Як  показано на рис. 3, видатки на соціальну сферу та державне управління за результатами 2008 р. становили 90,7 % від усіх здійснених видатків (порівняно з 2007 р. частка цих видатків зросла на 1,1 %). Питома вага видатків на виконання інших функцій становить 9,3 %, із яких 6,1 % припадає на фінансування житлово-комунального господарства. 

     Рис. 3. Структура фактичних видатків місцевих бюджетів загального фонду за 2007-2008 рр.

     У видатках на соціальну сферу (рис. 4) найбільшими за обсягами традиційно є видатки на освіту – 36,3 %; охорону здоров’я - 25,6 %; соціальний захист і соціальне забезпечення населення - 17,2 %).

     Рис. 4. Структура фактичних видатків місцевих бюджетів загального фонду за функціональними напрямами за 2007-2008 рр.

     Однією  з найбільш важливих передумов демократичної держави є забезпечення збалансованості місцевих бюджетів, що обумовлює доцільність надання фінансової допомоги з центрального бюджету країни на їх користь у формі трансфертів. За даними Державного казначейства України за 2008 р., до місцевих бюджетів перераховано 34 150,3 млн грн, або 97,4 % від плану на 2008 р. міжбюджетних трансфертів. За оперативними даними Державного казначейства України, у 2008 році до місцевих бюджетів перераховано 34 150,3 млн грн міжбюджетних трансфертів, що становить 96,4 % річного плану. Із них до загального фонду надійшло 29 273,5 млн грн, або 99,0 % річного плану, до спеціального фонду – 4 876,8 млн грн, або 83,0 % плану на рік (Табл. 2).

     Таблиця 2

     Міжбюджетні трансферти, які надійшли з державного бюджету до місцевих за 2006-2008 рр.[3]

     Протягом 2005-2008 рр. щорічний темп приросту обсягів  трансфертів із державного бюджету  місцевим бюджетам значно випереджав темп приросту доходів місцевих бюджетів. Якщо у 2005 р. темп приросту трансфертів перевищував відповідний показник за доходами місцевих бюджетів на 11,5 %, то в 2006 р. – на 14,7 %. Характерні особливості має динаміка структури міжбюджетних трансфертів. За оперативними даними Державного казначейства, за період 2007-2008 років відбулося різке скорочення частки додаткових дотацій від 14 до 3 %, істотне зростання питомої ваги субвенції капітальної спрямованості – від 4 до 10 % (рис. 5).

     Рис. 5. Динаміка структури трансфертів місцевих бюджетів у 2005-2006 рр.

     Дотації вирівнювання перераховано на суму 17 036,0 млн грн, або 99,9 % від плану. Загальний  обсяг недоотриманої дотації  вирівнювання становив 0,5 млн грн. Регулювання  міжбюджетних відносин у цьому році передбачається Законом України ”Про Державний бюджет України на 2007 рік”. Його ст. 51 передбачає включення до доходів загального фонду Державного бюджету України, за рахунок яких здійснюється перерахування дотацій вирівнювання традиційних платежів: податок на прибуток підприємств; податок на додану вартість (без врахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами); збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення тощо. Кабінет Міністрів України може здійснювати протягом 2007 р. перерозподіл загального обсягу субвенції, затвердженого місцевим бюджетам із Державного бюджету України на надання пільг, субсидій, допомоги населенню та ін.

     Із  метою усунення недоліків нинішньої  системи місцевих бюджетів в Україні, виявлених у ході проведеного аналізу, пропонується: провести подальше вдосконалення розмежування доходів і видатків між бюджетами; всемірно зміцнювати дохідну базу місцевих бюджетів; розширити перелік власних доходів місцевих бюджетів; законодавчо визначити пріоритетність Закону України ”Про Державний бюджет” на відповідний рік перед іншими законами України та нормативними актами, указами Президента України, які вимагають збільшення видаткової частини місцевих бюджетів; із метою підвищення зацікавленості місцевих фінансових органів встановлювати план надходжень загального фонду держбюджету для кожного району та міста обласного значення і, відповідно, перераховувати додаткову дотацію від їх перевиконання (а не за умови перевиконання загалом в області); ув’язати механізм надання міжбюджетних трансфертів адміністративно-територіальним одиницям із виконанням найважливіших макроекономічних показників соціально-економічного розвитку територій. 

3. Проблеми та перспективи міжбюджетних відносин в Україні

     У сучасних умовах модель відносин “регіони–центр” в Україні відповідає всім ознакам централізованої моделі. Органи місцевого самоврядування досі не мають ні чітко визначених обов’язків, ні достатньої фінансової бази. Місцеві органи влади займаються переважно виконанням делегованих державою повноважень, а не питаннями місцевого значення. Фінансування місцевих бюджетів через систему міжбюджетних трансфертів не спонукає їх до зацікавленості у збільшенні надходжень від власних та закріплених вихідних джерел.

     Проте не можна однозначно стверджувати, що децентралізована модель міжбюджетних відносин цілком відповідатиме устрою нашої держави. Для створення ефективної моделі міжбюджетних відносин в Україні необхідно виявити основні переваги як централізованої, так і децентралізованої моделі та застосувати їх основні принципи при створенні власної моделі. Тобто необхідно знайти баланс між централізованою та децентралізованою системою, який би врахував особливості територіального, адміністративного та державного устрою України. На зміну повній централізації збирання і розподілу коштів бюджету має прийти реальне розмежування функцій, розподіл дохідної бази між рівнями влади. Кожний рівень – центральний, регіональний, місцевий – повинен мати власні податки і власні податкові ставки. Крім того, необхідно підвищити роль представницької влади регіонів у формуванні бюджету всієї держави, а їх виконавчої влади – у проведенні узгодженої політики виконання бюджету на місцях.

            Проведений аналіз бюджетного  законодавства, динаміки та структури  міжбюджетних відносин на Україні виявив основні проблеми та суперечності розвитку місцевих бюджетів, до яких належать:

• зменшення дохідної бази місцевих бюджетів;
• постійні зміни в податковому законодавстві;
• лобіювання пільгових інтересів багатів регіонів у центрі;
• непрозорість міжбюджетних трансфертів;
• відсутність відповідальності за надання конкретних суспільних благ на місцевому рівні;
• неможливість середньострокового бюджетного планування на рівні місцевих бюджетів.

       Сьогодні  висока централізація бюджетних  коштів може бути виправдана їх обмеженістю. У цьому випадку органи місцевої влади повинні відповідати за вирішення обмеженого кола питань, а в усьому іншому – бути виконавцями централізованих рішень. Однак така система міжбюджетних відносин вимагає розробки чітких критеріїв оцінки виконання делегованих функцій для здійснення контролю за цільовим і ефективним використанням державних коштів. Крім того, важливою передумовою ефективного витрачання цільових трансфертів є участь одержувача у витратах за рахунок власних коштів. Це призведе до :

- появи  додаткових можливостей місцевих  органів влади фінансувати економічний  напрям (через вивільнення фінансових ресурсів) [5]

- зменшення  потреб в управлінні системою  і, відповідно, до скорочення видатків  на утримання органів управління.

     Отже  з метою суттєвого розв’язання  проблеми міжбюджетних відносин, по-перше, необхідно створити єдиний підхід або  розробити національні стандарти  щодо фінансування соціальних послуг на Україні.

По-друге, з метою стабілізації міжбюджетних відносин слід збільшити термін перезатвердження норм міжбюджетних розрахунків з одного року хоча б на три роки.

     По-третє, створити в трьох регіонах України, що суттєво відрізняються своїми економічними та природними умовами, експериментальні утворення для випереджаючого відпрацювання норм і механізму міжбюджетних відносин на новій основі протягом одного-двох років.

     До  розв’язання цих проблем мають  бути підключені Науково-дослідний  інститут при Міністерстві фінансів, а також ВОЗ Міністерства фінансів, які могли б працювати в межах єдиної спільної наукової програми.

       Поступове запровадження цих заходів у  комплексі з відмовою від формування основних доходів місцевих бюджетів від  трансфертів і нормативів дасть змогу:

• сформувати у кожному регіоні комплекс проблем, які можуть бути  розв’язані тільки місцевою владою, і тому по-новому постане роль місцевих органів влади у кожному конкретному регіоні;
• сформувати передумови для виходу прибутків підприємств і громадян із тіні й переходу до офіційного сектору економіки;
• збільшити витрати населення і підвищити платоспроможній попит;
• удосконалити механізм фіскального контролю;
• визначити реальну фінансову самостійність кожної одиниці господарства місцевих органів влади і таким чином упорядкувати видатки на них;
• дати змогу місцевим органам влади більшу увагу приділяти економічному зростанню.

ВИСНОВОК

     Власна  система міжбюджетних відносин на Україні  в умовах становлення самостійної бюджетної системи, побудованої на принципах децентралізму, формується не завжди послідовно та раціонально, чим викликає дискусії з приводу її вдосконалення на всіх рівнях влади .

     Міжбюджетні відносини є основним елементом  відносин між органами державної  влади та органами місцевого самоврядування.

         Аналіз динаміки місцевих бюджетів  показує, що їх частка в ВВП  протягом останніх років скоротилась майже вдвічі. Як наслідок - знизилися стандарти якості життя людей, деградує соціально-культурна сфера. Поглиблюється суперечність між тими завданнями, що покладаються на місцеві органи самоврядування та місцеві органи виконавчої влади і їхніми фінансовими можливостями

       Нагальною стала необхідність вирішення наступних проблем бюджетної політики в частині міжбюджетних відносин:

• створення власної стабільної дохідної бази місцевих бюджетів;  
  - відповідність обсягів податкових надходжень власним і делегованим повноваженням місцевих бюджетів;  
  - утвердження самостійності бюджетів адміністративно-територіальних одиниць;  
  - збільшення прозорості місцевих бюджетів шляхом посилення контролю за їхнім виконанням, переходу від стратегії дотацій до стратегії субвенцій, введення єдиної методики планування доходів і видатків.

       Особливу  увагу в ході аналізу різних видів  місцевих бюджетів привернули бюджети районів, які не мають власної дохідної бази, крім офіційних трансфертів, та не можуть впливати та рівень дотацій з бюджету, які законодавчо прив’язані до показників області, а не певного району.

       Отже, в Україні процес реформування міжбюджетних відносин зводився лише до відокремлення місцевих бюджетів від Державного і забезпечення самостійності первинних суб’єктів місцевого самоврядування. Досвід останніх років переконує, що реформування міжбюджетних відносин потрібно проводити на рівні чіткого визначення функціональних повноважень  всіх  суб’єктів міжбюджетних відносин,  закріплення за ними  рівня доходів у відповідності до їх повноважень.

       Важливим  напрямком вдосконалення міжбюджетних відносин, який розглянуто в останній главі цієї роботи, є  розширення дохідної частини місцевих бюджетів шляхом реформування податкового законодавства, а також перекладанням певної частини видатків місцевих бюджетів на кінцевого користувача, що надасть змогу вивільнити значну частину бюджетних коштів для фінансування програм соціального та економічного розвитку регіонів.