Предмет політології. Сутність, зміст, соціальні функції та методи

ЗМІСТ

Вступ

Вивчення будь-якої науки відбувається у певній логічній послідовності.

Розпочинається  воно з визначення об'єкта науки, тобто  тієї сфери природи чи суспільного  життя, на яку спрямоване наукове  пізнання. Та чи інша сфера природи  чи суспільного життя звичайно є  об'єктом дослідження багатьох наук. Розрізняються вони між собою  за предметом дослідження, тобто  тією стороною об'єкта, яка перебуває  у центрі вивчення саме тієї чи іншої  конкретної науки. Дослідження предмета здійснюється з використанням певних методів і супроводжується розробкою  категорій — найбільш загальних  понять науки, якими позначаються основні  моменти, вузлові пункти процесу  пізнання.

Важливим у  вивченні науки є також з'ясування історії виникнення й розвитку відповідних  поглядів, ідей і теорій, формування яких у систему і означає появу  науки.

Нарешті, вивчення науки передбачає осягнення її саме як системи знань, вираженої в  поняттях і категоріях. Ця системність  забезпечується логічною послідовністю  вивчення окремих тем науки як навчальної дисципліни та розкриттям взаємозв'язків цих тем.

Зазначені міркування й визначили наведену нижче послідовність  тем навчального курсу. Розпочинати, отже, потрібно зі з'ясування об'єкта і  предмета політології.  

1. Предмет політології

Розмежування  політології та інших наук, які  вивчають політичну сферу суспільного  життя, передбачає виокремлення предмета політології. Стосовно цього предмета існують різні судження.

В античному  світі приватне і політичне, державне життя існувало в нерозривній  єдності. Інституціональним суб'єктом  політики там була лише держава, оскільки інших розвинених політичних інститутів тоді ще не знали. Об'єктом політико-філософських досліджень античних мислителів, наприклад  Платона та Аристотеля, була саме держава  у нерозривній єдності з суспільством. Відповідно до цієї традиції науку  про політику нерідко називають  державознавством.

Однак у міру розмежування громадянського суспільства  й держави, появи інституціональних  засобів впливу цього суспільства  на державу — політичних партій, груп інтересів, засобів масової  інформації тощо — коло інституціональних  суб'єктів політики розширилося, що зробило очевидним обмеженість  трактування політології як науки  лише про Державу. Вона стає наукою про політику в цілому.

Визначаючи об'єктом  політології політичну сферу  суспільного життя, вчені висловлюють  різні думки щодо її предмета. Одні вважають таким предметом владу, другі — політичну систему, треті  — демократію, четверті — політичну  культуру тощо. Особливості політології  як окремої науки про політику найповніше відображає категорія «політична система суспільства». Це інтегративна категорія, яка органічно поєднує  всі інші категорії політології  — політичні інститути, політичні  відносини, політичні процеси, політичну  культуру тощо, а тому є центральною  у науці про політику.

Отже, політологія  як наука про політику — це наука  про політичну систему суспільства  та її різноманітні підсистеми. Жодна  інша галузь наукового знання, яка  досліджує політичну сферу суспільного  життя, не робить це з такою системністю  й повнотою, як політологія, і не має політичну систему суспільства  в цілому як свій предмет. Політологія  не може претендувати на вивчення всієї  багатоманітності проявів політичного  життя суспільства, однак вона є  єдиною наукою, яка досліджує такі прояви в систематизованому вигляді.

Основними структурними елементами політичної системи є  політичні інститути і політичні  відносини. Політичні відносини  — це відносини з приводу влади  в суспільстві, а політика є діяльністю, спрямованою на завоювання, використання та утримання влади. Тому політологія може бути визначена і як наука про владу в суспільстві.

2. Структура політології

Політологія має  певну внутрішню структуру, основними  елементами якої є історія політичних учень, теорія політики і прикладна  політологія. Історія політичних учень  досліджує зародження, становлення  і розвиток політичних поглядів, ідей, теорій тощо протягом усього періоду  існування державно організованого суспільства. Основними етапами  цієї історії є Стародавній світ, Середньовіччя, Відродження, Новий  і Новітній час.

Головною складовою  політології є теорія політики. Вона вивчає політику як цілісний предмет  і має свої внутрішні структурні елементи: концепції політики і влади; теорії політичної системи і процесів; моделі політичної участі й лідерства; теорії формальних і неформальних інститутів політики — державознавство, партологія, концепції груп інтересів, бюрократії та еліт; теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики.

Теорія політики складає основний зміст політології  як навчальної дисципліни.

Прикладна, або  практична, політологія є тією галуззю  науки про політику, яка безпосередньо  стосується процесів здійснення політики. Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів  і процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального політичного результату. Основний зміст прикладної політології  складає розробка політичних технологій: прийняття політичних рішень; проведення виборчих кампаній, політичної реклами; врегулювання політичних конфліктів; проведення політичних переговорів; лобіювання тощо. Практична політологія проводить  також політичні прогнозування, планування й консультування, методику розробки експертно-аналітичних матеріалів і політичних документів та ін.

Окрему галузь науки про політику складає порівняльна, або компаративна (від лат. comparativus — порівняльний), політологія, яка  проводить порівняльні дослідження  політичних явищ і процесів різних держав, регіонів та епох.

Залежно від  ступеня узагальненості знань про  політику у структурі політології  виокремлюють: загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє теоретичні й методологічні  основи політичної науки; і теорії середнього рівня — про владу, політичну  систему, політичні процеси, політичне  лідерство, політичну культуру тощо.

У структурі  політології розрізняють також  емпіричний і теоретичний рівні  та аспекти знань і досліджень. Вони тісно переплітаються в межах  більшості політологічних досліджень, які містять одночасно й побудову теоретичних моделей, концептуалізацію понять та гіпотез, і первинне збирання та аналіз емпіричних даних.

Однак в одних  випадках у політологічних дослідженнях може переважати теоретичний аспект, наприклад під час розробки теорії політичної системи, концепцій політики, влади, демократії, політичної культури тощо, а в інших — емпіричний: в ході вивчення конкретних політичних процесів, політичної поведінки, розробки політичних технологій тощо.

Не менш важливим у внутрішній структурі політології  є співвідношення фундаментальних  і прикладних досліджень і знань. До прикладних галузей політології  можна віднести концепції державного управління і партійної стратегії  й тактики, теорії прийняття рішень і ситуаційного політичного аналізу, тоді як фундаментальні розділи політичної науки пов'язуються з теоріями влади  і політичної системи, порівняльними  дослідженнями політичних інститутів і культури тощо.

Неоднозначність уявлень про предмет політології  зумовлює й відмінності у її назві. Найпоширеніші серед них «політична наука», «наука про політику», «політологія».

Водночас наявність  у структурі політології таких  складових, як історія політичних учень, теорія політики, практична й порівняльна  політологія, окремих і відносно самостійних галузей наукових знань  про політику, наприклад кратології (наука про владу), партології (наука  про політичні партії), елітології (теорії еліт), електоральної політології  тощо, дають підстави говорити про  політичні науки у множині. Терміном «політичні науки» доцільно позначати  різні складові політології, а не будь-які наукові знання про політику. Саме так це зроблено у прийнятій  в Україні номенклатурі спеціальностей наукових працівників, де в межах  галузі «Політичні науки» виокремлено  такі спеціальності: теорія та історія  політичної науки; політичні інститути  та процеси; політична культура та ідеологія; політичні проблеми міжнародних  систем та глобального розвитку; етнополітологія  та етнодержавознавство.