Мовленнеий апарат

Мовленнєвий апарат

Неперевірена версія

Мовленнєвий апарат, мовленнєві органи — органи людини, які беруть участь у творенні мовних звуків.

Робота органів мовлення називається артикуляцією.

Органи мовлення складаються з органів дихання і органів, які беруть безпосередню участь у творенні звуків. Мовленнєвий апарат не є окремим органом людського тіла, а являє собою поєднання органів дихальної та травної систем. Умовно виділяють три поверхи мовленнєвого апарату: нижній, середній і верхній.

Нижній поверх

легені

бронхи

трахея

діафрагма.

Вони виконують функцію накопичування і видихання необхідного для творення звуків повітря.

Середній поверх

Гортань:

щитовидний хрящ

персневидний хрящ

пірамідальні хрящі

голосові зв'язки.

На цьому поверсі твориться акустичний характер (співвідношення шуму і голосу) звуків.

Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок, відповідно до яких творяться відповідні звуки.

Видих. У цьому положенні голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні хрящі розсунуті, повітря вільно проходить гортанну щілину.

Шепіт. У цьому положені голосова щілина звужена, міжхрящова залишається доволі широкою, видихуване повітря створює слабкий шум.

Голос. Пірамідальні хрящі зближені і міжхрящова щілина закрита. Міжв'язочна щілина дуже вузька, голосові зв'язки напружені і коливаються ритмічно під тиском повітряного струменя. У цьому положенні виникає тон.

Верхній поверх

фаринкс (порожнина глотки)

ротова порожнина

носова порожнина

У цих порожнинах, які є своєрідними резонаторами, творяться обертони і резонаторні тони та шуми, що породжує конкретні звуки.

Фази артикуляції

Екскурсія (приступ) — початковий рух органів мовлення, підготовка їх до вимови звука.

Кульмінація (витримка) — положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Рекурсія (відступ) — повернення органів мовлення у вихідне положення.

Участь артикуляції органів мовлення

За участю артикуляції органів мовлення поділяються на активні і пасивні.

Активні органи

Активні органи мовлення є рухомими. Вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать:

язик

губи

нижня щелепа

м'яке піднебіння

язичок.

Проте не у всіх випадках активні органи мовлення беруть участь у артикуляції звуків. Зокрема язик — найактивніший орган мовлення — при вимові [б] чи [п] практично залишається нерухомим.

Пасивні органи

Пасивні органи мовлення є нерухомими, і вони виконують допоміжну функцію при творенні звуків. До них належать:

зуби

альвеоли

тверде піднебіння

задня стінка зіва

верхня щелепа

носова порожнина

Фонологічний (лінгвістичний) аспект вивчення звуків.

Фонеми завжди є складовими певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно протиставити кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти українську мову, в якій 38 фонем, то кожну фонему можна схематично зобразити, як кульку з 37 дротиками, що відходять від неї в різні боки, які ілюструють протиставлення фонеми всім іншим.

У сучасній світовій лінгвістиці немає єдиного погляду на природу фонеми. Більше того, існує проблема реальності фонеми. Якщо Даніель Джоунз і Леонард БЛумфільд є прихильниками концепції фізичної реальності фонеми, Іван Олександрович Бодуен де Куртене і Едуард Сепір – концепції психологічної реальності фонеми, а Луї Єльмслев – концепції семіотичної реальності (фонема – фігура, що служить для побудови знаків), то Вільям Тводдел оголошує фонему фікцією, яка існує лише в метамові лінгвіста, логічним конструктором, створеним з метою зручності опису. Однак і лінгвісти, які визнають реальність фонеми й об’єктивність відношень фонем, що ґрунтуються на відношеннях у звуках мови, розходяться в розумінні деяких суттєвих питань. Так, зокрема, в Росії снує дві фонологічні школи – Московська і Санкт-Петербурзька, концепції фонеми яких багато в чому не збігаються.