пропонуються високі процентні ставки (як правило вище від ринкового рівня) або більш низькі тарифи комісійного збору для залучення якомога більшої кількості клієнтів. Розмір прибутку і витрат банку до уваги не беруться. Ця стратегія існує і виправдана, насамперед, у період швидкого зростання ринків, значну частину яких банк сподівається завоювати. Відповідно до світового досвіду депозити малочутливі до зміни рівня процентних ставок і плати за послуги, запропонованих конкуруючими банками, тобто підвищення процентних ставок не призводить до переказу коштів в інший банк.

Метод умовного ціноутворення передбачає встановлення процентних ставок за депозитом залежно від умов депозитів. Клієнт обирає той банк і той вид внеску, що мають мінімальний розмір комісійних зборів за послуги і / або максимальний процентний прибуток. Перевагою даного методу для банку є те, що він може краще спланувати свої ресурси, оскільки депозитний портфель можна поділити на депозити з великими залишками на рахунках і невеликою кількістю операцій та на депозити з невеликими залишками й великим обсягом операцій.

Метод ціноутворення націлений на залучення елітних клієнтів, полягає в тому, що запропоновані ціни на депозити вище за середній рівень через стратегічну програму банку, спрямовану на завоювання заможних клієнтів. На депозитні рахунки з невеликими розмірами залишків і великою кількістю операцій встановлюються умови, що призводять до зниження попиту на них, наприклад, високі ціни на обслуговування рахунків, збільшення мінімальної суми внеску тощо.

Використовуючи метод ціноутворення на основі ринкових процентних ставок, банк узгоджує процентні ставки на депозити з ринковими.

Також під час визначення ціни може використовуватися багатофакторний спосіб ціноутворення, що передбачає встановлення цін на депозити на основі кількості послуг, якими користуються клієнти банку. Цей спосіб ціноутворення заснований на закріпленні кращих клієнтів банку і визначенні цін на депозити відповідно до кількості і якості послуг, наданих кожному клієнту. Чим більшою кількістю послуг користується клієнт, тим нижчі тарифи й вищі процентні ставки пропонуються йому банком. Встановлення цін на основі зв’язків клієнтів з банком забезпечує зростання лояльності клієнтів незалежно від рівня процентних ставок або цін на банківські послуги конкуруючих банків.

Банки можуть заохочувати вкладників шляхом нарахування простих та складних процентів. Значний вплив на рівень доходу вкладників здійснює періодичність процентних нарахувань у межах встановленого терміну зберігання грошей на рахунку .

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язанні зі зміною депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама, поліпшений рівень обслуговування, розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях. Проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді й значних) витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно.

Невід’ємною ланкою системи планування є аналіз. Фінансовий аналіз у комерційному банку містить:

-                        визначення показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулятивними органами;

-                        визначення й аналіз показників, що характеризують процес управління зобов’язаннями банку в цілому та управління окремими видами;

-                        визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку та окремих видів операцій, аналіз чинників, що впливають на показники ефективності;

-                        визначення внутрішніх показників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (у тому числі ризику ліквідності).

Так, результати попереднього аналізу - оцінні показники - використовують у процесі фінансового планування, результати оперативного аналізу - в процесі прийняття рішень при виконанні регулятивних функцій, результати подальшого і перспективного аналізу використовуються при виконанні контрольних функцій, а також у процесі прийняття рішень щодо майбутнього розвитку банку [24]. Аналіз, що проводиться на підставі прогнозних оцінок, так званий прогнозний аналіз, в залежності від горизонту прогнозування може бути оперативним, короткостроковим, стратегічним.

Таблиця 1.1- Розподіл обов’язків та функцій з економічного аналізу за депозитними ресурсами

Характер управлінських рішень, їх направленість в значній мірі визначається тим, результатами якого аналізу - ретроспективного або перспективного (прогнозного) користується компетентна особа, що приймає рішення. Ретроспективний аналіз базується на інформації факту (оперативна, статистична, бухгалтерська та інші види обліку і звітності, дані спостережень, опитувань та ін.), тобто на об’єктивному відображенні вже завершених процесів. Це так званий діагностичний аналіз, який дозволяє виявити слабкі місця, або, навпаки, оцінити досягнуті успіхи. І хоча ретроспективний аналіз в сутності теж повернений у майбутнє, опираючись на дані минулого, в ньому проявляється певна обмеженість, оскільки його висновки і пропозиції базуються на застарілих фактах і інерційності економічних явищ. Тому в оперативному управлінні результати ретроспективного аналізу використовуються головним чином для виправлення прорахунків чи недоліків, що були допущені в господарюванні, в урахуванні певних факторів і умов при складанні оперативних і поточних планів. На відміну від ретроспективного аналізу, прогнозний аналіз орієнтований на оцінку майбутнього не по минулих фактах, а по показниках, які були спрогнозовані. Тому прогнозному аналізу передує власне сам прогноз об’єкта (процесу, явища), що досліджується.

В свою чергу аналіз має містити як зовнішній аналіз конкурентного середовища діяльності банку, так і внутрішній аналіз ресурсів і можливостей банку.

Моніторинг - безперервне стеження за процесом залучення коштів банку з депозитних джерел з метою виявлення його відповідності бажаному результату або тенденцій розвитку. Методологічно моніторинг це проведення ряду однотипних розрахунків при цьому головна інформація полягає навіть не в самих значеннях результатів, а в їх зміні, динаміці від одного розрахунку до іншого.

Моніторинг включає в себе наступні види:

-                        динамічний - підставою для експертизи служать дані про динаміку розвитку того або іншого об’єкта, явища або показника;

-                        конкурентний - коли як підстава для експертизи вибираються результати ідентичного обстеження інших систем;

-                        базовий (фоновий) - виявлення нових проблем і небезпек до того, як вони стануть осмисленими на рівні управління

-                        комплексний - коли використовується декілька підстав для експертизи.

Система внутрішнього контролю – це політика і процедури прийняті управлінським персоналом суб’єкта господарювання для сприяння досягненню цілей управлінського персоналу щодо забезпечення правильного і ефективного ведення господарської діяльності, у тому числі дотримання політики управлінського персоналу, а також забезпечення збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам і виявленні їх, точності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної інформації.

Для того, щоб система внутрішнього контролю успішно виконувала свої функції, вона має такі види контролю:

-                        адміністративний контроль;

-                        бухгалтерський контроль.

Адміністративний контроль включає в себе організаційну структуру банку, а також процедури й документи, пов’язані з процесом вироблення рішень та отримання санкції керівництва на проведення операції. Таке санкціонування є функцією керівництва, що безпосередньо випливає з його відповідальності за виконання завдань організації, і є відправною точкою встановлення бухгалтерського контролю за операціями.

Бухгалтерський контроль здійснюється згідно з положеннями і директивами банку, спрямованими на збереження активів та забезпечення достовірності фінансових записів.

Фінансовий контроль у банку поділяється за часом :

-                        попередній;

-                        поточний;

-                        наступний.

У банках попередній контроль передує виконанню банківських операцій. Залежно від характеру банківських операцій попередній контроль може бути тільки первинним або первинним і додатковим. Первинний контроль здійснюють, як правило, відповідальні виконавці, які отримують документи для оформлення операцій від клієнтів і працівників банку. Додатковому контролю підлягають операції, які мають важливе значення - операції з готівкою, дорогоцінними металами, іноземною валютою і платіжними документами в ній тощо.

Наступний контроль здійснюється після виконання господарських операцій на основі даних, зафіксованих у первинних документах, бухгалтерських регістрах і звітності. Він має на меті з’ясувати найістотніші фактори, причини, що позитивно й особливо негативно вплинули на раніше виконані банківські операції. Наступний контроль допомагає виявити недоліки попереднього контролю і з’ясувати їхні причини, а також визначити конкретні шляхи поліпшення і недопущення у подальшому виявлених недоліків та порушень.

Основні цілі внутрішнього контролю:

-                        виявлення виробничої та фінансової ефективності діяльності;

-                        виявлення надійності, повноти та своєчасності фінансової та управлінської інформації;

-                        виявлення дотримання чинних законодавчих актів.

      Фінансовий контроль зводиться до перевірки відповідності результатів діяльності банку заданим параметрам і містить:

-                        контроль за дотриманням нормативів ліквідності банку;

-                        контроль за дотриманням лімітів і показників, установлених з урахуванням різних фінансових ризиків;

-                        контроль за виконанням планових завдань, що відображають необхідні обсяги та ефективність операцій банку.

Рисунок 1.2 – Елементи внутрішнього контролю в банках

Постійна підтримка системи внутрішнього контролю на належному рівні є прямим обов’язком керівництва банку. Внутрішній контроль є основним механізмом захисту проти потенційних помилок, втрат і порушень різного роду. Він необхідний для забезпечення безпеки, надійності і ефективності банківських операцій.

1.3 Організаційне та інформаційне забезпечення системи управління залученням коштів з депозитних джерел

Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов’язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів банку, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень.

Однією з основних функцій банківської системи є раціональний розподіл фінансових ресурсів шляхом акумулювання тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання і населення та спрямування їх у кредитно–інвестиційний процес.

Суб’єкт системи управління – особа, або група осіб, які в межах їх компетенції мають право приймати управлінські рішення і несуть повну відповідальність за їх результати.

Ефективність діяльності банку, як і будь–якої іншої комерційної структури, залежить від його внутрішньої організації, взаємозв’язків між структурними підрозділами та, безумовно, ефективного менеджменту як на вищому рівні, так і на рівні відповідних підрозділів. Організаційна структура банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов’язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує. Департаменти, управління або відділи (залежно від обсягу операцій та масштабності самого банку) формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. Організаційне забезпечення діяльності банку представлене групою осіб, які в межах своєї компетенції мають право приймати управлінські рішення і несуть повну відповідальність за їх результати. Все це представлено трьома рівнями: стратегічним, тактичним та операційним.

На стратегічному рівні управління здійснюють загальні збори акціонерів, в компетенцію яких входить:

-         визначення стратегії розвитку банку в напрямі залучення депозитних ресурсів, шляхом затвердження довгострокових (понад п’ять років) планів розвитку банку і звітів про їх виконання;

-         прийняття рішення за наслідками розгляду звіту Наглядової ради стосовно залучення та використання депозитних ресурсів, звіту Правління, звіту Ревізійної комісії;

-                        затвердження внутрішньобанківських документів, що регламентують діяльність банку по залученню ресурсів з депозитних джерел;

-                        затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора з питань діяльності банку, у тому числі здійсненні діяльності з депозитними ресурсами.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово – господарською діяльністю банку. До її функцій відносять:

-                        контроль дотримання банком законодавства України і нормативно – правових актів Національного банку України, що регулюють депозитну діяльність;

-                        вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо питань депозитної діяльності, віднесених до компетенції ревізійної комісії, питань стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів [31].

Спостережна рада банку здійснює такі функції:

-                        встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово–господарською діяльністю банку;

-                        приймає рішення щодо покриття збитків (у тому числі від діяльності з залучення депозитних ресурсів).

-                        готує пропозиції щодо питань депозитної діяльності, які виносяться на загальні збори учасників;

-                        проводить аналіз розходження між запланованими та фактичними обсягами депозитної діяльності;

-                        затвердження характеристик банківських депозитних продуктів та цінової політики банку на них.

Крім визначення корпоративної стратегії, спостережна рада насамперед здійснює контроль за діяльністю правління і несе відповідальність за отримання належного доходу акціонерами банку, а також за попередження конфлікту інтересів та збалансування конкуруючих вимог.

Комітет з питань управління активами і пасивами щомісячно оцінює собівартість депозитних ресурсів і приймає рішення щодо політики процентної маржі; аналізує ступінь відповідності активів та пасивів за строками та надає рекомендації структурним підрозділам банку щодо їх діяльності в разі виявлення розбіжності у часі між активами і пасивами [25].

Тарифний комітет створюється з метою проведення політики банку в галузі вартості депозитних послуг, регулярного щомісячного аналізу співвідношення собівартості цих послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів.

Поряд з підрозділами, які виконують базові банківські операції та забезпечують управління ризиками, в банківських установах створюється цілий ряд інших підрозділів.

Служба внутрішнього аудиту, яка контролює дотримання законів, нормативно – правових актів Національного банку України стосовно депозитної діяльності, перевіряє результати поточної діяльності банку, також аналізує інформацію та відомості про депозитну діяльність банку та надає спостережній раді висновки та пропозиції за результатами перевірок, та інші функції, пов’язані з наглядом та контролем за депозитною діяльністю банку [26].

Тактичний рівень представлений керівниками філій, що організовують роботу депозитного відділу, розширюють клієнтську базу по регіонах, а також визначають об’єми продажу депозитних продуктів; головний аудитор який здійснює перевірку діяльності банку щодо залучення депозитних ресурсів.

На оперативному рівні діяльність по залученню депозитних ресурсів департаменти, що входять в певний бізнес напрямок, працівники фронт – офісів, та бек – офісів. Загальні функції цього рівня полягають у мобілізації грошових коштів від юридичних, фізичних осіб та комерційних банків на депозитні рахунки, укладання договорів, ведення обліку та аналізу депозитних операцій, надання необхідної інформації для планування ресурсів банку. Також сюди відносять розширення спектра депозитних послуг та їх диверсифікацію за сумою, терміном, пакетне обслуговування клієнтів та збільшення депозитних послуг [27].

У банках також можуть створюватися різні комітети, які спостережна рада або правління банку вважатимуть доцільними. Зокрема, можуть бути створені інвестиційний, бюджетний комітети, комітет з управління операційним ризиком та інші комітети, до компетенції яких відноситимуться окремі складові системи управління ризиками.

Фронт – офіси представлені підрозділами з кредитування та казначейством банку (валютні операції, операції з розміщення коштів та купівлі – продажу цінних паперів). Вони повинні проводити банківські операції з дотриманням установлених лімітів. Крім того, до функцій казначейства входить також поточне управління ліквідністю.

Підрозділи бек – офісу, що супроводжують активні операції, виконують у процесі управління ризиками функцію безпосереднього контролю за дотриманням установлених лімітів.

До інформаційної бази належать:

-                        внутрішня інформація бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського, статистичного характеру);

-                        внутрішньобанківські правова і нормативна бази;

-                        зовнішня економічна інформація (фінансового, статистичного характеру);

-                        правова та нормативна бази законодавчих і регулятивних органів.

До інформаційних джерел зовнішнього походження відносять показники, показники, що характеризують загальноекономічний розвиток країни (обсяг доходів та витрат державного бюджету, бюджетний дефіцит, емісія грошей, індекс інфляції та ін.),політичну ситуацію, характеризують кон’юнктуру фінансового ринку, які публікуються на офіційних Інтернет - джерелах, у періодичних виданнях, тощо. Показники, що характеризують діяльність контрагентів та конкурентів Джерелами надходження цих показників є публікації звітних матеріалів в пресі (за окремими видами господарюючих суб’єктів), рейтинги (банки, страхові компанії), платні бізнес - довідки, що надаються окремими інформаційними компаніями. Вони, як правило, використовуються для прийняття управлінських рішень з питань оперативної фінансової діяльності.

До інформаційного забезпечення банку відносять регістри бухгалтерського обліку (меморіальні ордери, квитанції, платіжні доручення, плани, відомості нарахованих відсотків, особові рахунки), форми статистичної звітності (№ 350Д «Звіт про суми і процентні ставки за депозитами» (щоденна), № 360 «Звіт про зобов’язання за залученими коштами (за класифікаціями контрагентів і рахунків)» (місячна), № 363 «Звіт про цінні папери, емітовані банком, іншу заборгованість, доходи та витрати банку» (місячна), № 381 «Довідка про залучені кошти та їх залишки на кореспондентському рахунку» (місячна), № 410 «Звіт про кількість клієнтів та кількість відкритих клієнтами рахунків» (два рази на рік), № 618 «Звіт про залишки коштів, що розміщені в інших банках та залучені від інших банків» (декадна), № 627 «Звіт про двадцять найбільших кредиторів банку» (місячна)), баланс, форми фінансової, управлінської звітності (Примітка З «Кошти в інших банках», 13 «Кошти клієнтів», 15 «Нараховані витрати до сплати», 20 «Процентні витрати», 35 «Операції пов’язаних сторін» та ін.), акти перевірки фонду гарантування вкладів фізичних осіб та нагляду НБУ, висновки зовнішніх аудиторів, робочі матеріали попередніх перевірок внутрішнього аудиту .

Діяльність банків також регламентується нормативним забезпеченням, яке прийнято розподіляти на два рівні. До зовнішнього забезпечення відносять: Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Постанова НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» № 516 від 03.12.2003 року; Постанови Кабінету Міністрів України: вiд 18.08.2010 № 791 Про затвердження Порядку розміщення у 2010 році тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках [35]; Постанова НБУ № 492 від 12.11.2003 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» [36]; нормативні акти про управління залученням ресурсів з депозитних джерел: Конституції України стаття 41; Постанова «Про затвердження Порядку розміщення у 2009 році тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків» вiд 28.01.2009 № 52 [37]; Постанова «Про доповнення пункту 3 Порядку розміщення у 2009 році тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків» вiд 03.09.2009 № 922 [38] (див. додаток В).

До внутрішнього нормативного забезпечення відносять внутрішні положення, що регламентують діяльність банку в сфері залучення депозитних ресурсів (меморандуми, депозитна політика, технологічні картки, накази та ін.).

Значний обсяг інформації, необхідної для здійснення управління залученням ресурсів з депозитних джерел, міститься у банківській бухгалтерській звітності, під якою розуміють сукупність бухгалтерської інформації про результати фінансово - господарської діяльності банку відповідного змісту та призначення за станом на визначену дату. Звіряють періодичну звітність (щоденну, п’ятиденну, щодекадну, щомісячну та квартальну) і річну звітність, що охоплює зміст, обсяг і результати роботи банку за звітний рік [39] [40]. (див. таблицю Д1). Порядок організації періодичної звітності викладено в Правилах організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджені Постановою Правління НБУ від 19.03.2003 № 124 [41].

Особливе значення для ефективного здійснення управління і контролю має управлінська звітність. Це пов’язано з тим, що офіційна звітність розробляється наглядовими органами для вирішення власних завдань, тому вона не може повною мірою задовольняти вимоги, пропоновані до неї з позиції внутрішніх потреб банків. Склад і форми внутрішньої звітності банку, періодичність і строки її складання, визначаються специфікою банку, основними напрямками його діяльності .

Своєчасне одержання необхідної інформації про можливі зміни в законодавстві, поліпшення взаємодії з державними органами та установами, незважаючи на всю складність, у ряді випадків дозволяє заздалегідь передбачити заходи, спрямовані на захист інтересів банку щодо залучення ресурсів.

Для підвищення ефективності депозитної діяльності та урегулювання внутрішньобанківських відносин щодо управління нею, банки користуються внутрішніми регулятивними та розпорядчими документами: політиками, положеннями, інструкціями, стандартами, правилами, процедурами, які регулюють діяльність за всіма операціями, що здійснюються банком відповідно до вимог чинного законодавства України [42].

Отже, нами розглянуті інструменти за допомогою яких банк здійснює ефективне залучення коштів населення. Розкриті певні аспекти використання інструментів, та їх взаємозв’язок.

Висновки до розділу 1

Провівши дослідження поняття «депозитні ресурси» та проаналізувавши погляди різних науковців стосовно визначення депозитних ресурсів, наведемо більш точне на нашу думку визначення: «Депозитні ресурси – це кошти у національній чи іноземній валюті, передані власником чи третьою особою за дорученням у готівковій чи безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на визначених умовах з періодичною сплатою відсотків, або без неї, та залишки коштів на рахунках клієнтів». Давши уточнення поняттю депозитних ресурсів визначили, що на залучення банком ресурсів з депозитних джерел впливає велика кількість факторів. Присутні як зовнішні так і внутрішні фактори, що в свою чергу поділяються на керовані та некеровані.

Розглянуто методичне забезпечення системи управління залученням ресурсів. З - поміж усіх перерахованих інструментів звернемо увагу на планування, аналіз та контроль. Планування являється основою діяльності банку, так як воно охоплює усі рівні організаційної структури системи. На стратегічному рівні визначили депозитну політику, як основний інструмент для здійснення діяльності банку, в довгостроковій перспективі, на депозитному ринку. Тактичні та оперативні плани розробляються банками для здійснення стратегічної мети банку на більш коротких проміжках часу.

Аналіз – важливий аспект діяльності банку. З даних аналізу банки проводять коригування планів, розробку моделей контролю, проведення моделювання та прогнозування можливих ситуацій, а також отримують реальні картини поточної ситуації діяльності банку.

Контроль являється важливим інструментом для банківської діяльності, він дозволяє виявляти помилки в проведенні операцій банку, дотримання політик, що розроблені в банку, сприяє отриманню достовірної інформації про конкурентів, стан ринку, споживачів банківських послуг тощо.

За використання цих інструментів у банку відповідають спеціальні комітети, зазначені в організаційній структурі системи управління залучення ресурсів. Організаційна структура має три рівні діяльності і кожен рівень враховує інформаційне та правове забезпечення діяльності банку. До такого забезпечення віднесемо зовнішнє нормативне забезпечення представлене

нормативно - правовими актами Національного банку, Верховної ради та ін. Внутрішнє забезпечення банку складають плани, політики, технологічні картки та інші документи, що розробляються правлінням банку та доносяться до найнижчих рівнів організаційно – штатної структури. Завдання поставлені для дослідження в розділі першому виконані досить детально, та виділені важливі на нашу думку аспекти.

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ 3 ДЕПОЗИТНИХ ДЖЕРЕЛ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

2.1 Характеристика фінансового стану ПАТ КБ «Приватбанк»

      ПАТ КБ «Приватбанк» (або «Приватбанк»), (м. Дніпропетровськ) заснований в 1992 році. За формою власності «Приватбанк»- публічне акціонерне товариство. За характером діяльності – комерційне.

      По класифікації НБУ займає першу позицію рейтингу українських банків. Найбільшими акціонерами «Приватбанку» станом на 1 січня 2012 року були Ігор Коломойський (володіє 45,069997%) і Геннадій Боголюбов

( володіє 44,999998%). Володіючи генеральною ліцензією Національного банку України на проведення банківських операцій, «Приватбанк» здійснює весь спектр послуг по обслуговуванню корпоративних і фізичних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів. Довгостроковий інтерес клієнта - головний пріоритет в роботі банку. Послідовно розширюючи спектр надаваємих послуг і якість банківських продуктів, «Приватбанк» активно нарощує свою клієнтську базу. Регіональна мережа «Приватбанк», що включає в себе понад 800 філій і відділень на всій території України, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. Інноваційна політика «Приватбанк» орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, передових банківських послуг, котрі надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. Організаційна та організаційно штатна структура банку представлені в додатку Г

Місія Банку - забезпечити простий доступ до банківських послуг кожному громадянину України.

Стратегічна мета банку - бути лідером в Україні з надання населенню і юридичним особам усіх форм власності платіжних та інших банківських

послуг, маючи показники доходності, прибутковості і надійності найкращі серед найбільших банків країни.

Динаміку пасивів, власного капіталу та зобов’язань в загальній сумі пасивів можна аналізувати з рисунка 2.1.

Рисунок 2.1 - Динаміка пасивів, власного капіталу та зобов’язань «ПриватБанк» за 2008 - 2011 роки (тис. грн.).

Проаналізувавши динаміку статей капіталу банку бачимо, що статутний капітал банку за аналізований період (з 31.12.2008 – 31.12.2011р.р.) збільшився на 226%. Збільшення відбувалось нерівномірними сумами. Найбільше зростання капіталу відбулося у 2009 році, коли було ухвалено зборами акціонерів його збільшення в 2 рази. 20 березня 2010 року в м. Дніпропетровську зборами акціонерів було винесено рішення про збільшення статутного капіталу на 1 мільярд 49 мільйонів 336 тисяч 584 гривні до суми 8 мільярдів 860 мільйонів 202 тисячі гривень. Збільшення відбулось за рахунок реінвестиції дивідендів, у зв’язку з чим, номінальна вартість акції Банку збільшиться на 21,64 грн. до 182,72 грн. Протягом 2011 року відбулось зростання статутного капіталу і на 31.12.2011 він статновив 13 млрд 545 мільйонів гривень.

Ефективність використання банком свого капіталу можна побачити з
розрахованих показників у таблиці Д.З.             

Бачимо, що коефіцієнт захищеності робочих активів власним капіталом має періодичний спад та найбільший вплив мав станом на 01.01.2011 р. -13,67%. Значення мультиплікатора капіталу банку свідчить про зниження ймовірності ним втрат у майбутньому. Зниження рентабельності статутного та  власного   капіталів   банку  свідчить  про   погіршення ефективності  їх використання.

Аналіз динаміки та структури зобов’язань банку, показав, що протягом

аналізованого періоду 01.01.2008 - 01.01.2011 рр. найбільшу питому вагу в структурі зобов’язань склали кошти клієнтів. Так, станом 2008 рік вони склали 38093592 тис. грн., тобто 74,95% усіх зобов’язань банку. Станом на 01.01.2009 рік переважало їх збільшення на 18994863 тис. грн., або на 49.86%, а на дату 01.01.2010 відбувся притік коштів банку на суму 7020175 тис. грн, або на 12,3%, 01.01.2011 – на 47,57%. В цілому по даній статті за аналізований період темп приросту склав 148.35%. Слід зазначити, що збільшення частки коштів клієнтів являється позитивним явищем для банку, та свідчить про наявність ресурсів банку для проведення активних операцій.

Статтею зобов’язань банку, яка мала значне місце після коштів клієнтів стала - «Кошти банків». Абсолютний показник на 01.01.2008 рік за даною статтею складав 6137611 тис. грн. з питомою вагою в загальних зобов’язаннях 12,08%. 01.01.2009 р. порівняно з 01.01.2008 р. відбулося збільшення на 3640915 тис . грн., або на 59.32 %. А станом на 01.01.2011 відбулось її збільшення на 3179658 тис.грн., або на 27,94 %, а за аналізований період майже на 137.22%, що пов’язано з відтоком залучених коштів населення з короткострокових та довгострокових рахунків.(Див. таблицю Д.7).

Інші зобов’язання банку за аналізований період зменшилися на 2521778 тис. грн., їх питома вага у загальній структурі зобов’язань зменшилася на 91.05% . До даних зобов’язань ми можемо віднести заборгованість бюджетним та позабюджетним фондам, заборгованість банку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку по заробітній платі та інші пасиви. Цей вид ресурсів є сталими пасивами банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни.

Використання міжбанківського кредиту «Приватбанк» не значне, що зумовлене достатністю ресурсної бази банку. Зменшення емісії банком цінних паперів власного боргу також пов’язане зі стабільно зростаючою ресурсною базою залучених коштів з депозитних джерел.

Зобов’язання банку складають приблизно 90% усіх пасивів банку. Приріст зобов’язань за аналізований період склав 99%.

З таблиці Д.4 бачимо, що банк не є активним учасником ринку міжбанківських кредитів (відхилення за аналізований період склало 1.92%).

      Коефіцієнт активності залучення строкових депозитів в динаміці мав тенденцію до зниження, але вже з 01.01.2011 року переважало їх зростання, що свідчить про залучення більшої частки даного виду ресурсів, що позитивно впливає на ліквідність банку та підвищує його прибутковість. Збільшення частки строкових депозитів на даний час зумовлено також тим, що банк планує перевести рахунки до запитання у строкові. Станом на 01.01.2011 р. для банку важлива стабільна ресурсна база для проведення активних операцій. Слід зазначити, що частка строкових депозитів на фоні інших банків першої групи є значною, що підвищує конкурентні позиції «Приватбанк».

Протягом останнього часу збільшились вкладення запозичених та залучених ресурсів в дохідні активи банку, зокрема, в кредитний портфель, що з позитивного боку характеризує прибутковість банку. Банк планує вести агресивну кредитну діяльність в усіх можливих сферах фігурування кредиту.

    Одним з важливих факторів даного рішення являється перенасичення депозитної бази.

У 2010 році активи банку перевищили 100 млрд. грн.. Такий показник активів свідчить про відновлення довіри населення до банківської системи, а також про стабілізацію на ринку після кризи.

Динаміка окремих статей активів по рокам представлена на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 – Динаміка активів «Приватбанк» за період з 2008 по 2010 ( тис. грн.).

У діяльності комерційного банку важливим моментом є не тільки формування ресурсів, а й ефективне їх використання. Аналіз динаміки та структури активів банку «Приватбанк» показав, що на 01.01.2009 р. порівняно з 01.01.2008 р. загальний обсяг активів банку збільшився на 23954058 тис. грн. або на 42.61% як за рахунок переважного росту кредитного портфелю банку так і за рахунок коштів в Національному банку України та готівкових коштів банку (див. таблицю Д.8).

Кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку
станом на 01.01.2011 р. в порівнянні з 01.01.2008 роком збільшилися на 15791808 тис. грн. (або на 401%). Ця стаття активів не приносить банку дохід, проте активи даної групи є абсолютно ліквідними і в разі необхідності забезпечують виконання термінових зобов’язань[43].

Варто відмітити зменшення суми коштів в інших банках станом на 01.01.2011 р. порівняно з початком 2008 року на 5441087 тис. грн., що призвело до зменшення частки цих коштів в структурі активів з 12,92 % до рівня 1,61%. Тобто загальне зменшення склало 74.89%.

      Кредити та заборгованість клієнтів є головним джерелом отримання доходів банком. Таким чином збільшення цього показника з 01.01.2008 по 01.01.2011 року на 60160868 тис. грн. (або на 144.29%) та забезпечує збільшення ефективності діяльності банку та конкурентоспроможності на ринку. Отже у загальній структурі активів банку найбільшу питому вагу займають кредити та заборгованість клієнтів, причому їх частка зросла з 74.17% станом на початок 2008 року до 89.79% станом на 01.01.2011 р. В структурі активів «Приватбанк» сума резервів під активні операції на початок 2008 року становить 3,73% від базового активу, на початок 2009 року – 5,45%, а станом на 01.01.2010 р. – 47,00%. Можемо прослідкувати чітку тенденцію до збільшення суми резервів, а отже погіршення кредитного портфелю банку. Динаміка кредитного портфеля банку представлена в таблиці (2.1).

Таблиця 2.1 - Динаміка    і    структура    кредитного    портфеля «Приватбанк» за період з 01.01.2008 по 01.01.2011, тис. грн.

Станом на 01.01.2008 p. найбільшу питому вагу в інвестиційному
портфелі займали статті:             

Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, і цінні папери емітовані Національним банком України 42.87%, та цінні папери в торговому портфелі банку 35.21%, інвестиції в асоційовані й дочірні компанії 20.16%.

Але вже станом на 01.01.2011 р. питома вага цих статей склала (без казначейських цінних паперів) – 4.41% та 53.59% відповідно.

Найбільший приріст відбувся за період з 01.01.2008 – 01.01.2011р. в цінних паперах на продаж, та до погашення.

Провівши аналіз даних щодо фінансових результатів діяльності «Приватбанк», слід відмітити що, отриманні процентні доходи перевищували процентні витрати, причому темпи зростання процентних доходів перевищує темпи зростання процентних витрат по всім рокам

В результаті чистий процентний дохід збільшився за період з 01.01.2008 по 01.01.2011 р. на 87.48% . Комісійні доходи не перевищували процентні доходи, зростаючи більш повільними темпами. Як результат з 01.01.2008 по 01.01.2011 рік чистий комісійний дохід збільшився на 887036 тис. грн. або на 46.15%. Доволі нестабільним був показник торгівельного доходу, який протягом аналізованого періоду коливався значними темпами.

Прибуток від операцій, враховуючи всі понесені банком витрати, склав 2570258 тис. грн., 5357690 тис. грн., 5802430 тис. грн., та 5633574 тис. грн.. відповідно за 2008, 2009, 2010 та 2011 роки, що свідчить про ефективність активних операцій банку.

Прибуток до оподаткування складав за (01.01) 2008, 2009, 2010 та
2011 роки відповідно 1721785 тис. грн., 1884815 тис. грн., 1145926 тис. грн.,
1486382 тис. грн.. темп зростання якого за період з 2008 по 2011 роки -
86.3%, тобто відбулось зменшення на 3.7%.             

Так чистий прибуток в 2009 році в порівнянні з 2008 роком зменшився
на 242383 тис. грн., тобто 15.8%. Тоді як чистий прибуток в 2010 році в
порівнянні з 2009 роком зменшився на 19.1 %.             

Процентні доходи - складаються з доходів від коштів, розміщених в інших банках, плати за кредит, наданий суб’єктам господарської діяльності і фізичним особам, за інші види кредиту та з доходу від інвестиційних цінних паперів. За період з 01.01.2008 по 01.01.2011 роки процентні доходи зросли на 8191086 тис. грн. або на 135.5%. Збільшення цього показника свідчить про ефективність розміщення кредитних ресурсів банку.

Комісійні доходи - охоплюють доходи від розрахунково-касового обслуговування банків та клієнтів, комісійні доходи від кредитного обслуговування, комісійні доходи за операціями з цінними паперами, комісійні доходи за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів, комісійні доходи від довірчого обслуговування банків та клієнтів та інші. За період з 2008 по 2011 роки комісійні доходи збільшились на 1178601 тис. грн., тобто на 54.8%.

Дохід від торговельних операцій є результатом торгівлі цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банку і не є виконанням доручень клієнтів. Загальне збільшення торгівельного доходу по банку за період з 2008 по 2011 рік –376916 тис. грн, падіння  склало  майже  94%.  Така нестабільність показника  торгівельного  доходу  є  свідченням  нестабільної  ситуації  на валютному, фондовому та інших ринках (див таблицю Е.1).

Як результат загальні брутто доходи банку по роках склали 8550340 тис. грн., 15358511 тис. грн., 17657572 тис. грн. та 18521340 тис. грн. відповідно. При чому процентний дохід займає найбільшу питому вагу у

структурі доходів банку, до того ж їх частка зростає, що є позитивною тенденцією (див. таблицю Е.2).

Виходячи з розрахунків динаміки та структури витрат «Приватбанк» за
2008 - 2011 рр. ми бачимо, що витрати банку з 2008 по 2011 роки мали
тенденцію до збільшення.             

У загальній структурі витрат найбільшу питому вагу займають процентні витрати, які є платою за залучені ресурси від підприємств, фізичних осіб ті інших банків. Загальне збільшення суми процентних витрат за період з 2008 року по 2011 рік склало 6907684 тис. грн.. Комісійні витрати банк несе за отриманими послугами. Відповідне збільшення цієї статті витрат банку за період 2008 - 2011 років становить 291565 тис. грн..

Рисунок 2.3 - Динаміка фінансових результатів ПАТ КБ Приватбанк» за 2007 р – 2011 р., (млн. грн.)

             Особливу увагу під час аналізу структури витрат приділяють аналізу загально - адміністративних витрат та витрат на персонал. В умовах економічної кризи та інфляції, як правило, спостерігається швидке зростання

управлінських витрат, що в цілому підтверджується показниками нашого банку. Так наприклад зростання загальних адміністративних витрат за період склало 2950428 тис. грн.(див таблицю Е.З).

Для розрахунку показників ефективності діяльності використовуємо вихідні дані, проаналізовані в попередніх таблицях. Коефіцієнт загального рівня рентабельності становив за 2008, 2009, 2010 роки відповідно 25,65; 12,92; 8,86, тобто в динаміці цей показник має тенденцію до зменшення. Даний показник характеризує ефективність здійснення діяльності банком, тобто показує скільки грн. чистого прибутку припадає на 1 грн. понесених витрат.

Коефіцієнт співвідношення загальних доходів і витрат характеризує дієздатність банку щодо отримання нормальних фінансових результатів. Нормальною вважається ситуація коли цей показник не менше 120% що є умовою для отримання нормального прибутку. В нашому випадку ця умова виконується, що позитивно характеризує діяльність банку. 

Прибутковість статутного капіталу становила в 2008 – 2010 роках відповідно 36,54 %; 19,14%; 12,60%. Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладення акціонерами своїх коштів та ефективність віддачі статутного капіталу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його коштами. Для акціонерів і пайовиків даного банку важливе значення має порівняння процента віддачі статутного капіталу з аналогічним показником інших банків для з’ясування сфер найбільш дохідного і вигідного розміщення своїх коштів.

     Співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності. Оптимальне значення цього показника не менше 15%. В нашому випадку максимальний рівень показника, якого вдалося досягти – є 22,59 % (в 2008 році). Аналіз цього коефіцієнта дає змогу прогнозувати, наскільки стійкий рівень прибутковості банку.

Прибутковість активів 2008 – 2011 роки стрімко зменшувалася. Показники за 2008, 2009, та 2010 роки становили: 2,250; 1,554; та 1,053 відповідно.

Оптимальне значення показника має становити не менше ніж 1 - 1,5%, тобто протягом аналізованого періоду умова не була виконана.

Доходність активів банку за аналізований період знаходилась на рівні 12,54 – 18,48%. Враховуючи те, що в закордонні практиці оптимальним є значення показника дохідності активів на рівні 15%, можна зробити висновок про ефективне управління активами «Приватбанк».

Рентабельність доходу була стабільною, в 2008 – 2009 роках даний показник відповідно складав 0,18%; 0,08%, а у 2010 році – 0,06%. Оптимальним є значення цього показника 7–8%, виконання цієї умови не спостерігалося в жодному році. Бачимо, що на початок 2011 року рентабельність доходів банку погіршилася.

За допомогою показника чистої процентної маржі можна проаналізувати здатність банку одержувати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці. Орієнтоване значення коефіцієнта повинно дорівнювати 4,5%. Виконання цього нормативу банком з 2008 по 2010 рік на рівні 5%, що свідчить про здатність банку за рахунок позитивної різниці між процентними доходами і витратами отримувати нормальні прибутки..

Ефективність операційної діяльності комерційного банку можна оцінити за допомогою показника чистого спреду, але в нашому випадку протягом аналізованого періоду цей показник дуже коливався і склав відповідно 6,75%; 3,57%; 8,26% за 2008, 2009, 2010 роки.

Проведений таким чином аналіз показників прибутковості та ефективності діяльності дає змогу виявити потенційні резерви підвищення ефективності діяльності банку (див. таблицю Е.5).

Коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів) станом на 01.01.2008 р. становив 0,11%, станом на 01.01.2009 р. та 01.01.2010 зменшився до 0,11% та 0,14 % відповідно. Таким чином, банк не

має високу забезпеченість власним капіталом , тобто він не досяг рівня 0,5, за якого не залежить від тенденцій у залученні вільних коштів грошового ринку.

Коефіцієнт фінансового важеля становив на 01.01.2008 р. 9,43, а на 01.01.2009 р. — 8,78, на 01.01.2010 – 7,38 та станом на 01.01.2011 – 8,55%. Це говорить про те, що банк не підвищив активність щодо залучення вільних коштів на грошовому ринку.

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів залишався нестабільним та досяг значення 0,10 в 2011 році. Враховуючи оптимальне значення даного показника, що становить не менше 0,1, можна зазначити, що банк акцентує увагу на суттєвій ролі власного капіталу в формуванні активів.

Таблиця 2.2 - Динаміка показників фінансової стійкості «Приватбанк» за 2008-2010 роки, %

На початок 2008 року коефіцієнт захищеності власного капіталу мав негативне значення -0,22, проте на кінець 2010 року він зріс до позитивного значения 0,001.

Щодо аналізу коефіцієнта мультиплікатора капіталу, який характеризує ступінь покриття активів акціонерним капіталом, то на початок 2008 p.становив 20,72, а на початок 2009 р. зменшився до 14,10. Дана тенденція до зменшення простелилась і на період на 01.01.2010 року, де даний показник зменшився до 11,02. Це свідчить, насамперед, що темп зростання активів перевищує темп зростання акціонерного капіталу.

Тобто можна зробити висновок, що фінансова стійкість банку не достатньо забезпечена його капіталом і останній не може захищати банк від ймовірних ризикованих втрат на даний момент часу чи в майбутньому.

Ділову активність визначає як рівень залучення пасивів, так і рівень їх використання в активах.             

Доцільно розглянути групу показників, які характеризують рівень ділової активності залучення пасивів і розміщення їх у певні групи активів. Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фінансовому ринку (див додаток Ж).

      У цілому рівень ділової активності щодо залучення ресурсів зі сторони характеризує коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів, який має плаваючу тенденцію: на початок 2008 р. він становив 1,11, 2009 р. — 1,11, 2010 – 1,14 та 2011 – 1,12. Зазначений рівень показників говорить про реальні можливості та спрямованість банку розробляти технології та проводити заходи щодо залучення ресурсів клієнтів.

      Відносно стабільна тенденція, що визначається коефіцієнтом активності залучення міжбанківських кредитів підтверджує бажання банку якомога краще виконати поставлену мету, саме тому дані показники становлять: на початок 2008 року – 0,11, на початок 2009 – 0,12, і на 2010 – 0,13. Поряд із тим, спостерігається низький рівень коефіцієнта залучення строкових депозитів, котрий знизився з 0,76 у 2008 році до 0,50 у 2011, і який характеризує діяльність банку щодо розвитку депозитної клієнтської бази.    

Водночас показники, тобто рівні активності розміщення і використання залучених коштів в активи банку, були стабільними, але спостерігалося деяке їх зниження. Так, коефіцієнти використання залучених коштів у доходні активи становили 1,22 в 2008 році, 0,99 в 2009 році і 1,01 – в 2010, а в кредитний портфель — 0,82, 1,01 і 0,99 відповідно.

Водночас коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель становив відповідно 0,97, 1,86 та 2,05 відповідно за аналізований період.

Ділова активність активів характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в дохідні активи, кредитний портфель, у цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку в даний період. Різке підвищення дохідних активів у цілому, з їх диверсифікацією в кредитний та інвестиційний портфелі, за більшістю показників свідчить про нарощення ділової активності комерційного банку і розширення власного місця на фінансовому ринку.

Так, за період з 1 січня 2008 р. по 1 січня 2011 р. рівень дохідних активів, виражений коефіцієнтом, зріс з 0,74 до 0,90, а кредитної активності — з 0,74 до 0,90.

Бачимо, що найбільш зростаюча ділова активність банку проявилася в кредитній політиці. Вона базується на зростанні коефіцієнтів активності використання в кредитний портфель як усіх залучених коштів, так і досить високого рівня їх за строковими депозитами.

Показники ліквідності банку взяті з корпоративного сайту (див. таблицю И1).

Отже, зниження рентабельності статутного та власного капіталів банку свідчить про погіршення ефективності їх використання. Використання міжбанківського кредиту банком «ПриватБанк» не значне, що зумовлене достатністю ресурсної бази банку. Зменшення емісії банком цінних паперів власного боргу також пов’язане зі стабільно зростаючою ресурсною базою залучених коштів з депозитних джерел. Загалом стан банку оцінюється як добрий.

44

2.2   Аналіз депозитних ресурсів ПАТ КБ «ПриватБанк»

Необхідність аналізу депозитних джерел ресурсів викликана тим, що ці ресурси – найбільше використовуються банком для проведення своїх активних операцій. Метою аналізу депозитних ресурсів є визначення їх динаміки, структури, питомої ваги в складі пасивів, визначення співвідношення коштів юридичних і фізичних осіб. Першим кроком аналізу депозитних джерел коштів виникає необхідність оцінки динаміки і структури даних ресурсів в загальному обсязі банківських ресурсів, їх тенденції і напрямки проведення у відповідності до депозитної політики. Визначення оптимальної структури банківських ресурсів – це проблема, яка потребує ретельного аналізу стану активів і пасивів.

Таблиця 2.3 – Динаміка коштів клієнтів «ПриватБанк» за період з 01.01.2008 по 01.01.2011 р.р.

44

     Депозитні ресурси, залучені від юридичних осіб зросли на 2031,76 млн. грн., або на 24,58 % та станом на 01.01.2011 року склали 10299,28 млн. грн.

     Кошти населення в депозитних ресурсах банку збільшилися на 21203,07 млн. грн. або 64,74 % та склали станом на 01.01.2011 – 53953,35 млн. грн. Як бачимо, за наведеними даними, протягом періоду, що аналізується, зростали як кошти фізичних, так і юридичних осіб в ресурсах банку. В той же час, кошти приватних вкладників зростали більшими темпами, ніж кошти суб’єктів підприємницької діяльності. Дану ситуацію можна пояснити тим, що традиційно «ПриватБанк» орієнтований на обслуговування фізичних осіб.

Динаміка вкладів юридичних і фізичних осіб відображена на рис. 2.4.

44

Млн. грн. 60000

50000

40000

30000

20000

10000

о

2008

2009 Рік

2010

44

Рисунок 2.4 – Динаміка вкладів юридичних і фізичних осіб «Приватбанк» за період з 01.01.2009 по 01.01.2011, (млн. грн.).

Питома вага банку в загальній сумі депозитів фізичних осіб банківської системи за аналізований період збільшилась склала 29% , Укрексімбанку – 7%, Ощадбанку – 10%. Стосовно рахунків юридичних осіб,то маємо наступну картину: «Приватбанк» – 21%, Укрексімбанк – 15%,Ощадбанк – 5%.

        В структурі депозитів найбільшу питому вагу займають строкові вклади: 59,52 % становлять строкові кошти фізичних осіб і 14,80 % − кошти юридичних осіб. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки для діяльності банку. Строкові депозити є стабільним джерелом коштів, яке в найбільшій мірі може використовуватися в активних операціях та не погіршує ліквідного стану банку. В той же час, дане джерело має високу вартість в порівнянні з коштами до запитання, що збільшує процентні витрати банку та може призвести до зменшення процентної маржі та прибутку. Реальна практика надання «Приватбанк» вкладних послуг фізичним особам показує, що в умовах щодо спокійної ситуації на фінансовому ринку найбільш стабільними є накопичувальні депозитні внески.

     Розглянемо динаміку коштів до запитання юридичних та фізичних осіб в ресурсах банку за допомогою рисунку 2.5.

Рисунок 2.5 - Динаміка коштів до запитання «ПриватБанк» за період з 01.01.2008 по 01.01.20011

44

Як свідчать наведені дані, кошти до запитання, залучені від юридичних осіб, в абсолютному значенні превалюють над такими ж коштами, отриманими від фізичних осіб. Це зрозуміло, оскільки метою відкриття поточних рахунків підприємств є обслуговування виробничо-фінансової діяльності і в певні періоди часу на таких рахунках акумулюються значні суми коштів, в той час як можливість використання поточних рахунків та рахунків до запитання фізичних осіб є набагато нижчою в зв’язку з нерозвиненістю безготівкових розрахунків та недоцільністю акумулювання значних залишків на таких рахунках.

Як вже зазначалося, найбільшу питому вагу в ресурсах банку займають строкові кошти, ці дані свідчать про зростання довіри до банку з боку вкладників. А таке зростання, в свою чергу, позитивно впливає на діяльність банку, тому що ці ресурси – найбільш стабільні і дають можливість банку використовувати їх для проведення своїх кредитно–інвестиційних операцій.

Тому розглянемо їх зміни протягом періоду дослідження за допомогою
таблиці 2.4 та рисунку 2.6.             

Рисунок 2.6 - Динаміка строкових коштів «Приватбанк» за період з 01.01.2008 по 01.01.2011, (млн..грн.)

Таким чином, можна зазначити, що темпи залучення ресурсів на строкові рахунки юридичних осіб за період, що аналізується, значно менші від темпів залучення ресурсів від фізичних осіб. Для фізичних осіб розміщення вільних коштів в банках є чи не єдиним варіантом отримання доходів, то для підприємств дана операція не є основним видом діяльності на фінансовому ринку, всі вільні кошти підприємств повинні бути інвестовані в виробництво та його розвиток. Значна сконцентрованість ресурсної бази банку на строкових коштах може призвести до ризику втрати ліквідності внаслідок значного відтоку даних ресурсів з банку.

Розглянемо також долю ринку депозитних операцій банку (див. таблицю К.1).

Зростання частки строкових депозитів (незважаючи на те, що це більш дорогий ресурс) позитивно впливає на ліквідність балансу та сприяє стійкості та надійності ресурсної бази. Аналізуючи даний вид депозитних ресурсів були розраховані наступні показники:

-                       оборотність депозитних вкладень;

-                       тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях;

-                       рівень осідання депозитних вкладень;

-                       коефіцієнт нестабільності депозитів;

-                       рівень диверсифікації депозитів;

-                       відносна витратність депозитів.

Аналіз проведено окремо як за строковими та депозитами до запитання,так і за власниками рахунків. Аналіз строкових депозитів фізичних та юридичних осіб представлений в таблицях 2.4 та 2.5.

Таблиця 2.4 – Розрахунок коефіцієнтів за строковими депозитами юридичних осіб ПАТ «ПриватБанк»

44

Показник оборотності депозитних вкладень характеризує кількість оборотів, що здійснюють депозитні вкладення за певний період. Як бачимо з розрахованих показників у таблиці 2.4 оборотність вкладів юридичних осіб по рокам має певні незначні відхилення, але загалом середнє значення показника складає 2,3. Це означає, що за кожний аналізований рік строкові депозити юридичних осіб здійснюють два оберти.

Таблиця 2.5 – Розрахунок коефіцієнтів за строковими депозитами фізичних осіб ПАТ «ПриватБанк»

44

2%    зобов’язань

Тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін зберігання вкладених коштів). Розрахунок даного показника показав,що середній термін зберігання вкладених коштів юридичних осіб у 2008 році склав – 155 днів, у 2009 році – 178 днів, 2010 рік – 151 дні. Стосовно строкових депозитів фізичних осіб, то отримані дані були наступними: 2008 рік – 144 днів, 2009 рік – 248 днів, 2010 – 223 днів.

Коефіцієнт нестабільності характеризує рівень достроково вилучених строкових депозитів. Зниження середнього терміну використання депозитів у поєднанні зі значним коефіцієнтом нестабільності (більше 10 %) говорить про посилення нестабільності депозитної бази, що негативно впливає на ліквідність банку.

Як бачимо з таблиці 2.4 та таблиці 2.5, коефіцієнт нестабільності депозитів фізичних осіб більший майже в півтора рази від даних по юридичним особам, а у 2008 році майже у 3 рази.. Також у показника для фізичних осіб спостерігається тенденція до зниження, що говорить про виважену депозитну політику банку.

Рівень диверсифікації депозитів визначається кількістю та питомою вагою великих депозитів, які збільшують ризик втрат та порушення ліквідності у випадку дострокового вилучення депозиту. Сума всіх великих депозитів не повинна перевищувати розмір капіталу банку. До великого депозиту належить депозит понад 10% від розміру власного капіталу банку. Великі депозити юридичних осіб складають приблизно 2% зобов’язань банку, а депозити фізичних осіб в середньому 3,55%.

Показник відносної витратності показує, скільки банк витрачає коштів на кожну гривню залучених ресурсів у вигляді строкових депозитів. Для юридичних осіб розрахований показник показує, що в 2008 році банк витрачав 6 копійок на 1 гривню залучених ресурсів, у 2009 – 10 копійок, у 2010 – 15 копійок. В таблиці 2.5 бачимо, що витратність депозитів коливається в межах від 12 до 14 копійок.

Розрахунки коефіцієнтів для поточних рахунків юридичних та фізичних осіб наведені в таблицях 2.6 та 2.7.

Таблиця 2.6 – Розрахунок коефіцієнтів за депозитами до запитання юридичних осіб ПАТ «ПриватБанк»

44

Показник оборотності відбиває кількість оборотів, що здійснюють онкольні депозити за певний період. В таблиці 2.6 показник оборотності у 2008 році склав 8.06, 2009 рік – 8,54, а у 2010 – 6,26.

За депозитами до запитання фізичних осіб прослідковується тенденція до утримання стабільності депозитної бази на рівні, вона стабільніша ніж за юридичними особами.

Рівень осідання коштів на поточних рахунках за рахунками фізичних осіб збільшується з кожним роком, що позитивно для ресурсної бази банку.

Таблиця 2.7 – Розрахунок коефіцієнтів за депозитів до запитання фізичних осіб «Приватбанк»

44

Чим нижчий коефіцієнт нестабільності, тим вищий мінімальний стабільний залишок, який може бути переоформлений на депозитний рахунок. Даний показник має тенденцію до зростання як у розрахунках в таблиці 2.6, так і в таблиці 2.7.

Стосовно клієнтської бази «Приватбанк», то були розраховані наступні коефіцієнти:

-         коефіцієнт постійності клієнтів;

-         коефіцієнт залучення клієнтів;

-         коефіцієнт розширення клієнтської бази.

В таблиці 2.8 приведені розрахунки вище вказаних показників.

Таблиця 2.8 - Аналіз показників клієнтської бази «Приватбанк» за 2008

2010 роки, %  

44

Бачимо з виконаних розрахунків, що 2008 рік - 2009 рік мали найвищі показники клієнтської бази. 2010 рік показує їх зниження до 0,84.

Коефіцієнт розширення клієнтської бази показує, що в 2010 році клієнтська база банку скоротилася на 22%. Коефіцієнт залучення клієнтів показує, що в середньому за рік банк залучає 6% клієнтів.             

Отже,загалом депозитний портфель банку має позитивні тенденції до зростання, але такі фактори як нестабільність депозитних ресурсів впливає на його обсяг. Проаналізована клієнтська база показує, що відхилення залучення клієнтів банку та розширення бази перебувають в задовільному стані, що потребує зосередження уваги на даних показниках.

2.3 Механізм управління залученням ресурсів з депозитних джерел та забезпечення діяльності ПАТ КБ «Приватбанк»

Визначення механізму залучення коштів відіграє вирішальну роль у процесі формування ресурсів та позиції банку на депозитному ринку.

Вищим органом управління банку є Загальні збори акціонерів. В період між Загальними зборами акціонерів контроль за діяльністю Правління банку здійснює Спостережна рада банку.

Спостережна рада банку розглядає питання, які виносяться на обговорення Загальних зборів акціонерів; за поданням Голови Правління затверджує і звільняє членів Правління та затверджує положення про Правління; визначає зовнішнього аудитора, встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово–господарською діяльністю банку, розглядає перспективні плани діяльності банку; приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку та затверджує їх статути і положення.

44

Базовим органом управління є Комітет управління активами та пасивами банку, який:

-        визначає умови залучення банком ресурсів, їх внутрішньосистемного перерозподілу (обсяги, терміни погашения, процентні ставки, периметри застосування (використання) банківського продукту);             

-        на основі результатів структурного і маржинального аналізу фінансового ринку встановлює процентні ставки за депозитами (за поданням управління ризиками, управління індивідуального бізнесу та управління корпоративного бізнесу);             

-        погоджує умови нових видів депозитів, зміни до умов діючих (за поданням управління індивідуального бізнесу та управління корпоративного бізнесу).             

     Управління індивідуального бізнесу та управління корпоративного
бізнесу:

-        розробляють нові банківські продукти та надають їх на затвердження Правлінню банку;              ^ 4^Г

-        доводять до установ банку типові форми договорів;

-        виносять на розгляд КУ АП індивідуальні умови обслуговування окремих клієнтів банку (на підставі клопотань філій);

-              виносять на розгляд КУАП нові та зміни до діючих видів депозитів.
Контроль  депозитних операцій установ банку за їх відповідністю

депозитній політиці «Приватбанк» здійснюється:

-              управлінням ризиками (з питань відповідності вартості залучених
ресурсів рівню дохідності активів банку);

- управлінням індивідуального бізнесу (з питань дотримання умов типових договорів депозиту);

- управлінням корпоративного бізнесу (з питань дотримання умов типових договорів депозиту);

-              службою внутрішнього аудиту (внутрішній аудит дотримання
нормативних вимог) [44].

      Для чіткої регламентації своєї діяльності банк використовує нормативно - правові акти НБУ, Верховної ради, та керується власними положениями.

Початковим етапом управління процесом залучення коштів на рахунки в банку є вибір стратегії на ринку депозитних послуг. Основні напрямки депозитної політики «ПриватБанк» визначаються Правлінням банку шляхом затвердження основних характеристик банківських продуктів та планових показників депозитної діяльності банку в розрізі його установ.

Стратегія банку на ринку депозитних послуг полягає в розширенні діяльності, оновлені продуктового ряду та збільшенні продажів прибуткових продуктів, оптимізації існуючої мережу банку, оптимізації виробничих процесів та посиленні контролю за видатками. Розробляються плани діяльності як для комітетів так і для третього рівня організаційно – штатної структури «ПриватБанк» - філій, відділень. На даному етапі також характерне використання бізнес – планування. Плани представлені у вигляді наказів, що перераховані в методичному забезпеченні другого розділу. Плани для здійснення діяльності банку складає комітет з управління плануванням та розвитку банківських операцій.

Банк отримує певну орієнтацію на певних суб’єктів ринкових відносин – клієнтів. В контексті даних цілей менеджментом банку вирішуються наступні завдання:

-       розробка ефективної маркетингової системи з наданням спеціальних пільг, диференційованих за ступенем значущості клієнта для банку;

-       розробка процентної політики банку;

-       організація партнерського співробітництва з якомога більшим числом клієнтів з метою поліпшення можливостей планування банком процесу руху коштів на їх рахунках;

-       постійне оновлення номенклатури послуг;

-       розвиток збутової мережі банку.

Для залучення коштів (в національній та іноземній валютах) від фізичних і юридичних осіб банк відкриває депозитні рахунки відповідно до Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492, (зі змінами та доповненнями).             

Бухгалтерський облік вкладних операцій здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.08.99 № 418,(зі змінами та доповненнями), Положення «ПриватБанк» про порядок здійснення операцій за поточними та строковими депозитними (вкладними) рахунками фізичних осіб в національній та іноземній валютах.

При формуванні депозитних ресурсів банк насамперед визначає місце і роль депозитних ресурсів у власних пасивах, при цьому прийняття рішень диктується загальною стратегією банку щодо управління активами і пасивами. Виходячи з умов які складаються на ринку а також власних можливостей банку щодо залучення коштів, обирається стратегія залучення і управління депозитними ресурсами банку. Головною метою при цьому стає досягнення оптимального співвідношення між стабільністю та вартістю ресурсів банку.

Проводиться як конкурентний, так і динамічний моніторинг банком.

Оптимальна структура депозитного портфеля в гривні, що рекомендується Головним офісом «ПриватБанку» РУ та філіям :

-                       строкові вклади – 92%

-                       вклади до запитання 8%;

Оптимальна структура депозитного портфеля в доларах США:

-                       строкові вклади – 95%

-                       вклади до запитання 5%;

Накопичувальні депозити, як різновид ощадних вкладів, по своїй природі призначені для довгострокового накопичення коштів. Крім цього, дані внески передбачають автоматичну пролонгацію договору і нарахування

відсотків на суму внеску і раніше нарахованих відсотків [36]. Подібні умови не вимагають від вкладника частого відвідування установ банку, у результаті чого більшість клієнтів просто не в курсі зміни ринкової кон’юнктури. Крім того, плаваюча відсоткова ставка дозволяє банку відкоригувати свої витрати на виплату відсотків у залежності від вартості ресурсів на фінансовому ринку. 3 огляду на те, що близько 50 % клієнтів ставлять своєю метою «збільшення заощаджень» частка накопичувальних внесків передбачається в розмірі 40 % по гривні і 20 % по валюті від обсягу депозитного портфеля.

Однак, у випадку виникнення кризових ситуацій, коли клієнти хочуть вилучити кошти з банку на будь–яких умовах, умови більшості видів внесків (депозитні, накопичувальні депозити, сертифікати) не дозволяють удержати раніше залучені кошти. Тому в структурі депозитного портфеля «ПриватБанк» передбачається мати деяку частку залишків на строкових депозитних вкладах, умови яких не припускають можливості їхнього вилучення клієнтом до закінчення терміну договору. У зв’язку з підвищеними процентними ставками по строкових депозитах і неможливістю їхньої зміни, по таких договорах для банку зростають процентні ризики. Тому частка даних внесків у депозитному портфелі обмежується 32 % у гривні і 45% у валюті.

      Приклади депозитних продуктів та відсоткові ставки за ними наведені в таблиці Л.1. За всіма видами депозитів передбачене інформаційне забезпечення: банк щомісяця надає виписку з рахунка з перерахуванням всіх операцій за минулий місяць. Вартість виписки на сьогоднішній час – 30 грн.

         Для бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент «ПриватБанк» використовує різні методи залучення коштів, які зводяться до двох груп:

       -  цінові методи управління;

       -  нецінові методи управління [45].

Процентна політика «Приватбанк» по залученню строкових коштів клієнтів   затверджується   Комітетом   з   питань   управління   активами   та пасивами (КУАП) за поданням управління індивідуального бізнесу та управління корпоративного бізнесу.

Об’єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності «ПриватБанк» є розміри процентних ставок; умови нарахування і сплати процентів; мінімальна сума відкриття депозитного рахунку; тарифи на розрахунково − касове обслуговування поточних рахунків фізичних та юридичних осіб.

Розмір депозитної ставки встановлюється за домовленістю з клієнтом, виходячи із суми та строку вкладу на рахунку, але не більше процентної ставки, встановленої рішенням Комітету по управлінню активами і пасивами (КУАП). В угоді передбачається право банку змінювати процентну ставку у випадку зміни ситуації на фінансово – кредитному ринку України.

Банком при встановленні ціни на депозити використовується метод умовного ціноутворення, що передбачає встановлення процентних ставок за депозитом залежно від їх умов.

Фактори, що впливають на встановлення процентів за строковими депозитами «ПриватБанк», наступні:

-                       сума депозиту;

-                       строк, на який розміщуються кошти;

-                       валюта внеска;

-                       можливість поповнення.

Об’єктом процентної політики є мінімальна сума відкриття депозитного рахунку, що визначає, на яке коло клієнтів орієнтується банк.

Крім процентної політики, у сфері залучення коштів юридичних та фізичних осіб на поточні рахунки, значну вагу має тарифна політика у сфері розрахунково – касового обслуговування. Як правило, розрахунково – касове обслуговування складає основу взаємовідносин банку та його клієнтів. Депозити до запитання переслідують, насамперед, здійснення поточних розрахунків. Такі рахунки далеко не в повному обсязі використовують свої грошові кошти на рахунках, тому досить стабільно не використовується так званий твердий залишок, який використовується банком для здійснення активних операцій. В середньому цей залишок є певною очікуваною величиною і утворюється внаслідок того, що значна кількість клієнтів банку регулярно знімають кошти з своїх поточних рахунків і поповнюють їх через певний час. Але деяка частина клієнтів для оплати своїх зобов’язань не використовує всю величину залишку, навіть тоді, коли регулярно здійснює поточні платежі. Як правило, ці кошти використовуються банками для надання короткострокових кредитів.

Нецінові методи управління залученими коштами «ПриватБанк» базується на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язані зі зміною рівня депозитних ставок.

До таких прийомів належить реклама, рівень обслуговування, розширення сектора пропонованих банком послуг та рахунків, комплексне обслуговування, проведенні розіграшів та лотерей на постійній основі [32].

Контроль у банку за залученням коштів клієнтів здійснює управління депозитних операцій.

Виконуються такі види контролю:

-                       адміністративний контроль;

-                       бухгалтерський контроль;

      В залежності від частоти перевірки «Приватбанк» проводить попередній, поточний контроль.

Визначається:

-                       виробнича та фінансова ефективність діяльності «Приватбанк»;

-                       надійність, повнота та своєчасність фінансової та управлінської інформації;

-                       контроль за дотриманням нормативів Н4, Н5, Н6;

-                       контроль за дотриманням лімітів і показників, установлених для залучення коштів клієнтів;

-                       контроль за виконанням планових завдань, що відображають необхідні обсяги залучення ресурсів до банку.

    Важливою складовою контролю в «ПриватБанк» являється контроль за відхиленнями, який передбачає виявлення відхилень від норм, планів, залучення депозитних ресурсів. Ідеться про відхилення в широкому значенні цього слова, тобто про всі випадки, коли стан фактичного виконання не відповідає заздалегідь встановленому завданню. В основу управління за відхиленнями «ПриватБанк» покладено принцип системи зворотного зв'язку - управлінські дії необхідно здійснювати тільки тоді, коли контрольована система відхилилася від одного або кількох заданих параметрів більше за встановлені допуски. Отже, управління за відхиленнями можна визначити як таку організацію управління системою, коли рішення про коригувальні впливи на систему приймаються на кожному рівні управління на підставі інформації про відхилення від заданих параметрів виконання.

    Моніторингом операцій по залученню займається комітет з управління активами та пасивами.

    В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент «ПриватБанк» велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосувати.

   «Приватбанк» приділяється значна увага залученню коштів на депозитні рахунки. Пріоритет віддається залученню коштів на строкові рахунки, що є виправданим, оскільки саме ці кошти в найбільшій мірі можуть бути використані для здійснення кредитно – інвестиційних операцій. З 01.01.2011 року банк проводить політику по перетворенню коротких депозитів у довгі.

    Із забезпечення «Приватбанк» можна виділити наступні види:

-                       інформаційне;

-                       кадрове;

-                       технічне;

-                       програмне;

-                       організаційне.

Інформаційне забезпечення складається із зовнішнього та внутрішнього. Зовнішнє інформаційне забезпечення поєднує в собі інформацію, яка формується під впливом зовнішніх-макроекономічних факторів. Джерелами зовнішнього забезпечення виступають інтернет-сайти, електронні видання, періодичні видання, інформація ЗМІ та ін.

До інтернет - сайтів, які використовує «Приватбанк» для отримання інформації належать:             

-          офіційний сайт Верховної Ради України;   

-          «Правові системи НАУ»

-          сайт «Ліга Закон»;             

-          сайт Державного комітету статистики України;

-          сайт Національного банку України

Електронні публікації,що містять інформацію для банку:

-          «Бюлетень Національного банку України»;

-          «Вісник Національного банку України»;

-          «Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності». Періодичні видання, у вигляді таких економічних журналів, як:

-          «Бізнес»;             

-          «Компаньйон»;

-          «Банківська справа».

Банку важливо отримувати інформацію про конкурентів та партнерів, що можливе завдяки ЗМІ, пліткам, промисловому шпіонажу, друкованим даним, Інтернет – ресурсам, рейтингових агентств. Отримати необхідні дані про стан банків–конкурентів або потенційних партнерів можна також з офіційного сайту Асоціації Українських банків, на якому можна знайти інформацію про членів Асоціації, показники діяльності банків за певні періоди, тощо.

Інформацію, котра стосується обсягів залучених коштів, їх вартості та пролонгації можна знайти в окремих  формах статистичної звітності на корпоративному сайті банку. Контрольні дані стосовно питання залучення депозитних ресурсів банку представлені у формі аудиторського звіту.

До внутрішніх нормативних документів банку стосовно депозитних ресурсів відносяться:

Наказ від 08.07.2010 р. N СП–2011–771 «Про синхронізацію тарифів по вкладах, поточних рахунках і особистих дебетних картах фізичних осіб в «ПриватБанк» і в дочірніх банках» [38]; Наказ 07.07.2010 р. N СП–2010–756 «Про актуалізацію принципів стимулювання за залучення депозитних вкладів фізичних осіб і підприємців» [39]; Наказ від 11.03.2010 р. N СП–2010–274 «Про зміну базових процентних ставок по вкладам фізичних (у тому числі підприємців) і юридичних осіб, що знов укладаються і лонгуються короткостроковим вкладам в національній і іноземній валюті для «у» [40]; Наказ від 06.03.2009 р. N СП–2010–256 «Про затвердження умов і правил надання банківських послуг для «ПриватБанк» і всіх дочірніх банків» [41]; Наказ від 18.05.2010 р. N СП–2010–549 «Про актуалізацію переліку і термінів передачі документів в бухгалтерію, критерії блокування співробітників в програмних комплексах за невчасну передачу документів по продуктах банку» [42]; Наказ від 31.05.2008 р. N PR–2010–172 «Про зміну процентних ставок по вкладах на 1 місяць і проведення експерименту по встановленню різних базових процентних ставок по депозитним вкладам фізичних (у тому числі підприємців) що знов укладається і лонгуються в різних РП ПриватБанк» [43]; Інформаційна записка від 06.08.2010 р. N –629 «Про зміни в програмі кросс – селлінгових і агентських продажів продуктів «ПриватБанк» і банків – партнерів» [44]; Інформаційна записка від 10.08.2010 р. N –638 «Про ідентифікацію клієнтів банку» [45]; Наказ від 31.08.2010 р. N СП–2007–957 «Про затвердження стандарту обслуговування клієнтів через пластикову карту в «ПриватБанк» і банках – партнерах» [46]; Наказ від 31.08.2011 р. N Э.37.0.0.3/205–р «Про підключення послуги комплексних операцій» [47]; Наказ від 23.09.2009 р. N СП–2009–1030 «Про введення коефіцієнтів до бонусів співробітників залежно від групи рейтингу і

впровадження механізму коректування бонусів лінійними керівниками» [49]; Наказ від 12.11.2006 р. N СП–2010–1212 «Про вдосконалення технології обслуговування вкладників банку і додаткової мотивації співробітників, обслуговуючих депозити» [50]; Наказ від 17.02.2008 р. N СП–2008–185 «Про внесення змін до технології поповнення вкладів у відділеннях гр. Д і поповнення поточних рахунків через касира банку» [51] та інші.

      Ергономічне забезпечення охоплює сукупність методів і засобів, призначених для створення оптимальних умов для ефективної діяльності і навчання операторів з складу персоналу інформаційної системи. Ергономічне забезпечення включає в себе:

-                       комплекс документації, яка містить ергономічні вимоги до робочих місць і здійснює експертизу робочих місць;

-                       комплекс методів, учбово-методичних матеріалів і технічних засобів підготовки персоналу до роботи;

-                       комплекс методів і засобів, які забезпечують професійний відбір.

     До комплексу учбових матеріалів «ПриватБанк» відносять систему «Прометей». Дана система являється електронною бібліотекою банку в якій знаходиться теоретичний матеріал по проведенню банківських операцій, рекомендації, вказівки, новини,а також кожен співробітник має можливість пройти тестування на засвоєння вивченого матеріалу.

    Кадрове забезпечення «ПриватБанк» на мою думку дуже слабке, так як процент робітників з освітою економіста дуже низький. Важливим фактором також є плинність кадрів, що не дає можливості професіонального зростання для працівників.

         До технічного забезпечення банку відносять персональні комп’ютери, принтери, сканери, камери відеоспостереження, телефони, факси термінали та інше.

         Програмне забезпечення «ПриватБанк» безпосередньо розроблялось під операційну систему Linux OS. Працівники банку в основному працюють в програмі «Промінь», яка дає можливість здійснювати переказ коштів, зняття, перевірити стан рахунку, віднести картку в стоп – листок, зробити виписку за рахунком, внести клієнта в базу даних банка та багато іншого.

Программа Megakard – використовується для формування бази пластикових карток як за допомогою терміналу, так і з можливістю ручного вводу. Кожен працівник банку обов’язково має Skype. Ця програма слугує зв’язком між структурними підрозділами банку та з її допомогою кожен день проходять наради між керівниками філій, відділень тощо.

          Організаційне забезпечення банку визначається двома основними моментами: структурою управління банком та структурою його функціональних підрозділів та служб. На стратегічному рівні структура управління банком представлена вищим органом управління. На тактичному рівні організаційне забезпечення формують функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні функції і має свої права та обов’язки. На оперативному рівні відповідальні особи, що здійснюють безпосереднє обслуговування клієнтів.

Висновки до розділу 2

Провівши аналіз фінансового стану ПАТ КБ «ПриватБанк» я прийшла до висновку, що загальний стан банку оцінюється як стабільний. Незначні відхилення показників банку в сторону зменшення значно не впливають на його подальшу діяльність.

В ході проведеного аналізу річної звітності, балансу, даних Національного банку України та фінансової звітності банку були отримані дані  за всіма  аспектами  діяльності  банку.   Темпи  росту  активів  банку практично дорівнюють темпам росту зобов’язань, що свідчить про виважену політику банку, яка направлена на підтримання ліквідності.

За досліджуваний період чистий прибуток банку мав тенденцію до зниження у зв’язку зі зростанням процентних та комісійних витрат банку.

Стосовно показників ефективності банку, то прослідковується зниження рентабельності статутного та власного капіталів банку свідчить про погіршення ефективності їх використання ( 11%).    

Використання міжбанківського кредиту банком «ПриватБанк» не значне, що зумовлене достатністю ресурсної бази банку. Зменшення емісії банком цінних паперів власного боргу також пов’язане зі стабільно зростаючою ресурсною базою залучених коштів з депозитних джерел.

Збільшення частки строкових депозитів на даний час зумовлено також тим, що в даний момент часу клієнти схильні до заощаджень через певні економічні фактори.

Коефіцієнт співвідношення загальних доходів і витрат характеризує дієздатність банку щодо отримання нормальних фінансових результатів. Нормальною вважається ситуація коли цей показник не менше 120% що є умовою для отримання нормального прибутку. В нашому випадку ця умова виконується, що позитивно характеризує діяльність банку.

Бачимо, що на початок 2011 року рентабельність доходів банку погіршилася. Фінансова стійкість банку не достатньо забезпечена його капіталом і останній не може захищати банк від ймовірних ризикованих втрат на даний момент часу чи в майбутньому.

Загалом депозитний портфель банку має позитивні тенденції до зростання, але такі фактори як нестабільність депозитних ресурсів впливає на його обсяг. Проаналізована клієнтська база показує, що відхилення залучення клієнтів банку та розширення бази перебувають в задовільному стані, що потребує зосередження уваги на даних показниках.

Так, був розглянутий механізм залучення коштів клієнтів з депозитних джерел, та виявлені  особливості планування банку з приведениям назв

наказів, що являються оперативними планами у ПАТ КБ «ПриватБанк». Виявлено, що банк використовує у своїй управлінській діяльності контроль за відхиленнями залучення ресурсів від планових показників.

44

РОЗДІЛ 3

УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПОТОЧНОЮ СТРУКТУРОЮ ЗАЛУЧЕНИХ ДЕПОЗИТНИХ КОШТІВ БАНКУ В КОНЦЕПЦІЇ ІНТЕГРОВАНОГО УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА ПАСИВАМИ БАНКУ, ОПТИМІЗАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ДЕПОЗИТНИХ РЕСУРСІВ БАНКУ

3.1 Оптимізація залучення депозитних ресурсів з використанням нецінових факторів у ПАТ КБ «ПриватБанк»

Ринок банківських депозитів є найбільшим сегментом українського ринку банківських послуг, що динамічно розвивається. І перш за все це пов’язано з розвитком ринку вкладів населення. Основним бар’єром в залученні грошових коштів населення у вклади кредитових організацій є низький рівень доходів населення і велика їх диференціація. Зростання рівня добробуту населення, що залежить від ефективності соціально - економічної політики держави в цілому і кожного регіону окремо, приведе до подальшого збільшення заощаджень населення, зміні їх структури і дозволить усунути труднощі в тому, що збалансувало ресурсів кредитних організацій за вартістю і термінами, а кінець - кінцем – вирішити багато завдань по використанню цих грошових ресурсів для проведення активних операцій.

Однією із слабких сторін нашої банківської системи є превалювання в ній «коротких» грошей, тобто коштів на поточних рахунках клієнтів та депозитів до запитання і фактичне перевищення ними «довгих» грошей.

У сучасних умовах пріоритетною задачею залучення ресурсів є стимулювання заощаджень населення за рахунок цільового їх використання (первинні накопичення на вирішення житлових і побутових проблем, участь у фондах, стимулюючих ставки відсотків при строковому розміщенні засобів на депозитних, вибіркове підвищення рівня страхових гарантій для окремих видів вкладів).

В даний час маркетинг в банках розглядається лише як спосіб вивчення ринку, хоча це комплексна система, що включає окрім вивчення ринку розробку і формування маркетингової стратегії і створення системи методів стимулювання просування банківських продуктів, у тому числі по залученню та акумулюванню грошових коштів на банківських рахунках. Банківський маркетинг є методом реалізації ощадної політики банку.

Основою побудови ефективної технології взаємодії з клієнтами банку в сфері роздрібних банківських послуг є адекватна система інформації про клієнтську базу, що отримується шляхом проведення маркетингових досліджень. Єдина база даних про клієнтів дозволяє визначити характер взаємодії з ними і розробити відповідну програму маркетингових заходів по залученню і утриманню клієнтів банку.

Актуальність розробки моделі управління залученням ресурсів з депозитних джерел базується на тому, що «ПриватБанк» має високі показники нестабільності депозитних ресурсів, та низькі коефіцієнти постійності клієнтської бази. Так як у банку станом на 01.01.2011 рік в розроблених планах діяльності зазначено зниження акценту на залучення ресурсів, та збільшення об’ємів активних операцій, банк не потребує оптимізації самого залучення. Модель, яку запропоновано у даній роботі передбачає надання особливої уваги існуючим клієнтам, тобто спрямування дій на їх утримання у банку.

В рекомендованій моделі для «ПриватБанк» взаємодія з клієнтами повинна складатися як на основі визначення цінності клієнта для банку, так і цінності банківських послуг для клієнта.

Цінність клієнта для банку складатиметься з таких показників, як:

історія транзакцій;

-         сума депозитного внеску;

-         строк зберігання депозиту;

-         «клієнтський стаж» в роках.

Визначається цінність за вирахуванням витрат на його залучення і обслуговування. Цінність банківських послуг для клієнта визначається як різниця між сумою сукупних вигод і витратами споживання конкретної банківської послуги. З ростом цінності клієнта для банку повинна виконуватись переоцінка споживчої цінності банківських послуг запропонованих клієнту.

Залучення клієнтів на обслуговування в банк є класичною функцією маркетингу включає стандартний набір засобів просування депозитів: рекламу, стимулювання збуту, зв’язку з громадськістю і особисті продажі. Кінцевою метою залучення клієнтів є укладення угоди, здійснення продажу банківської послуги. Техніка залучення коштів клієнтів на депозитні рахунки в банк включає пряме і непряме залучення.

Пряме залучення має на увазі роботу співробітників банку і особисте звернення до потенційних клієнтів.

Непряме залучення здійснюється опосередковано і не містить адресного звернення до потенційних клієнтів (реклама, іміджева дія, Інтернет, Pr - акції, тощо).

Через особливості сфери роздрібних банківських послуг непрямі способи залучення населення є переважаючими в практиці банків. Але для того, щоб отримати конкурентні переваги, необхідно використовувати прямі комунікації для залучення клієнтів – фізичних осіб.

Для цього можна використовувати наступні способи залучення клієнтів:

-         прямі адресні розсилки комерційних пропозицій;

-         виїзд фахівців банку на територію клієнтів – фізичних осіб;

-         робота консультантів в точках продажів товарів і послуг;

-         робота фахівців із залучення співробітників організацій – корпоративних клієнтів банку і тому подібне.

Для збереження існуючих та заохочення потенційних клієнтів банком запропонуємо проведення наступних заходів:

  По –перше : необхідний аналіз поточного стану клієнтської бази банку. Необхідно встановлювати причини втрат клієнтів, а також постійно здійснювати аналіз скарг і пропозицій своїх клієнтів.

         По – друге: на основі аналізу історій взаємин з клієнтами банк сегментує клієнтську базу, визначає цінності клієнтів. Політика утримання клієнтів має бути направлена перш за все на тих з них, які представляють найбільшу цінність для банку.

        По – третє: банк повинен розробити програму збереження клієнтів (програму лояльності). Враховуючи те, що на даний момент часу програма лояльності розробляється банком лише для користувачів кредитних карток,варто звернути увагу на розроблення її для депозитних рахунків клієнтів

Рисунок 3.1 - Схема взаємодії банку з клієнтами і напряму маркетингових зусиль

Засобами формування лояльності найбільш значимих для банку клієнтів у сфері роздрібних послуг можуть бути:

-         пропозиція індивідуальних умов обслуговування;

-         розробка спеціальних пропозицій, зміна споживчих характеристик послуг;

-         накопичувальні бальні системи;

-         програма заохочень залежно від терміну обслуговування, об’єму операцій і т. д.;

-         участь в кобрендінгових програмах лояльності.

Перехід до клієнтооріентованої моделі роздрібного банківського бізнесу має на увазі перебудову всієї внутрішньої діяльності банку, і перш за все формування відповідної стратегії, організації і використання спеціалізованих технологій.

Перший і найнижчий рівень – «Потенційні клієнти». Для цього сегменту цільового ринку банк повинен застосовувати привабливі пропозиції, які відмінні від банків конкурентів та мають привабливість для майбутнього клієнта. Перший крок - інформація про інші банки, які обслуговують даного потенційного клієнта, оскільки даний банк має намір при нагоді виступити їх суперником у боротьбі за конкретного клієнта. Інформацію про можливих банків-суперників слід збирати і аналізувати за нижче приведеною схемою :

-         Аналіз інформації про банки, які обслуговують потенційного клієнта.

-         банки, що обслуговують клієнта;

-         види депозитних послуг, які надаються кожним з них;

-         обсяги цих послуг;

-         відношення клієнта до якості послуг кожного з цих банків; ( якість хороша, кращої не потрібно /  могла б бути і кращою /  погана якість);

-         оцінка сильних та слабких сторін кожного з цих банків;

-         охоплення послугами;

-         якість послуг;

-         відсоткові ставки на депозитні послуги послуги;

-         професіоналізм службовців;

-         особисті відносини з клієнтами;

-         інші аспекти взаємовідносин, які визначають схильність (або її відсутність) клієнта до обслуговування саме в цих банках;

-         відношення банків до свого клієнта;

-         зацікавленість банків в його обслуговуванні і чи будуть вони боротися за право обслуговувати його і надалі ( відсутня повна зацікавленість, бо є і кращі клієнти / зовсім не зацікавлені в подальшому обслуговуванні);

-         ймовірна реакція банків на можливі конкурентні дії вашого банку по відношенню до даного клієнта;

-         покращення якості послуг, які надаються;

-         підвищення відсотку за депозитом;

-         надання додаткових послуг;

-         збільшення часу особистого спілкування з клієнтом;

-         антиреклама, створення негативного іміджу вашого банку в очах клієнта.

З отриманих даних у банку створиться повна картина ситуації з клієнтами, та будуть підібрані такі активні та розроблені пасивні методи залучення клієнтів, які матимуть найоптимальніше сприяти потрібному результату.

Другий рівень – «Первинні покупці», де має місце «захват клієнтів». Діяльність банку повинна спрямована представлення пропозиції клієнту в залежності від його попиту. На даному етапі клієнту буде представлена вся депозитна лінія, надана інформація за кожним продуктом, підібрані максимально задовольняючі клієнта параметри продукту. Рекомендується в даному рівні дозволити клієнту конструювання параметрів депозиту в діапазоні певних лімітів. Такий продаж депозитного продукту підвищує конкурентоздатність банку, збільшить клієнтську базу, та підвищить ресурсну базу банку відповідно. Можливі параметри самостійного вибору даного виду депозиту:

-         строк;

-         відсоткова ставка;

-         період нарахування %;

-         можливість до вкладення.

Перші два рівні відносяться до етапу залучення. В даному випадку банк не акцентує увагу на додаткове залучення, але може спрямувати зусилля на залучення клієнтів до активних операцій.

Третій рівень – «Вторинні покупці». Даний вид покупців віднесемо до категорії утримання. Вторинними вважаються вже умовно-постійні клієнти малого та середнього терміну обслуговування , які в повному обсязі можуть використовувати депозитну лінію банку. Для таких клієнтів повторний продаж депозиту:

-         після закінчення терміну використання;

-         автоматична пролонгація;

-         нарахування відсотків на останню суму зафіксовану на рахунку;

-         можливість переоформлення с одного виду депозиту на інший.

Також доступність додаткових послуг за депозитом:

По – перше : доручення на право розпорядження коштами вкладу

-         надає право третій особі розпоряджатися коштами цього вкладу та/або нарахованими на цей вклад відсотками нарівні із вкладником;

-         вкладник має право видати необмежену кількість доручень до вкладу на різних фізичних осіб;

-         вкладник має право анулювати доручення по вкладу, виключаючи, таким чином, осіб, які мають право розпоряджатися вкладом і нарахованими за ним відсотками.

По – друге :оформлення заповідального розпорядження в банку:

-         заповідальне розпорядження засвідчується безпосередньо співробітником банку при оформленні договору банківського вкладу. Немає необхідності звертатися до нотаріуса, оплачувати його послуги й державний збір.

-         сума за заповідальним розпорядженням не входить у загальну спадкоємну масу. Особа, зазначена у заповідальному розпорядженні, має першочергове право на одержання вкладу й відсотків, не залежно від наявності інших спадкоємців.

По – третє: укладання додаткової угоди на користь третьої особи – бенефіціара. А саме:

-         додаткова угода про права бенефіціара дає можливість вкладникові ефективно управляти своїми активами у випадку виникнення непередбачених обставин (відрядження, втрата (переоформлення) документів, що засвідчують особу, тимчасова недієздатність і т.д.).

-         за бажанням вкладника укладається додаткова угода, що надає право третій особі - бенефіціару - право розпорядження вкладом і відсотками за ним.

-         вкладник має право без повідомлення бенефіціара обмежити його права або повністю позбавити наданих прав, обговорених у додатковій угоді, до моменту вступу бенефіціара в права вкладника.

-         додаткова угода на бенефіціара може бути оформлена одночасно із депозитним договором або, за бажанням клієнта, протягом усього терміну дії депозитного договору.

По - четверте: перерахувати суму вкладу й відсотків за ним після закінчення терміну дії договору про банківський вклад на картковий рахунок, відкритий у банку, а також щомісяця перераховувати на картковий рахунок відсотки за вкладами із щомісячною виплатою відсотків.

По - п’яте: перерахувати суму вкладу й/або відсотки на поточний рахунок у своєму або будь-якому іншому банку на території України по закінченні терміну дії договору.

Останній рівень – «Прибічники». Даний вид клієнтів характеризується досить довгим терміном обслуговування в банку та значним об’ємом трансакцій. Для заохочення даного рівня клієнтів банки створюють програму

лояльності. Це особливий сегмент клієнтів,який відноситься до категорії «утримання».

-         безкоштовне оформлення або переоформлення платіжної картки;

-         більш вигідні відсотки на розміщення депозиту;

-         додаткові бонуси у грошовому вираженні на рахунок ;

-         використання бальної системи для подальшого отримання подарунку;

-         обмін балів на банківську послугу безкоштовно.

Програма лояльності в «ПриватБанк» поширюється тільки на кредитні картки. Тому, для спонукання клієнтів до грошових вкладів на рахунки банку, необхідно поширити її на депозитну діяльність.

Депозитна програма «Зроби сам» не впроваджений в загальну депозитну лінію, так що для банку це вважається новацією.

3.2 Планування діяльності банку та розрахунок ефективності введеної системи у ПАТ КБ «ПриватБанк»

Представлену модель в пункті 3.1 банк має внести в структуру планів діяльності, розроблених комітетом з управління плануванням і розвитку банківської діяльності.

Елементи системи планування «ПриватБанк» представлені на рисунку 3.3

Рисунок 3.3  Елементи системи планування банку

Розробка дій по виконанню планів, їх деталізація за термінами та підрозділами є завершальним етапом планування, зміст якого полягає в наступному:

-         остаточне визначення заходів;

-         деталізація до окремих заходів та дій;

-         погодження планів за термінами та виконавцями.

Для кожного плану в «ПриватБанк» обов’язкові наступні складові:

-         назва;

-         ціль;

-         завдання;

-         послідовність заходів.

Вихідним документом управління є план діяльності банку в розрізі заходів.

Контроль виконання плану є постійним елементом управління та необхідною умовою системи планування. Він здійснюється Головою відділу комітетом з управління плануванням і розвитку банківської діяльності, адміністративним управлінням та співробітниками, що відповідають за здійснення конкретних заходів. Контроль виконання плану діяльності банку здійснюється за термінами, що забезпечується постійним зіставленням звітів відповідальних посадових осіб про виконання заходів плану з контрольними показниками. Контроль виконання плану, полягає в аналізі виконання заходів з погляду виконання цілей банку, викладених у розробленому плані, з контрольними показниками.

Контроль виконання плану полягає в аналізі виконання заходів з погляду досягнення основних цілей, результати якого оформляються висновками за питаннями:

-         чи досягнуто конкретних результатів за поставленим планом?;

-         чи супроводжуються результати виявленням недоліків?;

-         які саме заходи не можуть бути виконані в поставлений термін.

Конкретні результати за впровадженням системи ранжування клієнтів та надання кожному рангу певних переваг можна оцінити за допомогою запропонованій нами матриці.

Важливою складовою в розрізі контролю,є контроль за відхиленнями.

Процес контролю складає основу управління по відхиленням, яке сьогодні у західних фірмах одержало широке розповсюдження. Його сутність складається в тому що всі цілі, які стоять перед банком та її підрозділами і містяться в планах, формалізуються в систему нормативів, відхилення від яких виявляються в результаті контролю і слугують основою прийняття управлінських рішень. Відхилення від планів і завдань виникають тому, що процес досягнення цілей не легкий. Причинами відхилення можуть бути різного роду непередбачені ситуації, які виникають в процесі виконання плану, ігнорування виконавцями необхідних дій з причин недбалості, стомленості, некомпетентності, недобросовісності, зловживання.

Відхилення можуть бути різними за масштабами і наслідками. Якщо вони незначні, на них зовсім можна не звертати уваги, або підлеглі можуть самостійно виправляти становище, не доводячи до відома керівника. При значних відхиленнях, які складають небезпеку для розвитку банку, або підрозділу, керівництво вимушене брати управління в свої руки. Для визначення моменту, коли керівницгво повинно втручатися в діло, відхилення класифікують по якісним і кількісним параметрам, строкам, причинам виникнення, ступеню небезпеки з визначенням критичних значень. Якщо останні перевершені то виникає необхідність втручання керівницгва в управлінський процес.

Таким чином, керівник бере на себе безпосередню управлінську діяльність тільки у важливих випадках, полягаючись в іншому на досвід і здібності виконавців. Це дозволяє йому не витрачати на пустощі сили, час і здібності, скорочувати кількість приймаємих рішень і надавати простір творчості підлеглих. Керівник частину своїх повноважень по прийняттю менш важливих і відповідальних рішень передає підлеглим, не дистанціюючись від них, а спостерігаючи за їх діями і при необхідності виправляючи. Для забезпечення ефективності такої системи, керівник повинен довіряти підлеглим, своєчасно заохочуючи їх за досягнуті успіхи і одночасно не дозволяючи перекладати на нього відповідальність за виконання рішення.

Управління за відхиленнями використовуються для навчання підлеглих, розширення їх світогляду, оволодіння ними напрямками діяльності організації, підготовці до високих посад в майбутньому.

В той же час управління за відхиленнями зв’язано з окремими складнощами і негативними наслідками. Воно культивує у керівників і виконавців надто формальний підхід до справи, оцінці ситуації, прийняттю рішень. В результаті при нестачі достатньої кількості інформації, виникають нестандартні ситуації, особливо пов’язані з психологічними аспектами, в його реалізації можуть виникнути серйозні перепони.

Впровадження управління за відхиленнями вимагає створення спеціальної системи обліку відхилень і обов’язкового повідомлення про них

керівника, що веде до додаткової бюрократизації управлінського процесу. Нарешті, управління за відхиленнями у багатьох випадках виходе з ідеї, яка невластива діловому життю, присипляє пильність, особливо у відношенні незначних на перший погляд відхилень, які можуть мати великі небажані наслідки. Контроль за відхиленнями по представленій системі можна зобразити у вигляді матриці:

Таблиця 3.1 – Активність вкладів існуючих груп клієнтів

За даною моделлю можна виділити кількість активних користувачів депозитних рахунків з кожної групи клієнтів. Низька активність говорить нам про те, що клієнти проводять внесення коштів на рахунок менше 5 разів за строк дії вкладу. Середня активність клієнтів показує нам те, що вкладення клієнтів коливається в межах 5 – 10 разів за строк дії договору за вкладом. І високий показник депозитної активності клієнтів свідчить про активне накопичення ресурсів клієнтів на їхніх рахунках. Дану матрицю добре використовувати з певною періодичністю. Чим менший буде часовий розрив між дослідами, там точніше будуть показники. Дані по клієнтам з різним степенем активності вкладень можуть бути доповнені розрахунком сум вкладів у абсолютному вираженні та після представлені графічно для наочності. Необхідно для порівняння проводити ретроспективний аналіз, щоб побачити різницю в активності клієнтів до введення запропонованих нами інновацій, та після. Збільшення за даною схемою вкладень населення на рахунки банку свідчить про успішну програму заохочення клієнтів кожного з рівнів розвитку.

Стосовно ж потенційних клієнтів, то чисельне зростання даної категорії одночасно зі швидким переходом їх до категорії «первинні покупці» буде означати те, що запропоновані варіанти оптимізації діяльності банку працюють досить ефективно.

Для ефективного управління системою залучення коштів клієнтів на рахунки банку необхідно врахувати їхню думку. Це дасть можливість краще зрозуміти, які недоліки не були враховані при побудові моделі залучення.

Для цього пропонується вести опитування клієнтів.

З зібраного матеріалу буде видно, які аспекти діяльності банку не влаштовують клієнтів і потім будуть вжиті дії щодо коригування плану.

В ефективності впровадження системи управління залученням ресурсів клієнтів запропонованої в пункті 3.1, що базується на нецінових методах управління та частково на цінових, велику роль відіграє зростання коефіцієнта лояльності клієнта до банку. Лояльні клієнти, не лише фінансово активні у відносинах з банком але і виконують комунікаційну функцію, маючи вплив на потенційних споживачів у якості «лояльних агентів».

Для оцінки лояльності застосовується ряд методик, які можна розділити на «індексні» (коли використовується декілька параметрів, що заміряються) і «відносні» (простіші в застосуванні, оскільки не задіюють

великої кількості допоміжних параметрів).

Відповідно до моделі Левиджа - Стенера визначимо перший чинник Cn – показник споживчої задоволеності i-го клієнта n-ю банківською операцією. Він описує мотиваційний ефект, також використовується для розрахунку імовірності повторного використання клієнтом депозитної послуги і визначається за формулою:

де Wnj – значимість j-го фактору клієнтської задоволеності n-ю депозитною програмою;

Enj – оцінка поточного стану j-го фактору клієнтської задоволеності

n-ю программою;

m – кількість факторів клієнтської задоволеності; j = 1,2,3…m.

До факторів клієнтської задоволеності належать: ціна, якість обслуговування, сервісна якість, надійність банку, комплексність та інші.

Значення величин: «значимість фактору клієнтської задоволеності банківською операцією» та «оцінка поточного стану фактора клієнтської задоволеності операцією» можуть бути отримані у результаті проведення опитування споживачів. Величина «значимість фактору клієнтської задоволеності банківською операцією» приймає значення від 0 до 1.

Більше значення цієї величини показує більш високу значимість фактору. Але сума значень за всіма факторами не повинна перевищувати 1.

Оцінка поточного стану фактора клієнтської задоволеності операцією визначається за п’ятибальною шкалою, де 5 балів ставиться, якщо фактор повністю задовольняє споживача. Для визначення меж споживчої задоволеності n-ю операцією банку, що відповідає лояльним клієнтам, необхідно визначити межі Enj. В умовах підвищеної конкуренції фактор клієнтської задоволеності з результатом «добре» знаходиться в інтервалі 0,6 – 1.

Наступний чинник An – показник ігнорування i-тим клієнтом альтернативи відкриття n-го депозитного продукту в іншому банку. An описує ступінь ігнорування клієнтом інших банківських установ, що пропонують аналогічну послугу.

3

Rn – кількість банків, доступних споживачу для відкриття депозитних рахунків;

Qn – кількість інших банків, у яких споживач має депозитні рахунки .

An дорівнює 1 у випадку, коли споживач обслуговується лише в одному банку, тобто в тому, в бякому проводиться дослідження. Граничні значення показника An також залежать від рівня конкуренції, а саме від кількості банківських установ в регіоні. В умовах високої конкуренції показник An, що відповідає лояльному клієнту, має бути наближений до 1. На основі аналізу визначено, що An знаходиться у межах від 0,9 до 1.

Третій чинник, що характеризує ступінь лояльності є Sn – рівень співпраці i-го клієнта з банком по n-ій депозитній лінії. Показує ступінь прихильності та частоту обслуговування в даній установі з приводу конкретного депозитного продукту.

SN = ( Mn – N n) / Mn                                                                 (3.3)

Nn – кількість звернень i-го клієнта за відкриттям депозитного рахунку до інших банківських установ;

Mn – загальна кількість звернень i-го клієнта за відкриттям депозитного рахунку у всі банки, в яких він обслуговується.

Клієнт вважається лояльним, якщо більша частина звернень з відкриття депозиту припадає на досліджуваний банк. Значення показника Sn знаходиться у межах від 0,5 до 1. Sn дорівнює 1 у випадку, коли клієнт звертається лише до однієї установи з приводу відкриття депозиту.

Індекс лояльності клієнта:

                                                  (3.4)

На основі аналізу кожного клієнта, що має вже сформовані відносини з банком, коефіцієнт лояльності. До розрахунку можуть бути віднесені як приватні, так і юридичні особи, адже при визначенні лояльності клієнт не розглядається з точки зору економічного ефекту, а аналізується його відданість та бажання рекомендувати банк та його послуги іншим. Збільшення уваги до визначення кількості лояльних клієнтів та конкретизації заходів по їх збільшенню обумовлене необхідністю покращення клієнтської бази банку. Враховуючи ці фактори, роль збільшення кількості лояльних клієнтів набуває великого значення, що визначає розвиток програм лояльності в сучасних банках.

Для оцінки ефективності пропонованої системи слід розрахувати коефіцієнт лояльності клієнтів за попередній період та порівняти з періодом в якому вона була застосована. Розрахунок показників можливий лише після підведення підсумків анкетування клієнтів. Тому розрахунки можливо представити лише умовним прикладом.

Експертними оцінками встановлено, що коефіцієнт споживчої задоволеності складається з оцінок ціни – 0,3, додаткових послуг – 0,2, можливостями депозитних рахунків – 0,2. Загальна задоволеність клієнта – 4.Тоді значення коефіцієнта складе – 0,35.

Показник ігнорування можливості відкриття рахунку в інших банків.

Доступно банків для відкриття рахунків – 177. В середньому клієнт обслуговується в трьох банках. Отримаємо значення 0,98. Що говорить, про невисоку лояльність клієнту до банку. Показник ступеня прихильності та частоти обслуговування буде становити (-0,33) при приблизних даних Nn = 6, Mn = 4. З розрахунку видно, що ступінь прихильності клієнта невеликий.

Індекс лояльності клієнта при володінні, наприклад, двома депозитними рахунками становить 0,49. Це говорить про низький рівень лояльності клієнта до банку і про те, що клієнт не готовий віддано співпрацювати з даним банком, але й не має бажання рекомендувати дану установу іншим. Індекс лояльності клієнта до банку знаходиться в межах від 0 до 1. Отримані дані до введення можливо представити в таблиці 3.2

Таблиця 3.2 – Отримані значення коефіцієнтів лояльності

Частка банку на ринку депозитів залежить від норми прив’язування ( вірності), а також норми приваблення . Якщо a означає норму прив’язування, b – норму приваблення, то частка в ринку (MS) депозитів в наступний період (t + 1) становитиме

Ms(t + 1) = a * Ms(t) + b*(1-Ms(t))                                                            (3.5)

Показник утримування (вірності) і середній період, при якому клієнти залишаються у банку. Визначена на підставі цієї інформації норма лояльності означає відсоток клієнтів, які, відкривши депозитний рахунок x в періоді t-1 , надалі користуються цей продукт в нинішній період. Не завжди затримка клієнта при банку є рівнозначною з його лояльністю, адже він може відкривати рахунки в інших банках.

Форма приваблення – це відсоток клієнтів, які, відкривши рахунки в банку конкуренті , відкривають рахунки в нашому банку;

Отже, при введенні даної системи «утримування клієнтів» повинна підвищитись довіра та готовність клієнтів працювати з «ПриватБанк». Для кожного рівня в системі запропоновані певні опції, що дозволять заохотити клієнтів до обслуговування переважно в даному банку, за допомогою системи лояльності – підвищити строк зберігання грошових коштів на рахунках. Дана система розрахована на підвищення ступеню лояльності клієнтів до банківської установи і в подальшому дозволить не лише утримати більш стабільну базу ресурсів, але і розширити частку банку на депозитному ринку.

Висновки до розділу 3

Для збереження існуючих та заохочення потенційних клієнтів банком запропонуємо проведення наступних заходів:

По-перше: необхідний аналіз поточного стану клієнтської бази банку. Необхідно встановлювати причини втрат клієнтів, а також постійно здійснювати аналіз скарг і пропозицій своїх клієнтів.

По – друге: на основі аналізу історій взаємин з клієнтами банк сегментує клієнтську базу, визначає цінності клієнтів. Політика утримання клієнтів має бути направлена перш за все на тих з них, які представляють найбільшу цінність для банку.

По – третє: Банк повинен розробити програму збереження клієнтів (програму лояльності). Враховуючи те, що на даний момент часу програма лояльності розробляється банком лише для користувачів кредитних карток, варто звернути увагу на розроблення її для депозитних рахунків клієнтів. Засобами формування лояльності найбільш значимих для банку клієнтів у сфері роздрібних послуг можуть бути:

– пропозиція індивідуальних умов обслуговування;

– розробка спеціальних пропозицій, зміна споживчих характеристик послуг;

– накопичувальні бальні системи;

– програма заохочень залежно від терміну обслуговування, об’єму операцій і т. д.;

Розрахований на експертних даних приклад показує, що лояльність клієнтів до банку являється задовільна та індекс лояльності клієнта при володінні, наприклад, двома депозитними рахунками становить 0,49.

Для точного розрахунку ефективності введення даної моделі обслуговування клієнтів, що мають депозитний рахунок, треба розрахувати коефіцієнт лояльності клієнтів до її введення та після.

Отримавши результати ефективності обслуговування клієнтів нижчі за 0,5 банк повинен впровадити запропоновану систему та виконати кожен її пункт.

При введенні даної системи «утримування клієнтів» повинна підвищитись довіра та готовність клієнтів працювати з ПАТ КБ «ПриватБанк». Для кожного рівня в системі запропоновані певні опції, що дозволять заохотити клієнтів до обслуговування переважно в даному банку, за допомогою системи лояльності – підвищити строк зберігання грошових коштів на рахунках. Дана система розрахована на підвищення ступеню лояльності клієнтів до банківської установи і в подальшому дозволить не лише утримати більш стабільну базу ресурсів, але і розширити частку банку на депозитному ринку.

ВИСНОВКИ

У даній дипломній роботі поставлені перед нами питання були розглянуті та розкриті максимальним чином.

Проаналізувавши погляди різних науковців стосовно визначення депозитних ресурсів, наведемо більш точне на нашу думку визначення: «Депозитні ресурси – це кошти у національній чи іноземній валюті, передані власником чи третьою особою за дорученням у готівковій чи безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на визначених умовах з періодичною сплатою відсотків, або без неї, та залишки коштів на рахунках клієнтів». В ході розгляду питання про депозитні ресурси було визначено, що на залучення банком ресурсів з депозитних джерел впливає велика кількість факторів. Присутні як зовнішні так і внутрішні фактори, що в свою чергу поділяються на керовані та некеровані.

Приведене методичне забезпечення системи управління залученням ресурсів, що включає в себе інструменти такі як: планування, аналіз, моніторинг, оцінка, контроль, прогнозування. З - поміж усіх перерахованих інструментів звернемо увагу на планування, аналіз та контроль. Планування являється основою діяльності банку, так як воно охоплює усі рівні організаційної структури системи.

На стратегічному рівні визначили депозитну політику, як основний інструмент для здійснення діяльності банку, в довгостроковій перспективі, на депозитному ринку. Тактичні та оперативні плани розробляються банками для здійснення стратегічної мети банку на більш коротких проміжках часу.

Аналізуючи ситуацію банку на ринку депозитів, конкурентні показники інших банків, проводиться коригування планів, розробку моделей контролю, проведення моделювання та прогнозування можливих ситуацій, а також отримують реальні картини поточної ситуації діяльності банку.

Контроль являється важливим інструментом для банківської діяльності, він дозволяє виявляти помилки в проведенні операцій банку, дотримання політик, що розроблені в банку, сприяє отриманню достовірної інформації про конкурентів, стан ринку, споживачів банківських послуг тощо.

За використання цих інструментів у банку відповідають спеціальні комітети, зазначені в організаційній структурі системи управління залучення ресурсів. Організаційна структура має три рівні діяльності і кожен рівень враховує інформаційне та правове забезпечення діяльності банку. До такого забезпечення віднесемо зовнішнє нормативне забезпечення представлене нормативно - правовими актами Національного банку, Верховної ради та ін. Внутрішнє забезпечення банку складають плани, політики, технологічні картки та інші документи, що розробляються правлінням банку та доносяться до найнижчих рівнів організаційно – штатної структури. Завдання поставлені для дослідження в розділі першому виконані досить детально, та виділені важливі на нашу думку аспекти.

За приведеними в роботі показниками фінансового стану ПАТ КБ «ПриватБанк» ми прийшли до висновку, що загальний стан банку знаходиться в межах оцінки «добре». Незначні відхилення показників банку в сторону зменшення значно не впливають на його подальшу діяльність.

В ході проведеного аналізу річної звітності, балансу, даних Національного банку України та фінансової звітності банку були отримані дані за всіма аспектами діяльності банку.

Зростання активів банку практично дорівнюють темпам росту зобов’язань, що свідчить про виважену політику банку, яка направлена на підтримання ліквідності.

За досліджуваний період чистий прибуток банку мав тенденцію до зниження у зв’язку зі зростанням процентних та комісійних витрат банку.

Показники ефективності банку, показують, що відбувається зниження рентабельності статутного та власного капіталів банку свідчить про погіршення ефективності їх використання ( 11%).

Використання міжбанківського кредиту банком «ПриватБанк» не значне, що зумовлене достатністю ресурсної бази банку. Зменшення емісії банком цінних паперів власного боргу також пов’язане зі стабільно зростаючою ресурсною базою залучених коштів з депозитних джерел.

Збільшення частки строкових депозитів на даний час зумовлено також тим, що в даний момент часу клієнти схильні до заощаджень через певні економічні фактори такі як:

Коефіцієнт співвідношення загальних доходів і витрат характеризує дієздатність банку щодо отримання нормальних фінансових результатів. Нормальною вважається ситуація коли цей показник не менше 120% що є умовою для отримання нормального прибутку. В нашому випадку ця умова виконується, що позитивно характеризує діяльність банку.

Бачимо, що на початок 2011 року рентабельність доходів банку погіршилася. Фінансова стійкість банку не достатньо забезпечена його капіталом і останній не може захищати банк від ймовірних ризикованих втрат на даний момент часу чи в майбутньому.

Загалом депозитний портфель банку має позитивні тенденції до зростання, але такі фактори як нестабільність депозитних ресурсів впливає на його обсяг. Проаналізована клієнтська база показує, що відхилення залучення

клієнтів банку та розширення бази перебувають в задовільному стані, що потребує зосередження уваги на даних показниках.

У ході розгляду механізму управління залученням ресурсів з депозитних джерел виявлені особливості планування банку з приведенням назв наказів, що являються оперативними планами у ПАТ КБ «ПриватБанк». Виявлено, що банк використовує у своїй управлінській діяльності контроль за відхиленнями залучення ресурсів від планових показників. Вказані рекомендації правління «ПриватБанк» говорять про те, що теперішні пропорції депозитних ресурсів не відповідають рекомендованим.

Для збереження існуючих та заохочення потенційних клієнтів банком запропонуємо проведення наступних заходів:

По-перше: необхідний аналіз поточного стану клієнтської бази банку. Необхідно встановлювати причини втрат клієнтів, а також постійно здійснювати аналіз скарг і пропозицій своїх клієнтів.

По – друге: на основі аналізу історій взаємин з клієнтами банк сегментує клієнтську базу, визначає цінності клієнтів. Політика утримання клієнтів має бути направлена перш за все на тих з них, які представляють найбільшу цінність для банку.

По – третє: Банк повинен розробити програму збереження клієнтів (програму лояльності). Враховуючи те, що на даний момент часу програма лояльності розробляється банком лише для користувачів кредитних карток, варто звернути увагу на розроблення її для депозитних рахунків клієнтів. Засобами формування лояльності найбільш значимих для банку клієнтів у сфері роздрібних послуг можуть бути:

– пропозиція індивідуальних умов обслуговування;

– розробка спеціальних пропозицій, зміна споживчих характеристик послуг;

– накопичувальні бальні системи;

– програма заохочень залежно від терміну обслуговування, об’єму операцій і т. д.;

Розрахований на експертних даних приклад показує, що лояльність клієнтів до банку являється задовільна та індекс лояльності клієнта при володінні, наприклад, двома депозитними рахунками становить 0,49.

Для точного розрахунку ефективності введення даної моделі обслуговування клієнтів, що мають депозитний рахунок, треба розрахувати коефіцієнт лояльності клієнтів до її введення та після.

Отримавши результати ефективності обслуговування клієнтів нижчі за 0,5 банк повинен впровадити запропоновану систему та виконати кожен її пункт.

При введенні даної системи «утримування клієнтів» повинна підвищитись довіра та готовність клієнтів працювати з ПАТ КБ «ПриватБанк». Для кожного рівня в системі запропоновані певні опції, що дозволять заохотити клієнтів до обслуговування переважно в даному банку, за допомогою системи лояльності – підвищити строк зберігання грошових коштів на рахунках. Дана система розрахована на підвищення ступеню лояльності клієнтів до банківської установи і в подальшому дозволить не лише утримати більш стабільну базу ресурсів, але і розширити частку банку на депозитному ринку.

В ході дипломної роботи були розглянуті та виконані всі поставлені перед нами задачі, та запропоновані методи покращення залучення клієнтів до депозитних програм банку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Рисін В. В. Структура ресурсної бази українських банків [Текст] / В. В. Рисін // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.19. – C.251-259, ISBN 978-966-8958-08-3.

2. Бицька Н. Кошти населення у формуванні ресурсної бази банків [Текст] / Н. Бицька // Вісник Національного банку України. – 2009. – N 12. – C.26-28.

3. Островская О.М. Банковское дело[текст]: Толковый словарь. – 2-е изд. – М. : Гелиос АРВ, 2001. – 400 с ISBN 5-85438-088-9.

4. Мороз А. М. Банківські операції [Текст] : підручник / КНЕУ ; ред. А. М. Мороз. – К. : КНЕУ, 2000. – 384 с. – ISBN 966-574-093-8.

5. Савлук М. І. Гроші та кредит [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. М. І. Савлук. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : КНЕУ, 2002. – 598 с. – ISBN 966-574-369-4.

6. Капран В. І. Банківські операції [Текст] : навчальний посібник / В. І. Капран, М. С. Кривченко. – К. : ЦУЛ, 2006. – 208 с. – ISBN 966-364-155-Х.

7. Мещеряков А. А. Формування та використання ресурсної бази банку [Текст] / А. А. Мещеряков // Фінанси України. – 2006. – N 3. – C.89-94.

8. Економічна енциклопедія : [текст] У трьох томах, т.2./ Редкол. : С.В. Мочерний (відп. ред.), та ін. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – 848 с. ISBN 966-580-074-4.

9. Петрук О.М. Банківська справа: [текст] Навч. пос./ За ред. д-р екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. – К. : Кондор, 2004. – 461 с. ISBN: 966-7982-83-1.

10. Фролов, С. М. Банківська справа і основи митного регулювання в Україні : теорія та практика / С. М. Фролов. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2004. – 368 с. ISBN 966-680-079-9.

11. Мороз, А. М. Гроші та кредит : підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М. І. Савлука. – К. : КНЕУ, 2002. – 598 с. ISBN 966–574–369–4.

12. Постанова № 91 «Положення про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України» від 16.03.2006 [Електронний ресурс] / НАУ-Online. Режим доступу : ttp://zakon.nau.ua/doc/?code=z0312-06.

13. Кириченко, О. А. Банківський менеджмент : навч. посіб. / О. А. Кириченко, І. В. Гіленко, С. Л. Роголь. – К. : Знання-Прес, 2002. – 438 с. ISBN 966-8148-80-0.

14. Васюренко, О. В. Банківський менеджмент: посіб. / О. В. Васюренко – К. : Видавниий центр «Академія», 2010. – 320 с. ISBN 966-580-096-5.

15. Економічна енциклопедія [Електронний ресурс] / Бібліотека В.Н. Воєводіна. Режим доступу http://enbv.narod.ru/text/Econom/encyclo/str/E-190.html..

16. Аналіз банківської діяльності: [текст] Підручник/ А.М. Герасимович, М.Д. Алексєєнко, І.М. Парасій - Вергуненко та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003. – 599 с. ISBN 966–574–567–0.

17. Вожжов А. П. Депозити до запитання у формуванні стабільної і керованої ресурсної бази банків [Текст] / А. П. Вожжов // Вісник Національного банку України. – 2002. – N 11. – C.5-8.

18. Мещеряков А. А. Формування та використання ресурсної бази банку [Текст] / А. А. Мещеряков // Фінанси України. – 2006. – N 3. – C.89-94.

19. Бицька Н. Кошти населення у формуванні ресурсної бази банків [текст]/Н. Бицька// Вісник Національного банку України. -2004.- №12. -С.26.

20. Бухтин М.А. Системы оценки и управления рисками. [текст] Риск ликвидности Оператив-ное управление и стратегический менеджмент в коммерческом банке. – 2003. – №6..

21. Примостка Л. Економічні ризики в діяльності банків.// [текст] Банківська справа. –2004. – №3. – С.16-23..

22. Репа Л.В. Управління валютним ризиком: політекономічний аспект: [текст] Автореф. дис. канд. екон. наук. – Донецьк, 2008. – С. 5.

23. Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент)/од ред. О.И.Лаврушина [текст]. – М. : Юристъ, 2003.–688с.

24. Банківський менеджмент: Підручник [текст]/ За ред.. О.А. Кириченка, В.І. Міщенка. - К.: Знання, 2005. - 831 с. ISBN: 966-8148-80-0.

25. Економічне прогнозування і планування: Навчальний посібник /

Грабовецький Б.Є. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 188с. ISBN 966-8253-54-X.

26. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. – 3-тє вид. – К.: [Текст]Алерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2003. – 500 с ISBN 966-7330-59-1.

27. Кожель, Н.О. Оцінка факторів впливу на процес формування та реалізації депозитної політики банку [Електронний ресурс] – НБУ ім. Вернадського - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/рогtаl /Sос_Gum/RЕ/ 2009_4/Rе200774_15.рdf.

28.Єпіфанов А. О. Операції комерційних банків : навч. посіб. / А. О. Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І. В. Сало. – Суми : [Текст]ВТД «Університетська книга», 2007. – 523 с. ISBN 978-966-680-313-2.

29. Житний, П.Д. Депозитна політика комерційних банків на сучасному етапі та шляхи її удосконалення [Електронний ресурс] / П.Д. Житний, П.Є.Ковшарь. – НБУ ім. Вернадського - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/рогtаl/Sос_Gum/RЕ/ 2009_4/Rе200804_13.рdf.

30. Штейн О. Стратегія комерційного банку на ринку банківських послуг[текст] // Економіст. – 2006. - №1. – С. 44 – 46.

31. Про службу внутрішнього аудиту ПАТ КБ «ПриватБанк»: Положення Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від «18» жовтня 2008 р. № 426 [Електронний ресурс] − Режим доступу: http//10.10.0.128/ − Назва з внутрішньої сторінки сайту ПАТ КБ «ПриватБанк»..

32. Сало І.В., Криклій О.А. Фінансовий менеджмент у банку: [текст] Навчальний посібник.- Суми: ВТД «Університетська книга».,2007 ISBN978-966-680-312-5.

33. Гай О.М. Оцінка ризику заощаджень у комерційному банку//[текст] Фінанси України. –2004. – №3. – С.118-123. ISBN 978-966-373-492-7.

34. Ващенко Ю.В. Банківське право Навч. посібник. -[Текст] К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 344 с. ISBN: 966-364-217-3.

35. Постанови Кабінету Міністрів України: вiд 18.08.2010 № 791 Про затвердження Порядку розміщення у 2010 році тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках.

36. Постанова НБУ № 492 від 12.11.2003 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах».

37. Постанова «Про затвердження Порядку розміщення у 2009 році тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків» вiд 28.01.2009 № 52.

38. Постанова «Про доповнення пункту 3 Порядку розміщення у 2009 році тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків» вiд 03.09.2009 № 922.

39.Кириленко В.П. Бухгалтерський облік – важлива частина інформаційного забезпечення управління депозитними операціями в банках [Текст] / В.П. Кириленко // Наукові записки. − 2006. − № 16. − C.54-58. ISBN 5-279-01590-3.

40.Фінансовий облік та звітність у банках [Текст]: навч. посіб. / Національний банк України; за ред. Г.П. Табачук, О.М. Сарахман. – К.: УАБС НБУ, 2007. – 430 с. – ISBN 978-966-368-037-8.

41. Постанова «Про Порядок організації періодичної звітності викладено в Правилах організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України», затверджені Постановою Правління НБУ від 19.03.2003 № 124.

42. Торяник Ж.І. Методи управління залученими ресурсами банківської установи [Електронний ресурс]: / Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи НБУ – Режим доступу:

http://www.rusnauka.com/9._EISN_2007/Economics/21401.doc.htm – Назва домашньої сторінки Інтернету.

43. Олійник Д.І. Ресурсна база українських комерційних банків як джерело ліквідності [Текст] / Д.І. Олійник // Банківська справа. – 2000. − № 1 − С. 28-35 ISBN 966-608-612-3.

44. Про Комітет управління активами і пасивами ПАТ КБ «ПриватБанк»: Положення Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від «05» вересня 2009 р. № 315 [Електронний ресурс] − Режим доступу: http//10.10.0.128/ − Назва з внутрішньої сторінки сайту ПАТ КБ «ПриватБанк».

45. Торяник Ж.І. Методи управління залученими ресурсами банківської установи [Електронний ресурс]: / Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи НБУ – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/9._EISN_2007/Economics/21401.doc.htm – Назва домашньої сторінки Інтернету.

46. Наказ від 08.07.2010 р. N СП-2011-771 «Про синхронізацію тарифів по вкладах, поточних рахунках і особистих дебетних картах фізичних осіб в «ПриватБанку» і в дочірніх банках».

47. Наказ 07.07.2010 р. N СП-2010-756 «Про актуалізацію принципів стимулювання за залучення депозитних вкладів фізичних осіб і підприємців».

48. Наказ від 11.03.2010 р. N СП-2010-274 «Про зміну базових процентних ставок по вкладам фізичних (у тому числі підприємців) і юридичних осіб, що знов укладаються і лонгуються короткостроковим вкладам в національній і іноземній валюті для «ПриватБанку».

49. Наказ від 06.03.2009 р. N СП-2010-256 «Про затвердження умов і правил надання банківських послуг для «ПриватБанку» і всіх дочірніх банків».

50. Наказ від 18.05.2010 р. N СП-2010-549 «Про актуалізацію переліку і термінів передачі документів в бухгалтерію, критерії блокування

співробітників в програмних комплексах за невчасну передачу документів по продуктах банку».

51. Наказ від 31.05.2008 р. N PR-2010-172 «Про зміну процентних ставок по вкладах на 1 місяць і проведення експерименту по встановленню різних базових процентних ставок по депозитним вкладам фізичних (у тому числі підприємців) що знов укладається і лонгуються в різних РП «ПриватБанку».

52. Інформаційна записка від 06.08.2010 р. N -629 «Про зміни в програмі кросс - селлінгових і агентських продажів продуктів «ПриватБанку» і банків – партнерів».

53. Інформаційна записка від 10.08.2010 р. N -638 «Про ідентифікацію клієнтів банку».

54. Наказ від 31.08.2010 р. N СП-2007-957 «Про затвердження стандарту обслуговування клієнтів через пластикову карту в «ПриватБанку» і банках - партнерах».

55. Наказ від 31.08.2011 р. N Э.37.0.0.3/205-р «Про підключення послуги комплексних операцій».

56. Наказ від 23.09.2009 р. N СП-2009-1030 «Про введення коефіцієнтів до бонусів співробітників залежно від групи рейтингу і впровадження механізму коректування бонусів лінійними керівниками».

57. Наказ від 12.11.2006 р. N СП-2010-1212 «Про вдосконалення технології обслуговування вкладників банку і додаткової мотивації співробітників, обслуговуючих депозити».

58. Наказ від 17.02.2008 р. N СП-2008-185 «Про внесення змін до технології поповнення вкладів у відділеннях гр. Д і поповнення поточних рахунків через касира банку».

44

44