Свято-покровська церква на Солом'янці

Зміст

1.Історична довідка

    1.1 Православний Свято-Покровський храм на Солом’янці

2. Крокви

3.Ескізи

4.Креслення по розмірах

5.Додатки

 

 

 

 

Свято-Покровська церка

 

(Будівництво  київського залізничного вокзалу.  На тлі видніється Свято-Покровська  церква на Солом‘янці )

 

 

 

Об'єкт: православна церква

Рік побудови: 1895-97

Архітектурний стиль: псевдоросійський

Розташування: на Солом‘янці, на вулиці Островського, 20/1

Сучасне використання: у 2000-х роках церкву було повністю відреставровано

 

 

 

 

 

 

 

Свято-Покро́вська це́рква - храм роботи Іполита Ніколаєва у Києві, на Солом'янці. Збудований на замовлення міської громади Києва протягом 1895—1897 рр. у пам'ять про митрополита Київського і Галицького Платона (Городецького). Знаходиться на розі вулиць Миколи Островського та Стадіонної. Серед киян відома також під назвами Платонівська церква та На Стадіонній (через однойменну вулицю). У 1905—1919 рр. настоятелем церкви був творець та перший митрополит УАПЦ Василь Липківський.

 

 

 

 

Спорудження:

 

1 жовтня 1891 в Києві помер митрополит Платон Городецький.На згадку про нього було вирішено звести на Верхній Солом'янці Свято-Покровську церкву. Таку пропозицію озвучив голова міста Степан Сольський на засіданні міської думи, що проходило 3 жовтня. Проект кам'яної церкви був розроблений в 1893 році молодим архітектором Іполитом Ніколаєвим. Згідно з його задумом, передбачалося звести кам'яну церкву в псевдоруському стилі, яка б мала великий головний купол і чотири купола меншого розміру, що з'єднуються між собою поясом з кокошників. Аркаду для дзвонів молодий архітектор розмістив над притвором з арочним порталом. Дзвіницю вершила невелика маківка.

  

(Міський голова Степан Сольський -

 ініціатор побудови  храму).

 

Перший  камінь майбутньої церкви був закладений 14 вересня 1895. Іконостас, згідно проекту, зробили кам'яним і в тому ж  стилі, що і сам будинок. Авторами ікон та розпису стали Іван Селезньов, Володимир Сонін і деякі інші художники. Будівництвом, а також збором коштів на зведення церкви завідував спеціальний комітет. Його очолював фабрикант Яків Бернер, який особисто пожертвував на будівництво 2 тисячі рублів і 25 тис. штук цегли. Також членами даного комітету були інші шановні кияни, в тому числі Олександр Терещенко та Михайло Дегтярьов. Зусиллями членів комітету було зібрано 35000 рублів, а також безліч будівельних матеріалів. Так, наприклад, 50 пудів покрівельного заліза (залишки від зруйнованої в результаті пожежі в 1896 році будівлі Міського театру), які Київська міська дума безоплатно передала будівельному комітету. В ході закладки першого каменя майбутньої церкви місце разом з уже існуючою будівлею парафіяльної школи освятили. На жаль, до наших днів ця споруда не збереглася.

  

Роботи з будівництва церкви йшли дуже повільно. Через два роки з початку її зведення, члени комітету зажадали від Іполита Николаєва  прискорити процес будівництва або  ж призначити ще одного архітектора.Нарешті, 9 листопада 1897 відбулося освітлення церкви. Однак до моменту її відкриття повністю готовим виявився лише іконостас. Стіни церкви як і раніше були порожніми. Приміщення усередині будівлі відрізнялося доброю акустикою і природним освітленням.

   Незабаром при церкві  відкрився денний дитячий притулок. Його засновником стало жіноче благодійне товариство. Освячення притулку відбулося влітку 1905 року. У період 1905-1915 рр.. настоятелем Платоніевской церкви працював Василь Липківський, якому сьогодні в церкві встановлена пам'ятна дошка.

   Спочатку у приміщенні храму не було бічних вівтарів. Проте в кінці 1906 року парафія стала домагатися розширення церкви. Проект реконструкції розробив інженер Костянтин Сроковскій. Тоді ж громада домоглася дозволу на будівництво прибудови Святих Дружин-Мироносиць з північного боку будівлі.Освячення даного храму відбулося вже у вересні 1907 року. Проект реконструкції влада міста затвердила в травні 1907 року. Роботи йшли в період 1907-1914 рр.. У жовтні 1907 року проводилося освячення південного приділу Святого Платона Сповідника. В результаті реконструкції зовнішній вигляд церкви істотно змінився. Однак стиль залишився тим самим.

   У 1939 році Свято-Покровську  церкву закрили, а в приміщенні  стала розміщуватися швейна майстерня.Замість  красивих куполів спорудили шатрові  дахи. Зроблено це було з метою економії коштів: таким чином влада ніби і провадила боротьбу з релігією, але у той самий час економила кошти на знесенні храму.

 

 

(Покровська церква на Солом'янці за радянських часів)

 

Вважалося, що позбавлена бань церква вже не несла «загрози трудящим», а її роль та домінуюче положення у міській забудові одразу ж знижувалось.

 

У 1960-х рр. Покровська церква майже  стала кафедральним православним храмом Києва. У ці роки, після невеликого послаблення у 1950-х рр., відновилися  жорстокі гоніння на церкву, і київська міська влада розглядала можливість закриття Володимирського собору, що мав на той час статус кафедрального, та перенесення кафедри подалі від центру Києва, на Солом‘янку. Втім, завдяки надзвичайним зусиллям віруючих, цього вдалося не допустити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Новітній час:

У 90-х роках минулого сторіччя пам'ятник  архітектури вирішили відреставрувати. Проект реставрації підготував архітектор Володимир Хромченко. Ці роботи тривають і досі.

У 2000-х рр., зусиллями церковної громади та настоятеля храму, отця Димитрія (Садов‘яка), були відбудовані бані та дзвіниця церкви, що дозволило повернути культовій споруді її первісний вигляд.

 

 

 

Також у 1990-х рр. на храмі було встановлено меморіальну дошку  на вшанування митрополита УАПЦ Василя (Липківського). Текст дошки повідомляє:

    «У цій церкві Св. Покрови  на Солом‘янці в 1905—1919 рр. був  настоятелем обранець Першого  Всеукраїнського Собору УАПЦ 1921 р. митрополит Василь Липківський».