Cуть концепціїї національної безпеки

Суть  концепції національної безпеки

Поняття національна безпека.

     На  сучасному етапі людство стоїть перед можливістю самознищення. Для  відвернення катастрофи необхідна  розробка і реалізація загальнопланетної  стратегії збереження досягнень  цивілізації і входження суспільства в нову епоху розвитку - в епоху ноосфери, коли людство дістане можливість розумно розпоряджатися своєю могутністю з метою гармонійного розвитку всіх соціальних формацій. Мабуть, це буде болісний і нешвидкий процес формування нових принципів погодження дій і поведінки людей, іншої моральності, докорінної перебудови всього буття людини, зміни стандартів та ідеалів. Позитивне завершення процесу можливо лише за умови надійного забезпечення безпеки існування і розвитку людства та його соціальних структур.

     Створити  і реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію безпеки, що забезпечує захист суспільства від  різноманітних загроз, без глибокої наукової розробки фундаментальних  проблем організації розвитку людського  суспільства, вивчення природи його інтересів і суперечностей, механізмів їх вирішення, раціонального комплексного використання ресурсів практично неможливо. Спроби емпіричного вирішення сучасних проблем, багато з яких за змістом і масштабам не мають аналогів в історії, не дають бажаних результатів, а інколи навіть посилюють негативні наслідки.

     Пояснюється це, по-перше, тим, що всі види діяльності по забезпеченню безпеки суспільства  мають багатоплановий характер. Створення  загальної теорії безпеки допускає тісну інтеграцію різноманітних наук. Об'єктивний процес диференціації знань і вузька спеціалізація практично перешкоджають формуванню визначення поняття безпеки. Вирішити проблему можливо на шляхах використання системних засобів дослідження проблем забезпечення безпеки особи, суспільства і держави.

     По-друге, випадковість і невизначеність пронизують всі рівні організації матеріального  світу. Це приводить до неоднозначного відображення процесів, що відбуваються в свідомості людей, і, отже, до невизначеності і навіть ірраціональності їх реакції на вплив навколишнього світу. З урахуванням наявності у кожного суб'єкту суспільства власної мети та інтересів (що далеко не завжди співпадають з інтересами і метою інших суб'єктів) їх активні практичні дії породжують численні конфлікти аж до збройних. Розробка загальної теорії національної та міжнародної безпеки не може здійснюватись на основі використання традиційних підходів до пізнання і теоретичного узагальнення практичної діяльності людей, їх взаємовідносин між собою і природою.

     По-третє, організація соціальної системи і її розвиток не підкоряються досить точним законам і закономірностям, тому що умови і засоби забезпечення соціальної стабільності здебільшого визначаються суб'єктивними факторами і виступають прерогативою індивідуального і колективного інтелекту. Дальший розвиток суспільних формацій важко передбачити і може здійснюватися за одних і тих же початкових умов різноманітними шляхами (в тому числі і тими, що приводять до загибелі). Істотно обмежуються можливості використання при вирішенні фундаментальних проблем національної і міжнародної безпеки.

     Національна безпека держави - стан захищеності  життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від  внутрішніх і зовнішніх загроз. Життєво  важливі інтереси - сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особи, суспільства і держави. Основні об'єкти безпеки: особа - її права і свободи; суспільство - матеріальні і духовні цінності; держава - конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність.

     Основні принципи забезпечення національної безпеки: законність, дотримання безпеки інтересів  особи і держави; їх взаємна відповідальність за забезпечення безпеки; взаємозв'язки національної і міжнародної безпеки. Реалізація основних принципів забезпечення національної безпеки можлива за рахунок створення системи безпеки, основними функціями якої виступають виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів по їх попередженню і нейтралізації; створення і підтримання в готовності сил і засобів забезпечення безпеки; управління силами і засобами забезпечення безпеки у повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях.

     Основні елементи міжнародної і національної безпеки: політична, економічна, воєнна, технологічна, екологічна, гуманітарна та інші сфери діяльності. Кожна з сфер має певну специфіку, своєрідність. Разом з тим усі сфери перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Воєнна безпека, мабуть, один з основних компонентів, що характеризують зовнішній аспект національної безпеки держави, забезпечення якої покликані здійснювати збройні сили. В сучасних розробках проблем воєнної безпеки домінує підхід, оснований на принципах взаємної безпеки шляхом зниження протистояння до того мінімального рівня, при якому збройні сили сторін здатні лише обороняти свої кордони. Але під воєнною безпекою розуміється такий стан міждержавних відносин і обороноздатності держави, за яким імовірність війни зводиться до мінімуму або протидіє втягненню в неї країни. Американські фахівці вважають, що забезпечення національної безпеки досягається шляхом вироблення і реалізації так званої стратегії національної безпеки.

     Стратегія національної безпеки - наука і мистецтво вироблення і використання політичної, економічної і психологічної могутності науки спільно з її збройними силами в інтересах досягнення мети національної безпеки в мирний період і в ході війни.

     Стратегія національної безпеки - наука і мистецтво  використання національної могутності за всіх обставин з метою досягнення бажаного рівня і виду контролю над противною стороною шляхом загроз, грубої сили, побічного тиску, дипломатії хитрощів та інших можливих засобів, що забезпечують захист інтересів і досягнення мети національної без-пеки.У визначенні безпеки підкреслюється активний силовий аспект забезпечення захищеності національних інтересів.

     Створення комплексної системи національної безпеки завдання України як суверенної європейської держави. Верховна Рада України схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. Концепція включає: преамбулу і п'ять розділів (І. Заі^альні положення і принципи; II. Національні інтереси України; III. Загрози національній безпеці України.

     Вперше  чітко визначені національні інтереси України: створення громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини; досягнення національної згоди, політична і соціальна стабільність, гарантія прав української нації і національних меншостей України; забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості кордонів; створення ринкової економіки; забезпечення екологічно і технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження і підвищення науково-технологічного потенціалу; зміцнення генофонду українського народу; розвиток української нації; налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин зі всіма державами, інтеграція в європейське і світове співтовариство. Вперше чітко визначені можливі загрози в найважливіших сферах життєдіяльності: політична сфера, економічна сфера, соціальна сфера, воєнна сфера, екологічна сфера, науково-технологічна сфера, інформаційна сфера та іп.

     Суб'єктами системи забезпечення національної безпеки України виступають: український  народ, Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони країни, Кабінет Міністрів, конституційний суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, Національний банк України, міністерства та інші центральні органи в межах своїх повноважень і компетенції, воєнна організація держави. Воєнна організація держави охоплює Збройні Сили України, Службу безпеки України, Національну гвардію, внутрішні війська і підрозділи Міністерства внутрішніх справ, прикордонні війська, військові підрозділи Міністерства з надзвичайних ситуацій та інші військові формування, створені відповідно з Конституцією.

     Концепція воєнної безпеки - сукупність погоджених і офіційно прийнятих поглядів по захисту України від зовнішніх, а при деяких умовах і внутрішніх загроз, забезпечення незалежності, територіальної цілісності та політичної стабільності країни. У воєнній доктрині України називаються тільки завдання воєнної безпеки. Воєнна безпека охоплює основи воєнної політики, оборони, будівництва і розвитку Збройних Сил України. Воєнна політика - складова частина загальної політики держави, базується па положеннях законів, постанов та інших документів з військових питань, визначає основні напрямки і мету застосування збройних сил України та інших військових формувань для захисту суверенітету, територіальної цілісності України.

     Складність  геополітичиих процесів, наявність  воєнних конфліктів, збереження великого ризику виникнення різноманітних криз у безпосередній близькості від  кордонів України, на жаль, існують  і, мабуть, в найближчій перспективі не зникнуть. При визначенні політики в сфері воєнної безпеки держави, якщо не дотримуватись старих поглядів, що конфліктні ситуації можна вирішити з допомогою воєнної сили, необхідно керуватися тим, що, по-перше, загроза виникнення третьої світової війни із застосуванням ядерної зброї малоймовірна; по-друге, набрала стійкий характер тенденція до зниження можливостей виникнення широкомасштабної війни з застосуванням звичайної зброї; по-третє, зберігається достатня загроза виникнення воєнних та інших конфліктів і, як наслідок, локальних (регіональних) війн; зберігається небезпека актів міжнародного тероризму, зв'язаного, насамперед, з торгівлею зброєю і наркотиками.

     Природно, головне завдання воєнної політики в мирний період - попередження війни і зміцнення національної та міжнародної безпеки. Воєнна безпека - прерогатива не тільки Міністерства оборони України, але й силових міністерств і відомств, в компетенцію яких входить формування воєнної політики і оборони України. Керівництво і координації дій всіх силових структур держави по забезпеченню воєнної безпеки покладаються на міжвідомчий орган - Раду національної безпеки та оборони України. На відміну від минулого, коли джерело і масштаби воєнної загрози досить відомі і фінансування військових програм мало стійкий і тривалий характер, то в сучасних умовах склалася зовсім інша ситуація. Планування у сфері забезпечення воєнної безпеки охоплює багатоетапний процес, спрямований на визначення всього необхідного для розвитку воєнної безпеки. У сфері воєнної безпеки України залишається ще багато проблем.

     У воєнній доктрині України відзначається, що в мирний період здійснюється прогнозування  мети і характеру можливої війни  і заходи для її попередження. В  воєнний період здійснюється мобілізація всіх матеріальних і людських ресурсів країни для відсічі збройній агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну і припинення воєнних дій за умов, вигідних для забезпечення суверенітету України.

     Система факторів забезпечення безпеки Система факторів складна І багатогранна. Використовуючи забезпечення безпеки різноманітні підстави для класифікації, їх поділяють на зовнішні і внутрішні, об'єктивні і суб'єктивні. Особливе місце серед них займають внутрішні фактори. В економічній сфері: рівень і темпи розвитку продуктивних сил; можливість використання досягнень науки і техніки у виробництві; темпи зростання добробуту; можливість участі в міжнародній інтеграції; характер підготовки кваліфікованих кадрів та ін. В соціально-політичній сфері: характер політичного керівництва суспільством; політичний плюралізм; рівність або нерівність всіх членів суспільства; відсутність або наявність національного гноблення або дискримінації; ступінь інтернаціональної єдності суспільства; рівень розвитку демократії та участі широких мас в управлінні справами суспільства; ступінь забезпечення реальних прав і свобод громадян; характер образу життя; ступінь довіри і підтримки громадянами державної влади та інші. В духовній сфері: характер панівних світоглядних та ідейно-політичних настанов; ідейний плюралізм і ступінь ідейної єдності суспільства; рівень ідейно-моральної зрілості громадян; характер культури і рівень розвитку освіти; можливість доступу до знань і участі всіх членів суспільства у створенні духовних цінностей і засвоєнні досягнень культури та інші.

     Існує ряд факторів, сприятливих утвердженню  сучасної концепції міжнародної  та національної безпеки: процес інтеграції та інтернаціоналізації світового  співтовариства, що дедалі більше набуває  характеру об'єктивної закономірності суспільного розвитку, підтримка і симпатії ідеї без'ядерного, ненасильного миру серед широких народних мас, незалежно від політичної класифікації їх держав і режимів; прогресивна діяльність представників воєнно-політичного керівництва різноманітних держав та інших впливових політичних кіл і сил.

     2. Політичні засоби забезпечення  національної безпеки. 
Успіх в реалізації сучасної концепції на- Віиськовии фактор - ціональної безпеки залежить від багатьох важливий засіб безпеки обставини в тому числі від комплексного використання економічних, науково-технічних, політичних, соціальних, духовних і військових факторів. Зміна концептуальних основ політичного і воєнно-політичного мислення з об'єктивною необхідністю зажадала переосмислити місце і роль кожного з них, визначити їх взаємозв'язки. Це торкнулося співвідношення політичних і військових засобів забезпечення безпеки. І невипадково. На протязі всієї історії існування людського суспільства воєнний фактор є основним, а іноді і єдиним засобом вирішення політичних суперечностей міжнародних конфліктів. Причому склалися жахливі історичні тенденції, що виражаються у стійкому характері зростання кількості жертв, посилення руйнівності та деструктивної масштабності воєнних конфліктів. За останні три століття спостерігається збільшення кількості війн, в яких щорічно гинуло 1000 і більше людей. В XVIII ст. війн і конфліктів було 68, що унесли 4.4 млн. людських жертв, у XIX ст. - 205 і загинуло 8,3 млн., а у XX ст. - 237, а жертви вже склали 98,8 млн. Криваві жнива Молоха війни зростають. У XIX ст. велося 14 війн з людськими втратами 100 тис. і більш, у XX ст. війн стало в 3 рази більше, у XIX ст. розв'язано 2 війни з жертвами більше 1 млн. людей, а в XX ст. їх уже відбулося 13. Війни супроводжуються зростанням прямих втрат серед цивільного населення відносно загальної кількості людських жертв. В період першої світовий війни втрати цивільного населення склали 5%, а в другу світову війну - 48%, у війні в Кореї - 84%, а у війні у В'єтнамі -90% жертв складало мирне населення.